на тему рефераты
 
Главная | Карта сайта
на тему рефераты
РАЗДЕЛЫ

на тему рефераты
ПАРТНЕРЫ

на тему рефераты
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

на тему рефераты
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Дипломная работа: Організаційно-правові засади податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування


Дипломная работа: Організаційно-правові засади податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування


ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПОДАТКОВОГО ПЛАНУВАННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ЗОН ЗІ СПЕЦІАЛЬНИМ РЕЖИМОМ ОПОДАТКУВАННЯ


Вступ

Актуальність теми дослідження. Робота присвячена правовим питанням податкового планування із використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування, ставлення до яких у науковій літературі та серед практиків неоднозначне і варіюється в межах від вкрай негативної оцінки до обґрунтування особливого характеру цих зон і необхідності розробки концепції їх використання.

Дуже часто зони зі спеціальним режимом оподаткування, зокрема офшорні зони, розглядаються як опорний пункт для ухилення від сплати податків, джерело податкових правопорушень, носій «тіньової» економіки, відмивання «брудних» коштів та ін. На практиці зони зі спеціальним режимом оподаткування, насамперед офшорні зони, використовуються для зменшення (мінімізації) сум податків, зборів (обов’язкових платежів), а це вимагає проведення диференційованого підходу до розмежування заборонених і цілком легальних методів використання цих зон, визначення межі між правопорушенням і цілком законними методами, що застосовуються в процесі оподаткування, між ухиленням від сплати податків і податковим плануванням.

Але одним із способів (зважаючи на досвід багатьох країн світу) вирішити проблему дефіциту залучення інвестицій в економіку України є саме створення зон зі спеціальним режимом оподаткування. Названі зони можуть і мають слугувати економічному зростанню як окремих регіонів, так і країни загалом, – лише за умови раціонального і контрольованого підходу держави до їх створення, що обов’язково необхідно регламентувати у правовому просторі. Головну роль у забезпеченні доцільності та ефективності створення і функціонування зон зі спеціальним режимом оподаткування відіграє функція податкового планування, професійна реалізація якої дозволяє спрогнозувати, спланувати (за умови дотримання принципів достовірності, наочності, обґрунтованості, раціональності, ефективності) і досягти мети – створити названі зони, в яких динамічно розвиватиметься бізнес, які постануть об’єктом значних інвестицій, а як наслідок – забезпечать економічне зростання і стабільне надходження доходів до бюджетів як Державного, так і місцевого рівнів.

У світовій економічній та юридичній літературі наукові праці присвячені переважно проблематиці офшорних, вільних економічних зон та інших зон зі спеціальним режимом оподаткування, але у цьому дослідженні зроблено спробу розглянути їх у аспекті саме податкового планування щодо суб’єктів підприємницької (зовнішньоекономічної) діяльності України на підставі аналізу чинного українського законодавства та міжнародних правових джерел, з науковою орієнтацією на вироблення принципово нових підходів щодо організації і принципів оподаткування суб’єктів, які використовують зони зі спеціальним режимом оподаткування, уникнення подвійного оподаткування, вдосконалення чинного законодавства, аналізу міжнародного досвіду податкового планування і його використання в умовах української економіки.

Незважаючи на наявність наукових досліджень, Україна сьогодні не має цілісної концепції, яка б відбивала організаційно-правове забезпечення податкового планування у зонах зі спеціальним режимом оподаткування. При цьому слід заакцентувати, що названі питання досліджено недостатньо, а на рівні дисертацій вони не визначалися взагалі.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу наукових джерел, теоретичних розробок юридичної та економічної наук, узагальнення правозастосовної практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду розробити концепцію організаційно-правових засад податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування в Україні.

Дисертаційне дослідження має теоретично-прикладний характер і відповідно до поставленої мети спрямоване на розв’язання таких завдань:

-  дослідити теоретичні засади податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування, їх класифікацію, визначити особливості кожного із виду таких зон;

-  проаналізувати стан наукової розробки даної проблеми в аспектах організаційного і правового забезпечення як в Україні, так і в інших державах;

-  визначити стан державного регулювання та державної політики щодо створення зон зі спеціальним режимом оподаткування;

-  проаналізувати досвід податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування у зарубіжних країнах з метою використання позитивного;

-  провести системний аналіз чинного законодавства України, а також порівняльний аналіз із законодавством інших країн про податкове планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування та практики його застосування, – і на цій основі визначити ефективність правового регулювання в цій сфері та перспективи його розвитку;

-  дослідити стан правового регулювання податкового планування як вагомого організаційно-правового засобу впливу на діяльність господарюючих суб’єктів у зонах зі спеціальним режимом оподаткування;

-  з’ясувати зв’язок податкового планування із позитивними наслідками створення зон зі спеціальним режимом оподаткування та розробити напрями втілення на практиці цього зв’язку;

-  розробити Концепцію податкового планування, науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства з питань податкового планування із використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування та рекомендації з питань щодо диференційованих підходів при оподаткуванні доходів відповідних суб’єктів, розробки методів боротьби із можливими правопорушеннями в цій сфері.

