Реферат: Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

За власною ініціативою або на вимогу правління біржі брокерська контора має право вимагати передачі коштів або цінних паперів до передачі замовлення на ринок. Якщо подавач замовлення не передав цінні папери брокерській конторі на наступний день після операції купівлі-продажу цінних паперів, які були продані, або грошові кошти для купівлі цінних паперів, то брокерська контора має право без попе­реднього повідомлення здійснити повторну купівлю прода­них, але не переданих цінних паперів або продати викуплені, але не сплачені цінні папери. Всі витрати покриваються за рахунок клієнта, який порушив правила.

Біржа може створювати гарантійний ринковий фонд як некомерційну структуру для сприяння роботі брокерських контор.

Питання щодо створення такого фонду, його діяльності та умов формування і використання мають вирішуватися збо­рами акціонерів та визначатися відповідним положенням, погодженим з Державною комісією.

Гарантійний ринковий фонд біржі створюється для того, щоб кожен із учасників ринку, який уклав на ньому угоду, мав змогу успішно її реалізувати навіть у тому разі, коли її умови не були дотримані.

За наявності на біржі гарантійного ринкового фонду кожна брокерська контора повинна бути його членом і брати участь у його фінансуванні, перераховуючи кошти на його рахунок.

Порядок обов'язкового оприлюднення біржових цін має визначатися правилами фондової біржі і передбачати фік­сацію та публікацію в офіційному виданні біржі найвищого та найнижчого курсів цінного папера (цінних паперів) кож­ного найменування, а також курсу цінного папера (цінних паперів) кожного найменування на момент завершення бір­жового дня ("закриття біржі") та чисту зміну курсу на цей момент порівняно з курсом на момент завершення поперед­нього біржового дня.

З метою здійснення клірингових операцій при фондових біржах утворюються розрахункові, так звані клірингові, палати. Як правило, клірингові палати створюються на базі одного з банків, який повністю виконує функції щодо клірингу біржових операцій шляхом відкриття рахунків кож­ному учаснику біржі та виконання по них відповідних розра­хунків згідно з укладеними угодами.

У світовій практиці кліринг операцій з цінними паперами здійснюється, за загальним правилом, національним банком тієї чи іншої країни. У Франції — це Банк де Франс, у Німеччині — Центральний земельний банк (Бундесбанк).

На Українській фондовій біржі кліринг операцій з цінними паперами виконує Акціонерний банк "Україна", який і є кліринговим банком.

Кінцевий успіх системи клірингу та виконання біржових угод безпосередньо залежить також від створення та актив­ного функціонування при фондових біржах депозитаріїв цінних паперів.

Депозитарій цінних паперів — це спеціалізована посеред­ницька організація, що забезпечує збереження й облік цінних паперів, обслуговує угоди, пов'язані з їх обігом, та, у разі необхідності, поставку паперових бланків фондових інстру­ментів із своїх сховищ у місця, вказані їх власниками.

Вигода використання системи депозитаріїв цінних паперів полягає в тому, що вони значно спрощують виконання угод по цінних паперах і водночас дозволяють уникнути великих переміщень останніх. При виконанні угоди необхідно лише перекласти відповідні цінні папери з одного сейфа депози­тарію, де вони зберігаються, в інший, а не доставляти їх до місця виконання угоди і передавати іншому власнику. Однак це можливо лише за умови, що обидві сторони угоди є учасниками одного і того ж депозитарію.

З метою спрощення операцій по виконанню угод з цінними паперами в більшості країн з цивілізованою ринковою еко­номікою існує система центральних депозитаріїв, клієнтами яких є практично всі учасники біржових операцій цих країн і в яких постійно зберігається основна частина цінних папе­рів, що допущені до біржового обігу. В США, наприклад, центральні депозитарії існують з кінця 60-х років, в Японії — з початку 70-х, у Великобританії — з кінця 70-х. В Україні поки що не створено єдиної системи централь­ного депозитарію. При Українській фондовій біржі функ­ціонує центральний депозитарій, учасником якого може стати будь-яка фінансова установа, яка відповідає вимогам, що встановлені Умовами прийняття в учасники центрального депозитарію цінних паперів при УФБ.

