Форми і методи професійної підготовки майбутнього вчителя

з метою вмілого керування власними емоціями та фізичним станом свого

організму. Доречно застосовувати і деякі прийоми системи К.Станіславського,

наприклад, прийом зняття «м'язового затиску».

7. Лінія поведінки вчителя має йти і від дітей. Вчительське життя

вимагає миттєвого реагування: то потрібно бути лагідною, ніжною,

співчутливою, то твердою, суворою, непохитною, то терплячою або навіть

непомітною людиною. Все це варто виразно демонструвати своєю поведінкою.

8. Учитель не повинен приховувати задоволення від своєї роботи, від

спілкування з учнями - він радіє маленьким перемогам, своїм і своїх

вихованців. Зауважимо, що деякі педагоги-класики наполягають на тому, що

нещасливі люди, невдахи у житті, а точніше ті, хто себе такими вважає, не

мають права працювати в школі, оскільки поведінка таких “знедолених”

педагогів відкрито про це повідомляє, що негативно впливає на психіку

учнів. Найкращий, на думку учнів, це вчитель веселий, оптимістично

налаштований, який вміє доречно пожартувати і разом з дітьми посміятися.

9. Учительські манери мають визначатися творчістю, що найчастіше

проявляється у нестандартних ситуаціях. Схильність до імпровізації, прояв

інтуїтивних здібностей допомагає співвідносити власну поведінку з

обставинами і адекватно поводитись, знаходячи доречні засоби вербальної та

невербальної комунікації.

10. Поведінка вчителя має бути дещо розкутою (в розумних межах), що

дозволяє привернути до себе учнів. Нерідко дітей переводять до розряду

“важких” саме через невміння чи небажання вчителя переступити бар'єр, що

відділяє його від учня. Звичайно, про панібратство не може бути й мови, але

порушити “стіну холодності” між собою і учнями варто.

Необхідність працювати над удосконаленням своїх манер продиктована

самим життям. Ніхто, мабуть, не буде заперечувати, що вихований учитель —

найкращий вихователь дітей. Вихованість проявляється саме в манерах, які

потрібно повсякчас удосконалювати. Чим вихованіший учитель, тим

благородніший вплив на вихованців і продуктивніший кінцевий результат

діяльності. Недаремно ж влучно зауважує з цього приводу А. Дістервег:

“Покажи мені своїх учнів і я побачу тебе...”

Специфіка педагогічної діяльності ставить, як ми вже зазначали, перед

учителем ряд вимог до особистості педагога, які в педагогічній науці

визначаються як професійно значимі особистісні якості. Останні

характеризують інтелектуальну і емоційно-вольову сторони особистості,

суттєво впливають на результат професійно-педагогічної діяльності і

визначають індивідуальний стиль педагога.

Вчені пропонують різноманітний набір особистісних якостей, важливих для

професії педагога. Робляться спроби виділити найсуттєвіші з точки зору

ефективності педагогічної діяльності. Правомірним, на мою думку, є

виділення домінантних, периферійних, негативних і професійно недопустимих

якостей. Домінантними вважаються якості, відсутність кожної із яких

унеможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності; периферійними –

якості, які не здійснюють вирішального впливу на ефективність педагогічної

праці, проте сприяють її успішності; негативними – якості, що призводять до

зниження ефективності педагогічної діяльності, а професійно недопустимими –

ті, що ведуть до професійної непридатності вчителя. Розглянемо склад цих

груп особистісних якостей детальніше.

Домінантні якості:

1. Гуманність – любов до дітей, вміння поважати їхню людську гідність,

потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому

особистісному розвитку. Найбільш важлива якість, яка повинна біти

притаманна вчителю – любов до дітей. Любов до дитини – це, за словами

В.Сухомлинського, “плоть і кров вихователя, як сили, здатної впливати на

духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини – це все одно, що

співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору”.

