Дипломная работа: Венчурний бізнес в Європі та його адаптація до українських умов

Венчурні інвестиції: 1) сприяють освоєнню нових провідних науково-технічних розробок для створення конкурентоспроможних високотехнологічних продуктів і технологій; 2) створюють нові робочі місця, сприяючи зниженню безробіття та підвищенню рівня добробуту в суспільстві.

В Ізраїлі та Фінляндії технологічна революція відбулася частково завдяки тому, що уряди зробили ставку на венчурний розвиток промисловості, і були створені умови для прямих інвестицій у сміливі інноваційні проекти. За фінансової підтримки з боку венчурного капіталу почали розвиток такі технології й галузі, як мікропроцесори, ПК, генна інженерія. Яскравими прикладами вдалих венчурних проектів є AOL, Apple, Cisco, Compaq, e-Bay, Google, HP, Intel, Microsoft, Sun Microsystems, Yahoo!, інвестори яких отримали прибутки в мільярди доларів [85].

Основними факторами, що сприяють розвитку венчурної індустрії, є: наявність науково-освітньої бази та потужного дослідницького сектора, потужні наукові школи; розвиненість фінансових інститутів і ринків страхового та пенсійного секторів; наявність фондового ринку; політична і макроекономічна стабільність, стале економічне зростання; стабільний попит тощо.

У провідних країнах розвиток венчурного бізнесу призводить до спрямування інвестицій у високоризиковану інноваційну сферу.

Розвиток венчурної індустрії стримують наступні негативні чинники.

1. Слабка законодавча база. Термін "венчурний бізнес" уже протягом кількох років зустрічається в низці законодавчих актів, проте досі не дано визначення суті, функцій, принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних фірм.

2. Брак джерел фінансування інвестицій. Згідно з діючим законодавством, фізичні особи та інституційні інвестори (інвестиційні й пенсійні фонди, страхові компанії) не можуть інвестувати у венчурні фонди, що істотно скорочує потенційну інвестиційну базу для венчурних інвестицій.

3. Слабкість фондового ринку та відсутність гарантій для венчурного інвестора, які б обмежували його ризики. Йдеться про інструменти власності з особливостями опціону – конвертовані привілейовані акції й облігації.

4. Нерозвиненість неформального сектору венчурного бізнесу, який представляють бізнес–ангели. Вони є приватними особами та здійснюють фінансування проектів на початкових стадіях їх розробки. За існуючими даними, кількість активних бізнес-ангелів у Європі оцінюється в 125 тис., а кількість здійснюваних ними інвестицій у 30–40 разів перевищує число інвестицій венчурних фондів.

5. Погіршення ситуації в секторі генерації наукових знань. Наявним є недофінансування й деградація основних наукових шкіл, очевидна втрата зв'язку дослідницького сектора з реальними потребами економіки та виробництва.

6. Брак на ринку венчурного інвестування "якісних" проектів, які визначаються потужною маркетинговою стратегією та потенційною місткістю ринку.

7. Відсутність фахівців у сфері венчурного менеджменту, які володіють технологіями виявлення та оцінки інноваційних проектів та вміють забезпечити стабільне фінансування в період ранньої стадії розвитку проектів.

8. Слабкість інституту захисту інтелектуальної власності.

9. Загальна несприятлива державна політика щодо стимулювання інноваційних процесів. Існуючі схеми регулювання лише погіршують ситуацію [39].

Заходи державної підтримки розвитку венчурного капіталу діляться на прямі (конкретні механізми державної підтримки, спрямовані на збільшення пропозиції венчурного капіталу, мають форму фінансових стимулів чи державних інвестицій в акціонерний капітал і державні кредити) і непрямі (передбачають розвиток конкурентних фондових ринків, розширення спектру фінансових продуктів, розвиток довгострокових джерел капіталу, спрощення процедури формування фондів венчурного капіталу, стимулювання взаємодії між великими й малими підприємствами та фінансовими інститутами, заохочення підприємництва) [14].

