Дипломная работа: Організаційно-правові засади податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування

Для розуміння перспектив і тенденцій розвитку законодавства в досліджуваній сфері слід звернутися до аналізу основних етапів його розвитку і становлення.

У грудні 1999 року Правління Національного банку України з метою забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України та вдосконалення порядку обміну інформацією між Національним банком України, комерційними банками та їх установами і органами Державної податкової адміністрації України видає постанову «Про створення належних умов органам Державної податкової адміністрації України щодо контролю з питань оподаткування, належного забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України та вдосконалення порядку обміну інформацією між Національним банком України, комерційними банками та їх установами і органами Державної податкової адміністрації України», в якій міститься спеціальна умова щодо надання інформації про перерахування юридичними особами коштів за кордон, на рахунки ЛОРО і рахунки фізичних осіб та про видачу готівки, крім заробітної плати, які знаходяться в офшорних зонах. Інформація, в такому випадку, надається незалежно від суми перерахувань або виплат [169]. Влітку 2000 року Національний банк затверджує Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, яким зобов’язує банки, які зареєстровані в офшорних зонах поряд з такими, які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, формувати резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків на всю суму коштів [143].

Кабінет Міністрів України, підводячи підсумки економічного та соціального розвитку за I квартал 2000 року при реалізації економічної програми, проголошеної в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000–2004 роки» з метою створення умов для довгострокового економічного зростання, закріплення позитивних тенденцій економічного і соціального розвитку, забезпечення фінансової стабілізації в усіх галузях національної економіки та підвищення на цій основі життєвого рівня населення постановив Фонду державного майна, Міністерству економіки, Антимонопольному комітетові, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку разом з Міністерством юстиції «переглянути існуючий порядок приватизації, передусім щодо продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, з метою недопущення участі у ній офшорних компаній, які приховують реального власника. З питань, які потребують законодавчого врегулювання, подати в місячний термін Кабінетові Міністрів України відповідні пропозиції» [158].

У Законі України «Про Державну програму приватизації» від 18 травня 2000 року, що затверджує Державну програму приватизації на 2000–2002 роки, в пункті 10 розділу ІІ «Загальні засади індивідуальної приватизації», визначаючи промислового інвестора як суб’єкта приватизації державного майна на засадах індивідуальної приватизації, встановлюється обмеження щодо офшорних компаній. Так, промисловим інвестором не може бути компанія, зареєстрована в офшорній зоні [130]. Це знайшло своє втілення у відповідних нормативно-правових актах [приміром, 156, 146, 147].

Крім того, 20 березня 2001 р. Президент України видає Указ «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року «Про заходи щодо детінізації економіки», де у місячний строк Кабінет Міністрів України разом з Національним банком України повинні «увести обмеження на залучення кредитів з офшорних зон під відсотки, що перевищують розмір відсотків на внутрішньому кредитному ринку, та розробити економічні, в тому числі податкові, важелі впливу на підприємства, які залучають такі кредити» [163].

У липні 2001 р. Національний банк України у своєму Положенні про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи України, забезпечення захисту інтересів кредиторів, вкладників банків встановлює спеціальні вимоги щодо певного виду діяльності в частині обмеження права вести кореспондентські рахунки банків-резидентів у іноземній валюті та відкривати кореспондентські рахунки в банках-нерезидентах у валюті країни місцезнаходження банку-нерезидента, що виражається у забороні такої діяльності в офшорних зонах країн СНД, Європи, Америки [141].

