Шпаргалка: Экзаменационные вопросы по курсу "Международное финансирование" \укр\

128.                     Якщо торгова операція буде фінансуватися на основі консигнації, то які  будуть ризики та затрати для експортера та для імпортера ? Якщо експортер здійснює перевезення вантажу імпортеру на основі консигнації, то він може отримати тільки після того імпортер продасть товар , це пов”язано напряму з платіжним ризиком для експортера, причиною якого може стати наприклад урядове зоблокування здійснення виплат іноземним компаніям. Також існує і ймовірність того що експортер не отримає оплати за свої товари, якщо ці товари не відповідають умовам урядових служб країни імпортера. В даній ситуації імпортер не стикається з даним ризиком, так як він не здійснює оплату на перед на консигнаційні товари, хоча несе відповідальність за певним контрактом.

148. Структура світового ринку боргових цінних паперів.

За ознаками їхньої  економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фін. Інструменти. Боргові папери опосередковують  кредитні відносини ( облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати векселі та ін.)

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Усі комерційні папери  без будь-якого винятку є борговими.  Вони випускаються не державними емітентами та без спеціального забезпечення. У певному розумінні  комерційні папери  є кредитними грошима  і лише частково служать для інвестування капіталу.

149. Євроринок: характеристика, понятійний апарат.

Євроринок — це світовий фінансовий ринок, на якому опера­ції з різноманітними фінансовими інструментами здійснюються у євровалютах. Цей ринок включає декілька секторів, а саме:

— єврогрошовий ринок, тобто власне ринок євровалют, де пред­ставлені короткострокові (до одного року) міжбанківські депозити;

— ринок банківських єврокредитів, тобто середньострокових (на 2—10 років) кредитів, які оформлюються кредитними угодами;

— ринок капіталів, який на сучасному етапі представлений в основному ринком єврооблігацій, але існують також євроакції, євровекселі та ін.

Ринок євровалют і ринок єврооблігацій дуже залежні один від одного.

До єврогрошей (євровалюти) належать кошти, які банк:

— отримує у вигляді депозитів у валюті, відмінній від валюти

країни, в якій розміщується цей банк;

— позичає своїм клієнтам у валюті, відмінній від валюти краї­ни, де розміщується цей банк.

Мова йде лише про конвертовані валюти та міжнародні розра­хункові грошові одиниці (наприклад СДР або, до недавнього часу, екю).

Комерційні банки, які реєструють у своєму балансі подібні

операції, є євробанками. Будь-яка банківська установа може віді­гравати роль євробанкіра у тій частині своїх операцій з валютою, в якій ця установа здійснює відповідні операції на території, роз­ташованій за межами країни походження даної валюти.

Характеристики рынка евровалюты.

1.Это оптовый, а не розничный рынок, поскольку оперируют на нем, как правило, большими суммами. Основные заемщики — государственные организации, такие, как правительства, центральные банки и корпора­ции государственного сектора. Более того, почти 4/. рынка евровалют приходятся на межбанковские операции.

2. Этот рынок почти не подвержен регулированию.

3. Вклады на рынке в основном краткосрочные, так как большинство вкладов — межбанковские, имеющие преимущественно краткосрочный характер. Однако большинство займов в евровалютах выдается на более длительные сроки.

4.                  Рынок евровалют существует для сбережений и срочных вкладов, а не для текущих вкладов, выдаваемых по требованию вкладчика. Иными словами организации , которые делают вклады в евровалютах, не снимают с этих вкладов суммы в национальных валютах для приобретения товаров или услуг.

5.      Рынок евровалют – это преимущественно рынок евродолларов.

151. Організація випуску єврооблігацій.

На світовому ринку облігацій обертаються два види цінних паперів: іноземні облігації та єврооблігації. Основна відмінність між ними у то­му, що перші продаються на певній біржі, тоді як другі не обов'яз­ково котируються у певному географічному місці. На сучасному ета­пі емісія єврооблігацій значно перевищує емісію іноземних облігацій.