АТ "Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ" обслуговує всі операції з безготівковими (дематеріалізовани­ми) цінними паперами, по яких відбувається розміщення чи вторинний обіг на УФБ та її філіях.

Звичайно, коли ми говоримо про центральний депозитарій цінних паперів, то, насамперед, маємо на увазі депозитарій, що здійснює зберігання та облік, а також фіксує переміщення не фізичних, а дематеріалізованих цінних паперів, які існують у вигляді комп'ютерних записів на рахунках.

Однак перевести всі цінні папери в дематеріалізовану фор­му — справа досить клопітка й складна. Про це переконливо свідчить досвід індустріальне розвинутих країн. Системою електронного обігу.

Щодо України, то, враховуючи практичну відсутність в ній централізованої комп'ютерної мережі, яка обслуговувала б операції з фондовими інструментами, говорити про повний перехід українського фондового ринку на операції з цінними паперами в дематеріалізованій формі є справою передчасною.

Указом Президента України від 25 травня 1994 р. а   № 247/94 "Про електронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій" передбачено створення Національного депозитарію для обслуговування електронного обігу цінних паперів в Україні на базі Центрального депозитарію цінних паперів при Українській фондовій біржі (ст. 2). Таким чином, було створено правові засади для появи ще одного з інсти­тутів, притаманних розвинутому ринку цінних паперів. Однак до цього часу Національний депозитарій цінних паперів ще не створений.

Власне, питання про Національний депозитарій в Україні зводиться до питання, на якій базі і з якою метою він має створюватись: на базі АТ "Центральний депозитарій" при УФБ для забезпечення обігу бездокументних акцій та облі­гацій відкритих акціонерних товариств чи на базі депозитарію НБУ для обслуговування обігу державних цінних паперів. Питання залишається відкритим, хоча створення Національ­ного депозитарію передбачено також Концепцією функціо­нування та розвитку фондового ринку України, схваленою постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.

Згідно з Концепцією, до системи Національного депози­тарію повинні належати Національний депозитарій та його учасники — локальні депозитарії банків, посередники на ринку цінних паперів, спеціалізовані депозитарні установи (реєстратори), регіональні центри сертифікатних аукціонів, які безпосередньо обслуговуватимуть учасників фондового ринку.

Депозитарії тісно співпрацюють з іншими учасниками біржового ринку (кліринговими банками, фондовими біржа­ми), що дозволяє зробити цей ринок більш досконалим і ліквідним і тим самим наблизити його до міжнародних стан­дартів, які існують для ринків цінних паперів. Тим більше, що такі стандарти для міжнародних ринків станом на 1992 рік визначені організацією експертів, яка іменується "Група тридцяти" (Г-30).

Рекомендації Г-30 спрямовані, в основному, на вирішення проблем клірингу та організації фондової торгівлі. Уніфіко­вані вимоги до національних ринків цінних паперів як учасників міжнародної торгівлі викладені в дев'яти рекомен­даціях, прийнятих у березні 1989 року:

1) до 1990 року звірка умов угод між всіма безпосередніми учасниками ринку (брокерами, брокерами/ділерами та іншими членами біржі) мала здійснюватися не пізніше ніж на наступний день після укладення угоди, тобто Т+1;

2) суб'єкти ринку, які не є брокерами/ділерами (інституційні інвестори та інші учасники угод), повинні до 1992 року стати членами системи звірки угод, яка дозволить підтверд­жувати інформацію про деталі угод;

3) кожна країна до 1992 року повинна була мати розви­нутий та ефективно діючий Центральний депозитарій цінних паперів. Умови діяльності та управління депозитарію повинні заохочувати по можливості більш широке розповсюдження його послуг серед інших учасників фондового ринку;

