Дипломная работа: Організаційно-правові засади податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування

Трохи пізніше – у 60–70-х роках XX ст. законодавчі акти про надання податкових пільг офшорним компаніям були прийняті в Ірландії, на Багамських островах, острові Мен, Кіпрі, островах Гернсі та Джерсі. Завдяки пільговому законодавству, тут вдалося сформувати світові центри офшорного бізнесу. Але слід враховувати, що офшорне законодавство є однією з передумов формування офшорної зони, яке без інших передумов та факторів не може забезпечити успіх офшорного бізнесу. Так, введення пільгового законодавства в 60–70-х рр. на Сент-Вінсенті, Гренадінах, Вануату та Науру не дозволило їм одразу стати популярними центрами офшорного бізнесу.

Сьогодні вже понад 50 юрисдикцій у всьому світі гарантують виконання відповідних загальних офшорних законів при створенні офшорних компаній. Деякі з них розробили і продовжують розробляти принципово нове сучасне законодавство, спеціально передбачене для міжнародного бізнесу і міжнародної торгівлі. Інші адаптували вже існуючі закони і змінили їх відповідно до офшорних вимог.

Важливим критерієм успіху у кожному випадку є те, що офшорне законодавство повинно бути гнучким і відповідати сучасній реальності в умовах глобалізації. Крім того, офшорне законодавство має гарантувати надійність ведення бізнесу і збереження комерційної таємниці.

Наявність і постійне покращання законодавчої бази офшорного підприємництва є однією з причин швидкого розвитку офшорної індустрії. Так, 1995 року в різноманітних карибських офшорних центрах було створено до 60000 офшорних компаній. Найпопулярнішою юрисдикцією за останні 10 років залишаються Британські Вірджинські острови, де за цей час було зареєстровано приблизно 200000 міжнародних офшорних бізнес-корпорацій. Тільки в 1997 році там було засновано понад 35000 офшорних компаній [230].

Такий швидкий розвиток офшорної індустрії світу був обумовлений цілим рядом причин. Аби уявити реальну картину всієї сукупності зв’язків, що впливають на розвиток і формування офшорного сектора світової економіки, автор пропонує розглянути їх на основі аналізу науково-теоретичних джерел ряд факторів.

Першим фактором є посилення процесів глобалізації у світовій економіці. Глобалізація всесвітнього господарства не належить до нових явищ, вона стала зароджуватися ще в середині XX ст. З розвитком науково-технічного прогресу й мала більш знайому назву: інтернаціоналізація господарського життя. Проте більшою мірою вплив глобалізації став позначатися саме на початку 80–90-х рр. У цей період накопичені кількісні зміни в процесах взаємодії світового господарства переросли в якісні зміни, що дозволили багатьом суб’єктам економічної діяльності вийти на новий рівень організації взаємовідносин.

По-перше, глобалізація позначилася на знищенні економічних кордонів між державами, що дозволило розширити можливості диверсифікованості бізнесу. У цих умовах формування транснаціональних компаній (далі – ТНК), що нараховують зараз приблизно 48 тис. основних материнських компаній і 280 тис. їхніх закордонних філій, дозволило сформувати стійкий попит на можливість організації бізнесу за принципом офшорності [44, c. 46]. Такою можливістю зацікавилися не тільки ТНК, але й інші компанії, що мають міжнародний інтерес і отримали більше свободи в організації своїх ділових операцій.

По-друге, розгортання процесу глобалізації у сфері міжнародних фінансових операцій також відіграло важливу роль, пов’язану з тим, що сучасний валютний ринок не знає ні просторових, ні часових меж. Більше того, вільне переміщення фінансових коштів у просторі й часі відбувається в рамках єдиної системи, що істотно спрощує доступ інвесторів до фінансових ринків. Таким чином, виникнення всесвітнього чітко організованого ринку валюти й фінансових інструментів, розвиток системи електронних платежів технічно створило можливість використання офшорних зон у процесах руху капіталів. Крім того, залучення в дані процеси компаній, створених в офшорних зонах, дозволило суттєво збільшити рентабельність бізнесу й заощадити на операційних витратах.