Об’єктом дослідження є організаційно-правові відносини у сфері здійснення податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування.

Предметом дослідження є стан міжнародного та національного державного регулювання, правової регламентації відносин податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування.

Методи дослідження обрані з урахуванням специфіки об’єкта та предмета дослідження. При розв’язанні поставлених завдань автором використовувалась сукупність різних методів, однак основними були: діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ, який дозволив з’ясувати, що складний, суперечливий характер явища – зон зі спеціальним режимом оподаткування вимагає порівняння з режимом оподаткування в Україні, оцінки співвідношення їх правових основ, а також необхідності формування єдиного розуміння і підходу при оцінці названих зон без односторонньо-негативної оцінки, а вироблення такого відношення, яке прийнятне в ринковій економіці розвинутих країн та системний метод, який дозволив досліджувати відносини, пов’язані з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування в єдності та цілісності, тобто не лише з правової сторони, а у всій сукупності економічних, організаційних, правових та інших сторін діяльності суб’єктів, що дозволяє здійснити аналіз, розділивши питання, пов’язані з об’єктом дослідження, на певні складові частини, які в результаті аналізу і їх синтетичного узагальнення розглядаються як єдине ціле. Також використовувалися й інші методи наукового дослідження, серед яких – аналізу і синтезу, порівняльного аналізу, історичний, логічний, формально-догматичний, соціологічний, статистичний, структурний, прогнозування та ін. Аналіз правових питань здійснено, передусім, із застосуванням формально-догматичного методу.


1. Теоретичні засади податкового планування

1.1 Сутність податкового планування

Для динамічного розвитку ринку, що характеризується постійним прагненням до підвищення ефективності виробництва, необхідна особлива система управління, що відповідає ринковим умовам і враховує пріоритети економічного розвитку, особливості менталітету народу. Теорія і практика підтверджують, що успіх в економіці без ефективного і цілеспрямованого управління всіма процесами, що пов’язані з діяльністю підприємства в ринкових умовах, неможливий. При цьому, проблема вдосконалення податкового управління може розглядатися виключно у правовій площині, у контексті вдосконалення фінансового законодавства. Сучасне управління завжди повинно носити системний характер, а підвищення його ефективності має відбуватися за рахунок розвитку та використання нових правових форм та засобів, потенціальних можливостей права для вирішення завдань управління. Адже, як підкреслив Ю.А. Тихомиров, право відіграє значну роль в організації управління, справляє значний вплив на чіткість функціонування всієї системи управління та ефективність управлінської діяльності [191, с. 4–7].

Сутність управління полягає у виконанні послідовності функцій управління: планування, прогнозування, контроль, організація, комунікація і мотивація. Аналізу функцій управління присвячені численні дослідження вітчизняних та іноземних авторів, зокрема В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчука, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, Р.А. Калюжного, В.К. Колпакова, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, В.М. Плішкіна, О.П. Рябченко, В.В. Цвєткова, В.Є. Чиркіна, В.О. Шамрая, В.К. Шкарупи.

Отже, зважаючи на значну кількість наукових праць з вказаної тематики, можемо не зупинятися на детальному аналізі окремих функцій управління, а відповідно до мети даного дослідження центральне місце відвести теоретичним питанням планування, що і визначатиме подальшу логіку побудови роботи.

Призначення планування як функції управління полягає в прагненні завчасно врахувати за можливості всі внутрішні та зовнішні фактори, які можуть вплинути на діяльність підприємства, з тим, щоб найкращим чином організувати виробничий процес, забезпечити сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку підприємства та отримати позитивні кінцеві результати.

Необхідність планування підприємницької діяльності на всіх рівнях має об’єктивний характер. Як зазначає німецький економіст Петер Х. Верхан, дії особи далеко не завжди носять плановий характер, часто вони визначаються випадковістю, у них присутній хаотичний елемент, але в економіці успіх може бути забезпечений лише завдяки планомірним постійним і осмисленим діям. Далі він пише «без планування, тобто своєчасного осмислення альтернативних рішень і їх оптимальної комбінації не може бути ніякого господарювання…» [16, с. 7] (тут і далі переклад автора).

