Реферат: Экзамен по экологии

Реферат: Экзамен по экологии

1. Об”єктивні умови розвитку еколого-правових норм

Об'єктивні передумови розвитку еколого-правових норм — реально існуючі природні і соціальні умови виникнення і становлення за­гальнообов'язкових правил в галузі викорис­тання природних ресурсів, збереження (охо­рони) природного довкілля та захисту люди­ни від несприятливого навколишнього природного середовища.

Життєво необхідні екологічні потреби : Матеріальні, Біологічні  (фізіологічні), Духовні(естетичні)

              Форми задоволення екологічних потреб - Використання природних ресурсів; Збереження (охорона) природного довкілля та його компоненті; Захист (охорона) людини від несприятливого (небезпечного) стану природ­ного довкілля.

Способи задоволення (забезпечення)  екологічних інтересів – Регулятивні; Забезпечувальні (дозволи, обмеження, заборони, регламенти, державно - правові екологічні норми)

2. Поняття управління в галузі екології

Управління в галузі екології — урегульовані правовими нор­мами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, гро­мадських об'єднань, що спрямована на забезпечення ефек­тивного використання природних ресурсів, охорони на­вколишнього природного середовища, екологічної безпе­ки юридичними і фізичними особами, дотримання еко­логічного законодавства, попередження екологічних пра­вопорушень та захист екологічних прав громадян

Ознаки управління в галузі екології

1)   Різновид соціального управління що регламентується правовими нормами

2) Система правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо управлін­ня в галузі екології, визна­чає його мету і завдання, функції в цій сфері, повно­важення і функції суб'єк­тів управління, права і обов'язки фізичних і юридич­них осіб та порядок їх взає­мовідносин

3) В основу управління в галузі екології покладено цілеспрямовану діяльність органів держави, місцево­го самоврядування та гро­мадських об'єднань (суб'єктів управління)

4) Діяльність суб'єктів  управління спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навко­лишнього природного се­редовища, екологічної без­пеки

5) Функції суб'єктів управ­ління передбачають орга­нізацію, погодження, ко­ординацію і контроль за ді­яльністю інших суб'єктів управлінських правовідно­син.

6) Державно-правове за­безпечення дотримання вимог екологічного зако­нодавства, попередження і 'упередження екологічних правопорушень та заходів щодо захисту екологічних прав громадян

3. правовий режим заповідників і заказників

З А К О Н   У К Р А Ї Н И “Про природно-заповідний фонд України” - Природно-заповідний фонд становлять ділянки  суші  і  водного простору,  природні  комплекси  та  об'єкти  яких  мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу  цінність і  виділені   з   метою   збереження   природної   різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного  світу,  підтримання загального   екологічного   балансу   та   забезпечення   фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

     У зв'язку з цим  законодавством  України  природно-заповідний фонд   охороняється   як   національне   надбання,   щодо    якого встановлюється   особливий   режим    охорони,    відтворення    і використання. Україна  розглядає  цей  фонд  як  складову  частину світової системи природних територій та об'єктів,  що  перебувають

під особливою охороною.

До природно-заповідного фонду України належать:

     природні  території  та  об'єкти  -  природні    заповідники, біосферні заповідники,  національні  природні  парки,  регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

     штучно  створені  об'єкти  -  ботанічні  сади,  дендрологічні парки,  зоологічні    парки,    парки-пам'ятки    садово-паркового мистецтва.

     Заказники, пам'ятки природи,  ботанічні  сади,  дендрологічні парки,  зоологічні  парки  та   парки-пам'ятки    садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і  наукової  цінності  можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

     Залежно  від  походження,  інших    особливостей    природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи  пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

     заказники  поділяються  на  ландшафтні,  лісові,   ботанічні, загальнозоологічні,  орнітологічні,  ентомологічні,  іхтіологічні, гідрологічні,    загальногеологічні,     палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

     пам'ятки  природи  поділяються  на  комплексні,    ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

 Спеціально  уповноваженим  органом  державного  управління  в галузі організації, охорони та  використання  природно-заповідного фонду є Міністерство охорони навколишнього  природного  середовища України.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду  -  це сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають  правовий  статус,  призначення  цих  територій  та об'єктів, характер допустимої діяльності в  них,  порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Природні  заповідники  -  природоохоронні,   науково-дослідні установи  загальнодержавного  значення,  що  створюються  з  метою збереження в природному стані типових  або  унікальних  для  даної ландшафтної  зони  природних  комплексів  з  усією  сукупністю  їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки  наукових  засад  охорони  навколишнього  природного середовища,  ефективного  використання  природних   ресурсів    та екологічної безпеки. На його тер-її забороняється будь-яка господарська діяльність.