4) кожна країна, шляхом вивчення обсягів ринку та діяль­ності його учасників, повинна визначити доцільність органі­зації заліку угод для зниження ризику та підвищення ефек­тивності ринку. Якщо створення такої системи визнано ко­рисним, це мало бути досягнуто до 1992 року;

5) до 1992 року всі угоди мали виконуватись суворо у відповідності до умови — "поставка проти платежу";

6) грошові платежі, пов'язані з виконанням угод по цінних паперах та з обслуговуванням портфелів цінних паперів, по­винні здійснюватись однаково щодо всіх фінансовим інстру­ментів та ринків;

7) система щоденного заліку мала бути прийнята на всіх фондових ринках. У 1992 році виконання угод повинно було відбуватись через два робочих дні після укладення угоди, в день Т+3. Як орієнтир могло бути прийнято Т+5 найпізніше до 1990 року, але лише там, де це не завадить введенню Т+3 до 1992 року;

. 8) позики цінних паперів повинні бути підтримані як метод підвищення надійності під час виконання угод. Законодавчі та податкові перешкоди, які обмежують цю практику, повинні бути усунені до 1990 року;

9) кожна країна повинна прийняти стандарти Міжнародної Організації по Стандартизації (150) для документообігу по операціях з цінними паперами. Крім того, країни повинні використовувати систему нумерації Цінних паперів 1515 у відповідності із стандартом 150 6166, У крайньому випадку, для міжнародних угод. Як видно, рекомендації мали бути реалізовані як стандарти до 1992 року. Однак визначені строки не були дотримані навіть індустріальне розвинутими країнами, і термін виконан­ня рекомендацій дещо відсунувся.

Заслуговує на увагу той факт, що повне виконання реко­мендацій  Г-30 обов'язково викличе тенденції, спрямовані на загальну централізацію фондової торгівлі навколо єдиних на­ціональних фондових бірж і клірингових банків, що обслуго­вують взаємодію практично всіх учасників біржових ринків цінних паперів.

Проблема доцільності існування однієї чи декількох фон­дових бірж свого часу обговорювалась у багатьох країнах. Не стала винятком і Україна, де теж мали місце палкі дискусії щодо необхідності створення нових фондових бірж. При цьому слід зазначити, що законодавство України не містить будь-яких положень щодо кількості фондових бірж, які мо­жуть функціонувати в країні.

В жовтні 1991 року Кабінетом Міністрів України була зареєстрована Українська фондова біржа (УФБ), яка до середини 1995 року була єдиною офіційно зареєстрованою біржею цінних паперів в Україні.

15 травня 1995 р. Кабінетом Міністрів України була зареєстрована ще одна біржа цінних паперів — Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ). Протягом 1995 року тривав період її організаційного становлення, й угоди (опе­рації) з цінними паперами на біржі не відбувалися. Щоправ­да, 12 грудня 1995 р. відбулися торги "з голосу", угоди по яких зафіксовані не були. Загалом у КМФБ 31 засновник, відкрито 9 брокерських контор.

Крім УФБ та КМФБ, організацію вторинної торгівлі облі­гаціями внутрішньої державної позики поклала на себе новостворена фондова секція Української міжбанківської ва­лютної біржі (УМВБ).

Безумовним лідером біржового ринку України є УФБ, яка, враховуючи наявність 27 філій у найбільших містах та обласних центрах України, Східноукраїнського фондового центру (м. Харків) та Південноукраїнського центру УФБ (м. Одеса), є найкрупнішим біржовим утворенням України. Більшість брокерських контор УФБ — це провідні українські банки та інвестиційні компанії. На нашу думку, активізація процесів створення нових фон­дових бірж в Україні є позитивним фактором розвитку вітчизняного ринку цінних паперів. Питання про те, яка із фондових бірж повинна вважатися в Україні провідною, має вирішуватись у процесі конкурентної боротьби.

