Дипломная работа: Венчурний бізнес в Європі та його адаптація до українських умов

Зародження перших венчурних компаній в США. Венчурна діяльність як самостійний бізнес була започаткована у Силіконовій долині, де зароджувалися сучасна інформатика і телекомунікації. У 1957 році Артур Рок (у той час працюючий в інвестиційній банківській фірмі на Уолл Стріт), отримав лист від Юджина Клейнера, інженера з компанії Shokley Semiconductor Laboratories у Пало Альто, який шукав фірму, яка б зацікавилась ідеєю виробництва нового кремнієвого транзистора. Після їх зустрічі було вирішено, що Артур Рок збере 1,5 млн. доларів для фінансування проекту Клейнера. Проте жоден з 35-ти корпоративних інвесторів, до яких звернувся Рок, не зважився взяти участь у фінансуванні такої ризикованої операції: створити фірму під абсолютно нову ідею, ще не реалізовану на практиці. Відгукнувся тільки Шерман Ферчайлд, який сам був винахідником і вже мав досвід створення нових технологічних компаній. Саме він надав необхідні кошти. Так була заснована Fairchild Semiconductors - перша напівпровідникова компанія Силіконової долини. Після цього у Артура Рока були ще Intel і Apple Computer, до 1984 року він набув популярності, і його ім'я стало синонімом успіху. Артура Рок першим ввів у використання термін "венчурний капітал".

Приблизно в той же час інший знаменитий венчурний капіталіст Том Перкінс здійснив свою найризикованішу в житті операцію. Працюючи у Девіда Паккарда (одного зі співвласників всесвітньо відомої сьогодні компанії "Hewlett-Packard"), він винайшов недорогий і простий у використанні лазер з газовим накачуванням. Усі свої заощадження - 10 000 доларів - він вклав в нову фірму, яка виявилася настільки успішною, що через короткий проміжок часу Перкінс зумів продати її компанії Spectra-Physics. Після цього він теж зустрів Юджина Клейнера і повністю присвятив себе венчурному бізнесу.

У той період створювати нові інноваційні компанії було непросто: справжніх підприємців, що займаються інноваціями, було не так багато, а необхідна інфраструктура ще не існувала. На той час венчурні інвестиції не справляли помітного впливу на розвиток американської економіки.

Яскравим прикладом для венчурних капіталістів є компанія Cisco Systems, один з світових лідерів виробництва мережевих маршрутизаторів і телекомунікаційного устаткування. Подальше становлення венчурного капіталу співпало за часом з бурхливим розвитком комп'ютерних технологій і зростанням добробуту середнього класу американців. Такі відомі компанії як DEC, Apple Computers, Compaq, Sun Microsystems, Microsoft, Lotus, Intel зуміли стати сучасними гігантами комп'ютерного бізнесу багато в чому завдяки венчурному капіталу. Більше того, бурхливе зростання нових галузей, таких як персональні комп'ютери і біотехнологія, виявилося можливим в основному за участю венчурних інвестицій [45, с.56-59].

Виникнення венчурних фондів у Європі. До появи венчурного капіталу у Європі трохи більше 25 років тому, приватні підприємці просто не мали вільного доступу до джерел фінансування акціонерного капіталу. З середини 1980-х європейські вкладники стали більше цікавитися можливостями інвестицій в акції, вкладаючи менше коштів у традиційні для них активи з фіксованим доходом. Піонером венчурної індустрії у Європі була і залишається Великобританія - старий і потужний світовий фінансовий центр. У 1979 році загальний обсяг венчурних інвестицій у цій країні складав всього 20 мільйонів англійських фунтів, а вже через 8 років, в 1987 році, ця сума склала 6 млрд. фунтів. Протягом 1990-х років венчурний бізнес в Європі акумулював 46 млрд. ECU довгострокового капіталу, і на даний час кількість проінвестованих приватних компаній складає близько 200 000 євро [52, с.87-90].

У 1996 році в цьому інвестиційному бізнесі працювали більше 3000 професійних менеджерів та інвесторів. У 20 країнах Європи налічувалося 500 венчурних фондів і компаній (EVCA, White Paper, Boosting Europes growing companies та інші). Рекордним для Європи став саме 1996 рік. Обсяг інвестицій досяг 6,8 млрд. ECU. Сумарний обсяг капіталів нових фондів, які влилися у венчурний бізнес цього року, склав 7,9 млрд. ECU, що майже вдвічі перевищило рівень 1995 р. При цьому, 15% всіх інвестицій було зроблено за межами Європи (проти 9% в 1995 р.), переважно в так звані "нові ринки" (emerging markets), в тому числі і у Росії.

Процес становлення і розвитку венчурного бізнесу почав вимагати створення професійних організацій. Вони стали виникати як некомерційні об'єднання. Спочатку створювалися національні асоціації, з яких найстарішою є Британська асоціація венчурного капіталу (BVCA), заснована у 1973 році.

