Реферат: Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно визначилися прогалини у вітчизняному зако­нодавстві, яке регулює порядок випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому рівні необ­хідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з векселями, встановлення відповідальності за правопорушен­ня, пов'язані з вексельним обігом, а також обмеження випуску векселів сумою сплаченого статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або процентного співвід­ношення цих величин.

Існує думка щодо введення обов'язкового попереднього де­понування емітентом векселів певних коштів для подальшого погашення (спеціальні вексельні резерви)2. З позиції захисту прав векселедержателів цей спосіб вбачається найбільш надійним.

Таким чином, можна зробити висновок про необхідність проведення в Україні комплексної реформи вексельного за­конодавства, метою якої має стати захист прав векселедержателя, з одного боку, та підвищення відповідальності векселе­давця, з іншого, і яка повинна включати, насамперед:

    прийняття Закону України "Про вексельний обіг в Україні";

внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України "Про банкрутство" щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями та розгляд питання про виділення таких вимог в окрему чергу;

внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів по векселях.

Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу в Україні вбачається досить проблематич­ним, а існуючі прогалини в законодавстві можуть призвести до значних зловживань, що, у свою чергу, підірве довіру до векселя як цінного папера.

Поряд з класичними видами цінних паперів (акціями, облі­гаціями, векселями та іншими), в Україні одержали нор­мативне закріплення нові, специфічні, види фондових ціннос­тей — приватизаційні папери та інвестиційні сертифікати.

Приватизаційні папери з'явились в Україні після прийняття Верховною Радою пакету законів, спрямованих на врегулювання процесу приватизації державного майна: "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про прива­тизацію невеликих державних підприємств (малу привати­зацію)", "Про приватизаційні папери".

Під приватизацією державного майна розуміється відчу­ження майна, що перебуває в загальнодержавній і комуналь­ній власності, на користь фізичних і недержавних юридичних осіб. Для забезпечення повноправної участі громадян України в приватизації законодавством передбачено випуск особли­вого виду державних цінних паперів — приватизаційних папе­рів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизаційні папери" випускаються приватизаційні папери трьох видів — майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони.

Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяни України, які постійно проживали або переїхали на постійне проживання в Україну до 1 січня 1992 р.

З метою захисту майнових інтересів рядових громадян передбачено випуск лише іменних приватизаційних паперів. Приватизаційні папери не підлягають вільному обігу, а їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним. При­ватизаційні папери не можуть бути використані для здійснення розрахунків або як застава для забезпечення платежів чи кредитів. Дивіденди або відсотки з приватизаційних папе­рів не нараховуються.

Вказані цінні папери можуть бути обмінені на документи, що засвідчують право власності на придбані об'єкти при­ватизації, особисто громадянами або через фінансових по­середників (інвестиційні фонди і компанії та довірчі товариства).

Громадянам України створюється можливість для необме­женого вибору сфер приватизацій, їм надається право за­стосовувати приватизаційні папери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного кон­вертування.

Іменна форма приватизаційних паперів, з одного боку, значно знизила темпи приватизації та формування вітчизня­ного ринку цінних паперів, ускладнила процес реєстрації та перереєстрації прав власності на цінні папери. З іншого боку, вона, певною мірою, мала гарантувати право громадян України на участь у приватизації державної власності.

Незважаючи на це, в 1994—1995 рр. в Україні виник "чор­ний ринок" приватизаційних майнових сертифікатів, де гро­мадяни, які не бажають ставати корпоративними власниками приватизованих підприємств, продають свої сертифікати, причому незалежно від ціни, яку за них пропонують. Отже, порушується чинне законодавство і стихійно формується "тіньовий" фондовий ринок у той час, як організаційно офор­млений ринок перебуває у кризі'.

Оскільки вторинний обіг приватизаційних майнових сертифікатів в Україні неможливий, а також відсутні біржо­вий курс і офіційно визнані механізми позабіржового ціно­утворення, темпи використання населенням сертифікатів від­стали від темпів приватизації в цілому.

На початкових етапах приватизації приватизаційні майнові сертифікати існували лише у формі безготівкових депози­тів — рахунків у відділеннях Ощадного банку України.

