Дипломная работа: Венчурний бізнес в Європі та його адаптація до українських умов

Варто зазначити, що український ринок венчурного інвестування істотно відрізняється від іноземних ринків. На світовому ринку основними сферами інвестування венчурного капіталу є виробництво напівпровідників, електронних новинок, комп’ютерної техніки, біотехнологій, інформаційної безпеки, генної інженерії та ряд інших. В перспективі знаходиться розробка нанотехнологій. Найпривабливішими сферами для інвестицій в Україні є будівництво, переробка сільськогосподарської продукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля. Така галузева дискримінація властива для України, тому що ці галузі є привабливими, розповсюдженими та мало ризиковими в нашій країні, на відміну від країн ЄС і США, де венчурні інвестиції здійснюються в інноваційні галузі промисловості.

Венчурні фонди в Україні використовуються для оптимізації управління активами фінансово-промислових холдингів та зниження податкового навантаження, тоді як венчурне інвестування (або інвестування ризикового капіталу) у світі залишається одним із найважливіших джерел капіталу для компаній, швидкий ріст та розвиток яких постійно потребує додаткових зовнішніх інвестицій (як правило, це підприємства малого та середнього бізнесу). Венчурні інвестиційні фонди повинні стати головною ланкою зв’язку між інвестиціями та інноваціями як складовими економічного зростання.

Специфіка українського ринку та робота на ньому венчурних фондів спрямовує венчурне інвестування в Україні усе далі від прийнятих у світовій практиці основ цього бізнесу. Як і раніше, найважливішими й найактивнішими на вітчизняному ринку є фонд прямого інвестування Western NIS Enterprise Fund (капіталізація 150 млн. дол.) і SigmaBleyzer (управляє фондом UGF у розмірі більше 100 млн. дол.).

Інші венчурні фонди (серед яких Euroventures Ukraine, фонд прямих інвестицій "Україна" та Commercial Capital) оперують менш значними сумами – в межах 20-40 млн. дол. кожний. За даними венчурних компаній в українські підприємства вже вкладено біля 250 млн. дол. венчурних інвестицій. Суми, що у найближчий рік можуть бути спрямовані венчурними компаніями на інвестиції, коливаються від 20 млн. до 100 млн. дол., і при наявності достатньо великої кількості ринків, що динамічно розвиваються, по оцінках експертів, є дуже незначними. Найближчим часом можливість надходження значного іноземного капіталу в Україну як і раніше залишається дуже низькою [68, с.116].

Звертаючи свою увагу на зарубіжний досвід венчурного інвестування, Україні варто вирішити такі завдання:

-  надання посередницьких послуг виробникам і споживачам наукоємних проектів;

-  аналіз інвестиційних можливостей у високотехнологічній сфері;

-  покращення освітнього рівня підприємців, а також усіх зацікавлених осіб у сфері венчурного бізнесу.

Отже, венчурний бізнес в Україні перебуває в початковій стадії. Провівши ряд економічних реформ та перейнявши світовий досвід, Україна зможе привернути до себе увагу світових країн-інвесторів та залучити в свою економіку значний венчурний інвестиційний капітал, налагодити ділові стосунки та взаємини із потенційними світовими партнерами [51].

3.2 Шляхи вдосконалення венчурного бізнесу в Україні

Фондовий ринок, незважаючи на рекордні показники дохідності, в цілому відіграє незначну роль в процесах акумулювання коштів на фінансових ринках та трансформації їх в інвестиційні ресурси для реального сектору економіки. Існує необхідність розвитку альтернативних механізмів здійснення інвестицій в реальний сектор вітчизняної економіки.

Одним з можливих інструментів фінансового ринку, який може слугувати альтернативою в сучасних умовах є венчурні фонди.