Йдеться про мудру, добру й вимогливу любов, що вчить жити. Роздумуючи над

компонентами педагогічного таланту, Іван Франко писав:

Усяким людям всякі дари:

Одному ясний, сильний ум,

Що не знаходить в світі пари;

Другому рій крилатих дум,

Що, мов орли, летять за хмари.

Для інших руки золоті:

Що очі бачуть, руки вдіють.

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любві найбільш дісталось їм.

Працю справжнього педагога живить віра в людину. Він повинен бути

оптимістом, глибоко вірити в силу й можливості дітей, бачити на сам перед

усе краще, що їм притаманне, “проектувати хороше” (А.Макаренко). Учитель

має підходити до кожної дитини з оптимістичною налаштованістю, навіть, якщо

ризикує помилитися. Водночас він не повинен ідеалізувати їх позитивних рис,

ігноруючи їх недоліки. Завдання вчителя – “не загубити” жодної дитини, дати

кожній можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою.

Для цього вчитель повинен цікавитись кожним учнем як особистістю, важливо

бачити в дітях типове і особливе та використовувати систематично

індивідуальне навчання. Вчитель має пам’ятати, що до кожної дитини в класі

треба виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою обдарованих

і не принижувати моралізаторством слабших. Правильно організована робота

допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для

вчителя і своїх товаришів. Саме це – надійний стимул подальшої навчальної

роботи учнів із захопленням, з відчуттям власної гідності. Кожен школяр для

вчителя – безцінний дар, це найдорожча і найцінніша істота на землі, за яку

вчитель відповідає перед своєю совістю і суспільством.

2. Громадська відповідальність, соціальна активність. Нинішній стан

освіти в Україні показує, що одним із його обов’язкових чинників має бути

відповідальне ставлення педагога до своїх професійних обов’язків. Серед

методів, за допомогою яких у майбутнього педагога формуватиметься

відповідальне ставлення до своєї праці, є виховання почуття дисципліни у

студента педвузу. При цьому йде мова не про формальну присутність його на

різноманітних видах навчальної діяльності, передбачених навчальним планом,

чи на заходах, які здійснюються адміністрацією та громадськими

організаціями вузу. Мається на увазі така організація навчального процесу,

яка б зобов’язувала студента до фахового і професійного росту постійно і

систематично.

Від правильного виховання дітей залежить благоустрій усього народу.

Джон Локк

...Якщо медикам ми ввіряємо наше здоров’я, то вихователям ввіряємо

моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і

майбутнє нашої вітчизни.

К.Д.Ушинський

3. Справжня інтелігентність – високий рівень розвитку інтелекту,

освіченість у галузі предмета викладання, ерудиція, висока культура

поведінки.

Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє

виховання, що проникає в характер, неможливе. Лише особистість може

впливати на розвиток і визначення особистості, лише характером можна

створити характер.

К.Д.Ушинський

...Щоб відкрити перед учнями іскорку знань, учителеві треба увібрати

море світла, ні на хвилину не відходячи від променів вічно сяючого сонця

знань, людської мудрості.

В.О.Сухомлинський

4. Правдивість, справедливість, порядність, чесність, гідність,

працьовитість, самовідданість. Важливу роль відіграють особистісні якості

педагога, його чутливість до іншої людини, гуманність у помислах і діях.

Але це не знижує актуальності такої його риси як вимогливість. Всепрощення,

безпринципність, поблажливість до учнів, потурання їхнім слабкостям,

байдужість до негативного в їх навчанні, праці та поведінці завдають

великої шкоди вихованню особистості. Більшість видатних педагогів

обстоювало єдність вимогливості й поваги, бо саме у вимогливості до людини

й полягає повага до неї. Обов’язковою нормою в ставленні учителя до учнів є

справедливість. Будь-які прояви несправедливості з боку педагога (виділення

“любимчиків”, необ’єктивне оцінювання знань, необґрунтовані вимоги,

безпідставні обвинувачення, упередженість тощо) ранять дитячі душі,

обурюють учнів і завдають непоправної шкоди справі навчання й виховання.