Висновки до розділу

Оскільки венчурний бізнес виник в США, то саме в цій країні він і набув найбільшого розвитку. Через деякий час почав поширюватись в окремих країнах Європи, та Росії зокрема.

Венчурне фінансування неможливо здійснити одразу. Тому даний процес відбувається у декілька етапів. Спершу відбувається акумуляція коштів з різних джерел фінансування. Пізніше здійснюється розподіл коштів фонду серед відібраних після експертизи проектів, що істотно знижує ризик втрати коштів венчурного капіталу.

Згідно проведених досліджень, можна зробити висновок, що обсяги венчурних інвестицій значно збільшились у 2009 році. Така закономірність спостерігається у більшості країн Європи.

Інвестиції венчурних фондів, як правило, направляються у такі галузі: виробництво товарів народного споживання та промислової продукції; зв’язок, комп’ютери та електроніка; фінансові послуги.

Незначним недоліком американських венчурних фондів є те, що вони вкладають свої кошти у незрілі фірми, або фірми, що не приносять колосального прибутку. Натомість західноєвропейські фонди вкладають свої кошти у фірми, які вже є досить відомими та прибутковими.

Для того, щоб збільшити свої прибутки західноєвропейські країни почали активно стимулювати інституційних та індивідуальних інвесторів вкладати свої заощадження у венчурні трасти.

Венчурні підприємства ділять на три категорії, серед яких: низько потенційні підприємства; венчури середнього ризику та високо потенційні підприємства.

Для отримання більших прибутків слід також створювати стратегічні альянси підприємств.

Проте, венчурні фірми є тимчасовими структурами, адже вони націлені на кінцевий результат.

На даний час значного поширення дістала форма об’єднання венчурних підприємств та інших суб’єктів господарювання у науково-дослідні консорціуми, тобто тимчасові статутні об’єднання із здійснення науково-технічних розробок.

Європейським венчурним підприємствам необхідна державна підтримка.

Венчурні інвестиції сприяють освоєнню нових провідних науково-технічних розробок для створення конкурентоспроможних високотехнологічних продуктів і технологій, а також створюють нові робочі місця, сприяючи зниженню безробіття та підвищенню рівня добробуту в суспільстві.

До основних факторів, які сприяють розвитку венчурної індустрії, можна віднести наступні: наявність фондового ринку; наявність науково-освітньої бази та потужного дослідницького сектора, потужні наукові школи; політична і макроекономічна стабільність, стале економічне зростання; розвиненість фінансових інститутів і ринків страхового та пенсійного секторів та стабільний попит.

Існує ряд негативних чинників, які стримують розвиток венчурної індустрії. До них можна віднести наступні: брак джерел фінансування інвестицій; слабка законодавча база; нерозвиненість неформального сектору венчурного бізнесу; слабкість фондового ринку та відсутність гарантій для венчурного інвестора, які б обмежували його ризики; загальна несприятлива державна політика щодо стимулювання інноваційних процесів; погіршення ситуації в секторі генерації наукових знань; відсутність фахівців у сфері венчурного менеджменту; брак на ринку венчурного інвестування якісних проектів; слабкість інституту захисту інтелектуальної власності.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ АДАПТАЦІЇ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

3.1 Формування інвестиційного клімату та ефективність діяльності на ринку венчурного інвестування України

Кожен інвестор, який приймає рішення щодо впровадження того чи іншого свого проекту, розраховує на максимальну його ефективність. Насамперед ефективність фінансову. Країна, яка "приймає" цей інвестиційний проект, також розраховує зі свого боку на ефективність фінансову, соціальну, екологічну та ін., але не завжди має відповідні умови для гармонійної реалізації спільних поставлених завдань.