Залежно від кількості й твердості законодавчо визначених вимог і обмежень щодо структури і складу вхідних у фонд активів, фонди можуть бути диверсифікованими (найбільша регламентація щодо того, яку частину активів і в цінні папери яких класів фонд може інвестувати) і недиверсифікованими. Венчурні фонди є підвидом не- диверсифікованих фондів.

"Недиверсифікований" фонд не означає, що він менш надійний. У нього більше свободи вибору, тобто він не повинен, а може розташовувати засоби в менш ліквідні активи, і в цьому сенсі конкретний "недиверсифікований" фонд може виявитись навіть більш диверсифікованим, ніж той, котрий так називається. В той же час, існує багато вимог і обмежень, загальних для фондів усіх видів і типів. Крім того, сам фонд і грамотна відповідальна компанія, керуюча активами, з метою забезпечення самодисципліни, може накладати на себе додаткові вимоги й обмеження.

Враховуючи специфіку розвитку економіки України на пострадянському просторі, венчурний бізнес піддається впливу цілого ряду факторів.

На мою думку, серед основних факторів, які обмежують розвиток венчурного бізнесу в нашій країні, можна виділити такі:

-  недосконалість законодавчої бази;

-  відсутність чіткої політики сприяння розвитку венчурного бізнесу з боку держави, відсутність економічної заінтересованості більшості господарських суб’єктів у реалізації принципово нових розробок, нововведень високого техніко-економічного рівня, нерозвиненість ринку цінних паперів;

-  недостатня ефективність податкової політики, а саме високий рівень податку, який не враховує конкурентоспроможність і новизну виробів;

-  правова база, яка регулює сферу дрібного бізнесу, є обмеженою;

-  високі проценти за кредит;

-  недостатня кількість проектів з високим економічним потенціалом, привабливих для венчурних інвесторів;

-  низька активність банків та інституційних інвесторів у венчурному інвестуванні;

-  недостатня надійність механізмів захисту прав інвесторів;

-  відсутність економічних стимулів для залучення прямих інвестицій в підприємства високотехнологічного сектора, що забезпечують прийнятний ризик для венчурних інвесторів;

-  відсутність розвиненої системи комерціалізації і захисту інтелектуальної власності;

-  недостатня інформаційна підтримка венчурної індустрії;

-  відсутність інфраструктури венчурного інвестування;

-  гострий дефіцит кваліфікованих фахівців, здатних управляти венчурними проектами;

-  відсутність конкуренції на внутрішньому ринку науково-технічної продукції.

Враховуючи недосконалість законодавчої бази як одним із основних факторів, які суттєво обмежують розвиток венчурного фінансування, вважаємо за доцільне розглянути законодавчі ініціативи в цьому напрямку, а саме проаналізувати створений Державним агентством України з інвестицій та інновацій проект Закону України "Про венчурні фонди інноваційного розвитку" [71, с.12-15].

У законопроекті вперше в Україні робиться спроба визначити правові засади створення нового фінансового інструменту, який забезпечив би спрямування інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки. Таким інструментом можуть стати венчурні фонди інноваційного розвитку.

У документі, зокрема, зазначено, що:

-  венчурні фонди інноваційного розвитку можуть інвестувати у корпоративні права та боргові зобов’язання інноваційних підприємств; спільних підприємств, створених для виконання проектів технопарків та наукових парків; підприємств інноваційної інфраструктури, які визначені такими відповідно до діючих нормативно-правових актів;

-  засновниками та учасниками (акціонерами) венчурного фонду інноваційного розвитку можуть бути фізичні та юридичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава та територіальні громади;

-  активи венчурних фондів інноваційного розвитку можуть складатися з корпоративних прав, боргових зобов’язань, нерухомості та майнових прав інтелектуальної власності;

-  венчурні фонди інноваційного можуть одержувати державну підтримку у визначених законопроектах формах;

-  венчурні фонди інноваційного розвитку інвестують в інноваційні програми і проекти, нові знання та інтелектуальні продукти, виробниче обладнання та процеси, інфраструктуру виробництва і підприємництва тощо.