Крім того, слід мати на увазі, що створення фондової бір­жі — справа досить складна і вимагає значного не тільки матеріального, але й інтелектуального потенціалу. Потрібно також враховувати, що найближчим часом навряд чи можна очікувати бурхливого розвитку в Україні вторинного ринку цінних паперів, який дозволив би ефективно співіснувати багатьом фондовим біржам.

За умов, що склалися на вітчизняному ринку цінних папе­рів, біржам для розвитку такої сфери діяльності, як посе­редницькі послуги, необхідна стратегія, яка включає в себе розробку норм регулювання діяльності біржових посеред­ників. Ця стратегія повинна базуватись на відповідних зако­нодавчих актах, які враховували б усі реалії українського ринку пінних паперів і відсутність яких в Україні є суттєвою перешкодою для розвитку біржових посередників, формуван­ня здорової конкуренції між ними і, таким чином, для роз­витку нашого фондового ринку в цілому.

Законодавчого впорядкування потребує й біржова торгівля похідними цінними паперами — опціонами, ф'ючерсними уго­дами, варантами тощо. Стандарти організованого ринку похідних цінних паперів нині повністю поза увагою чинного законодавства (зокрема, обов'язковість реєстрації похідного цінного папера в державному реєструвальному органі), що дає можливість біржам влаштовувати торги на свій власний розсуд і за правилами, що не відповідають світовим нормам і стандартам.

У 1995 році, згідно з положеннями Концепції функціо­нування та розвитку фондового ринку, з метою недопущення його стихійного та хаотичного розвитку, розпочався процес впорядкування та формування єдиного біржового простору України. Не виключено, що внаслідок законодавчих змін цілком можливою стане реалізація продекламованого Кон­цепцією проекту створення Національної фондової біржі, під егідою якої буде функціонувати єдина біржова система.

Торгівля цінними паперами може здійснюватись не лише на фондовій біржі, але й на позабіржовому ринку. Значення позабіржових ринків у різних країнах не однакове. В одних державах торгівля поза біржею не відіграє істотної ролі, а в інших навіть заборонена. Водночас у деяких країнах, на­приклад у США, позабіржовий ринок отримав бурхливий розвиток.

Що стосується України, то на вторинному ринку цінних паперів, як і на первинному, провідні позиції займає позабір­жовий обіг. Саме поза за межами фондових бірж здійс­нюється реалізація основної частки вперше емітованих цінних паперів і практично вся вторинна торгівля.

Необхідно зазначити, що крім біржового, принципи орга­нізаційно оформленого ринку мають бути поширені й на позабіржовий сектор ринку. Всупереч поширеній думці, цивілізований позабіржовий ринок в Україні донедавна був фактично відсутній, адже угоди, що традиційно вважалися в Україні позабіржовими, згідно зі світовою практикою нале­жать до так званих "угод за домовленістю". Позабіржові угоди повинні здійснюватися в рамках торговельно-інформаційних систем (ТІС), створених торговцями цінними паперами.

Торговельно-інформащйною системою визнається юридична особа, яка здійснює діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або управляє ЕТІМ або іншою системою засобів, що надає можливість обміну пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів. Статус ТІС юридичні особи набувають після реєстрації в ДКЦПФР.

ТІС створюються для:

забезпечення умов для здійснення купівлі-продажу цінних паперів через ЕТІМ;

інформування учасників ТІС та їх клієнтів про кон'юнк­туру, що склалася на позабіржовому ринку цінних паперів;

забезпечення швидкого, точного, надійного та достовірного збору, обробки, розповсюдження та публікації інформації про котирування й операції з цінними паперами, забезпечення достовірності такої інформації;

забезпечення можливості отримання заінтересованими осо­бами на прийнятних умовах інформації про котирування та операції з цінними паперами;

запобігання використанню, розповсюдженню або публікації недостовірної чи шахрайської інформації про котирування та операції з цінними паперами;

захист учасників ТІС та їх клієнтів від можливих зловживань.