Заказниками оголошуються  природні  території  (акваторії)  з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх  окремих компонентів.

     Оголошення заказників  провадиться  без  вилучення  земельних ділянок, водних та інших природних  об'єктів  у їх  власників  або користувачів. На  території  заказника  обмежується    або    забороняється діяльність,  що  суперечить  цілям  і   завданням,    передбаченим положенням про заказник.Господарська, наукова та інша діяльність,  що  не  суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з  додержанням  загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних  та  інших природних  об'єктів,  оголошених  заказником,  беруть   на    себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

4. Механізм формування екологічного права

Механізм формування екологічного права — сукупність історичних, соціальних, екологічних, правових та інших пе­редумов і факторів, спрямованих на виникнення, станов­лення і розвиток екологічного права

Екологічні інтереси людей -  Регулювання використання природних ресурсів - Забезпечення охорони об'єктів і комплексів навколишнього природного середовища - Забезпечення охорони життя і здоров'я громадян від  небезпечного довкілля

Форми взаємодії людини і навколишнього природного середовища –Економічна, Еколого-біологічна, Еколого- соціальна

 Розвиток екологічних відносин – Природноресурсових, Природо- та середовищеохоронних відносин, Антропоохо- ронних відносин.

Трансформація соціальних регуляторів – звичай, мораль, право, ідеологія, психологія, свідомість, культура, освіта, наука.

5. Система органів управління в галузі екології

Органи управління в галузі екології — юридично відособ­лені державні, самоврядні і громадські інституції, упов­новажені здійснювати організаційно-розпорядчі, коорди­наційні, консультативні, організаційно-експертні, конт­рольні та інші функції в галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища

1. Органи держав­ного управління

Органи загаль­ного державного управлін­ня

Органи спеці­ального державного управ­ління

2. Органи місцевого самоврядування

Органи регіонального само­врядування

Органи локаль­ного самовряду­вання

3. Органи громад­ського управлін­ня

 Органи Всеук­раїнського громадського уп­равління

Органи регіо­нального (міжрегіонального) громадського управління

Органи місце­вого громадсь­кого управлін­ня

Органи загального державного управління — уповноважені законодавчими актами органи державної виконавчої вла­ди, на які покладені, поряд із загальними, повноваження в сфері соціально-культурного розвитку від функції щодо забезпечення екологічної безпеки, ефективного викорис­тання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища

Глава ви­конавчої влади України - Президент України,  Рада На­ціональної безпеки

Органи центральної державної виконавчої влади - Ка б і н е т Міністрів України, Постійна урядова ко­місія з пи­тань техно-генно-екол о г і ч н о ї безпеки і надзвичай­них ситу­ацій

Органи дер­жавної ви­конавчої влади Авто­номної Республіки Крим - Уряд АРК

Органи місцевої держав­ної виконавчої влади - Обласна державна  адміністрація, Київська і Севаст-ка міська дер­жавна адміністрація, Районна державна ад­міністрація, Районна в М.Києві та Сев-лі державна адміністра­ція

Органи спеціального державного управління — спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління в галузі використання при­родних ресурсів, охорони навколишнього природного се­редовища і забезпечення екологічної безпеки

1.Органи надвідомчого управління і контролю в галузі еко­логії -Міністер­ство охоро­ни нпс та ядерної безпеки, МОЗ.

2.Органи спе­ціального поресурсового управління - Державний комітет Ук­раїни по земельних ре­сурсах, Державний комітет України по вод­ному госпо­дарству, Державний комітет Ук­раїни по гео­логії і використанню надр, Міністерство рибного господарства України, Державний комітет України по на­гляду за охороною праці, Державний комітет України по гідрометео­рології, Міністерство лісового господарства України

3. Органи спе­ціалізованого функціональ­ного управ­ління -Міністерство України у справах за­хисту насе­лення від на­слідків аварії на ЧАЕС, Державна автомобіль­на інспекція МВС, Державний комітет Ук­раїни   по стандарти­зації, метро­логії та сер­тифікації, Українська державна інспекція Реєстру та безпеки суд­ноплавства

4.Органи спеціалізо­ваного галу­зевого уп­равління - Державний комітет нафтової, газо­вої та нафто-переробної промисловості України Міністерство вугільної промисло­вості України.