Іноземні облігації — це цінні папери, випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі в національній валюті. Їх емісія регламентується законодавством по цінних паперах краї­ни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає

принципам євроринків.

Залежно від країни емісії іноземні облігації можуть мати спеці­альні назви: Yankee Bonds — у США, Samourai Bonds — в Японії, Bulldog Bonds — у Великобританії, Chocolate Bonds — у Швейцарії.

Єврооблігації  є борговими зобов'язаннями, що випускаються позичальником для отримання довгострокової позики на євро-ринку. Як правило, такі облігації розміщуються одночасно на фі­нансових ринках декількох країн. Валюта єврооблігаційної пози­ки для кредиторів є іноземною, хоча для окремих кредиторів може бути й національною. Гарантійне розміщення єврооблігацій

здійснюється емісійним синдикатом.

Єврооблігації мають декілька різновидів:

—звичайні облігації з фіксованою відсотковою ставкою на весь період позики;

— облігації з плаваючою відсотковою ставкою (використову­ються у період різких коливань відсоткових ставок);

—облігації, що конвертуються в акції; цей вид облігацій приносить їх власнику дохід менший, ніж попередні два види, але через певний термін власник облігацій має право обміняти їх на акції компанії-позичальника;

—облігації з нульовим купоном, відсотки по яких враховують­ся при встановленні емісійного курсу; за певних умов такі облі­гації надають їх власникам додаткові пільги;

— облігації, що поєднують риси наведених вище видів облігацій.

152. Характеристика інструментів ринку єврооблігацій.

Єврооблігації мають декілька різновидів:

—звичайні облігації з фіксованою відсотковою ставкою на весь період позики;

— облігації з плаваючою відсотковою ставкою (використову­ються у період різких коливань відсоткових ставок);

—облігації, що конвертуються в акції; цей вид облігацій приносить їх власнику дохід менший, ніж попередні два види, але через певний термін власник облігацій має право обміняти їх на акції компанії-позичальника;

—облігації з нульовим купоном, відсотки по яких враховують­ся при встановленні емісійного курсу; за певних умов такі облі­гації надають їх власникам додаткові пільги;

— облігації, що поєднують риси наведених вище видів облігацій.

См. 151

153. Розвиток та об’єми ринку єврооблігації.Рынок еврооблигаций не имеет национальных границ, хотя его центр рас­положен в Европе. В отличие от большинства выпусков обычных облига­ций еврооблигации реализуют одновременно в нескольких финансовых центрах при посредничестве транснациональных синдикатов страхователей, а покупает их международное сообщество инвесторов, простирающееся за пределы выпускающих эти облигации стран.

В отдельных случаях выпуски еврооблигаций позволяют кредитору тре­бовать уплаты в одной из нескольких валют, что снижает валютный риск, заложенный в иностранных облигациях в одной валюте. Вместе с тем в большинстве случаев и проценты, и основная сумма по еврооблигациям выплачиваются в долларах США. За последние несколько лет рынок евро­облигаций превратился в рынок выраженных преимущественно в долларах облигаций как иностранных, так и американских заемщиков, которые поку­пают инвесторы вне США.

Пытаясь расширить круг заинтересованных вкладчиков капитала, кор­порации-заемщики все более переходят от простых выпусков документов задолженности к облигациям, которые можно превратить в обычные ак­ции, причем выбор способов такого превращения производится по усмот­рению держателя облигаций конвертируемого выпуска. Для инвестора-не­резидента один из главных аспектов привлекательности конвертируемого выпуска состоит в том, что он, как правило, приносит более высокий теку­щий доход, чем дивиденды от обладания самими акциями.