Поряд з цим, наприкінці літа 2001 року Правління Національного банку України затверджує Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, визначає підстави і порядок застосування Національним банком до банків та інших осіб, які є об’єктом перевірки Національного банку, заходів впливу за порушення банківського законодавства. Так, даним Положенням до негативно класифікованих активів поряд з кредитними операціями та дебіторськими заборгованостями, що класифіковані за ступенем ризику як «сумнівні», «безнадійні»; простроченими понад 30 днів нарахованими доходами; а також коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках банків (резидентів і нерезидентів), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів відносять кошти, що розміщені на кореспондентських рахунках банків, які зареєстровані в офшорних зонах. Однією з умов визначення високого рівня ризику, здійснюваних банком, операцій у разі видання Національним банком розпорядження щодо встановлення для банків підвищених значень економічних нормативів є недосформування резервів на покриття можливих збитків за активними операціями банків за коштами розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, які зареєстровані в офшорних зонах [139]. У кінцевому результаті можливе застосування Національним банком такого заходу, як відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Вже на початку 2002 року Національний банк України затверджує «Положення про порядок створення дочірнього банку, філії і представництва українського банку на території інших держав, особливості їх закриття та здійснення нагляду», в якому визначаються особливі умови, за яких Національний банк надає дозвіл на створення дочірніх банків, філій і представництв на території інших (офшорних) держав. А саме: «держава майбутнього місцезнаходження дочірнього банку, філії і представництва є членом міжнародної організації FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering) або виконує Рекомендації щодо фінансових дій, що попереджають відмивання «брудних» грошей відповідно до вимог банківського законодавства; держава майбутнього місцезнаходження дочірнього банку, філії і представництва не накладає заборону на отримання інформації, потрібної для здійснення адекватного нагляду; за наявності двосторонньої угоди між центральними банками держав про взаємодію у сфері банківського нагляду» [142].

На виконання Указу Президента України від 18 червня 1994 року №319 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», Кабінет Міністрів України і Національний банк України 17 липня 1995 року спільно приймають Постанову щодо стану виконання даного Указу, де Міністерству внутрішніх справ разом із Службою безпеки, Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, Державним митним комітетом, Головною державною податковою інспекцією та за участю Національного банку наказують «всебічно проаналізувати виявлені зовнішньоторговельні контракти, укладені в IV кварталі 1991 року та в 1992–1994 роках між резидентами та фірмами в офшорних зонах, у разі виявлення порушень вжити відповідних заходів, подати матеріали в установленому порядку до Генеральної прокуратури і про результати повідомити Кабінетові Міністрів України» [168].

Істотний вплив на розвиток українського фінансового законодавства справила VIII Міжнародна конференція по боротьбі з корупцією, яка відбулася 7–11 вересня 1997 року в місті Ліма, Перу, за участю 93 країн світу, за підсумками якої була прийнята Декларація, де як однин із заходів боротьби з корупцією на міжнародному та регіональному рівнях зазначалось регулювання операцій всіх міжнародних банківських центрів з метою поліпшення таким чином, аби всі активи під їх контролем управлялися за міжнародними узгодженими нормами, а нелегально отримані активи можна було відстежити або заморозити. Це має здійснюватись шляхом виключення з міжнародної монетарної системи офшорних банківських центрів, що не відповідають цим стандартам. Банківське збереження таємниці не повинно бути щитом для злочинців та перешкоджати викриванню корупції [93].

В Україні правова регламентація діяльності, пов’язаної з офшорним підприємництвом, здійснювалася за рахунок норм не лише банківського, а й податкового та валютного законодавства. Так, 12 листопада 1998 року Кабінетом Міністрів України і Національним банком України затверджуються Додаткові заходи щодо стабілізації соціально-економічного становища в державі, де серед заходів щодо збільшення надходжень до Державного бюджету, скорочення державних видатків, підвищення рівня використання бюджетних коштів Державній податковій адміністрації, Міністерству закордонних справ, Національному банку, Міністерству економіки та Міністерству зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі необхідно: «на основі аналізу даних стосовно ухилення від оподаткування резидентів України, зареєстрованих в офшорних зонах, підготувати пропозиції щодо заборони вивозу національного капіталу в ці зони» [137]. 18 грудня 1998 року відзначаючи, що стан надходження доходів до державного і місцевих бюджетів украй незадовільний та з метою забезпечення виконання дохідної частини Державного і місцевих бюджетів України у 1998 році та створення належних умов для наповнення доходів бюджетів у 1999 році Кабінет Міністрів України приймає постанову «Про комплекс заходів, спрямованих на збільшення дохідної частини бюджетів та недопущення ухилень від оподаткування», де одним із заходів, що покладається на Державну податкову адміністрацію, Міністерство внутрішніх справ разом із Службою безпеки України, є «виявлення підприємств, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю через офшорні зони у значних обсягах, та перевірка повноти внесення обов’язкових платежів з доходів, отриманих їх власниками та посадовими особами» [151].