Відмінності у цілях і завданнях, які ставлять перед собою національні асоціації, обумовлені різним рівнем економічного розвитку країн і регіонів світу, а також пріоритетами національних економічних політик. Проте, сама потреба формальної структуризації венчурного руху - свідоцтво його зрілості і зростаючого впливу [56, с.42].

Венчурні фонди у Росії почали створюватись 1994 року за ініціативою Європейського Банку Реконструкції і Розвитку (ЄБРР). Регіональні Венчурні Фонди (РВФ), кількість яких складає 10, були створені у 10 різних регіонах Росії. Одночасно з ЄБРР інша крупна фінансова структура - Міжнародна Фінансова Корпорація (International Finance Corporation) також зважилася на участь у створюваних венчурних структурах спільно з деякими відомими у світі корпоративними і приватними інвесторами. У 1997 році 12 діючих на території Росії венчурних фондів утворили Російську Асоціацію Венчурного Інвестування (РАВІ) зі штаб-квартирою у Москві і відділенням у Санкт-Петербурзі. За даними "Financial Times", на вересень 1997 року в Росії діяли 26 спеціалізованих фондів, що інвестують в російські корпоративні активи з сумарною капіталізацією 1,6 млрд. дол. Крім цього, ще 16 східноєвропейських фондів інвестували до Росії частину своїх портфелів [22, с.59-60].

2.2 Особливості венчурного інвестування в Європі

Венчурне фінансування здійснюють по-різному. Найтиповіше це відбувається у два етапи. На першому відбувається акумуляція коштів з різних джерел – корпорацій, пенсійних фондів, страхових компаній, приватних іноземних інвесторів, банків і формування фондів венчурного капіталу.

На другому етапі здійснюється розподіл коштів фонду серед відібраних після експертизи проектів, що істотно знижує ризик втрати коштів венчурного капіталу.

Говорячи про перспективи венчурного бізнесу в країнах Європи, то слід звернутись до наступних фактів [10].

Британська імперія була найбільш інвестованою країною в Європі в 2009 році. Компанії у Великобританії залучили 1,2 млрд. дол. (860 млн. євро) за 264 угод, що на 40% нижче з 2 млрд.дол., що було вкладено в 349 угод у 2008 році.

У Франції інвестиції впали на одну третину і склали 782 млн. дол. (566 млн. євро) у 226 угод в 2009 році.

Швейцарія всупереч тенденції зниження, що спостерігається в більшості європейських компаній, зібрала 398 млн.доларів (287 млн. євро) за 25 угод, що є вище на 62% у порівнянні з 2008 роком.

Капітальні вкладення у Німеччині та Швеції різко впали на 60% в порівнянні з попереднім роком. Німецькі компанії отримали 566 млн.дол. (409 млн. євро) за 151 угоду, а шведські компанії зібрали 182 млн. дол. (131 млн. євро) за 53 угоди в 2009 році.

Іспанія пережила різке падіння в 42% з 2008 року - 153 млн. дол. (111 млн. євро) вкладених в 25 угод.

Інвестиції в Нідерландах впали на 19 % в порівнянні з попереднім роком, так як інвестори вклали 198 млн.$ (143 млн. євро) у 33 угоди [77].

Розглянемо розмір венчурних інвестицій в Європі за 2008-2009 рр.

Рис. 2.1. Розмір венчурних інвестицій за 2008-2009 рр. [31]

До умов венчурного фінансування належать:

-  підприємство, в яке вкладаються кошти венчурного фонду, не повинно бути державним, командитним, індивідуальним чи кооперативним;

-  підприємство повинно забезпечити зростання капіталу на 30-50%;

-  необхідний ефективний механізм продажу акцій.

Найбільша кількість підприємств, прийнятих до інвестування венчурними фондами, були рекомендовані професіоналами, які користуються довірою венчурного капіталіста.

Дослідження, проведені Європейською асоціацією венчурного капіталу, показали, що процес виходу з бізнесу для венчурного капіталіста проходить дуже болісно.

Серед джерел фінансування європейського венчурного капіталу велика питома вага належить саме банкам. На частку венчурних фондів, які є структурними підрозділами банків, припадає близько третини їх загального обсягу. Так, у Великобританії ця величина становить 18,7%, а в Нідерландах – 29,17% (див. табл.2.1.).

Таблиця 2.1 Джерела фінансування венчурного капіталу в Європі, питома вага, % [23]

Істотний вклад у венчурне фінансування роблять пенсійні фонди. Вони відіграють значну роль у здійсненні контролю за рухом капіталу.

Більше половини урядів штатів США здійснюють фінансування наукомістких підприємств на початкових, достартових етапах життєвого циклу, адже їх метою є не тільки отримання прибутків, а й залучення підприємців і вчених до венчурного бізнесу. Венчурні фонди беруть участь у фінансуванні фірм на різних етапах життєвого циклу нововведення. Але у кожного типу фондів існує певна специфіка, що знаходить відображення в розподілі коштів на цих етапах. Розглянемо участь фондів венчурного капіталу на різних етапах фінансування життєвого циклу нововведення.