За последнее десятилетие рынок еврооблигаций стремительно развивал­ся по целому ряду причин, но в основном в связи с отменой регулирования. Ослабление доллара в 1985 г. также вызвало сдвиг от долларов к выпускам в евроиенах и евромарках. Кроме этого, к большому спросу на финансовые активы привели успехи в контроле над инфляцией в промышленно разви­тых странах, что позволило различным компаниям выпускать облигации в невиданных ранее количествах и в разнообразных валютах. Итак, главные достоинства рынка еврооблигаций состоят в том, что он практически не ре­гулируется, почти свободен от налогообложения и проявляет большую гиб­кость в выпуске облигаций, чем в условиях исключительно национальных                  

рынков. Помимо сказанного, этот рынок представляет собой значительный шаг вперед по пути к полностью интегрированному европейскому рынку капитала. Иена является важнейшим потенциальным источником финан­сирования рынка еврооблигаций в силу огромных валютных излишков во внешней торговле, которые Япония имела в последние годы.

В последнее время все более возрастает роль ЭКЮ в кредитовании на рынке еврооблигаций.

Рынок еврооблигаций, хотя и вырос в 1989 г. по сравнению с 1988 г. на 20% и достиг 212,7 млрд. долл. США, все еще уступает рынку облигаций США объемом в 275 млрд. долл., но превосходит рынок облигаций Япо­нии объемом в 80 млрд. долл. Важность рынка еврооблигаций в том, что он позволяет размещать выпуски облигаций с меньшими затратами и бо­лее эффективно, чем внутренние рынки.

156 . Ринок євронот.

Євроноти —цінні напери, які випускають корпорації на строк від трьох до шести місяців зі змінною ставкою, яка базується на LIBOR. (LIBOR — це ставка міжбанківського лондонського рин­ку з надання коштів у євровалюті. Вона є плаваючою і перегля­дається за зміни економічних умов. Ставка LIBOR розраховується на базі 360 днів. Оскільки євроноти за своєю природою є корот­костроковими цінними напорами, вони, як правило, використо­вуються для надання середньострокового кредиту. Комерційні банки за домовленістю з фірмами-позичальниками зобов'язують­ся придбати в них євроноти протягом 5—10 років у міру закін­чення строку попереднього випуску. Власне кажучи, банки фак­тично гарантують емітенту євронот середньострокове кредитуван­ня. Інколи банки перепродають придбані євроноти іншим покуп­цям. Тоді європоти на ринку євровалют виступають одночасно в ролі банківського кредиту й облігаційної позики. Ринок євронот. став активно розвиватися з кінця 70-х років.

157. Ринок дериватив: інструменти та характеристика.

Ринок валютних операцій поділяється на: ринок спот (spot) операцій та ринок строкових операцій.

На валютному ринку строкових операцій розрізняють:

а) ринок форвардних угод (forward);

б) ринок угод «своп» (swap);

в) ринок ф'ючерсних контрактів (futures);

г) ринок опціонів (options).

Отже, фінансовими інструментами строкового валютного ринку є форвардні свопські, фьючерсні та опціонні угоди. Оскільки строковий валютний ринок е похідним від валютного ринку«спот», зазначені фінансові 1нструменти називають ще похідними інструментами, або деривативами (derivatives).

А)Форвардні операції (fwd) здійснюються не на банківському ринку, тобто у вигля­ді міжбанківських операцій та операцій банків з клієнтурою. Ці строкові операції, як правило, закінчуються поставкою активів, які були предметом угоди. Форвардні операції є угодами з обміну валют за наперед узгодженим курсом, які укладені сьогодні, але дату валютування (value date- дату виконання) відкладено на певний термін у майбутньому. Форвардні угоди укладаються, як правило, на термін до 1 року з фік­сованими датами виконання в один, два, три, шість і 12 місяців.

Форвардні операції здійснюються за форвардним курсом, який відрізняється від курсу по поточних операціях на величину фор­вардної маржі. Остання може бути у вигляді премії (курс «фор­вард» вищий за курс «спот») або дисконту (курс «форвард» ниж­чий за курс «спот»). Курси валют за строковими операціями, виз­начені методом премії чи дисконту, мають назву «курси аутрайт».

