Дипломная работа: Оптимізація інтегрованого захисту посівної цибулі від шкідників на основі виділення головних екологічних та економічних чинників та застосування нових агентів біологічного методу

Сьогодні в Україні зареєстровано близько десяти біопрепаратів, а саме:

– фунгіцид Агат-25 К, т.п. (інактивовані бактерії Pseudomonas aureofaciens Н 16 – 2%, біологічно активні речовини культуральної рідини – 38%);

– інсектицид Актофіт, 0,2% к.е. (аверсектин);

– полі функціональний препарат Азотофіт, к.с. (суспензия несимбиотических вільноживущих азотфиксирующих бактерій Azotobacter crhoococcum), препарат є протруювачем насіння, оскільки має чітко виражену фунгіцидну дію та частково замінює азотні добрива;

– Бактофіл марки А, р. (Azopirilus brasilense, Azotobacter vinelandi, Bacillus megaterium, Bacillus polymyxa, Pseudomonas fluorescens, Streptomyces albus – 3x108 клітин/мл);

– Бактофіл марки Б, р. (Azospirilum lipoferum, Azotobacter vinelandi, Bacillus megaterium, Bacillus circulans, Bacillus subtilis, Pseudomonas fluorescens, Micrococcus roseus – 3x108 клітин/мл);

– інсектицид Вірін НШ, р. (поліедри вірусу ядерного поліедрозу непарного шовкопряда, 0,5%);

– інсектицид Вірін Діпріон, р. (поліедри вірусу ядерного поліедрозу рудого соснового пильщика, 0,5%);

– інсектицид Вірін-ЗСП, р. (поліедри вірусу ядерного поліедрозу звичайного соснового пильщика, 0,5%);

– фунгіцид Сімтес, в.р. (лужний екстракт плодових тіл афілофоральних грибів і соку борщевика Сосновського та ВАС, ТУ У30721813-001-2001);

– фунгіцид Фітоцид (суміш живих клітин та спор Bacillus subtilis).

Багато це чи мало, і чи достатньо? Проведемо невеличкий аналіз. Візьмемо кількість зареєстрованих препаратів за різні періоди. Результати досить показові (рис.1.1). У 2001 році тимчасову реєстрацію мали лише п’ять продуктів, а саме: Вірін-Діпріон, р., Вірін-ЗСП 0,3-0,5% р., Вірін-НШ 0,3-0,5% р., Клепс, п. (бактерії Klebsiella oxytoca BH-13 титр 1012 куо/г, та Bacillus mucilaginosus B-4901 титр 106-8 куо/г) та Фітоверм, 0,2% к.е. (аверсектин). Майже всі вони (крім Клепса) мали експериментальну реєстрацію.

Станом на 2003 рік ситуація змінилася, але зміни ці стосувалися лише асортименту біопрепаратів, кількість залишилася незмінною – 5 препаратів і всі вони були зареєстровані тимчасово. На той період дозволені для використання біопрепарати представляли Агат 25К, т.п. (Pseudomonas aureofaciens Н 16), Актофіт, 0,2% к.е. (аналог Фітоверму), Клепс, п., Мікосан (марок Н та В), 3% в.р.к. (лужний екстракт афілофорального гриба Fomas fomentanus, хітозан) та препарат Сімтес, в.р (лужний екстракт плодових тіл афілофоральних грибів і соку борщевика Сосновського та ВАС).