По-третє, глобалізація як процес прискорення науково-технічного прогресу позначилася й на всесвітньому поширенні й здешевленні засобів зв’язку. Це зробило можливим підтримку необхідних контактів між офісами в різних частинах світу як всередині однієї компанії, так і між різними організаціями, розширило діапазон економічної діяльності й комерційних операцій, що не вимагають безпосередніх контактів між сторонами, дозволило реєструвати компанії без необхідності особистої присутності на реєстрації, і спростило процес ведення справ від імені компанії в момент перебування в протилежній частині світу. І, нарешті, стало можливим здійснювати діяльність будь-якої компанії в буквальному значенні поза просторовими рамками – за допомогою Всесвітньої інформаційної системи.

Усі вищезазначені обставини суттєво полегшили доступ компаній до можливостей офшорного підприємництва. Тому теперішня офшорна індустрія розвинулася в глобальний бізнес, що з’єднує всі континенти планети один з одним і залучає до себе, в тому чи іншому вигляді, практично половину усіх світових фінансових трансакцій.

Другий фактор, на думку дисертанта, це посилення податкового тягаря стосовно платників податків, насамперед у промислово розвинутих країнах, де до цього часу накопичилась достатня кількість капіталу, що шукає більш ефективного застосування. Економіка кожної промислово розвинутої країни характеризується високим рівнем податкових ставок на прибуток компаній і індивідуального прибуткового податку. У середньому в 28 країнах ОЕСР ставка податку на прибуток компаній становить 36,25%, а індивідуального прибуткового податку – 46,68% [189, c. 21]. З 1967 р. у країнах Європейського Економічного Співтовариства почав запроваджуватись податок на додану вартість, що одержав дедалі більшого поширення.

Крім того, у більшості промислово розвинутих країн законодавство застосовує до компаній жорсткі правила у сфері фінансової й податкової звітності, існують проблеми недосконалості податкового законодавства, неефективності системи повернення податків (приміром, податку на додану вартість при експорті), застосуванні міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування тощо. У цих країнах, незважаючи на спроби уніфікації податкового законодавства з метою зниження ставок податків на прибуток, останнім часом фактично такого зниження не відбулося. Сам факт існування податкового тягаря зумовлює і прагнення пошуку суб’єктами господарювання шляхів уникнення оподаткування. Коли ж податковий тягар стає нестерпним, необхідність уникнення податків всіма можливими способами вкрай загострюється. У зв’язку із цим процес протистояння держави й платників податків вийшов на новий рівень, ставши інтернаціональним. Існування податків в одних країнах буде завжди означати затребуваність можливості уникнення від оподаткування за допомогою більш преференційних режимів у інших країнах. Таким чином, багато країн і юрисдикцій використовує попит на створення певного роду організаційних структур, що дозволяють знижувати податковий тягар, і вчасно зайняли свою нішу у світовому господарстві.

Третій фактор – це конкурентні переваги офшорних зон. Під конкурентними перевагами офшорної зони варто розуміти ті або інші аспекти її функціонування, які спонукують підприємців реєструвати свої офшорні компанії саме на її території. Категорія конкурентних переваг офшорної зони є поняттям досить мінливим і суб’єктивним. Для одних більшого значення набуватиме географічне положення зони і її територіальна належність, для інших більш важливим здається наявність того або іншого законодавства.