З метою впорядкування контролю за зовнішньоекономічною діяльністю резидентів України, недопущення незаконного переміщення валютних цінностей за межі України та запобігання ухиленню від оподаткування під час здійснення зовнішньоекономічних операцій 21 лютого 2000 року Президент України видає Розпорядження «Про впорядкування контролю за зовнішньоекономічною діяльністю резидентів України», якою на Кабінет Міністрів України було покладено обов’язок «підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект про посилення контролю за зовнішньоекономічними операціями резидентів, що здійснюються на користь нерезидентів, які розташовані в офшорних зонах, або передбачають здійснення розрахунків через нерезидентів (банківські рахунки нерезидентів), які розташовані в офшорних зонах». Національному банку України було рекомендовано «розробити та затвердити у двомісячний строк порядок інформування органів державної податкової служби уповноваженими банками про розрахунки резидентів за зовнішньоекономічними операціями з нерезидентами, які розташовані в офшорних зонах, або через таких нерезидентів (банківські рахунки таких нерезидентів), а також за зовнішньоекономічними операціями резидентів, що відносяться до таких, які можуть зашкодити економічним інтересам України». Державній податковій адміністрації України – «вжити заходів до посилення фінансового контролю за зовнішньоекономічними операціями резидентів, що здійснюються на користь нерезидентів, які розташовані в офшорних зонах, або передбачають здійснення розрахунків через нерезидентів (банківські рахунки нерезидентів), які розташовані в офшорних зонах». А Міністерству економіки України спільно з Міністерством закордонних справ України «забезпечити збір та надання за запитами органів виконавчої влади та Національного банку України інформації про діяльність нерезидентів, які розташовані в офшорних зонах» [128]. Дисертант підкреслює, що значна частина положень розглянутого розпорядження Президента залишилася суто декларативною, а передбачені ним підзаконні нормативно-правові акти не були розроблені та прийняті.

Наступною подією, яка значною мірою визначила напрями розвитку фінансового законодавства України, присвяченою впорядкуванню відносин у сфері офшорного підприємництва, став Десятий Конгрес Організації Об’єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками, який відбувся 10–17 квітня 2000 року і на якому членами-країнами ООН була прийнята Віденська декларація про злочинність та правосуддя: відповіді на виклики ХХІ століття, яка проголошувала, що боротьба проти відмивання коштів і економічної злочинності є найважливішим елементом стратегій боротьби проти організованої злочинності, як це закріплено в Неапольській політичній декларації і у Глобальному плані дій проти транснаціональної організованої злочинності [93]. Стверджувалось, що запорука успіху цієї боротьби полягає у встановленні широких режимів і погодженні відповідних механізмів боротьби з відмиванням доходів від злочинів, у тому числі підтримка ініціатив, дія яких спрямована на держави та території, які пропонують офшорні фінансові послуги, що дозволяють відмити доходи від злочинів [93].

На виконання зазначеної вище декларації 20 березня 2001 року Президент України видає Указ «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року «Про заходи щодо детінізації економіки», яким зобов’язує Кабінет Міністрів України разом з Національним банком України «подати в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України проекти законів про грошовий обіг, про запобігання та протидію легалізації («відмиванню») доходів, отриманих злочинним шляхом, про систему державної реєстрації суб’єктів господарювання, про впорядкування здійснення зовнішньоекономічних операцій резидентами України з нерезидентами, які знаходяться в офшорних зонах». А в Основних засадах детінізації грошового обігу, затверджених цим Указом, наголошуючи на необхідності переходу до нової стратегії детінізації грошового обігу, що полягає у створенні сприятливих умов для обігу грошей на основі максимального врахування інтересів власників коштів, при цьому однієї з основних засад детінізації грошового обігу визначається удосконалення системи валютного регулювання, а саме: «запровадження особливого режиму контролю за грошовими потоками через офшорні зони і країни Балтії» [163]. 26 березня 2001 року Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» схвалюються «Основні напрями розвитку фондового ринку України на 2001–2005 роки», де однією з головних тенденцій на міжнародних фондових ринках, що визначатимуть дальший розвиток фондового ринку України, визначається «дерегуляція фінансових ринків як засіб протидії їх переміщенню в офшорні зони» [133].