Таблиця 2.2 Участь фондів венчурного капіталу на різних етапах фінансування життєвого циклу нововведення, % [56, с.97]

Як бачимо, інвестиційні компанії малого бізнесу не дозволяють собі витрачати багато коштів на достартове фінансування, адже цей етап має найвищий ступінь розвитку. Основна частина капіталу витрачається на стартове і розширене фінансування.

Слід зазначити, що більше ніж 50-річний період розвитку венчурного підприємництва в розвинутих країнах світу дає багатий матеріал для досліджень і значно ускладнює їх, оскільки кожна країна має свої особливості в організації такої діяльності та власні проблеми, які намагається вирішити.

Попит на венчурний капітал в останні роки спричинив адекватне зростання кількості його джерел, тобто зміст венчурного фінансування реалізується в різноманітних формах.

Наприклад, у Франції венчурні фонди податком не обкладаються, а учасники сплачують податок на курсову різницю і податок на прибуток.

Протягом останніх двадцяти п’яти років венчурний капітал в Європі розвивався дуже швидкими темпами.

Венчурні фонди Європи спрямовують свої інвестиції у такі галузі:

-  виробництво товарів народного споживання – 18,3%;

-  виробництво промислової продукції – 18,4%;

-  зв'язок, комп’ютери, електроніка – 15,5%;

-  фінансові послуги – 6,3%.

На відміну від американських фондів, західноєвропейські вкладають свої кошти у зрілі фірми, які себе добре зарекомендували.

Згідно із статистичними даними в Європі існують такі методи виходу незалежних фондів з венчурного бізнесу: продаж акцій, продаж фірми стратегічному інвестору, інші форми продажу, списано за збитки.

Багато західноєвропейських країн почали активно стимулювати індивідуальних та інституційних інвесторів з тим, щоб вони вкладали свої заощадження у венчурні трасти [63].

Основною формою фінансування венчурних підприємств є придбання інвестиційними компаніями венчурного капіталу та приватними інвесторами пакета акцій. Якщо справи венчурного підприємства йдуть успішно, то воно має змогу публічного продажу акцій, а компанія, яка володіє пакетом акцій цього підприємства, отримує величезні доходи за рахунок значного зростання ціни акцій.

Керівництво компанії венчурного капіталу досить вибагливо підходить до вибору венчурних проектів з метою їх подальшого фінансування. Для цього використовуються спеціальні критерії, за допомогою яких проводиться відбір. При доборі інноваційних проектів для можливого інвестування враховуються насамперед ділові та професійні якості керівника малої наукомісткої фірми, потім характер нововведення та його потенціал.

Ризиковий капітал найчастіше надається двом категоріям малих фірм: тим, які викуплені у власників ("бай-аут"); новим фірмам, заснованим співробітниками відомих наукомістких кооперацій, націлених уже як незалежні підприємці реалізувати ідеї і розробки ("спін-оф").

Залежно від інвестиційних перспектив виокремлюють три типи венчурних підприємств:

-  "низько потенційні" підприємства для венчурного капіталу, прибутки яких за 5 років становлять 50 млн. дол.;

-  "венчури середнього ризику", прибутки яких коливаються від 10 до 50 млн. дол. щорічно;

-  "високо потенційні підприємства", які мають понад 50 млн. дол. щорічного прибутку впродовж 5 років.

Малі венчурні фірми не випадково є головним об’єктом ризикового капіталу. У колі експертів і представників ділового світу існує думка про високу ефективність наково-дослідних робіт у таких фірмах.

Досвід високо розвинутих країн показує, що стратегічний альянс підприємств з венчурним капіталом приводить до значних економічних результатів.

Слід зазначити, що, незалежно від організаційної форми, венчурні фірми є тимчасовими структурами, які націлені на певний кінцевий результат діяльності, вирішення конкретної проблеми. Адже самі венчурні фірми не здатні налагодити серійний випуск нової продукції [37].

З допомогою венчурного фінансування при оперативній організації внутрішніх і зовнішніх ризиків підрозділів корпорації стають активнішими у завоюванні нових сфер.

За останні роки значного поширення дістала форма об’єднання венчурних підприємств та інших суб’єктів господарювання у науково-дослідні консорціуми, тобто тимчасові статутні об’єднання із здійснення науково-технічних розробок [75].

Розглянемо особливості діяльності венчурного бізнесу у деяких країнах Європи.

Німеччина

До 2001 року Німеччина була другою за величиною європейською індустрією венчурного капіталу, після Великобританії. В Мюнхені були розроблено один з найуспішніших кластерів Європи венчурного капіталу підтримки бізнесу технології. Німеччина розробила свій венчурний капітал в основному в період після возз'єднання країни. На своєму піку у 2001 році, в німецькій асоціації венчурного капіталу було 215 членів. Кількість активних інвесторів венчурного капіталу знизилася протягом останніх двох років.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12