важливою для вчителя є позитивна емоційна налаштованість, яка виявляється в

умінні залишати за дверима школи неприємні переживання, поганий настрій.

Водночас він не повинен приховувати свого невдоволення чи навіть обурення.

Якщо учні того заслужили. Гнів, як і радість. Повинні бути педагогічно

спрямовані, не переходити меж, за якими вони стають шкідливими у вихованні.

У стосунках з учнями завжди потрібне почуття міри, неприпустимість

крайнощів, що виходять за межі пристойності й педагогічної доцільності.

Учитель завжди має біти твердим, непохитним, послідовним у своїх вимогах і

водночас гнучким, здатним переглядати окремі свої рішення і вимоги, якщо це

зумовлено конкретними обставинами та інтересами справи. Він є старшим

другом, товаришем учнів, але насамперед їхнім наставником, керівником. Тому

дружні взаємини учителя й учня не повинні переходити у фамільярність та

панібратство. Учитель, якому властиве почуття міри, рішуче і неухильно

вимагає від учнів виконання своїх обов’язків, будучи при цьому розсудливим,

спокійним. Він завжди доброзичливий, але не ліберальний, чемний і

делікатний, але не улесливий; охочий на похвалу, але не захвалює учнів.

Що таке учитель-неук, пасивний керівник інших, як не тінь без тіла,

хмара без дощу, джерело без води, лампа без світла, отже, пусте місце... Ти

удаєш із себе вчителя – так учи або скинь із себе цю машкару.

Я.А.Коменський

5. Інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до

створення нових цінностей і прийняття творчих рішень.

Справжній учитель не енциклопедичний словник, а Сократ.

П.П.Блонський

Я кажу вам: без прагнення до наукової роботи вчитель елементарної школи

неминуче підпобає під владу трьох педагогічних демонів: механічності,

рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.

А.Дістервег

...Якщо ви хочете бути улюбленим вчителем, дбайте про те. Щоб

вихованцеві було що в вас відкривати. Якщо ж ви кілька років однаковий,

якщо минулий день нічого не додав до вашого багатства, ви можете стати

обридлим і навіть ненависним... Серця й уми юнацтва можна завоювати в наші

дні тим сплавом моральної краси та інтелектуального багатства, який

відкриває перед юнацтвом все нові і нові якості людини.

В.О.Сухомлинський

6. Любов до предмета, який викладається, потреба в знаннях, у

систематичній самоосвіті. “Учитель живет до тех пор, пока он учится. Как

только он перестаёт учиться, в нём умирает учитель”. Ці слова Ушинського як

ніколи є актуальними сьогодні. Кожен спеціаліст має поповнювати,

поглиблювати та вдосконалювати свої знання. Щоб успішно вирішувати завдання

які стоять перед вчителем, щоб бути для учнів завжди цікавою людиною треба

постійно навчатися самому. Кожен вчитель має активно працювати над собою –

це залог професійного успіху. Учитель має обов’язково займатись

самовихованням. Двигуном цього процесу є бажання змінити себе і

вдосконалитись.

...Хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні

полюблять тебе, а ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то скільки б

ти не змушував учити, наука не здійснить виховного впливу.

Л.М.Толстой

Учитель... може виховувати і навчати доти, допоки сам працює над своїм

вихованням і освітою.

К.Д.Ушинський

7. Здатність до міжособового спілкування, ведення діалогу, переговорів;

наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки учителя,

спричиняє упевненість учнів у доброзичливості вчителя, його чуйності,

доброті, толерантності. Відчуття учителем учня, усвідомлення своєї ролі у

педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний такт,

сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному конкретному

випадку таку лінію поведінки, такий підхід (з допомогою слова, вчинків,

погляду, тону, жестів, міміки тощо), які оберігають честь і гідність

учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його

честі та гідності. Обов’язкова передумова педагогічного такту – знання

індивідуальних особливостей психічного стану, настрою і переживань учнів.