Органи місцевого самоврядування — спеціально уповнова­жені представницькі інституції регіонального і місцевого рівня, які здійснюють управлінські функції в галузі екології - Міські Ради народних  депутатів, Селищні Ради народних депутатів, Сільські Ради народних депутатів, Обласні Ради народних депутатів, Районні Ради народних депутатів, Районні у містах Ради народних депутатів

Органи громадського управління в галузі екології — гро­мадські об'єднання і формування в галузі екології, які створюються на національному та місцевому рівні  - Українське това­риство охорони природи (Загальні збори (конференція), Українська еколо­гічна академія наук (Загальні збори), Українська еко­логічна асоціація «Зелений світ», Національний екологічний центр (Конференція), Український екологічний фонд

6. Правовий режим національних  природних парків

З А К О Н   У К Р А Ї Н И “Про природно-заповідний фонд України”

Національні    природні    парки    є      природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними  установами загальнодержавного  значення, що створюються з  метою  збереження, відтворення і ефективного  використання  природних  комплексів  та об'єктів,  які  мають   особливу    природоохоронну,    оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність..

     До складу  територій  національних  природних  парків  можуть включатися ділянки землі та водного простору інших  землевласників та землекористувачів. На національні природні парки  покладається  виконання  таких

основних завдань:

     збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;

     створення умов  для  організованого  туризму,  відпочинку  та ін.  видів  рекреаційної  діяльності  в  природних   умовах    з додержанням режиму  охорони  заповідних  природних  комплексів  та

об'єктів; проведення наукових досліджень  природних  комплексів  та  їх змін  в  умовах  рекреаційного  використання,  розробка   наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного  середовища

та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи

 На території  національних  природних  парків  з  урахуванням природоохоронної,    оздоровчої,    наукової,        рекреаційної, історико-культурної та інших  цінностей  природних  комплексів  та об'єктів, їх особливостей  встановлюється  диференційований  режим щодо  їх  охорони,  відтворення  та    використання    згідно    з

функціональним зонуванням:

     заповідна  зона  -  призначена  для  охорони  та  відновлення найбільш цінних  природних  комплексів,  режим  якої  визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

     зона  регульованої  рекреації  -  в  її  межах    проводяться короткостроковий  відпочинок  та  оздоровлення  населення,   огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у  цій  зоні  дозволяється влаштування  та  відповідне  обладнання  туристських  маршрутів  і екологічних  стежок;  тут  забороняються  рубки  лісу    головного

користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може  негативно  вплинути  на  стан  природних  комплексів  та об'єктів заповідної зони;

     зона  стаціонарної  рекреації  -  призначена  для  розміщення готелів,  мотелів,  кемпінгів,  інших   об'єктів    обслуговування відвідувачів парку;

     господарська зона  -  у  її  межах  проводиться  господарська діяльність, спрямована на виконання покладених  на  парк  завдань, знаходяться  населені  пункти,  об'єкти  комунального  призначення парку, а також землі інших  землевласників  та  землекористувачів, включені  до  складу  парку,  на  яких  господарська    діяльність

здійснюється  з  додержанням  загальних   вимог    щодо    охорони нпс.

     На  території  зони  регульованої  рекреації,    стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка  призводить  або  може  призвести    до    погіршення    стану навколишнього  природного  середовища  та  зниження   рекреаційної цінності території національного природного парку.

     Зонування  території    національного    природного    парку, рекреаційна та  інша  діяльність  на  його  території  провадяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації тариторії  національного  природного  парку,  охорони, відтворення  та  рекреаційного   використання    його    природних

комплексів  і  об'єктів,  що  затверджується  Кабінетом  Міністрів України.

7. Місце екол. права в системі наук

Серед правових наук охоплює атмосфероохорнне право, антропоохоронне право, природоохоронне право, фауністичне право, гірниче право, лісове право.ю водне право, земельне парво.

Серед соціальних наук вивчає – правова екологія, глобальна екологія, екологія біосфери,. Екологія людини, медична екологія, екологія рослин, екологія живих організмів, загальна екологія, радіоекологія та ін.

8. Функції управління в галузі екології

Функція управління в галузі екології — основні напрямки діяльності державних, самоврядних та громадських об'єд­нань в сфері ефективного використання природних ре­сурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки

Комплексні (міжгалузеві) функції - Вирішення  екологічне спорів у галузі екології, екологічне прогнозування, екологічне ліцензування, організація і здійснення екологічної експертизи, екологічна стандартизація і нормування, інформаційне екологічне забезпечення, екологічний контроль, екологічний моніторінг, екологічний аудит, екологічна сертифікація, ведення кадастрів екологічно небезпечних об”єктів і територій та реєстру потерпілих від надзвичайних екологічних ситуацій.

Моноресурсові (галузеві) функції - Розподіл і перерозподіл природних ресурсів, Облік і ведення природно- ресурсових кадастрів і Червоної книги, Організація ресурсовпорядження

 9. Основи винекнення і припинення права водокористування

Води (водні об'єкти) є виключною власністю народу  України  і надаються тільки у користування.