Величина форвардної маржі залежить в основному від різниці між відсотковими ставками за однотипними кредитними інстру­ментами у відповідних валютах. Валюти з відносно низькими відсотковими ставками котируються з премією проти валют з відносно високими відсотковими ставками.

Форвардні операції поділяються на два види:

•угоди «аут-райт» (out-right) — одинична конверсійна опера­ція з датою валютування, відмінною від дати «спот»;

•угоди «своп» (swap) — комбінація протилежних конверсій­них операцій з різними датами валютування.

термін «своп» все ширше вживається для позначення одночасної купівлі та продажу іноземної валюти на приблизно рівні суми за умови роз­рахунків по них на різні дати.

Б) Операції „своп”

Операції «своп» майже повністю усувають валютний ризик. Якщо валюта не може бути куплена або продана, вона може бути отримана або надана у кредит на період «своп».

Існують такі види «свопів»:

і. Відсоткові «свопи» — фіксована ставка проти плаваючої

ставки; плаваюча ставка проти плаваючої.

2. Валютні «свопи» — постійний обмінний курс проти змін­ного обмінного курсу.

3. Валютно-відсоткові «свопи» — будь-які комбінації з (1) та (2).

4. Диференціальні «свопи» — свопи з нетто-платежем однієї

сторони на користь іншої при укладанні контракту.

Операції «своп» можна описати і як такі, що пов'язані з купі­влею або продажем іноземної валюти на найближчу дату з одно­часною контругодою на певний термін. Тобто одна валюта про­дається, а інша купується. Одна з цих валют може бути націо­нальною, хоча це й не обов'язково.

Угоди «своп» застосовуються для покриття валютного ризику та отримання можливого зиску у майбутньому.

В) Ринок ф’ючерсів

Ф'ючерсні операції здійснюються на товарних і фондових біржах. Основною метою ф’ючерсної угоди є отримання різниці в цінах (курсах) активів на мо­мент закінчення угоди. Всі розрахунки за фьючерсними угодамиздійснюються через клірингову (розрахункову) палату. Вона стає посередником між продавцем і покупцем і гарантом виконання зобов'язань. До початку операції у клірингову палату вноситься певна (невелика) сума, яка є гарантією виконання угоди.

Більшість ф'ючерсних операцій не закінчуються поставкою фінансового активу, який був об'єктом угоди. Головною метою

таких операцій є хеджування (страхування) поточних активів або зобов'язань від зміни їх цін.

Рух курсів валют на спотовому та ф'ючерсному ринках прак­тично синхронний. Характерні риси ринку ф'ючерсів такі:

• горгівля ф'ючерсними угодами здійснюється на біржах через брокерські фірми, які є членами біржі;

• відсутній ризик втрати активу клієнта у разі банкрутства брокерської компанії, оскільки облік і зберігання цих активів

здійснюється незалежно від брокера кліринговою корпорацією, що обслуговує біржу;

• використовується єдина спеціалізована система клірингу, як;і підвищує безпеку та швидкість розрахунків;

•операції на ринку ф'ючерсів можливі із значно меншими, ніж на міжбанківському ринку, сумами (від $5 тис.);

•продаж чи купівля валюти здійснюється, як правило, за до­лари США;

» торгівля здійснюється стандартними лотами (угодами);

• ф'ючерсна угода підлягає ліквідації у наперед обумовлений термін;

• при купівлі / продажу угоди (відкриття валютної позиції) на рахунку клієнта у кліринговій компанії блокується певна сума

страхового депозиту (як правило, $1,5 тис. — 2,0 тис. за кожну відкриту угоду);

• при закритті позиції сума повертається клієнту;

• існує можливість підтримування відкритих позицій протягом тривалого часу (близько 9—12 місяців);

•ринок ф'ючерсів дає змогу здійснювати торгівлю не тільки валютними угодами, але й угодами на інші види товарів (індекси, ставки, сільськогосподарська продукція, метали та ін.)