Один і той же засіб виховного впливу може дати різні результати, залежно

щодо кого, коли, за яких умов і як його застосовують. У цій справі немає

стандартних рецептів. Педагогічний такт, за словами В.Сухомлинського,

передбачає здатність учителя поставити себе на місце учня, бачити себе в

учневі та учня в собі.

Периферійні якості:

1. Привітність.

2. Почуття гумору.

3. Артистизм.

4. Мудрість (наявність життєвого досвіду).

5. Зовнішня привабливість.

Сукупність якостей учителя створює його авторитет. Авторитет педагога,

як і авторитет представника будь-якої іншої професії, здобувається

наполегливою працею. Якщо в межах інших професій звично звучить вислів

“визнаний у своїй галузі авторитет”, то у педагога може бути лише авторитет

особистості. Учитель головна фігура педагогічного процесу. Його особистий

приклад – могутній фактор виховного впливу. Завдяки спілкуванню із учнями

вчитель виховує їх не тільки словом, а й всіма якостями своєї особистості.

Діти, говорив Л.Толстой, переймаються прикладом у сто разів сильніше, ніж

най красномовнішими і найрозумнішими повчаннями. Вони (особливо це

стосується дітей молодшого віку) копіюють учителя, наслідують його на

кожному кроці. Вплив авторитетного педагога на учнів залишає свій відбиток

на все їхнє життя. “Золотим правилом” науки виховання вважав К.Ушинський

тезу: “вчителеві треба бути таким, якими він хоче бачити своїх вихованців”.

Авторитетний педагог – справжній володар думок і почуттів свої учнів. У

створенні його авторитету важливі такі риси його особистості, як ерудиція,

глибокі фахові знання, справедливість, толерантність, прихильне ставлення

до людей, принциповість, людяність, єдність слова і діла. Високе почуття

відповідальності.

Поняття “компетентність” (від лат. competens - відповідний, здібний)

означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння

знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентністю педагога

розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й

ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно

знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності.

Педагогічна компетентність учителя – це єдність його теоретичної і

практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.

Зміст психолого-педагогічних знань визначається навчальними програмами.

Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань методологічних

основ і категорій педагогіки; закономірностей соціалізації і розвитку

особистості: суті, цілей і технологій навчання та виховання; законів

вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків,

юнацтва. Вона є основою гуманістично орієнтованого мислення педагога.

Психолого-педагогічні і спеціальні (з предмета) знання є необхідною,

але недостатньою умовою професійної компетентності. Практичне розв'язання

педагогічних завдань забезпечують уміння і навички, передумовою яких є

теоретико-практичні і методичні знання.

Педагогічні уміння - це сукупність послідовно розгорнутих дій, що

ґрунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути

автоматизованою (навички).

Через педагогічні уміння розкривається структура професійної

компетентності педагога. Зважаючи на те, що розв'язання будь-якого

педагогічного завдання зводиться до тріади "мислити - діяти - мислити", що

збігається з компонентами (функціями) педагогічної діяльності та

відповідними їм уміннями, В.О.Сластьонін розподілив педагогічні уміння на

чотири групи.

1. Уміння “переводити” зміст процесу виховання в конкретні педагогічні

завдання: вивчення особистості і колективу для визначення рівня їх

підготовленості до активного оволодіння новими знаннями і проектування на

цій основі розвитку колективу й окремих учнів; виділення комплексу

освітніх, виховних і розвивальних завдань, їх конкретизація і визначення

завдання, що домінує.

2. Уміння побудувати і привести в дію логічно завершену педагогічну

систему: комплексне планування освітньо-виховних завдань; обґрунтований

відбір змісту освітнього процесу; оптимальний відбір форм, методів і

засобів його організації.