Світовий досвід інвестиційної діяльності дає можливість зробити висновок про найбільшу принадність для зовнішніх інвесторів тих країн чи регіонів, де відчутну активність проявляють місцеві інвестори. Узагальнення ж досвіду міжнародних компаній, що створюють бізнес в інших країнах, визначає головну умову здійснення закордонних інвестицій: конкурентні переваги від створення власного виробництва за кордоном повинні бути вищі за витрати за його розширення у своїй країні.

Такий підхід є цілком зрозумілим та виправданим, оскільки саме завдяки поєднанню дії ринкових механізмів, законодавства та практичної діяльності держави, спрямованої на створення рівних умов для економічних суб’єктів, можливий максимальний економічний ефект.

Позитив та негатив середовища, економіки й політики в країні для впровадження інвестиційних проектів називають інвестиційним кліматом. Зрозуміло, що останній може визначитися як відносно статичними або історично складеними факторами, так і динамічними, що є результатом щоденних зусиль державних органів, підприємців, населення в цілому [88, с.17].

Україна має історичні конкурентні переваги для інвесторів, так би мовити, апріорі. Це ті фактори, які визначаються географією, чисельністю населення, освітою працівників, що була закладена ще за радянських часів, відповідною інфраструктурою енергозабезпечення та ін. Найбільш вагомими такими перевагами з позиції сучасного та потенційного стану розвитку України можна вважати ті, що наведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 Історичні фактори інвестиційної привабливості України

Світова практика спрямовує діяльність держав до збереження історичних переваг, активного формування динамічних переваг та до стандартних підходів щодо виміру інвестиційного клімату в своїх країнах. Акцент, як правило, робиться насампред на законодавче забезпечення інвестиційної діяльності та прозору практику сприяння інвестиціям. Оскільки іноземні інвестори в оцінках звикли довіряти професійним "вимірювачам" інвестиційної привабливості країн, то й влада держав-реципієнтів інвестицій намагається залучити відомі рейтингові агенції до співпраці.

Так, найстаріша в світі рейтингова компанія Standart & Poor΄s відкрила своє представництво у Москві в 1998 році. У 2000 році агенція ввела в обіг рейтинги корпоративного управління, в 2001 році була запущена російська шкала кредитного рейтингу. В Казахстані агенція почала працювати у 2000 році і в 2004 з’явилась казахстанська шкала кредитного рейтингу [18].

В Україні Standart & Poor΄s почала працювати також після кризи 1998 року, але національну шкалу кредитного рейтингу ввела тільки у 2005 році. Як заявляли представники агенції, це було зроблено завдяки тому, що нове керівництво країни одностайно заявило про прихильність ринковим реформам, які сприяють економічному розвитку. Шкала покликана враховувати особливості українського ринку, керуючись при цьому міжнародними стандартами аналізу кредитного ризику. При цьому національна шкала забезпечує більшу диференціацію місцевих емітентів рівнем кредитного ризику, ніж міжнародна шкала Standart & Poor΄s. Національні кредитні рейтинги емітентів та кредитні рейтинги торгових зобов’язань базуються насамперед на порівняльному аналізі кредитного ризику всіх емітентів і боргових зобов’язань, що діють на українському ринку.Тоді ж констатувалось, що компанія Standart & Poor΄s розглядає український ринок як один з найбільш перспективних із швидким розвитком ринків світу. Звичайно, що ні Standart & Poor΄s, ні, теж відомі агенції Moody та Fitch не встановили тоді Україні високі рейтинги (А), але середні оптимістичні В2, В, В+ сприяли помітному зростанню обсягів інвестицій в економіку країни у наступні роки. Іноземні інвестори активізувались навіть на мало розвинутому фондовому ринку України [29, с.21-23].