Основними завданнями ТІС є:

розробка й запровадження єдиних правил здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів і вимог до учасників ТІС та осіб, уповноважених учасниками ТІС на укладення угод;

розробка й запровадження механізму вирішення спірних питань між учасниками та учасниками і клієнтами;

розробка й здійснення заходів щодо захисту клієнтів і учасників ТІС від зловживань і правопорушень під час здійснення угод з цінними паперами;

контроль за дотриманням учасниками ТІС вимог законо­давства та встановлених ТІС правил і вимог.

Порядок створення та діяльності таких систем в Україні визначений Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи, затвердженим на­казом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 328 від 23 грудня 1996 р.

Згідно з цим порядком, діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів можуть здійснювати юридичні особи, створені відповідно до Закону України "Про господарські товариства" як акціонерні товариства або това­риства з обмеженою відповідальністю не менше ніж 20 тор­говцями цінними паперами.

Частка статутного фонду, що належить одному засновнику, не може перевищувати п'яти відсотків. Організація торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів є видом діяльності, що здійснюється за торговельними правилами, затверджени­ми Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Об'єднання торговців цінними паперами, у складі членів яких налічується не менше 20 торговців цінними паперами, можуть здійснювати організацію торгівлі на позабіржовому ринку шляхом створення ТІС у формі підприємства.

Прибуток від діяльності ТІС має спрямовуватися лише на розвиток статутної діяльності ТІС.

У процесі своєї діяльності ТІС здійснює:

облік учасників ТІС;

облік укладених угод з купівлі-продажу цінних паперів і контроль за їх виконанням;

обмін інформацією з депозитарними та розрахунково-клі­ринговими установами щодо укладених угод;

зберігання інформації щодо укладених угод протягом п'я­тирічного терміну;

надання інформаційних послуг у сфері організації торгівлі цінними паперами. Відповідно до чинного законодавства України ТІС має право:

а) здійснювати контроль за діяльністю своїх учасників у порядку, встановленому статутом, правилами та вимогами ТІС;

б) застосовувати санкції до порушників правил та інших вимог ТІС, у тому числі робити попередження, накладати штраф, якщо це передбачено договором, чи тимчасові обме­ження на провадження певних видів операцій на учасників або фізичних осіб, уповноважених учасниками провадити операції в системі ТІС, виключати із складу учасників ТІС;

в) порушувати питання про призупинення дії або відкли­кання анулювання дозволів (ліцензій) своїх учасників перед ДКЦПФР;

г) представляти інтереси учасників ТІС у ДКЦПФР;

д) розробляти та впроваджувати вимоги до учасників ТІС та осіб, уповноважених учасниками здійснювати операції з цінними паперами;

е) розробляти та впроваджувати звітність для учасників ТІС, вести облік і звітність щодо операцій з цінними паперами.

Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи передбачені також обме­ження в діяльності ТІС, зокрема, їм забороняється:

застосовувати обмеження до окремих учасників ТІС у здійсненні ними інших, крім торговельних, видів діяльності, які не заборонені законодавством;

встановлювати мінімальної розміри винагороди за послуги;

здійснювати інші організаційні та координуючі заходи, спрямовані на порушення антимонопольного законодавства;

встановлювати різні розміри плати за надання інформа­ційних послуг користувачам;

втручатися у господарську діяльність учасників ТІС;

вести реєстри власників іменних пінних паперів та на­давати учасникам депозитарні та розрахунково-клірингові послуги;

провадити діяльність з випуску та обігу цінних паперів, а також діяльність, яка не пов'язана з метою створення ТІС.