Планування припускає рішення про те, якими повинні бути цілі організації і яких заходів мають вжити члени організації для досягнення цих цілей.

Так, на думку Р. Акоффа, планування, по-перше, це попереднє прийняття рішень. Цей процес відбувається до того, як треба діяти; по-друге, необхідність в плануванні з’являється тоді, коли досягнення бажаного стану залежить від цілого комплексу взаємопов’язаних рішень; по-третє, процес планування направлений на досягнення такого стану чи станів у майбутньому, які є бажаними, але які не відбудуться самі по собі.

Таким чином, сучасне внутрішньофірмове планування полягає у визначенні майбутнього бажаного стану всього підприємства, окремих виробничих систем, економічних показників чи інших кінцевих результатів і тих доцільних рішень, які необхідно здійснити, щоб вивести фірму з існуючого стану в новий, що припускається чи планується.

Невід’ємною частиною планування підприємницької діяльності є фінансове планування зі складовим елементом – плануванням податковим. Під фінансовим плануванням розуміємо дії не тільки щодо звільнення капіталу від податків, але й охорони його від протиправних посягань. Сукупність законних методів може надати підприємницькій діяльності більше ступенів свободи (приміром, анонімне володіння капіталом, анонімне його інвестування, обхід валютних обмежень, вільне переміщення капіталу в будь-яку частину світу). Проблеми фінансового планування висвітлювалися в науковій літературі лише фрагментарно. Як наслідок, правове регулювання та практика реалізації вказаної функції залишаються неефективними, невпорядкованими, а впровадження прогресивних форм планування, у тому числі податкового, відбувається украй повільно і суперечливо, не ґрунтуючись на достатніх науково-теоретичних напрацюваннях. Гостро постає проблема розроблення підходів щодо організаційного та правового забезпечення планування, визначення шляхів і засобів розв’язання організаційно-правових проблем з метою підвищення їх ефективності.

Узагальнення і аналіз планування в розвинутих західних країнах свідчать про серйозний підхід до питань фінансового планування. Фінансове планування на мікрорівні охоплює найважливіші сторони діяльності підприємства; воно забезпечує необхідний попередній контроль за створенням і використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів, створює умови для покращання фінансового стану. «Фінансове планування на підприємстві – це планування всіх його доходів і напрямів витрачання грошових засобів для забезпечення розвитку підприємства» [195, с. 181]. Планування дозволяє розглядати можливі альтернативні розробки фінансової стратегії, що є необхідною умовою міцного становища на ринку й стабільної фінансової стійкості.

Завдання, що вирішуються за допомогою фінансового планування, можна сформулювати таким чином:

-  виявлення резервів збільшення доходів підприємства і способів їх мобілізації;

-  ефективне використання фінансових ресурсів, визначення найбільш раціональних напрямів інвестицій підприємства;

-  ув’язування показників виробничого плану підприємства з фінансовими ресурсами;

-  обґрунтування оптимальних фінансових взаємовідносин з бюджетом і банками, а також іншими кредиторами;

-  захист капіталу від протиправних посягань та ризиків.

Необхідність планування в умовах розвитку вітчизняної економіки не викликає сумнівів. Попри те, що сьогочасна діяльність господарюючих суб’єктів економіки організується переважно стихійно як з об’єктивних, так суб’єктивних причин, необхідне формування системи фінансового планування, адекватної сучасним умовам, що є можливим лише за наявності і розробленні теорії фінансового планування, належної її організації. Ринок висуває підвищені вимоги до якості фінансового планування.

Успішний результат здійснення діяльності економічного суб’єкта складається і залежить від багатьох факторів, при цьому невід’ємною частиною виступає визначення, нарахування і сплата податків та інших платежів до бюджету і позабюджетних фондів, що є одним з найважливіших об’єктів фінансового планування. Слід враховувати також, що планування на підприємствах перебуває в органічному зв’язку із державним фінансовим, у тому числі податковим, плануванням.