Депозитний рахунок відкривався в установі банку тільки за пред'явлення платіжного доручення, виданого органом приватизації або посередницькою організацією для проведен­ня розрахунку за об'єкт приватизації. Президент України Указом від 21 квітня 1994 р. "Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів установив, що пла­тежі за придбані об'єкти приватизації здійснюються з прива­тизаційних депозитних рахунків або, за бажанням громадян України, готівковими приватизаційними майновими серти­фікатами. З 1 січня 1995 р. єдиною формою такого платежу стали готівкові приватизаційні майнові сертифікати, строк видачі яких подовжено до 31 грудня 1997 р. По закінченні цього строку вони будуть вважатись недійсними.

Приватизаційні житлові чеки, відповідно до постанови Ка­бінету Міністрів України від 26 квітня 1993 р. № 305 "Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків", спочатку існували у вигляді приватизаційних депозитних рахунків, які відкривали громадянам України у відділеннях Ощадного банку України. Згідно з Тимчасовим положенням про поря­док використання житлових чеків у вигляді депозитних рахунків для приватизації майна державних підприємств, за­твердженим наказом Фонду державного майна України від 11 травня 1996 р. № 2283, громадяни у відповідності із зако­нодавчими актами України мають право на використання житлових чеків для придбання майна державних підприємств у порядку і на умовах, передбачених для приватизаційних майнових сертифікатів у вигляді депозитних рахунків.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 713 "Про заходи щодо введення у готівковий обіг іменних житло­вих чеків" було зроблено перший крок до випуску житлових чеків у готівковій формі. Іменні житлові чеки у готівковій формі використовуються громадянами України, які мають право на їх одержання, під час приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельно­го фонду. При цьому приватизаційні майнові сертифікати та приватизаційні житлові чеки використовуються з коефі­цієнтом 1 (1 гривня вартості приватизаційного майнового сертифіката дорівнює 1 гривні вартості житлового чека), вста­новленим постановою Верховної Ради України від 31 січня 1996 р. "Про затвердження коефіцієнта конверсії приватиза­ційних майнових сертифікатів і житлових чеків". Незважаючи на нерівномірні темпи сертифікатна прива­тизація в Україні прямує до завершення. Надалі приватиза­ційний процес відбуватиметься із залученням коштів грома­дян, отже інвестиційні потоки в приватизовані об'єкти спря­мовуватимуться через інститути та інфраструктуру фондово­го ринку.

Особливістю української моделі приватизації, яка може негативно позначитися на становленні фондового ринку, є функціонування фінансових посередників тільки як інституційних інвесторів, а не як брокерів. Комісійна торгівля, яка у більшості країн має назву брокерської діяльності, всіляко підтримується органами державного регулювання національ­них фондових ринків, у той час, як операції посередників за власний рахунок (так звана дилерська діяльність) дещо стри­муються як такі, що збільшують ризики. В Україні спосте­рігається щодо цього диспропорція, яку необхідно щонай­скоріше подолати з метою досягнення хоча б відносної рівно­ваги ринку. Комісійні операції мають стати престижними та вигідними, інакше інтереси дрібного інвестора захистити буде майже неможливо.

Ще одним видом нових фондових інструментів, що з'яви­лися на українському ринку цінних паперів лише у 1994 році, є інвестиційні сертифікати.

Інвестиційним сертифікатом визнається цінний папір, який випускається інвестиційним фондом або інвестиційною ком­панією і дає його власникові право на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Правовий статус інвестиційних сертифікатів нормативне закріплений у Положенні про інвестиційні фонди та інвес­тиційні компанії, затвердженому Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94 "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії".

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Випускаються вони з метою залучення коштів інвесторів для здійснення спільного інвестування і не дають їх власникові права участі в управлінні юридичною особою, що випустила їх.

Якщо емітентом інвестиційних сертифікатів є акціонерне товариство (інвестиційна компанія може бути створена також у формі товариства з обмеженою відповідальністю), то номі­нальна вартість одного сертифіката має дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам цього акціонерного товариства.