Крім того, щорічно, починаючи з 2003 року, Кабінет Міністрів України і Національний банк України затверджують Програми та План заходів із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, де одним із організаційно-управлінських та практичних заходів Мінекономіки, Державної податкової адміністрації, Держмитслужби, МВС та СБУ є проведення аналізу зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності через офшорні зони, з метою виявлення та припинення протиправної діяльності [144, 145, 138].

У травні 2003 р. Національний банк України з метою забезпечення реалізації норм Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» затверджує Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, яким встановлюються загальні вимоги Національного банку України щодо: виявлення та реєстрації банками фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; ідентифікації клієнтів; надання банками спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації відповідно до вимог законів України з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом [140]. Додатком до цього Положення є орієнтовний перелік критеріїв оцінки ризику щодо проведення клієнтом операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, де одним з критерієм є наявність контрагентів – резидентів країн, про які з достовірних джерел відомо, що вони є офшорними територіями.

18 липня 2005 р. Кабінет Міністрів України видає Розпорядження «Про заходи щодо недопущення мінімізації податкових зобов’язань, вивезення капіталів за кордон, а також відмивання коштів через офшорні зони», яким суворо і однозначно висловлює своє негативне ставлення до мінімізації податкових зобов’язань і офшорних зон. Так, до запланованих заходів віднесено: розроблення законопроекту щодо внесення змін до законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» щодо встановлення обмежень із застосування нульової ставки податку на додану вартість при здійсненні розрахунків за експортними операціями через офшорні зони, уточнення визначення терміна «звичайна ціна», впорядкування формування податкового кредиту при проведенні зазначених операцій та обмеження трансфертного ціноутворення; внесення узгоджених пропозицій щодо запровадження обов’язкової реєстрації договорів (контрактів) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з компаніями, зареєстрованими в офшорних зонах, та постійного моніторингу їх виконання; підготовка пропозицій щодо вдосконалення та узгодження податкового, митного та інших галузей законодавства з метою недопущення відмивання коштів через офшорні зони і припинення незаконного відшкодування податку на додану вартість, а також перегляду переліку офшорних зон; проведення перевірок суб’єктів господарювання, які мають валові доходи в сумі 200 млн. гривень, низький рівень податкового навантаження, сплати платежів до бюджету, та вжити заходів для недопущення застосування схем мінімізації податкових зобов’язань цими суб’єктами; запровадження порядку інформування Кабінету Міністрів України про стан розрахунків з бюджетом суб’єктами господарювання, які мають валові доходи в сумі більше ніж 200 млн. гривень; запровадження дієвого механізму взаємодії контролюючих органів на місцях з метою забезпечення повноти надходження платежів до бюджету суб’єктами господарювання, які мають валові доходи в сумі більше ніж 200 млн. гривень [148].

Тенденції розвитку фінансового законодавства у досліджуваній сфері певним чином відображає і схвалена Кабінетом Міністрів України 3 серпня 2005 року Концепція розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005–2010 роки, метою якої виступає забезпечення прозорості фінансової системи; підвищення інвестиційної привабливості економіки України для іноземних інвесторів; покращення міжнародного іміджу України; подолання бар’єрів на шляху визнання України державою з ринковою економікою; декриміналізація і детінізація економічних відносин; розширення кореспондентських відносин українських банків з фінансовими установами держав – членів Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (далі – ФАТФ (FATF – Financial Action Task Force on Money Laundering)); сприяння наповненню дохідної частини Державного бюджету [170]. Відповідно до напрямів розвитку системи запобігання та протидії легалізації незаконних доходів і фінансуванню тероризму одним із заходів виступає запобігання використанню слабких сторін фінансової системи з метою легалізації незаконних доходів і фінансування тероризму є проведення постійного моніторингу зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються через офшорні зони.

Спробуємо з’ясувати, з якими саме проявами офшорної діяльності відбувається боротьба, які цілі при цьому переслідуються, які успіхи і якого розвитку подій можна очікувати в майбутньому, як це вплине на вітчизняне фінансове законодавство.