Введення в дію Закону України "Про венчурні фонди інноваційного розвитку" надасть нові можливості для розвитку венчурного інвестування, більш широкого залучення інвестицій в економіку країни та впровадження інноваційних проектів в Україні.

Законопроект розроблений у відповідності до законів України "Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)" та "Про інноваційну діяльність".

В законопроекті враховані рекомендації Європейської асоціації венчурного інвестування і директив ЄС щодо колективного та венчурного інвестування.

Наразі вітчизняний венчурний капітал не інвестує в інноваційні проекти, оскільки:

-  інвестиції в окремі галузі традиційної економіки мають надвисокий рівень доходності при відносно коротких термінах інвестування та за умов низького рівня ризику;

-  організаційна форма венчурних фондів виконує "інструментальну" функцію, що дозволяє оптимізувати оподаткування законним способом.

На даний час існують різні оцінки даного проекту.

Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ) не підтримує ідею розробки окремих законопроектів щодо регулювання діяльності венчурних фондів. УАІБ нещодавно оприлюднило проекти Законів "Про венчурні інвестиційні компанії" та "Про венчурні фонди інноваційного розвитку".

Професійна діяльність з управління активами, яка вже регулюється спеціальним законом України "Про інститути спільного інвестування" має єдині організаційні і методологічні підходи і повинна бути зосереджена в межах одного Закону, регулюватися та контролюватися одним державним органом виконавчої влади. У цьому ж законі вже передбачена практична можливість створення та діяльності венчурних фондів, в тому числі можливість їхньої участі в інноваційно-інвестиційному розвитку економіки України. Таким чином, зазначається у листі, відокремлення норм, спрямованих на регулювання особливостей створення та діяльності венчурних інвестиційних фондів, до окремого законодавчого акту вважаємо недоцільним.

Існування трьох законів, два з яких будуть регулювати діяльність венчурних фондів та компаній, а третій – діяльність компаній з управління активами, що здійснюють управління активами інституційних інвесторів, в тому числі венчурних фондів, буде значно ускладнювати сприйняття професійними учасниками ринку, що здійснюють управління активами, встановлених вимог та призводити до суперечностей у виконанні встановлених вимог.

Оприлюднені законопроекти не містять цілісної картини діяльності та контролю за діяльності венчурних фондів та компаній, а лише окремі, не пов’язані між собою, норми та посилання на інші закони, що призведе до виникнення правових колізій регулювання діяльності учасників фондового ринку, а також до дублювання відповідних правових норм у декількох законодавчих актах. Запропоновані проекти законів передбачають встановлення обмеження строку діяльності венчурних фондів та компаній, в той час, як Закон України "Про інститути спільного інвестування" дозволяє створення фондів для фінансування інновацій як короткострокових, так і довгострокових.

УАІБ вважає недоцільною таку ідею державної підтримки венчурних фондів та компаній при невизначеності джерел фінансування та закладений у законопроектах принцип щодо державного контролю у сфері венчурного інвестування спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності та венчурного інвестування. Такий підхід не лише суперечить вимогам українського законодавства, а також потребує додаткових бюджетних витрат.

Сьогодні законодавство звільняє венчурні фонди від численних нормативних заборон, що обмежують діяльність інвестиційних фондів інших типів.

Перш за все, це стосується структури і складу активів таких фондів, наприклад, венчурний фонд може інвестувати всі свої кошти у цінні папери, не зазначені у біржових списках, тобто є неліквідними. Такий фонд також може купувати векселі, надавати позики компаніям, часткою яких володіє.

За деякими винятками, що стосуються фондів усіх типів, практично необмежені і частки від загальних активів, що можуть бути вкладені в окремі цінні папери.

Необмежений також і кількісний склад учасників венчурних фондів: таким учасником може бути й одна особа.

У сполученні з простотою адміністрування й податковими стимулами, наданими інститутам спільного інвестування відсутність зазначених обмежень робить венчурні фонди ефективним інвестиційним інструментом.