Рис.1.1 Динаміка реєстрації біопестицидів в Україні

1– 2001; 2–2003; 3–2004; 4–2007

За наступний, 2004 рік вдвічі зростає кількість зареєстрованих біопрепаратів. На ринок виходять, щоправда з експериментальною реєстрацією, продукти Інституту сільськогосподарської мікробіології УААН – Альбобактерин та Поліміксобактерин (для бактеризації насіння цукрових буряків, діюча речовина: відповідно фосформобілізуючі бактерії Achromobacter album BНДІСГМ В-322 Д, 5 млрд клітин/мл та Bacillus polymyxa BНДІСГМ В-324 Д, 5 млрд клітин/мл). Цікаво, що ці два продукти з’являються одночасно у чотирьох препаративних формах: гельній, рідкій, вермикулітній та сухій. В цей же час експериментальну реєстрацію отримують Бактофіт, з.п. (живі бактеріальні клітини Bacillus subtilis штаму ИПМ-215 та антибіотик Бацифіт), Бактофіт марок А і Б, р. (комплекс бактерій), Мікофунгіцид (Триходермін), п. (міцелій і хламідоспори гриба Trichoderma viride штаму 16 ЦКМ F-59М), а також відомий ще за часів Радянського Союзу бренд Лепідоцид, р (Bacillus thuringiensis var. kurstaki (3-й серотип) штам Z-52). Нажаль а ні Триходермін, а ні Лепідоцид не утримали свої позиції і на сьогодні ці два препарати, що відмінно зарекомендували себе у виробництві відсутні у «Переліку пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».

У поточному році експериментальну реєстрацію мають лише два продукти з 9-ти зареєстрованих (Актофіт, 0,2% к.е. та Бактофіл марок А і Б). З нових торгових марок на ринку з’явилися Азотофіт та Фітоцид. (Для довідки – діюча речовина Азотофіта – бактерия Azotobacter crhoococcum. Препарат використовується як протруйник насіння, оскільки має чітко виражену фунгіцидну дію, а крім того частково замінює азотні добрива. Дія Фитоциду ґрунтується на використанні у його складі живих клітин та спор бактерій-антагонистів Bacillus subtilis, що інгібують розвиток своїх конкурентів – мікроорганізмів-збудників захворювань як в зелених частинах рослини так і в її коренях.

Незважаючи на періодичну ротацію асортименту у арсеналі виробників сільськогосподарської продукції є 9-10 біопрепаратів щорічно. Та чи можуть задовольнити вони сучасного виробника, вирішити весь спектр проблем захисту рослин у розрізі величезного різноманіття шкідливих організмів та сільськогосподарських культур.

Динаміка така: у 2001 році 80% зареєстрованих біопродуктів були представлені інсектицидними препаратами, у 2003 їх частка скоротилася до 20%, а у 2004 році зменшилася до 10%. Сьогодні ми маємо п’ять біопрепаратів, дія яких спрямована проти комах–шкідників, а це вже більше 55 % (рис.1.2).

Рис.1.2 Частка інсектицидів в асортименті біологічних препаратів

2001–80%; 2003–22%; 2004–10%; 2007–55%

Співвідношення між хімічними інсекто-акарицидами і фунгіцидами у 2001 році складало 1 : 1,24; 2003 – 1 : 1,19; 2004 – 1 : 1,16; 2007 – 1 : 1,39. Отже, на фоні відносної стабільності названого співвідношення сьогодні спостерігається поступова «перебудова» на користь продуктів, що мають фунгіцидну дію. З біопрепаратами все навпаки – стрімко зростає частка саме інсектицидів. У трьох з п’яти продуктів діюча речовина представлена поліедрами вірусів, в одному – комплексом бактерій і в одному – аверсектином. Жоден з зареєстрованих препаратів не має діючої речовини на основі Bacillus thuringiensis. І це при тому, що, як ми вже зазначали, світова індустрія біоінсектицидів ґрунтується саме на цьому мікроорганізмі (так звані Bt-препарати).

Неможна обійти мовчанням досить важливу течію у асортименті мікробіологічних препаратів. Мова піде про поліфункціональність. Дійсно, якщо ми уважно поглянемо на перелік біопрепаратів, то побачимо – більшість з них передбачається використовувати досить «вузьким» шляхом. Так, Актофіт, Вірін НШ, Вірін Діпріон, Вірін-ЗСП можна застосовувати лише обприскуванням, Бактофіл – внесенням у грунт. В той же час Агат-25 К та Сімтес зареєстровані і для обробки насіння і для обприскування посівів. Цікавим в цьому розрізі біопродуктом є Азотофіт. Його застосовують при обробці насіння, розсади, підживленні та обприскуванні рослин в період вегетації. При насіннєвій обробці бактерії, які є діючою речовиною препарату, вкривають насінину, а після проростання переміщуються на коріння, утворюючи навколо нього своєрідний «захисний екран». Завдяки цій здатності Азотофіт здатен замінити хімічні протруйники та заощадити на внесенні азотних добрив. Подібна поліфункціональність є непоганим додатковим «плюсом» при визначенні конкурентноспроможності нової торгової марки на сучасному ринку.