Проте успішний розвиток і функціонування офшорної зони залежать від оптимального сполучення всіх умов, що впливають на прийняття інвестором рішення про розміщення компанії в тій або іншій юрисдикції. У цьому контексті всі конкурентні переваги офшорних зон автор пропонує підрозділити на такі типи:

•        комплекс законодавчих актів, що регламентують створення й функціонування офшорних компаній. Сюди варто віднести наявність корпоративного законодавства, що регламентує створення компаній певних видів діяльності (банківського, трастового тощо); розмір податкових пільг, наданих власникам офшорних компаній; наявність міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування; наявність законодавчих актів, що регламентують збереження конфіденційної інформації власників офшорних компаній; наявність законодавства, що перешкоджає легалізації доходів незаконного походження; наявність законодавчих актів, що регламентують процедуру реєстрації офшорних компаній. Тут особлива увага приділяється оперативності процедури реєстрації, розміру реєстраційних внесків і обмеженням відносно назв компанії;

•        географічне положення офшорної зони теж може стати її конкурентною перевагою, хоча й не є головним чинником, що впливає на ухвалення рішення інвестором. Проте більшість інвесторів віддають перевагу відносній географічній близькості своїх офшорних компаній. Це може бути пов’язано з необхідністю проведення зборів засновників або ради директорів безпосередньо в країні реєстрації компанії, з бажанням інвесторів тісніше спілкуватися з фірмами, що здійснюють управлінські функції офшорною компанією. В інших випадках територіальна віддаленість компанії від основного місця проживання її власника є тільки плюсом, оскільки сам факт існування офшорних зон має на увазі деяку відособленість від іншого світу. Крім того, має значення розташування офшорної зони в одному з часових поясів, що дозволяє синхронізувати її роботу з основними фінансовими центрами світу;

• загальний імідж офшорної зони: територіальна належність офшорної юрисдикції до тієї або іншої держави й політичного режиму; участь офшорної юрисдикції в тому або іншому економічному утворенні – блоці, союзі, організації. Слід зазначити, що членство офшорної зони в тому або іншому вигляді в певному економічному утворенні з одного боку піднімає престиж компанії, зареєстрованої у такій зоні, з іншого – офшорна зона автоматично втрачає автономність і незалежність у всіх своїх діях і може бути піддана будь-якому тиску;

• належність офшорної юрисдикції до одного із видів офшорних зон (цей аспект буде проаналізований додатково);

• репутація офшорної зони, яка безпосередньо пов’язана з проблемою «відмивання брудних грошей». Дисертант має наголосити на наявності тенденції відмови як з боку партнерів, так і з боку контрагентів від роботи з компаніями, зареєстрованими в офшорних зонах з поганою репутацією.

Четвертим фактором є функціонування офшорних зон як «центрів прибутку». Подібна ситуація склалася у світовій економіці в 60-х рр. відразу після того, як багато колишніх колоній одержали незалежність. Поглиблення міжнародного поділу праці змусило ці країни шукати свої конкурентні переваги для того, щоб вижити й знову не потрапити під залежність промислово розвинених країн. Створення й розвиток офшорного сектора на своїх територіях стало для них одним з найбільш легких і доступних способів у зв’язку з тим, що офшорний сектор економічної діяльності, напевно, єдиний, котрий не вимагає значних фінансових інвестицій для початку функціонування. Усе, що потрібно на першому етапі розвитку офшорної індустрії – це прийняття певного законодавства, що гарантує функціонування офшорного бізнесу впродовж певного часу. Все це забезпечило колишнім колоніям залучення найбільшого числа потенційних клієнтів з метою одержання максимального прибутку при мінімальних витратах. Здебільшого офшорні зони розвинулися на досить відособлених територіях, для яких така форма організації бізнесу виявилася найбільш прийнятною з тих або інших причин. Найчастіше це була відсутність власних ресурсів для безпосереднього розвитку виробництва або територіальна обмеженість. Таке становище характерно для Кіпру, Нормандських островів, Гібралтару й ряду інших юрисдикцій. В окремих випадках, як це було наприклад з Нормандськими островами, Великобританія сама заохочувала розвиток офшорної індустрії на території своїх колишніх колоніальних володінь. Така політика врятувала Великобританію від необхідності фінансової підтримки колишніх колоній.