Цей інструмент може бути корисний як великим вітчизняним фінансово-промисловим групам і міжнародним венчурним фондам, так і невеликим компаніям і навіть окремим заможним людям, що, володіючи компанією-учасником венчурного фонду, можуть здійснювати через нього як усю свою інвестиційну діяльність, так і окремий проект, наприклад, в галузі будівництва [6, с.2-9].

Зміни в законодавстві України щодо оподаткування малих форм господарювання сприяли масовому скороченню кількості малих підприємств. Така тенденція спостерігалась у всіх регіонах України.

В Україні є ряд факторів, які можуть сприяти розвитку підприємницьких структур венчурного капіталу. До цих факторів слід віднести такі: наявність дешевої, висококваліфікованої і творчої робочої сили; великі запаси сировинних ресурсів, а також коштів, що осідають в іноземних банках; зручне географічне положення тощо. Можна вважати, що удосконалення політики держави щодо розвитку венчурного підприємництва і стабілізація економічного стану в Україні сприятимуть розвитку таких структур. Як відзначають більшість аналітиків, зростання кількості венчурних інвестиційних фондів в Україні пов’язане зі спрощеною звітністю і пільгами при оподаткуванні.

Необхідно створити індустрію венчурного фінансування, яка виступає складовою частиною господарського механізму і розвивається відповідно до потреб інноваційного виробництва. Під індустрією венчурного фінансування ми розуміємо сукупність суб’єктів інноваційного підприємництва, які здійснюють свою діяльність у сфері інноваційного виробництва, використовуючи специфічні економічні механізми спеціальних інститутів і відповідної інфраструктури. Створення індустрії венчурного фінансування у нашій економіці передбачає: формування її інституційної структури, розвиток венчурного капіталу та розвиток інфраструктури венчурного фінансування.

Для ефективної інноваційної діяльності важливою передумовою функціонування є наявність інфраструктури венчурного фінансування. Визначальна роль у розвитку інфраструктури належить державі, бо комерціалізація цієї сфери передбачає значні грошові кошти. Елементами інфраструктури виступатимуть фондові біржі, аудиторські, інжинірингові фірми, "інкубатори" венчурного бізнесу тощо.

Організації типу "інкубаторів" спроможні формувати сприятливе підприємницьке середовище з усім спектром науково-виробничих, організаційно-фінансових послуг. "Інкубатори" можуть створюватись при наукових установах, закладах освіти, діяльність яких має охоплювати наукове консультування, попередню експертизу проектів, фінансову підтримку через венчурний капітал, державні субсидії тощо.

В Україні необхідно створювати нові форми управління циклом "наука – техніка – виробництво", до яких належать технопарки і технополіси. У сучасному світі технопарки і технополіси відіграють значну роль у реалізації механізму прискорення науково-технічного прогресу в передових галузях промисловості, пов’язаних з реалізацією новітніх досягнень фундаментальної науки. Створення технопарків, що спеціалізуються на розробці технології нової продукції, є можливим і ефективним за багатьма напрямами залежно від функцій, обсягу і рівня кооперування. Найпоширенішими можуть бути такі парки: технологічні, промислові і дослідно-конструкторські. У містах України, які мають потужний науково-технічний потенціал, доцільно створювати технопарки у формі агломерацій наукомістких фірм і виробничих підприємств, які групуються навколо наукових центрів.

У країнах з технологічно орієнтованою економікою зростання виробництва й індустріальний розвиток переважно залежать від успішних інновацій, які означають, що результати досліджень і розробок ефективно комерціалізуються [28, с.24-25].

Залежно від різних ситуацій, рис і структури компанії менеджерський персонал може вибирати найбільш доцільний тип фінансування за рахунок зовнішніх коштів, враховуючи обмеження та вимоги, переваги та недоліки різних джерел фінансування інноваційних проектів (табл.3.6).