Отже, підсумовуючи, визначимо найбільш актуальні тенденції сектору біопрепаратів:

– загальне зростання кількості зареєстрованих біопродуктів;

– зростання частки інсектицидних препаратів (порівняно до біофунгіцидів);

– повна відсутність на українському ринку препаратів на основі Bacillus thuringiensis;

– тенденція до використання «розкручених» брендів;

– поява поліфункціональних препаратів (як відносно цільового об’єкта, так і відносно способу застосування).

1.5 Біологічні агенти для виробництва мікробіологічних препаратів для застосування проти шкідників і хвороб на овочевих культурах

Гриб Verticillum lecanii (Zimm.) Viegas належить до порядку Moniliales класу Недосконалих грибів (Fungi imperfecti). Гриби цього роду широко поширені в субтропічних районах нашої країни (Евлахова, 1974; Огарков, Огаркова, 1985).

Verticillum lecanii на середовищі Чапека утворює округлі, повстяні, щільні, дещо при підняті над субстратом до центру колонії. Забарвлення останніх – біле. Розміри колоній на 7 добу культивування – 25–30 мм, на 14 – 45–55мм. При старінні культури грибниця порошить. На різних ентомологічних об’єктах структура міцелію може різнитися. Так, на гусені Galleria mellonella L. міцелій утворюється повстяно–павутинистий, на імаго Trialeurodes vaporariorum Westw. – повстяний щільний. Гіфи тонкі, септировані, конідієносці одиночні, прості, розширені у основи (1,5–2,0 мкм), звужуються до верхівки (1мкм) або ж з одного міжвузля виходять до чотирьох конідієносців завдовжки 15–25 мкм, рідше вони розгалужені з різною кількістю фіалід: від 3 до 6, розміри 34–90 х 1,5–2,0 мкм. Конідії в темних, сферичних головках – 7,5–26 мкм, безкольорові, вузько овальні або видовжені з закругленими кінцями, розміри – 2,4–5,4 х 1,6–4,2 мкм (Евлахова, 1974; Коваль, 1974; Огарков, Огаркова, 1985).

Ентомопатогенний гриб Verticillum lecanii здатний уражувати яйця, імаго та личинки тепличної білокрилки, деякі види пильщиків та попелиць (Евлахова, Швецова, Щепетильникова, 1961; Swiezynska, Gornas, 1976; Куликов, 1977; Hall, Burges, 1979; Соловей, 1980; Бондаренко, Буймистру, Гулий, 1985; Митина, Сергеев, Павлюшин, 1997). Крім того, відомо, що Verticillum lecanii є мікофільним грибом і антагоністом деяких фітопатогенних грибів (Spencer, Tatkey, 1981; Котляревский, Павлюшин, 1986).

Зовнішні ознаки хвороби виявляються через 5–6 діб після ураження комахи і супроводжується деякими змінами в її забарвленні. В цей період в центрі личинки з’являється світло–коричнева пляма, яка обплямована міцелієм гриба. Під мікроскопом видно також дві оранжеві плями і розгалужені конідієносці з головками конідій. На 10 добу розвитку хвороби білий пухнастий міцелій гриба повністю вкриває тіло личинки і може поширитися на 2–4 мм за його межі. Уражене грибом імаго гіфами прикріплюється до поверхні листя і є джерелом подальшого розповсюдження інфекції в колонії шкідника (Чалков, 1986).

Verticillum lecanii є еврибіонт ним видом і може розвиватися при температурі від 5 до 320С. Тривалі температури, що перевищують поріг 320С згубно діють на конідії, однак, при змінній температурі гриб здатний уражувати комах навіть у тому випадку, коли температура вдень підіймається до 380С, але вночі тримається на рівні 16–200С (Бондаренко, Буймистру, Гулий, 1985).