Під плануванням податкових платежів в літературі розуміють процес розроблення податкових планів, виходячи з нормативів (ставок), які затверджені в законодавчих та підзаконних актах з метою своєчасного і повного визначення податкових зобов’язань перед бюджетами всіх рівнів, а також обов’язкових платежів і зборів у позабюджетні фонди [83, с. 81]. У той же час нестабільність податкової системи, перманентні зміни та доповнення, що вносяться до неї, ускладнюють діяльність економічних суб’єктів. Так, період з початку функціонування української системи оподаткування і дотепер, вирізняється частим коригуванням податкового законодавства. В податкову практику впроваджувались підзаконні акти, що корегували закон (вказівки, листи, рекомендації податкових адміністрацій). Все це сприяє і створює умови підвищеного ризику при здійсненні фінансово-господарської діяльності і особливо при її плануванні, як на короткострокову, так і довгострокову перспективу. Адже, як зазначав В. Коростей: «підзаконний акт надає виконавчій структурі можливість вносити корективи до основних положень законів. Закріплюючи в наказі міністерства чи іншої структури зміст закону, його керівництво перекручує основні положення закону, трансформує загальнодержавний (суспільний) інтерес у відомчу вигоду. Підзаконні акти являють собою легальний спосіб та ефективне знаряддя знищення законів. Підзаконні акти є антиконституційним засобом знищення правової державної основи України, заважають становленню і розвитку ринкових процесів, формуванню класу власників. Виникла ситуація, коли закони формально існують, але практичної користі не приносять» [71, с. 61]. У контексті аналізу проблематики податкового планування маємо наголосити на необхідності відмови від підміни законів іншими нормативно-правовими актами, передусім у податковій сфері. У будь-якому разі, у сфері оподаткування недоцільно в подальшому використовувати практику постійного внесення змін до податкового законодавства за рахунок Закону «Про Державний бюджет». Крім того, у чинному Законі «Про систему оподаткування» та майбутньому Податковому кодексі слід передбачити, що нормативно-правові акти з питань оподаткування, прийняті органами виконавчої влади або місцевого самоврядування, не можуть змінювати або доповнювати законодавство з питань оподаткування. Що ж до наказів, інструкцій, положень, листів Державної податкової адміністрації доцільно законодавчо закріпити положення про те, що вони приймаються лише з метою забезпечення однозначного розуміння і однакового застосування податковими органами законів з питань оподаткування і є обов’язковими для виконання лише податковими органами.

На основі аналізу сучасного стану податкового регулювання і системи оподаткування України можна виокремити такі риси:

1.  Система оподаткування суб’єктів підприємництва в Україні є досить складною через те, що:

а) податкові звіти – дуже великі за обсягом; складаються власноруч, що потребує додаткового часу; часто змінюються правила і інструкції відносно вимог до них, вносяться постійні неясності для платників податків;

б) система податкового контролю – дуже сурова та надмірно інтенсивна;

в) система податкового регулювання – занадто складна, із багатьма підзаконними актами і інструкціями, іноді суперечливими між собою; різноманітні можливості інтерпретації податкових правил; швидкі зміни, відсутність розвинутої системи поінформування підприємств про зміни; дуже суворе регулювання штрафів за навмисні і навіть ненавмисні помилки при складанні податкових звітів.

2.  Сучасне податкове навантаження суб’єктів підприємництва можна охарактеризувати таким чином:

а) загальний рівень податкового тягаря є відносно високим через велику кількість різноманітних податків;

б) податкове навантаження є найчастіше універсальним, можливості його скорочення дуже обмежені.

Відповідно до вищевказаних характерних ознак можна зробити висновки:

-  існує необхідність спрощення і вдосконалення податкової системи України;

-  необхідно спростити і можливо найбільш повно комп’ютеризувати систему податкової звітності;

-  важливо стабілізувати податкову систему в цілому і уникати великої кількості постійних, часто не досить ефективних змін у ній;

-  якщо зміни все ж необхідні, підприємства повинні бути своєчасно поінформовані про це компетентними службами податкових органів;

-  довіра до підприємств з боку податкових органів повинна виправдано зміцнюватись;

-  необхідно суворіше диференціювати навмисні помилки при складанні податкових звітів підприємствами та нормативно визначити критерії відмежування їх від ненавмисних помилок;

-  податковий тягар повинен бути диференційований (приміром, для іноземних інвесторів, для місцевих інвесторів, для спільних підприємств, для дочірніх підприємств тощо). Необхідний реальний механізм із застосування цього диференціювання в практиці підприємництва. Ці та інші напрями вдосконалення податкової системи вже досліджувалися в наукових джерелах [187], тому детальніше на них зупинятися не будемо.

Всі рекомендації з покращання податкової системи в Україні можуть бути успішно використані як для вдосконалення роботи Уряду і податкових органів, так і для підвищення рівня добробуту платників податків. Але на вироблення і перетворення в практику необхідних змін треба певний і, можливо, чималий, період часу. Суб’єкти підприємницької діяльності ж змушені працювати, брати участь у процесі міжнародного господарювання вже сьогодні, не чекаючи можливого прийняття змін. І саме тому підприємства, що успішно беруть участь в міжнародній торгівлі, шукають вже зараз легальні шляхи збільшення прибутковості своєї діяльності, що набуває особливого значення в контексті процесу глобалізації.