Однією із переваг, одержаних даними територіями від діяльності офшорного сектора, є створення додаткових робочих місць майже у всіх галузях економіки. Так, у фінансовому секторі о. Джерсі зайнято майже 20% усього працездатного населення. Наслідком існування офшорних компаній є розвиток на території офшорних зон і сектора секретарських послуг, аудиторських і адвокатських компаній, компаній фінансового, банківського сектора. Сотні національних компаній, включаючи школи, банки, ресторани, авіалінії, магазини, готелі, компанії з прокату автомобілів процвітають за рахунок функціонування офшорних компаній. Найчастіше офшорний режим приносить більшу частину доходу країні (у відсотках стосовно ВНП), чим інші сектори економіки. Таким чином, рішення про створення офшорної зони може стати цілою концепцією розвитку регіону. Тут доцільно ввести в оборот такий термін як «офшорна індустрія». Слово industria (лат.) у буквальному перекладі означає діяльність або ретельність, тому цілком застосовча в даному контексті, незважаючи на те, що ніякого виробництва в традиційному розумінні в офшорних зонах не здійснюється.

Таким чином, офшорна діяльність для багатьох юрисдикцій є істотним джерелом прибутку або своєрідним центром прибутку, за рахунок якого живуть і процвітають інші сектори економіки. Індикатором існування офшорного сектора є розвиток туристичного бізнесу й загальне підвищення рівня життя населення. Такий симбіоз економічно обґрунтований і вигідний всім його учасникам.

Наявність офшорної індустрії в країні в тому або іншому вигляді сприяє ще більшому надходженню коштів, підвищує зацікавленість потенційних інвесторів, стає додатковим стимулом економічного розвитку.

Вищесказане дозволяє зробити висновок, що виникнення офшорних зон – це природний, а не штучний процес, обумовлений розвитком світової господарської системи в цілому, і є її невід’ємною складовою частиною упродовж останніх десятиліть. Більш того, на думку дисертанта, розвиток офшорної індустрії в усьому світі є квінтесенцією тих процесів, які відбуваються у світовій економіці останнім часом.

Сьогодні офшорний бізнес став повноцінною, розвиненою галуззю. Офшорне підприємництво особливо популярно серед міжнародних і мультинаціональних компаній і корпорацій, конгломератів, фінансових корпорацій і багатьох інших видів компаній, активно діючих у всьому світі, а також і серед невеликих і середніх компаній, які є активними учасниками міжнародної торгівлі. Всіх їх об’єднує те, що вони звернулись до послуг офшорного бізнесу і створили офшорні установи з метою підтримки і підвищення свого конкурентного рівня завдяки більш ефективному проведенню своїх операцій через офшорні підприємства.

Можна стверджувати, що офшорне підприємництво є одним з самих відомих, легальних і ефективних методів податкового планування для підприємців. При чому особливого значення подібне планування набуває у багатьох фірмах у зв’язку з розвитком процесу глобалізації, з його надзвичайно жорсткими умовами конкурентної боротьби і сильною дією факторів розвитку даного процесу на всіх суб’єктів офшорної мережі [47].

Таким чином, на основі розглянутих фактів можна стверджувати, що в сучасній економіці офшорне підприємництво набуває великого значення, особливо стосовно міжнародних бізнес-комунікацій.

Справедливо припустити, що ведення підприємництва через офшорну схему дозволяє повністю або частково покращити підприємцям соціально-економічне середовище і інфраструктуру свого бізнесу, отримавши тим самим певні конкурентні переваги.

Загалом можна виділити такі порівняльні переваги застосування офшорного підприємництва, як:

-  конфіденційність підприємницької діяльності, фінансових операцій, заощаджень, інвестицій тощо (головним чином діє лише вимога інформувати владу про сумнівні операції, пов’язані з наркобізнесом);

-  надійні, часто урядові, гарантії щодо безпеки і збереження майна, капіталу і заощаджень;

-  легальне звільнення від податків чи суттєве зниження податкового тягаря при комерційній діяльності в країнах з відносно високими податковими ставками;

-  здійснення підприємницької діяльності при пільгових, стабільних, майнових і законодавчо гарантованих умовах;