Щоб випустити інвестиційні сертифікати, емітент повинен укласти договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депо­зитарієм, провести реєстрацію випуску інвестиційних серти­фікатів згідно з Тимчасовим порядком випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 29 листопада 1996 р. № 297, а також опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про ви­пуск інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні фонди мають право здійснювати загальну емі­сію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не пови­нен перевищувати 15-кратного розміру їх статутних фондів.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті і закриті.

Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного

фонду.

Закриті фонди створюються на визначений строк і здійс­нюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмі­нюватись на приватизаційні папери, якщо ці фонди отримали у встановленому Фондом державного майна України порядку дозвіл на комерційну діяльність з приватизаційними папе­рами. Такі фонди мають право здійснювати додаткову емісію інвестиційних сертифікатів у 50-кратному розмірі обсягу прийнятих для розміщення приватизаційних паперів у поряд­ку, який затверджується Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Механізм та особливості випуску інвестиційних сертифіка­тів різними видами інвестиційних фондів та взаємного фонду інвестиційної компанії буде більш детально розглянутий далі при аналізі діяльності цих суб'єктів ринку цінних паперів України.

Доходність по інвестиційних сертифікатах, випущених в Україні, може коливатися в дуже широких межах залежно від прибутку, одержаного їх емітентами від інвестування за­лучених коштів у цінні папери інших емітентів, а також придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать дер­жаві в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Загалом, активність вітчизняного ринку інвестиційних сертифікатів безпосередньо залежить від активності процесів приватизацій в Україні і пропозиції для продажу приваб­ливих цінних паперів новостворених емітентів.

Інвестиційні сертифікати вже зайняли досить важливе місце на нашому фондовому ринку, і серед них часто зустрі­чаються папери, які заслуговують на увагу інвесторів та інших учасників ринку цінних паперів. Наприклад, досить привабливий тип інвестиційних сертифікатів, які розповсюд­жувались за вільно конвертовану валюту, випустив інвести­ційний фонд "Ініс-інвест". У поєднанні з добре організованою і продуманою рекламою та високими дивідендами (40 від­сотків річних) забезпеченість цих паперів нерухомістю (сертифікати номінальною вартістю $170 забезпечені одним квадратним метром нерухомості) зробила їх свого часу одними з найбільш ліквідних на позабіржовому ринку цінних паперів.

Необхідно зазначити, що незважаючи на досить велике поширення й активний обіг, правовий статус інвестиційних сертифікатів в" Україні визначений не досить чітко. Так, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" не відносить інвестиційний сертифікат до виду цінних паперів, що можуть випускатись і обертатись в Україні. Правове рег­ламентування обігу інвестиційних сертифікатів на рівні Указу Президента України багато науковців і практиків вва­жають недостатнім.

Щоб уникнути вказаного протиріччя, необхідно шляхом внесення змін до Закону України "Про цінні папери і фон­дову біржу" закріпити за інвестиційним сертифікатом статус пінного папера.

Доцільно також розширити перелік видів цінних паперів, визначений цим Законом, ще одним цінним папером — чеком, яким має визнаватись цінний папір, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку здійснити спла­ту вказаної в чеку суми чекодержателю.

Чеки можуть бути на пред'явника і ордерними.

Право, засвідчене чеком на пред'явника, передається шля­хом звичайного вручення папера новому держателю. Передача права за ордерним чеком відбувається шляхом виконання безпосередньо на чеку або на приєднаному до нього листку  передавального надпису.

Окрім розглянутих вище видів цінних паперів, існують інструменти фондового ринку, які поєднують у собі еле­менти декількох видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії. Такі інструменти одержали назву похідних або спеціальних.

До спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цінних паперів належать опціони, варранти, ф'ючерси та інші.

Важливе місце на ринку похідних фондових інструментів займають опціони (опціонні угоди).

Опціон являє собою договір, у відповідності з яким один із його учасників набуває право купівлі або продажу будь-якого товару за фіксованою ціною протягом певного періоду часу, а інший учасник за грошову премію зобов'язується забезпечити у разі необхідності реалізацію цього права, тобто бути готовим продати або купити цінні папери за обумовленою договором ціною.

Опціонні угоди можуть бути укладені з приводу будь-якого товару. На ринку цінних паперів опціони пов'язані з торгів­лею різними видами цінних паперів.