Разом з тим стабільність податкової системи не означає, що склад податків, їх елементи можуть бути встановлені раз і назавжди. Ідеальний варіант поєднання стабільності та рухомості податкової системи досягається тим, що ніякі зміни (за винятком усунення явних помилок) не вносяться, склад системи оподаткування, її принципи залишаються незмінними упродовж кількох років.

Податкова стратегія підприємництва стисло може бути виражена принципом, що визначає відносини між платниками податків і державою в демократичному суспільстві: «всі громадяни повинні сплачувати податки, але жоден громадянин не повинен так вести свої особові і майнові справи, щоб розмір податків до сплати був максимально високим». «Якщо можна не платити, виходить потрібно не платити», – ця безсмертна фраза міліонера Рокфеллера завжди була неписаним правилом для світу бізнесу [220].

Якщо перефразувати це правило, то воно припускає можливість і право кожного громадянина обирати, зрозуміло, з урахуванням законів, такі шляхи й методи здійснення своєї діяльності і такі форми угод та ділових операцій, за яких його податкові зобов’язання були б мінімальними. Як зазначив М.Я. Азаров: «Треба врешті-решт навчитися відрізняти схеми мінімізації податкових зобов’язань від схем ухилення від сплати податків. Протистояти мінімізації, яка дозволена законом, є справою безглуздою та шкідливою» [208, c. 72]. Законодавець, доповнюючи податкові закони відповідними пільгами і знижками, розраховує саме на те, що платники податків будуть користуватися цими пільгами і знижками і відповідно переорієнтують свою діяльність на ті цілі і завдання, які мались на увазі при включенні в закони цих пільг і знижок. У цьому і полягає сутність податкового планування, яке таким чином сприяє поєднанню інтересів окремого платника податків і держави.

В умовах трансформації системи оподаткування питання, пов’язані з пошуком шляхів визначення мінімального розміру податків та інших обов’язкових платежів при вирішенні завдань фінансової політики та ціноутворення є актуальними. Цей процес має природне підґрунтя, адже історія свідчить, що запровадження нових податків чи зміна порядку сплати існуючих негайно викликає відповідну реакцію платників податків, що спрямована на зниження податкового тягаря. Разом з тим слід зазначити, що зменшення суми сплачуваних податків може бути досягнуто різними шляхами. Як слушно зауважив С.Н. Паркінсон, «неможливо уникнути податків, від них можна ухилитись законним або незаконним способом. Обидва способи такі ж старі, як і сама податкова система» [113, с. 82]. Враховуючи, що будь-які закони, що регулюють функціонування ринкової економіки, у тому числі й податкові, можуть порушуватися підприємцями, за це обов’язково встановлюється відповідальність.

Форми мінімізації оподаткування різноманітні за своєю правовою природою і досить численні. Однак, об’єднавши їх у певні групи залежно від характеру і змісту дій платника податків, більшість науковців вважають, що мінімізація оподаткування в основному здійснюється у двох основних формах:

-  безпосередньо ухилення від сплати податків (tax evasion);

-  податкове планування; податкова оптимізація (без порушення законодавства) (tax planning) [29].

Видається, що така класифікація не повною мірою відображає сутність досліджуваного явища і потребує уточнення. Перш за все, маємо звернутися до визначення основних категорій і понять, що використовуються у сфері податкового планування. Дисертант пропонує чітко розмежовувати як на теоретичному рівні, так і в нормах податкового законодавства, «оптимізацію» та «мінімізацію» оподаткування.

Категорія «оптимальний» означає «найкращий, найбільш сприятливий» [183, с. 456]. Тлумачний словник Ожегова-Шведової визначає це поняття через трактування терміна «оптимізувати», тобто надавати чому-небудь оптимальні властивості, показники; обирати найкращий з можливих варіантів. Також терміну «оптимальний» надається поняття як чогось найбільш сприятливого. Мінімізація, відповідно, розглядається через трактування термінів «мінімальний» та «мінімум» як чогось найменшого з числа інших, протилежність максимальному [99]. Український діловий журнал «Податкове планування» вживає саме термін «оптимізація» для цілей фінансового та податкового планування.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12


на тему рефераты
НОВОСТИ на тему рефераты
на тему рефераты
ВХОД на тему рефераты
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

на тему рефераты    
на тему рефераты
ТЕГИ на тему рефераты

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, сочинения, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.