Оптимальними умовами для проростання спор, росту та розвитку міцелію, а також споруляції патогенна є температура повітря 22–260С і відносна вологість 95–100% (Котляревский, Павлюшин, 1986). Короткочасне зменшення вологості до 60–70% не знижує ефективності паразита. Життєздатність гриба зберігається протягом 15 діб при температурі до –150С (Чалков, 1986). Verticillum lecanii дуже чутливий до ультрафіолетового випромінювання – доза 110 Дж/м2 викликає загибель 90% клітин (Юрченко, Павлюшин, 1993).

Гриб Beauveria bassiana Vuillemin (Balsamo) належить до групи недосконалих грибів Fungi imperfecti порядку Moniliales (Hyphomycetales), родини Mycedinaceae. Гриб є факультативним паразитом і уражує більш як 100 видів комах, викликаючи мікоризне захворювання – білу мускардину.

Зараження комах відбувається за допомогою спор через зовнішні покрови, дихальну або травну системи (Вейзер, 1972; Schaerffenberg, 1957). Процес розвитку гриба починається через 10 годин після попадання спор і може тривати декілька діб (Вейзер, 1972). В місцях проникнення утворюється темна пляма неправильної форми з концентричними колами, які виникають в результаті реакції фенолоксидази на повітря. Гіфи (завтовшки 3–5 мкм, прозорі з перетинками), що сягнули певного розміру відділяються від первинної ростової трубки, яка залишається в покровах комахи і поступово відмирає (Вейзер, 1972). З гіф, шляхом розпаду утворюються булавовидні гіф альні тільця завдовжки 7–18 мкм і завширшки 3 мкм, які гемолімфою розносяться по всьому тілу (Вейзер, 1972). Розмноження гіфальних тілець здійснюється шляхом поділу і брунькування (Евлахова, 1974), при цьому в гемолімфу виділяються токсини (Суздальская, 1958; Шехурина, 1964).

В комахах, що загинули, утворюються конідієносці розміром від 2,5–5,5х1,5–2,5 мк до 15,5–25,5х1,5–3,0 мк, на розгалуженнях яких утворюються по 2 і більше ендоконідій на невеликих ніжках. Ендоконідії – циліндричні 2–7 мк завдовжки і 2,3 мк в діаметрі, проростають і утворюють гіфи на яких виникає наступне “покоління” ендоконідій. Таким чином, маса гіф повністю заповнює тіло ураженої комахи, труп якої спочатку має консистенцію творогу, а потім ущільнюється і твердіє (Вейзер, 1972).

При наявності вологи гіфи проростають на поверхню тіла комахи і утворюють конідії з конідієносцями (Вейзер, 1972; Евлахова, 1974). Після утворення великої кількості конідій вони збираються у щільні кулеподібні головки, які сидять на основних гіфах або широких бічних відгалуженнях (Штейнхауз, 1952). Конідієносці – кулеподібні (діаметр 1–4 мк; 1,5–5,5х1–3 мк) (Вейзер, 1972).

В період спороутворення Beauveria bassiana утворює кристали, кількість яких залежить від штаму, при цьому штами, що утворюють меншу кількість кристалів є більш вірулентними (Гораль, 1973).

Тіло ураженої комахи поступово перетворюється у склероцій, у якого по мірі висихання і достигання потовщується оболонка, плазма стає густою і він набуває зеленого кольору. Інфекційними стадіями гриба є повітряні конідії і ендоконідії (Вейзер, 1972).

Найбільш оптимальними для розвитку гриба є температура 24–280С і відносна вологість повітря 94–100% (Hart et al., 1955; Вейзер, 1972; Кальвиш, 1974; Храмеева, Попов, 1983; Тюльпанова и др., 1987). При цьому кожен штам збудника має визначений діапазон і оптимум температур та відносної вологості повітря залежно від кліматичної зони де їх було виділено (Кальвиш, 1974).