Г) Опціони

Валютний опціон є угодою, за якою інвестор має право (а не обов'язок) здійснити обмін ва­лют. Вадою опціону є те, що інвестор повинен платити високу надбавку, щоб заохотити іншу сторону підписати таку угоду.

Існує декілька понять, пов'язаних з опціонами. Власник опціону — це особа, яка придбала опціон і якій надано право купити / продати у зазначений термін певну кількість валюти за обумов­леним курсом. Продавець опціону — це особа, яка продає право на купівлю («опціон кол») або продаж («опціон пут») валюти.

Ціна виконання опціону— це ціна, яку власник опціону пови­нен сплатити, якщо вирішить реалізувати своє право купити / продати певну кількість валюти. Наприклад, придбано опціон на купівлю через два тижні 3,4 тис. фунтів стерлінгів по ціпі $1,92 за кожний фунт стерлінгів.

Внутрішня вартість опціону — це різниця між тією величи­ною, яку треба було б заплатити за валюту (ринковий обмінний курс) без опціону, та тією, яку платять, скориставшись опціоном (ціною виконання).

Надбавка (премія) до опціону — це різниця між ринковою ціною опціону та його внутрішньою вартістю. Наприклад, якщо опціон продається за $0,14 за фунт, то премія складає $0,06 за фунт, тобто $0,14-$0,08.

Опціонні операції вигідні за курсових коливань, що переви­щують розмір премії. Опціонами торгують як на біржовому ринку, так і на міжбанківському. При сприятливому русі цін власник опціону може скористатися правом купити / продати валюту за умовою опціону, а при несприятливому — ні. У останньому випадку ним буде втрачено суму (премію), сплачену за придбання опціону.

Основною метою операцій з опціонами є хеджування та спе­куляція.

158. Поясніть у чому важливість євровалютного ринку  для розвинених країн та країн, що розвиваються?

Євроринки набули світового масштабу. На них задіяні найбільші міжнародні банки, фінансо­ві центри та всі конвертовані валюти. На цих ринках здійснюю­ться операції з різноманітними фінансовими інструментами у валютах, відмінних від валюти країни, в якій розміщуються банки, що здійснюють ці операції. Такі ринки народжені не уря­довими рішеннями, а потребами інвесторів і користувачів інвес­тицій. їх операції не є об'єктом державного валютного та подат­кового регулювання даної країни.

З'явившись на світ у Європі у 50-х роках XX ст., надалі євро-ринки завоювали весь світ. Лондон, Люксембург, Париж, Брюс­сель і Цюрих були колисками євровалют. До них швидко приєд­нались азійські фінансові центри — Сінгапур і Гонконг, центри офшор Нассау та Кайманових островів. З початку 80-х років Нью-Йорк став центром євроринків із створенням «вільних» зон міжнародних банківських послуг. Наприкінці 1986 року було створено міжнародний фінансовий ринок у Токіо.

Сучасний прогрес у галузі комунікацій значною мірою делокалізував операції євроринку. Тільки бухгалтерський облік, фік­суючи проведення операцій конкретним учасником євроринку, дає змогу локалізації у момент здійснення. Банки мають змо­гу виконувати арбітражні валютні операції саме завдяки бухгал­терським записам.

Комерційні банки, які реєструють у своєму балансі подібні

операції, є євробанками. Будь-яка банківська установа може віді­гравати роль євробанкіра у тій частині своїх операцій з валютою, в якій ця установа здійснює відповідні операції на території, роз­ташованій за межами країни походження даної валюти.

160. Пряме зарубіжне інвестування ТНК: визначення, мотивація, ризики.