-  значна свобода з ліцензування і регулювання фінансових чи інших компаній;

-  запобігання можливим політичним та економічним ризикам у країні походження капіталу;

-  відносно надійний захист від інфляції капіталу і заощаджень при легальній можливості безперешкодної конвертації їх у будь-яку валюту;

-  легкість доступу до світової банківської системи;

-  відсутність формальних і фактичних перешкод та надмірного контролю за валютними операціями, можливість проведення операцій з резидентами в будь-якій іноземній валюті;

-  немає міжнародних торговельних тарифів;

-  простота, безпека і швидкість передачі прав володіння і власності всередині офшору;

-  приховування активів від судового переслідування;

-  зниження видатків на управління;

-  повна відсутність чи наявність дуже низьких податкових ставок на комерційну діяльність з нерухомістю і іншим майном;

-  обмеження правової відповідальності.

На основі зазначеного можна зробити висновок про те, що в перспективі кількість офшорних зон і кількість офшорних підприємств буде зростати. Крім того, можна обґрунтовано припускати, що держави як розвинуті, так і ті, що розвиваються, будуть звертати серйозну увагу на можливості використання офшорних схем у бізнесі їх резидентами і, скоріше за все, будуть шукати взаємовигідні компроміси відносно офшорних підприємств, враховуючи їх легальність і привабливість для підприємців.

Використовуючи в дисертаційному дослідженні термін «офшорна зона», «офшорна компанія» тощо, ми маємо звернутися до аналізу і самого поняття «офшору». Слід підкреслити, що хоча слово «офшор» зустрічається більш ніж у 50 вітчизняних нормативно-правових актах, однак єдиного юридичного визначення цього поняття не існує.

На думку Д. Бірковського, вперше термін «офшор» був використаний наприкінці 50-х рр. однією з газет східного узбережжя США відносно фінансової організації, якій вдалося уникнути урядового податкового контролю шляхом географічного планування своєї діяльності – зміни країни реєстрації компанії [8, с. 5].

Відповідно до тверджень, висловлених у інших джерелах, зокрема в роботі М.С. Гуцерієва, – термін «офшор» спочатку застосовувався в судових рішеннях з питань міжнародних економічних відносин морських держав [39, с. 49]. В основі таких справ лежали суперечки, пов’язані з використанням невеликих прибережних островів обабіч Атлантичного океану. Багато країн бачили вигоди від використання таких територій у залученні іноземних капіталів за рахунок знижених або навіть нульових ставок податків із закордонних підприємців.

Уже наприкінці XIX ст. у британських судових прецедентах поширилися ідеї про визнання офшорного бізнесу. Спочатку всі суперечки розглядалися стосовно інтересів морського судноплавства у формі концепції «гавані зручного прапора», пізніше даний термін охопив і сферу банківських, страхових і інших послуг, не лише в праві Великобританії, але також і в праві інших держав.

Великий англо-російський словник дає такий переклад: «Off shore – у відкритому морі. Off-shore I – 1. рухатися у напрямку від берега 2. той, що знаходиться у віддалені від берега; ~ island прибережні острови» [11, с. 62].

Новітній «Англо-русский экономический словарь» І.Ф. Жданової та Е.Л. Вартумян визначає: «OFFSHORE – той, що не потрапляє під національне регулювання (про фінансові установи)».

Економічна енциклопедія за редакцією Л.І. Абалкіна пояснює більш широко: «Оффшор – (від англ. off-shore – поза берегом), фінансові центри офшорного бізнесу (режиму), притягаючи іноземний капітал шляхом надання спеціальних податкових та інших пільг, зменшуючи чи повністю виключаючи оподаткування доходів іноземних компаній, зареєстрованих у країні розташування центру.