Гриб культивується на живильних середовищах різного складу. Для виробництва препаратів використовуються два способи: поверхневий та глибинно–поверхневий.

Гриби роду Aschersonia належать до порядку Sphaeropsidales класу Недосконалих грибів (Fungi imperfecti) і є пікнідіальною стадією гриба Hypocrella. Природні ареали цих грибів – тропічні і субтропічні регіони. Окремі раси мають індійське, китайське, кубинське, в’єтнамське і тринідатське походження.

Ашерсонія паразитує на комахах родин Aleurodidae та Lecaniidae уражуючи личинок перших трьох віків. Проникнення гриба у організм комахи відбувається через зовнішні покрови, при цьому спори утворюють ростки (при вологості повітря не менше 80%). Через 5–6 діб комаха набуває жовтого кольору і виділяє краплю рідини. На 10–15 добу личинки, що загинули, повністю обростають міцелієм, утворюючи пустули, характерного для кожного виду гриба кольору. На личинках білокрилки пустули звичайно невеликі і не утворюють спор, тому повторного зараження комах грибом не відбувається (Бабчук, Шилина и др., 1986). Початок спороутворення відмічається на 15–18 добу. Спори – веретеноподібні, безкольорові утворення довжиною 10–15 мкм і шириною 2–5 мкм, утворюються у стромах. Спори добре змочуються водою, тобто є гідрофільними. За посушливих погодних умов гриб зберігається у вигляді спор і міцелію на муміфікованих комахах.

При культивуванні гриба на сусло–агаровому середовищі спори, в залежності від строку зберігання, проростають на 2–5 добу, утворюючи білу, припідняту з рівними краями колонію, розміром до 5 мм в діаметрі. На 8–10 добу колонія розростається і набуває видо– або формоспецифічного забарвлення. Масове утворення спор в ексудаті відбувається, залежно від раси, на 20–45 добу. Оптимальними для розвитку гриба є температура 24–280С і відносна вологість повітря не нижче 80% (Соловей, Гораль, 1986; Бабчук, Шилина и др., 1986).

Гриб Trichoderma lignorum (Tode) Harz належить до родини Mucedinaceae (Moniliaceae) порядку Hyphomycetales класу Недосконалих грибів (Fungi imperfecti) і є типовим ґрунтовим сапрофітом (Федоринчик, 1977).

Ріст гриба розпочинається через 5–6 годин після посіву культури (Буймистру, 1977), а при температурі 24–280С – через 0,5–1,0 годину (Федоринчик, Тиллаев, 1973). Конідії утворюються на 2 день (Буймистру, Филипов и др., 1987) і по мірі росту культури спороношення проходить постійно протягом 70–80 годин від посіву, повний цикл розвитку конідіальної стадії завершується за 3 доби (Сейкетов, 1982). Конідії – одноклітинні, округлі діаметром 2,5–3,75 мк, жовто– або темно–зелені (Канивец и др., 1940; Сейкетов, Исабаева, 1962; Билай, 1964; Билай, Пидопличко, 1970; Федоринчик, Тиллаев, 1973; Бондаренко, 1978; Сейкетов, 1982; Филипов и др., 1987). На кінцях вилчасто або трійчасто розгалужених конідієносців, конідії зібрані у головки по 10–20 штук, які в умовах підвищеної вологості розпадаються на окремі спори (Канивец и др., 1940; Федоринчик, Тиллаев, 1973; Сейкетов, 1982). Міцелій гриба безкольоровий, утворює дерновинки (Билай, Пидопличко, 1970; Бондаренко, 1978). Діаметр вегетативної гіфи в середньому дорівнює 8–15 мк (Сейкетов, 1982). Після 3–4 діб росту, міцелій, внаслідок спороутворення набуває зеленого кольору, останній змінюється від світло– до темно–зеленого, що залежить від віку культури (Буймистру, Филипов и др., 1987; Сейкетов, 1982). Крім конідій гриб утворює безкольорові хламідіоспори діаметром 7,5–15 мк, які потрапивши у сприятливі умови проростають, утворюючи грибницю з конідієносцями і спори (Канивец и др., 1940; Федоринчик, Тиллаев, 1973; Бондаренко, 1978; Сейкетов, 1982). Спори гриба стійкі до сонячних променів (Алекси–Месхишвили, 1964), однак у темряві міцелій розвивається значно краще і, відповідно, спор утворюється більше ніж при освітленні.