Враховуючи важливе значення та функції ТІС на ринку цінних паперів України, ДКЦПФР здійснює жорсткий конт­роль за їх діяльністю. Так, відповідно до Положення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформа­ційні системи ДКЦПФР має право:

а) пропонувати кандидатури керівників органів управління ТІС;

б) призначати державних представників на ТІС;

в) установлювати в межах, передбачених законодавством, обов'язкові для виконання вимоги щодо функціонування ТІС;

г) вимагати від ТІС дотримання порядку ведення та збе­рігання документації протягом визначеного нею терміну, який не може бути меншим ніж п'ять років;

д) вимагати надання інформації про поточну діяльність ТІС;

е) здійснювати планові та позапланові перевірки ведення документації ТІС;

є) провадити на підставі отриманої інформації перевірки фактів порушення ТІС законодавства у сфері ринку цінних паперів, Статуту, правил чи інших документів, які регламен­тують її діяльність;

ж) у разі порушень ТІС законодавства, Статуту, правил чи інших документів, які регламентують її діяльність, поперед­жати, надсилати письмові вимоги про усунення виявлених недоліків чи порушень із зобов'язанням повідомити Державну комісію про усунення недоліків, скасовувати реєстрацію ТІС, а також застосовувати інші санкції в межах, передбачених законодавством. У разі прийняття рішення про застосування санкції Державна комісія повинна письмово повідомити про це ТІС із зазначенням факту порушення, обґрунтуванням причини застосування санкції та довести це до відома гро­мадськості. Рішення Державної комісії про застосування санкції до ТІС може бути оскаржене до суду або арбітражного суду;

з) розглядати скарги учасників ТІС щодо застосованих до них санкцій;

й) розглядати скарги учасників ринку цінних паперів про відмову в прийнятті до складу ТІС.

Після створення правової бази діяльності ТїС в Україні активізувались тенденції розвитку організаційно оформлено­го позабіржового ринку цінних паперів.

Поки що позабіржовий ринок України самоорганізується через три асоціативні громадські об'єднання — Українську асоціацію інвестиційного бізнесу, Українську асоціацію тор­говців цінними паперами та Українську асоціацію довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній.

Українська асоціація торговців цінними паперами ще у 1992 році створила торгово-інформаційну систему під назвою АТ "Центральний депозитарій" (хоча назва цього АТ дещо не відповідає дійсності, адже система не має на меті здійснен­ій не тільки депозитарного обліку). На початок 1994 року ця система вже об'єднувала 22 торговці цінними паперами. На жаль, гідного розвитку це починання не отримало: у 1995 ро­ці через АТ "Центральний депозитарій" здійснено лише три угоди: продано 700 шт. простих іменних акцій на суму 245 млн. крб. Фактично, досить добре технічно оснащена система, яка не набагато поступається зарубіжним аналогам, майже не використовувалась своїми учасниками.

У 1995 році йшла активна робота з утворення Міжбанківської інтегрованої системи фондової торгівлі (МФІС), ініційована "Приватбанком", банками "Інко", "Укрсоцбанк", "Кредит-Днепр",  "Укрінбанк",  "Южкомбанк", "Синтез", "Ощадбанк", "Україна". Заплановано фактичне створення електронної системи, яка поєднувала б у собі звірку та укла­дення угод з клірингом і розрахунками по них. Передба­чається, що Національний банк України надасть цій системі можливість користуватися міжбанківською системою елек­тронних платежів.

За контрактом з Агентством міжнародного розвитку США американською фірмою "Баренц Груп" у Києві у 1996 році було реалізовано проект утворення "Позабіржової фондової торговельної системи" (ПТФС).

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено Положення "Про саморегулівні організації фон­дового ринку" (СРО), спрямоване на скорочення ринку "угод за домовленостями" і стимулювання розвитку СРО, які орга­нізують позабіржовий ринок, забезпечать його прозорість та регульованість.

На завершення короткого аналізу стану біржового та позабіржового ринків цінних паперів України необхідно підкрес­лити, що подальший їх гармонійний розвиток неможливий без створення повноцінної, працездатної нормативної бази. Однієї глави Закону "Про цінні папери і фондову біржу", яка регулює порядок створення та діяльність фондової біржі, сьогодні явно недостатньо. Україна зараз має унікальну можливість шляхом аналізу різноманітних систем норматив­ного регулювання фондових ринків визначити найбільш при­датні за наших умов правові моделі, які доцільно використати при формуванні вітчизняного біржового та позабіржового за­конодавства.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12