Пряме іноземне інвестування – це будь-яке надання кредиту  чи придбання власності  зарубіжного підприємства , певна частка якого перебуває  у власності резидентів країни-інвестора.

Особливістю операцій ТНК у другій половині 80-х років став глобальний інвестиційний бум —різке збільшення вивозу прямих інвестицій.

Протягом останніх двадцяти років спостерігалися три цикли інвестиційного буму: 1978—1981 рр., 1986—І990 рр., 1993-1997 рр. Кожен із циклів характеризувався дедалі значнішим зрос­танням прямих іноземних інвестицій.

Якщо в 1980-—1985 рр. середні темпи зростання вивозу прямих капіталовкладень становили 2 %, то в 1986—1990 рр. —26 %.

Третій інвестиційний бум став не тільки більш тривалим (його не зупинила навіть азійська фінансова криза 1997 р.) і масш­табним (загальні кумулятивні інвестиції в іноземні філії досягли 1,6 трлн. дол.), а й мав свої особливості. У 1979-1981 рр. головну роль відігравали інвестиції ТНК до нафтодобувного сектора, в 1986—1990 рр. провідною сферою інвестицій були промислове розвинугі країни. Останній (третій) інвестиційний бум характери­зувався значною участю у ньому країн, що розвиваються (1/3 усього припливу прямих іноземних інвестицій).

Показники другого циклу інвестиційного буму були значно перевищені в середині 90-х років. Приплив прямих іноземних

інвестицій постійно зростав і досягнув у 1997р. рекордною рівня — 424 млрд дол. Небувале зростання вивозу іноземних прямих ін­вестицій було викликане низкою причин:

циклічні фактори. Як показують емпіричні до­слідження, коливання економічної активності, пов'язані з еконо­мічним циклом у країнах, що вивозять капітал, і в країнах, які приймають іноземні інвестиції, суттєво впливають на інвестиційну стратегію ТНК. Зростаюча взаємозалежність світової економіки породжує тенденцію до дедалі більшої уніфікації умов еконо­мічною зростання як у країнах базування ТНК, так і за кордоном (ідеться саме про тенденцію, оскільки ці умови можугь дуже різнитися). Циклічні коливання у країні базування виливають на інвестиційні плани ТНК, на їх здатність мобілізувати необхідний капітал для здійснення зарубіжних інвестицій. Економічний спад, наприклад, призводить до зменшення прибугку материнських ком­паній, скорочення «домашнього», а іноді й зарубіжного виробництва, відстрочки нових інвестицій. Водночас стабільні темпи зростання (як у країнах базування, так і в країнах, що приймають) спонукають фірми до розширення інвестиційних планів, стиму­люють зростання зарубіжних інвестицій.

Ще однією причиною інвестиційного буму стали фактори еко­номічної політики різних країн. У багатьох країнах свіїу з середини 80-х років розпочалася значна лібералізація зовнішньоекономіч­ного курсу, були переглянуті закони, які стосуються іноземних інвестицій, значно поліпшений інвестиційний клімат для ТНК. Відіграли свою роль і загальна зміна світової ситуації, посилення міжнародного й регіонального співробітництва між країнами.

Тенденції вивозу капіталу в другій половині 80-х років не можна зрозуміти без урахування структурних факторів світової економіки. Кумулятивний обсяг інвестицій ТНК досягнув на той час такої величини, що кількість перейшла в нову якість — зародилися глобальні виробничі мережі ТНК, що об'єднують десятки тисяч материнських компаній і сотні тисяч зарубіжних філій підконтрольних (прямо чи опосередковано) підприємств у єдину інтегровану систему виробництва. На початку 90-х років світовий обсяг прямих інвестицій досягнув 1,9 трлн дол., а обсяг продажів у межах глобальних виробничих мереж ТНК —5,5 трлн дол., цю значно перевищує обсяг світового експорту.