Антагоністичні властивості триходерми проявляються подвійно: по-перше, гриб продукує антибіотики, що є токсинами для збудників захворювань рослин; по-друге, дрібні гіфи антагоністу, обплітаючи гіфи патогена, порушують його обмін речовин і призводить до загибелі. Триходерма сприяє також підвищенню фунгіцидної активності клітинного соку і тим самим – підвищенню стійкості до захворювань (Билай, 1956; Билай, Заневич, 1958; Димович, 1960; Лаврентьева, 1989; Павловская и др., 1998; Марютин, Билык, 1990; Muckhopahyay et al., 1992).

Всі штами, які продукують антибіотики, мають сильний специфічний запах. При порівнянні спектру дії антибіотиків видно, що у культуральних рідинах дія останніх сильніше проявляється відносно бактерій, тоді як у летючих антибіотиків – до грибів. В природних умовах обидві форми прояви антагонізму є взаємодоповнюючими (Сейкетов, 1982).

Гриби роду Ampelomyces відносяться до порядку Picnidiales класу Недосконалих грибів (Fungi imperfecti). Розвиток їх у природі відмічено, головним чином, на міцелії, конідіях та клейстокарпіях борошнисто росяних грибів. У зв’язку з цим відкриваються широкі перспективи для використання видів даного роду як агентів біологічної боротьби з хворобами рослин (Кобахидзе, 1965; Рудаков, 1979; 1981; Пузанова, 1981; Давидова, Рудаков, Гановская, 1985).

Взагалі, проведений аналіз поширення грибів Ampelomyces показав, що вони розвивалися на борошнисто росяних грибах, які уражують рослини з 32 родин. Найбільш значний ступінь розвитку видів роду Ampelomyces відмічався на збудниках борошнистої роси, що паразитують на рослинах родин Asteraceae, Fabaceae, Cucurbitae, Rosaceae, Apiaceae, Polygonaceae. На борошнисторосяних грибах, які уражують родини Poaceae та Solanaceae, гіперпаразит не був виявлений (Пузанова, 1991). За даними Блюмера (Blumer, 1933), П. Пилдмаа (1964), М.В. Горленко (1983), О.Л. Рудакова (1979; 1981) та Пуза нової (1984) строга спеціалізація у представників Ampelomyces відсутня.

Ураження структур хазяїна проходить шляхом проростання конідій та утворення росткових трубок, які руйнують клітинну оболонку і проникають всередину клітини, внаслідок чого остання роздувається. Через 3–5 діб в клітині закладаються пікніди, які поступово темнішають: уражений міцелій борошнистої роси набуває сірого кольору. На поверхні міцелію також закладаються пікніди, у яких формується велика кількість одноклітинних, безкольорових, одноядерних пікноспор. З крапельною вологою, вітром, комахами вони розносяться і створюють нові осередки. Для проростання пікноспор необхідна крапельно–рідка волога і досить широкий діапазон температур – 6–300С (оптимум 20–240С). При температурі 200С проростання проходить через 8–10 годин. Перші ознаки ураження гіперпаразитом помітні через 3–4 доби, а на 5–6 добу формуються нові пікніди. У природних умовах гриб зимує на рослинних рештках з міцелієм борошнистої роси або на багаторічних культурах під лусками бруньок, де зберігається міцелій гриба–хазяїна (Бондаренко, Буймистру, Гулий и др., 1985).

Bacillus subtilis. B. subtilis належить до роду Bacillus родини Bacilliaceae і є сапрофітним організмом (Трисвятский, 1941). Утворення спор починається з моменту переходу популяції вегетативних клітин в стаціонарну фазу. У разі несприятливих умов відбувається спороутворення первинної клітини без попереднього поділу (Смирнов и др., 1982). Термін, необхідний для утворення спори залежить від температури (при 140С – 72 год., 200С – 48, 250С – 40, 300С – 38, 350С – 33, 380С – 22) (Николаев, 1932).