3. Уміння виділяти і встановлювати взаємозв'язки між компонентами і

факторами виховання, приводити їх в дію: створення необхідних умов

(матеріальних, морально-психологічних, організаційних, гігієнічних та

інших); активізація особистості школяра, розвиток його діяльності, яка

перетворює його із об'єкта в суб'єкт виховання; організація і розвиток

спільної діяльності; забезпечення зв'язку школи із середовищем, регулювання

зовнішніх незапрограмованих впливів.

4. Уміння облікувати й оцінювати результати педагогічної діяльності:

самоаналіз і аналіз освітнього процесу і результатів діяльності вчителя;

визначення нового комплексу стрижневих і другорядних педагогічних завдань.

Зміст теоретичної готовності вчителя виявляється в узагальненому умінні

педагогічно мислити, що передбачає наявність у педагога аналітичних,

прогностичних, проективних, а також рефлексивних умінь.

Аналітичні уміння складаються з таких умінь:

- аналізувати педагогічні явища, тобто розчленовувати їх на складові

елементи (умови, причини, мотиви, стимули, засоби, форми прояву і

под.);

- осмислювати роль кожного елемента у структурі цілого і у взаємодії

з іншими;

- знаходити в педагогічній теорії положення, висновки,

закономірності. що відповідають логіці даного явища;

- правильно діагностувати педагогічне явище;

- формулювати стрижневе педагогічне завдання (проблему);

- знаходити способи оптимального вирішення його.

Прогностичні уміння пов'язані з управлінням педагогічним процесом і

передбачають чітку уяву в свідомості вчителя, який є суб'єктом управління,

мету його діяльності, спрямовану на очікуваний результат. Педагогічне

прогнозування ґрунтується на достовірних знаннях суті і логіки

педагогічного процесу, закономірностей вікового і індивідуального розвитку

учнів. До складу прогностичних умінь учителя входять такі уміння:

- постановка педагогічних цілей і завдань;

- відбір способів досягнення цілей, завдань;

- передбачення результату;

- передбачення можливих відхилень і небажаних явищ;

- визначення етапів педагогічного процесу;

- приблизна оцінка передбачуваних витрат засобів, праці і часу

учасників педагогічного процесу;

- планування змісту взаємодії учасників педагогічного процесу.

Педагогічне прогнозування вимагає від учителя оволодіння такими

прогностичними методами, як моделювання, висування гіпотез, мисленнєвий

експеримент тощо.

Проективні вміння забезпечують конкретизацію цілей навчання та

виховання і поетапну їх реалізацію. Проективні уміння включають:

- переведення цілі і змісту освіти та виховання у конкретні

педагогічні завдання;

- обґрунтування способів їх поетапної реалізації;

- планування змісту і видів діяльності учасників педагогічного

процесу з урахуванням їх потреб та інтересів, можливостей

матеріальної бази, власного досвіду і особистісно-ділових якостей;

- визначення аранжованого комплексу цілей і завдань для кожного етапу

педагогічного процесу;

- планування індивідуальної роботи з учнями з метою розвитку їх

здібностей, творчих сил і дарувань;

- планування системи прийомів стимулювання активності учнів;

- планування розвитку виховного середовища і зв'язків з батьками та

громадськістю.

Рефлексивні уміння мають місце при здійсненні педагогом контрольно-

оцінної діяльності, спрямованої на себе, на осмислення і аналіз власних

дій. Для педагога важливо встановити рівень результативності (позитивної чи

негативної) власної діяльності. У процесі такого аналізу визначається:

- правильність постановки цілей, їх трансформації у конкретні

завдання;

- адекватність комплексу визначених завдань наявним умовам;

- відповідність змісту діяльності вихованців поставленим завданням;

- ефективність застосовуваних методів, прийомів і засобів

педагогічної діяльності;

- відповідність застосовуваних організаційних форм віковим

особливостям учнів, рівневі їх розвитку, змісту матеріалу і под.;

- причини успіхів і невдач, помилок і труднощів у процесі реалізації

поставлених завдань навчання і виховання.

Зміст практичної готовності вчителя виражається у зовнішніх

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5