Ризик  - звичайно , що при ПІІ існу. Великий ризик втрат, ця форма виходу на заруб. Ринок більш ризикована порівняно з ліцензуванням.

166. Характеристика фін. Зв’язків системи ТНК. В організаційній структурі більшості ТНК виділяють три основні блоки: фінансово-економічний, індустріально-промисловий, торгово-комерційний. Згідно з основним прин­ципом створення і функціонування ТНК всі блоки та їх елементи мають бути рівноправними і нести повну відпові­дальність за виконання покладених на них функцій. Особ­ливість фінансово-економічного блоку порівняно з рештою двома полягає в тому, що його функціонування забезпечує нормальну діяльність усіх структурних підрозділів компанії.

Фінансово-економічний блок - це мережа кредитно-фі­нансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, пайові, трастові, пенсійні фонди і ком­панії.

Головне завдання фінансової складової ТНК - залу­чення й акумулювання фінансових коштів. Крім залучення капіталу, на фінансово-економічний блок покладається управління фінансами на основі підтримки стійкого балансу між ресурсами і заявками на ці ресурси з боку інших учас­ників ТНК, вироблення інвестиційної політики і здійснення капіталовкладень, забезпечення економічної безпеки, управ­ління ризиками, правильна й ефективна побудова внутріш­ньої економіки всієї групи.

З огляду на функціональне призначення фінансово-економічного блоку провідна роль у ньому відведена комер­ційним банкам. Здійснення фінансово-кредитної діяльності в міжнародних масштабах передбачає наявність у структурі ТНК банківського об'єднання, що має розгалужену систему філій і відділень.

168. Загальні принципи управління грошовою готівкою ТНК.

Для мобільного переказу крсдитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу міжнародні корпорації використову­ють "міжнародну систему управління готівкою''(international cash management) суть полягає в тому, що ТНК організо­вує внутрішньофірмові грошові потоки таким чином, щоб максимально знизити податки, втрати від неналежної кон'юнктури, сильної інфляції, зниження курсу валюти. В рамках системи міжнародного управління готівкою виділя­ють такі основні канали переміщення засобів усередині ТНК: прямий переказ капіталу; переказ дивідендів; плата за послуги (управлінські, науково-дослідницькі та ін.); плата за ліцензії; трансфертні ціни у внутрішньофірмовій торгівлі;

внутріїпньофірмові кредити; внутрішньофірмове страхуван­ня.

У явній формі з внутрішньофірмового руху фінансових

ресурсів здійснюється тільки прямий переказ капіталу і пе­реказ дивідендів. Прямий переказ капіталу за кордон зазви­чай пов'язаний із реалізацією великого проекту: відкриттям філії або захопленням іноземної фірми. Виплата дивідендів та їх переказ є нормальним результатом функціонування за­кордонного дочірнього підприємства.

Для вирішення інших завдань ТНК використовують приховані методи переказу прибутку, які набувають вигляду обміну товарами і послугами між різними підрозділами фір­ми. Завдяки цім каналам, міжнародний концерн виводить свої прибутки з-під контролю держави, що дає можливість ухилятися від сплати податків, уникати різноманітних об­межень (наприклад, при вивезенні прибутків із країн, що розвиваються), приховано субсидувати певну філію (зокрема, для підтримання низьких цін).  

В умовах інфляції ТНК повинна розумно керувати своїми рахунками дебіторів і рахунками постачальників і кредиторами. В країнах з високим рівнем інфляції потрібно :

·    Затягувати розрахунки з постачальниками та кредиторами,

·    Прискорювати інкасацію коштів, які повинні бути сплачені фірмі, за допомогою добре навчених спеціалістів відділу кредитів та інкасації платежів, а також мати надійну систему звітності.

·    Після інкасації запаси “не працюючої” готівки повинні бути мінімальні. Кошти слід повертати у касовий центр головної компанії або інвестувати в активи, що забезпечують прибуток більший ніж інфляційні збитки.