Таблиця 3.6 Переваги та недоліки джерел фінансування [7, 75-79]

Як свідчить проведений аналіз переваг і недоліків, обмежень і вимог до джерел фінансування, які властиві українській економіці, залучення венчурного капіталу відповідає потребам фінансового забезпечення інноваційних проектів і важливим принципам системи фінансування інновацій, що передбачає множинність джерел для фінансування проектів із досить високим ступенем невизначеності та ризику.

Венчурне інвестування – це особлива система вкладення коштів у нові проекти. Його головна і принципова відмінність від традиційного полягає в тому, що необхідні кошти можуть надаватися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення наявним майном, заощадженнями або іншими активами підприємця. Єдиною заставою служить спеціально обумовлена частка акцій у вже існуючій або лише створюваній фірмі.

Інвестори венчурного капіталу йдуть на розділення всієї відповідальності і фінансових ризиків разом з підприємцем. Потреба в отриманні кредитів такого роду нерідко виникає у початківців або дрібних підприємців, винахідників, учених і інженерів, що намагаються самостійно реалізувати їхні нові оригінальні і перспективні розробки. При цьому отримання банківського кредиту для них проблематично з кількох причин.

По-перше, багато інноваційних проектів починають приносити прибуток не раніше, ніж через три - п’ять років, а то і пізніше, а значить, подібні кредити мають бути розраховані на довгострокову перспективу. Але тоді вони повиснуть на балансі банку і погіршуватимуть його фінансові показники.

По-друге, для таких кредитних установ, як банки, дуже високий ступінь супутніх фінансових ризиків.

По-третє, банки обов’язково вимагають надання застави або гарантій, і вже самому підприємцеві, навіть якщо він володіє яким-небудь достатком, доведеться подумати про те, чи варто ризикувати своїм благополуччям і благополуччям своєї сім΄ї.

Проте не слід думати, що інвестори венчурного капіталу йдуть назустріч підприємцеві, виходячи з чистого альтруїзму. Швидше навпаки, інтерес інвесторів якраз і полягає в тому, щоб отримати від своїх капіталовкладень прибуток, який буде істотно вищий, ніж при розміщенні вільних фінансових ресурсів на банківських депозитах або їх вкладень в державні цінні папери з фіксованим доходом [73, с.25-31].

За кордоном, головним чином в США і деяких країнах Західної Європи, механізми венчурного фінансування підприємницьких проектів широко використовуються на практиці вже не одне десятиліття і набувають усе більшого поширення. Спільний світовий ринок венчурного капіталу перевищив в 2006 році 150 млрд.дол. За один лише 2007 рік, навіть не зважаючи на кризу, нові інвестиції венчурного капіталу в США склали близько 10 млрд. дол, а на європейському континенті – майже 8 мільярдів.

Можливо, ці цифри не справляли б великого враження на фоні спільних інвестиційних витрат, коли б не одна істотна обставина. Річ в тому, що саме венчурний капітал з властивими йому відмітними особливостями зіграв в другій половині ХХ століття найважливішу роль в реалізації найбільших науково-технічних нововведень в області мікроекономіки, обчислювальної техніки, інформатики, біотехнології і в інших наукоємних галузях виробництва.

Участь венчурного капіталу є принциповим чинником в інноваційному процесі. З різних причин для великих компаній реалізація ризикового проекту надто складна. Такі проекти мають більший шанс на успіх, якщо вони реалізуються малими технологічними фірмами. Венчурний капітал здатний за допомогою відповідних фінансових інструментів брати участь у підтримці високо ризикових інноваційних проектів. Це підтверджується тим, що технологічні революції, які призвели до трансформації індустріального виробництва, були проведені компаніями, котрі підтримуються венчурним капіталом. Наприклад, фірми, які лідирували в розробці кожного нового покоління комп’ютерних технологій (ПК, програмне забезпечення), фінансувалися за рахунок венчурного капіталу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12