Проростання спор залежить як від температури так і від реакції середовища (оптимум рН=7–8). При 250С спори проростають в інтервалі рН від 5 до 10, при 50С і будь якому значенні рН спори взагалі не проростають (Николаев, 1932). Розмножується B. subtilis як простим поділом так і шляхом брунькування (Стрешинский, 1955; Шахбанов, 1970). Поділ вегетативної клітини залежить від температури (при 300С – 30 хв., 250С – 45 хв., 200С – 90 хв.) (Николаев, 1932). В клітинах, що не утворюють спори, формуються кристалоподібні структури (сферичні субодиниці діаметром 70–80 мкм) з частотою 0,1–2% від загальної чисельності клітин (Kaneko, Matsushima, 1973; 1975; Ермакова и др., 1977).

B. subtilis – термотолерантний мікроорганізм, максимальна температура за якої можливий ріст колонії – 600С, мінімальна – 10–120С, оптимальна – 37–500С (Мирзоева, 1959). Рухливі вегетативні клітини мають закруглену форму (1,5–3,5х0,6–0,7 мкм) і утворюють ланцюжки, або існують окремо (Горовиц–Власова, 1933; Трисвятский, 1941; Мирзоева, 1959).

Відповідно Красильникову (1958) B. subtilis при культивуванні утворює колонії всіх типів, характерних для своєї групи (B. subtilis, B. meseutericus, B. cereus, B. brevis, B. lichenoformis). Мірзоєва (1959) поділяє культури бактерії на наступні варіанти: галузисто–складчасті (виникають на м’ясо–лептонному агарі (МПА); гладкі (агарові і картопляні середовища); слизово–складчасті (МПА, картопляні та деякі інші середовища). На глюкозному агарі всі варіанти дають нитяний наліт (рожевий або жовтий).

B. subtilis утворює антибіотики, частина з яких пригнічує багато видів бактерій і грибів (Африкян, 1959), а саме: Verticillium dahliae (Ukteda, Sholberg, 1986); Fusarium oxysporum (Picci et al., 1985; Suen et al., 1985; Filipi et al., 1987); Rhizoctonia solani, Helmintosporium oryzae, H. noddusum, H. sativum, Sclerotium sclerotium, S. cepivorum (Ukteda, Sholberg, 1986).

B. subtilis має і ентомоцидні властивості – штам 22/2 var. niger здатний викликати загибель гусені тутового шовкопряда від 37,5 до 90% (Аретинська, 1976).

Бактерії роду Pseudomonas.

Pseudomonas aureofaciens. Бактерія є рухомою грамвід’ємною паличкою розміром 0,5–0,6х1,5–3,0 мкм. Спор і включень оксимасляної кислоти не утворює. На м’ясо–лептонному агарі колонії округлі, гладкі, блискучі, пастоподібні, на м’ясо–лептонному бульйоні активно ростуть утворюючи рівномірну каламуть. Виділяє в середовище жовто–зелений флуоресцентний пігмент, характерний для багатьох видів бактерій цього роду. Крім того, утворює червоно–оранжевий пігмент, який дифундує в середовище і є сумішшю феназін–карбонових кислот. Оптимальна температура для росту 270С, при 420С бактерія не розмножується.

Pseudomonas aureofaciens є облігатним аеробом, засвоює аміачні і нітратні форми азоту, глюкозу використовує лише окисним шляхом, а крім неї ще близько 60 органічних сполук: арабінозу, мальтозу, маннозу, галактозу, фруктозу, цукрозу, трехгалозу, глюконат, різні органічні кислоти (оцтову, лимонну, яблучну, масляну, молочну тощо), ароматичні та інші циклічні сполуки (бензойну, оксибензойну, фенілоцтову і хинну кислоти), амінокислоти (аланін, лейцин, валін, лізін, аспарагін, пролін, тірозін, фенілаланін, триптофан тощо) (Гораль, 1998).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15