Опціон може бути двох типів: опціон покупця та опціон продавця. Опціон покупця являє собою контракт, який дає його власнику право придбати певні цінні папери протягом визначеного часу за фіксованою ціною. Опціон продавця дає право продажу цінних паперів протягом визначеного часу за фіксованою ціною.

Особа, яка отримала право і має прийняти рішення, є по­купцем опціону, оскільки вона повинна сплачувати за це право. Особа, яка продала право покупцю і таким чином має прореагувати на рішення покупця, є підписником опціону.

Варант являє собою сертифікат, який дає право його власникові купити один цінний папір за фіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються в обіг не самостій­но, а як складова частина інших цінних паперів для того, щоб зробити їх більш привабливими.

Після випуску цінного папера з варантом останній, як правило, відокремлюється від цього папера і починає обер­татися самостійно. При цьому вартість цього папера змен­шується на величину вартості варанта. Умовами випуску може бути передбачена можливість або негайного відокрем­лення варанта від цінного папера одразу після його первин­ного розміщення, або можливість такої операції через певний час. Деякі варанти не можуть бути відокремлені від паперів, разом з якими вони випущені. Такі варанти не мають власної ринкової вартості.

Ціна, за якою варант може бути обмінений на новий цін­ний папір, називається ціною виконання варанта. Як правило, в момент випуску варанта ринкова вартість цінного папера, в який він може бути обернений, є вищою за ціну виконання варанта. Ф'ючерс — це різновид термінових угод на купівлю або продаж стандартної кількості визначених цінних паперів у зазначений день та за визначеною ціною.

Завдяки тому, що ф'ючерсні угоди стандартизовані (вони передбачають стандартизацію базового активу та строків виконання)1, продавці та покупці можуть передавати один одному свої зобов'язання щодо поставки чи купівлі певних цінних паперів, на яких базується угода.

Для гарантування виконання ф'ючерсних угод продавці та покупці заздалегідь депонують певну суму грошей у третьої нейтральної сторони (розрахункової палати), яка гарантує дотримання кожною стороною своїх зобов'язань за угодою. На відміну від опціону, розрахунок після закінчення ф'ючерсної угоди є обов'язковим. При цьому покупець (продавець) ф'ючерсної угоди на цінні папери має право на відмову від її виконання виключно за наявності згоди іншої сторони.

До похідних (спеціальних) фондових інструментів необ­хідно віднести також такі документи, як коносамент і склад­ське свідоцтво.

На сьогодні законодавство України не передбачає обігу похідних фондових інструментів на вітчизняному ринку цін­них паперів, що відчутно гальмує розвиток ринку в цілому. Ці питання потребують оперативного законодавчого вирішен­ня. Зокрема, в новій редакції Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" необхідно дати визначення понять похідних фондових інструментів і регламентувати особливос­ті їх випуску та обігу. 

П  СУБ'ЄКТИ ПРАВОВІДНОСИН НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1. Правовий статус емітентів цінних паперів

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" емітентом цінних паперів визнається юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери та приймає на себе виконання обов'язків, визначених умовами їх випуску.

Емітентами цінних паперів в Україні виступають держава, органи місцевого самоврядування та юридичні особи. Юри­дичними особами (емітентами), які здійснюють випуск цін­них паперів в Україні, є державні підприємства, що пере­творюються на акціонерні товариства, а також діючі та ново­створювані суб'єкти підприємницької діяльності.

Емітенти цінних паперів є споживачами інвестиційного ка­піталу, який вони одержують шляхом випуску цінних папе­рів. Споживачами капіталу можуть бути й окремі громадяни (фізичні особи), яким він може знадобитися, наприклад, для житлового будівництва або придбання коштовних товарів. Звичайно фізичні особи одержують капітал шляхом позик (особисті позики, позики під заставу майна та ін.). Врахову­ючи, що громадяни, відповідно до законодавства України, не є емітентами, далі мова про них у цій ролі не йтиме.

Серед цінних паперів у першу чергу виділяють ті, емі­тентом яких є держава. По-перше, тому, що історично — це перший вид фондових цінностей. По-друге, держава вва­жається найбільш крупним та надійним емітентом.