Названі агенції і самі інвестори керуються досить стандартними підходами, які можна узагальнити у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 Підходи щодо формування венчурного бізнесу в Україні

Не важко побачити, що багато позицій і напрямків формування інвестиційної привабливості, що визначені в табл.3.2, для України, далекі від кращого стану, нестабільні та досить уразливі до впливу негативних внутрішніх політико-економічних чинників і зовнішніх факторів. Саме це призвело до погіршення економічного розвитку та обвалу валютного ринку в Україні в кінці 2008 року. Зрозуміло, що якщо протягом 2005-2007 років рейтинги України повільно, але зростали, то у 2008 році агенції поспішали їх знизити, що, до речі, давало юридичний привід до виводу іноземного капіталу з країни. Наприклад, вже згадувана агенція Standart & Poor΄s у докризовий період рейтинг за зобов’язаннями в іноземній валюті змінила з В+ (у 2005 році) до ВВ (у 2006-2007 роках), а також за зобов’язаннями у національній валюті з В+ (у 2005 році) до ВВ (у 2006-2007 роках). А вже у 2008 році Україна в рейтингах повернулася на позиції 2005 року.

У цілому серед причин, що обумовлюють недостатньо сприятливий інвестиційний клімат в Україні, а значить, стримують економічний розвиток, численні опитування вітчизняних і зарубіжних інвесторів відзначають зарегульованість більшості ринків, нерозвиненість ринкової інфраструктури, зокрема фондового ринку, політичну нестабільність, бюрократизм і корупцію в місцевих і центральних органах влади. Все це ще більше загострилось у 2008-му, коли вже остаточно стало зрозумілим, що Україна потрапила у жорстку кризу багато в чому завдяки найгіршому сценарію розвитку внутрішньополітичних процесів.

Тим не менш, серед того позитивного, що можна зазначити у минулих роках, необхідно відзначити кількісне і якісне зростання інститутів спільного інвестування, зокрема компаній з управління активами, корпоративних та пайових інвестиційних фондів [9, с.13].

Останніми роками дії влади і самих учасників, сприяли розвитку інвестиційного ринку. Діюча система оподаткування прибутків інститутів спільного інвестування сприяє розвитку інвестиційних процесів і через цей механізм. Теоретично особливе значення спільне інвестування набуває під час технічного переозброєння підприємств, наприклад, переходу на енергозберігаючі технології, але в Україні актуальність спільного інвестування більше диктується нерозвинутістю фондового ринку. Безпосередньо управління процесами спільного інвестування здійснюється компаніями з управління активами, які, з одного боку контролюються державою, а з іншого співпрацюють із саморегульованою організацією – Українською асоціацією інвестиційного бізнесу (УАІБ). Асоціація є однією з найстаріших на фондовому ринку України. На сьогодні це єдина в Україні саморегульована недержавна організація, якій держава делегувала частку своїх повноважень, визначивши їх рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 29.09.2004 №415. Це покладає на Асоціацію значно ширші завдання, ніж просте лобіювання інтересів членів Асоціації. Серед таких завдань є:

-  сприяння в організації фінансового моніторингу компаніям з управління активами у сфері запобігання та протидії запровадження в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму;

-  розроблення та контроль за дотриманням норм та правил поведінки, вимог до професійної кваліфікації фахівців – членів саморегульованої організації;

-  забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних паперів.

УАІБ об’єднує близько 200 компаній з управління активами, при

Цьому тільки у 2006-2007 роках кількість членів УАІБ зросла на 40%.

Асоціація тісно взаємодіє з органами державного регулювання у сфері інвестиційного бізнесу, зокрема, на підставі Меморандуму про взаємодію – з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, на підставі відповідної Угоди про взаємодію - з Фондом державного майна. Представники УАІБ входять до складу Координаційно-експертної Ради при ДКЦПФР.

В Асоціації діють відповідні секції за семи напрямками:

1.  Управління активами:

Секція управління активами публічних фондів;

Секція управління активами венчурних фондів;

Секція управління активами та адміністрування пенсійних фондів;

Секція управління активами інституційних інвесторів (страхових компаній, банківських та небанківських кредитних установ).

2. Корпоративне управління:

Секція корпоративного управління.

3. Бухгалтерський облік, оподаткування, звітність та аудит:

Секція бухгалтерського обліку, оподаткування, звітності та аудиту.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12