Офшорні центри (позанаціональні центри) – невеликі (як правило, острівні) держави и території, які здійснюють політику залучення іноземних капіталів та надають їм різноманітні пільги при проведенні фінансово-кредитних операцій з іноземними резидента мита в будь-якій іноземній валюті. У світі налічується близько 55 офшорних центрів, у яких, за оцінками, обертається понад 3 трлн. дол. США. Офшорні центри надають іноземним інвесторам такі пільги: відсутність податку на прибуток, який зазвичай замінений щорічним збором у розмірі 150 – 1000 дол.; спрощена процедура реєстрації офшорних компаній та управління ними; забезпечуючи анонімність, емісія акцій на пред’явника; відсутність обмежень при вивезенні капіталу, внаслідок чого офшорні компанії можуть вільно здійснювати платежі та відкривати депозитні рахунки в будь-якій валюті та будь-яких зарубіжних банках» [207].

Великий енциклопедичний словник трактує цей термін таким чином: «Офшор (англ. off-shore – той, що знаходиться на відстані від берега, поза територією держави) – території, що надають пільговий режим (зниження податків, звільнення від валютного контролю тощо) для фінансово-кредитних операцій з іноземними учасниками та в іноземній валюті» [12, c. 863].

Український фінансовий словник визначає так: «зона офшорна – невеликі держави чи території, що залучають чужоземні капітали через надання податкових та інших пільг у проведенні фінансово-кредитних операцій з чужоземними резидентами і в чужоземній валюті» [55, с. 183].

У Постанові Кабінету Міністрів України «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» від 14.03.94 №167 зазначено, що «банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України».

У проекті Податкового кодексу України №3266–1 Верховної Ради України від 20.06.2000 визначено: «офшорні зони – спеціальні економічні зони, в яких застосовуються особливі правила оподаткування».

Достатньо точним є визначення офшорного бізнесу, в розділі 28А Податкового Законодавства Кіпру. Відповідно до нього, офшорний бізнес визначається як законний бізнес, що здійснюється за кордоном і має закордонні джерела доходу [41].

Відповідно до визначення ООН, офшорним інститутом є «будь-який банк, що перебуває в будь-якій частині світу, що приймає депозити або управляє рахунком, деномінованим в іноземній валюті на користь фізичної або юридичної особи, зареєстрованої в юрисдикції, відмінної від місця знаходження банку» [212]. Міжнародна організація Форум Фінансової Стабільності (ФФС) визначає офшорні зони як «юрисдикції, які залучають великий рівень нерезидентної активності» [213].

Разом з тим сьогодні остаточно ще не сформований понятійний апарат, класифікаційні схеми, бракує єдиного бачення особливостей офшорів, їх формування та функціонування. Наразі поняття «офшор» не достатньо чітко визначене в науковій і довідковій літературі. Існує цілий ряд трактувань поняття та класифікації офшорних утворень.

З узагальнення практики і досліджень вітчизняних і зарубіжних фахівців визначення поняття «офшорну» випливає уособлення в ньому офшорного центру, офшорної зони, офшорної території, офшорної юрисдикція, центру розвитку офшорного бізнесу (фінансово-економічної діяльності), центру розвитку офшорних форм ділової активності. Податковий рай, податкова гавань, податкове сховище, податкова оаза, країни зі сприятливим податковим законодавством, безподаткова територія – скоріше рекламно-журналістські та туристичні штампи, хоч і є певною ілюстрацією явища.

Численні інформаційно-аналітичні дослідження, які мають на меті ознайомлення бізнесових кіл з механізмом офшорних зон та надання допомоги у виборі оптимальної юрисдикції, взагалі не приділяють достатньої уваги визначенню офшорних зон або центрів.

Дисертант вже звертав увагу на те, що в загальному розумінні термін «офшор» означає що-небудь іноземне, стороннє, на противагу місцевому. Не зважаючи на те, що дане слово можна вжити при описі практично будь-якої іноземної країни, найчастіше, в економіко-правовому розумінні, воно використовується все ж таки для опису певної кількості країн, що мають законодавство, яке дозволяє і регламентує створення та ведення на своїй географічній території офшорного підприємництва. Подібні країни можна називати легальними офшорними юрисдикціями.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12