У країнах з розвинутою ринковою економікою та цивілі­зованим ринком цінних паперів держава є одним з най активніших емітентів цінних паперів. В Україні донедавна держава не виявляла значної активності на ринку цінних паперів як емітент. Однак розвиток ринкових відносин зму­сив її активізувати свою діяльність у цій галузі економіки.

Державні цінні папери можуть випускатися центральним урядом, органами влади на місцях, окремими, відносно неза­лежними, державними установами, а також організаціями, які користуються державною підтримкою. Тому окремі цінні папери, випущені приватними юридичними особами, можуть мати, певною мірою, характер державних паперів, якщо дер­жава гарантує доходність по них.

Саме державні цінні папери можуть стати основою для формування розвинутого вітчизняного фондового ринку в разі їх розміщення на умовах, що визначаються ринковою кон'юнктурою.

Загальна господарська та політична нестабільність обов'яз­ково спричинить значне коливання курсу державних цінних паперів. Це зробить їх одним із найпривабливіших товарів для фондової біржі.

Держава, як правило, випускає цінні папери з метою залу­чення коштів для:

фінансування поточного бюджетного дефіциту;

погашення раніше розміщених позик;

забезпечення касового виконання державного бюджету;

вирівнювання нерівномірності надходження податкових платежів;

забезпечення комерційних банків ліквідними резервними активами;

фінансування цільових програм, які здійснюються місце­вими органами влади;

підтримки соціальне важливих установ та організацій.

Випуск цінних паперів є більш ефективним методом фінансування бюджетного дефіциту порівняно з практикою позики грошей в Національному банку та залучення коштів від емісії грошей. Дійсно, використання кредитних ресурсів Національного банку значно зменшує його можливості регу­лювання позикового ринку, і тому в усіх країнах з ринковою економікою встановлені значні обмеження на доступ уряду до цих ресурсів. Покриття дефіциту бюджету через емісію грошей призводить до надходження в обіг не забезпечених реальними активами платіжних засобів і обумовлює інфляцію та розлад грошового обігу. Уряд України, наприклад, у 1996 році за рахунок випуску внутрішніх державних позик планував профінансувати дефіцит державного бюджету в розмірі 150 трлн крб., тобто на 32,5 відсотка.

На ринку цінних паперів України функції випуску дер­жавних цінних паперів виконує Міністерство фінансів, а Національний банк виступає в ролі генерального агента з їх реалізації.

Перший в Україні аукціон по розміщенню облігацій внут­рішньої державної позики (ОВДП), випущених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 1994 р. "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року - відбувся у березні 1995 року. Вже 10 червня 1995 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про другий випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року"3, відповідно до якої передбачалось здійснити ви­пуск державних облігацій загальним обсягом 25 трлн крб., що становило 7,54 відсотка від дефіциту державного бюджету.

Первинне розміщення ОВДП відбувалось на щотижневих аукціонах, в яких брали участь виключно банки. Як показав час, ОВДП приносять стабільний прибуток. Інвесторів при­ваблює їх висока надійність та можливість (для банків) вико­ристання державних облігацій у складі обов'язкових резервів.

На сьогодні ринок державних цінних паперів перетворився на найбільш активний сектор ринку цінних паперів України. Стали більш різноманітними й цінні папери, що емітуються державою. Так, наприклад, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 р. № 469 "Про випуск безвідсоткових (дисконтних) облігацій внутрішньої держав­ної позики 1996 року", з 6 травня 1996 р. були випущені дисконтні облігації внутрішньої державної позики з терміном погашення 28, 63, 91, 182, 273 дні та один рік.

Окремо варто зупинитись на питанні випуску державних цінних паперів зовнішньої позики, позаяк воно належно не врегульоване чинним законодавством України, незважаючи на те, що в цьому напрямку велась і ведеться досить ціле­спрямована робота.

Першою спробою нормативного врегулювання випуску облігацій зовнішньої позики став Указ Президента України від 7 квітня 1994 р. "Про державні товарні облігації мате­ріальних ресурсів України", яким було затверджене відпо­відне Положення. Цей Указ врегульовував порядок випуску державних товарних облігацій, які передбачалось розміщу­вати на іноземних фінансових ринках, однак випуску зазна­чених в Указі облігацій здійснено не було.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12