Можна погодитися з тим, що основні претензії, що висуваються до офшорних зон, зводяться до нечесної податкової конкуренції і сприяння криміналу (перш за все, легалізації коштів). Ці два обвинувачення носять зовсім різний характер, тому боротьба ведеться на двох різних напрямах. Перша лінія розроблюється під загальним керівництвом ОЕСР, друга – ФАТФ. Власне кажучи, при цьому йдеться про боротьбу не з офшорами як такими, а саме з вказаними негативними явищами. Відзначимо, що в обох випадках претензії є також і до держав, які ніяк не є офшорними, приміром, до США – за лінією ОЕСР, чи до України – за лінією ФАТФ. Однак найбільш виражені ці проблеми саме в офшорних зонах. Тому на них і зосереджена особлива увага цих міжнародних організацій, хоча не завжди для цього є відповідні підстави. Так, фонд Центру свободи і процвітання у Вашингтоні опублікував дослідження, яке показує, що між так званими офшорами і відмиванням грошей немає прямого зв’язку. Ендрю Квінлан, президент благодійного фонду, відмітив: «в цьому новому дослідженні використані дані Держдепартаменту, Центрального розвідувального управління, податкового управління та організації ФАТФ. З їх допомогою стало можливим стверджувати, що країни з невисокою податковою ставкою і фінансовою секретністю є центрами відмивання грошей не більше, ніж країни з високими ставками оподаткування. Брудні кошти, схоже, відмиваються в країнах з високою податковою ставкою, оскільки саме тут має місце нелегальна діяльність». Схожі висновки містяться у звіті, що має назву «Агентства США стверджують, що юрисдикції з низькими податковими ставками не є притулками з відмивання грошей», написаному експертом з податків фонду Спадщини Даніелем Дж. Мітчеллом, який заявляє: «Цей звіт руйнує негативний стереотип, що юрисдикції з низькими податковими ставками залучають величезну долю брудних грошей. Тепер для політиків з країн з високим рівнем оподаткування настав час відсторонити їх демагогію і зайнятися боротьбою з такими злочинами, як ухилення від сплати податків [1].

Міжнародний тиск на офшорні зони може, як свідчить практика, бути досить ефективним. Однак реальні заходи впливу приймаються на рівні національних законодавств з використанням, у тому ж числі, і рекомендацій міжнародних організацій. Провідну роль у боротьбі з нечесною податковою конкуренцією відіграє Організація економічного співробітництва та розвитку. Сьогодні в цю організацію входять 30 держав, у тому числі більшість могутніх індустріальних країн світу. Україна не є учасником цієї організації Вперше ОЕСР по-справжньому зацікавилась даною проблемою в 1996 році, а в 1998 р. вийшла доповідь «Шкідлива податкова конкуренція», де були сформульовані як критерії для визначення того, яка податкова практика є «шкідливою», так і заходи боротьби з нею. У доповіді як шкідливі розглядалися не тільки «податкові сховища», але й деякі преференційні податкові режими, що надаються іншими країнами, у тому числі й членами ОЕСР. Ми не будемо детально розглядати питання преференційних режимів, а зосередимо увагу саме на «податкових сховищах».

Зокрема, сьогодні критерії визначення податкового сховища такі: нульове або номінальне оподаткування, сувора таємність і відсутність ефективного обміну інформацією з податковими органами інших країн та недостатня прозорість у дії закону й адміністративних правил.

Слід зауважити, що сам по собі перший критерій не вважається достатнім для обвинувачення у шкідливій конкуренції, а є лише підставою для додаткового вивчення країни щодо відповідності другому і третьому критеріям.

Щодо методів боротьби зі шкідливою практикою, то слід відмітити, що сама ОЕСР не має жодних повноважень на накладення санкцій. Це залишається компетенцією держав-учасниць, а ОЕСР пропонує їм свої рекомендації.

Умовно всі 19 рекомендацій ОЕСР можна поділити на такі основні групи:

1.  Рекомендації, що стосуються внутрішнього законодавства (введення в податкову систему країн-учасниць ОЕСР правил, що ліквідують переваги від використання офшорів; полегшення доступу податкових органів до банківської інформації; щодо звітності резидентів по відношенню до іноземних інвестицій).

2.  Рекомендації, щодо податкових угод (положення щодо обміну інформацією і взаємодії податкових органів; положення, що виключають використання угод офшорними компаніями; відмова від укладання угод з податковими сховищами).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12