     Народ  України  здійснює  право  власності  на  води   (водні об'єкти) через Верховну Раду  України,  Верховну  Раду  АРК і місцеві Ради народних депутатів. Окремі  повноваження  щодо  розпорядження  водами    (водними об'єктами)  можуть  надаватися  відповідним   органам    державної виконавчої влади.

 Стаття 46.  Використання  вод  здійснюється  в  порядку   загального  і  спеціального водокористування, для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту.

Загальне  водокористування  здійснюється   громадянами    для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або  технічних  пристроїв  та  з  криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за  окремими  особами та без надання відповідних дозволів.

     З  метою  охорони  життя  і  здоров'я    громадян,    охорони нпс  та  з  інших   передбачених законодавством підстав районні і міські Ради народних депутатів за поданням  державних  органів  охорони  навколишнього    природного середовища, водного господарства,  санітарного  нагляду  та  інших  спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця,  де забороняється купання, плавання на човнах, забір води  для  питних або побутових потреб, водопій тварин, а також  за  певних  підстав визначають інші умови, що обмежують загальне  водокористування  на водних об'єктах, розташованих на їх території.

 На  водних   об'єктах,    наданих    в    оренду,    загальне водокористування допускається на  умовах,  встановлених  первинним водокористувачем, за погодженням  з  органом,  який  надав  водний об'єкт в оренду.

     Первинний  водокористувач  зобов'язаний  доводити  до  відома населення умови водокористування, а також про заборону  загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду.

     Якщо  первинним  водокористувачем  або   відповідною    Радою народних  депутатів  не  встановлено    таких    умов,    загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.

     Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в  них зворотних вод. Спеціальне  водокористування  здійснюється    юридичними    і фізичними  особами  насамперед  для  задоволення  питних    потреб населення,  а  також  для  господарсько-побутових,    лікувальних, оздоровчих,  сільськогосподарських,  промислових,    транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних  і  громадських потреб.

     Водокористування не є  спеціальним,  якщо  воно  пов'язане  з пропуском  води  через   гідровузли,    судноплавством,    подачею (перекачуванням)  води  водокористувачам  у   маловодні   регіони, усуненням шкідливої дії вод (підтоплення,  засолення,  заболоченнятощо),  використанням  підземних  вод   для   вилучення   корисних компонентів, вилученням води з надр разом з видобуванням  корисних копалин, виконанням будівельних,  днопоглиблювальних  і  вибухових робіт,   видобуванням   корисних   копалин   і   водних    рослин, прокладанням  трубопроводів   і   кабелів,   а   також   буровими,

геологорозвідувальними та іншими роботами на водних об'єктах,  які виконуються без забору води та скидання стічних вод.Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається:

 державними  органами   охорони    навколишнього    природного середовища  -  у  разі  використання    води    водних    об'єктів загальнодержавного значення;

Верховною  Радою  Автономної  Республіки  Крим,    обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами  народних  депутатів за  погодженням  з  державними  органами  охорони    навколишнього природного середовища - у разі використання води  водних  об'єктів місцевого значення. Порядок  погодження  та  видачі  дозволів    на    спеціальне

водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування визначаються  ліміти забору води та скидання забруднюючих  речовин.  У  разі  маловоддя ліміт забору води може  бути  зменшено  спеціально  уповноваженими державними  органами  без  коригування  дозволу   на    спеціальне водокористування.

     Спеціальне водокористування є платним. Спеціальне водокористування може  бути  короткостроковим  (до

трьох років) або  довгостроковим  (від  трьох  до  двадцяти  п'яти років).

     У разі необхідності строк спеціального водокористування  може

бути  продовжено .

 У користування на умовах оренди водні  об'єкти  (їх  частини) місцевого значення можуть  надаватися  водокористувачам  лише  для риборозведення, виробництва  сільськогосподарської  і  промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.Передача права оренди на користування водними  об'єктами  (їх частинами) місцевого значення забороняється. Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого  значення

є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради народних депутатів. Право  водокористування  на  умовах    оренди    оформляється договором, погодженим з державними органами охорони  навколишнього природного середовища та водного господарства.

10. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави

Роль екологічного права у здійсненні екологічної політи­ки держави — виявлення соціальної спрямованості і місця екологічного права у визначенні функцій, форм та змісту діяльності держави в галузі використання природних ре­сурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки

Екологічна політика держави, Екологічна ідеологія, Екологічна культура    

Форми правової об'єкти­візації – концепції в галузі екології, екологічні програми,  інші юридично значимі документи

Функції у галузі екологічної політики - Юридична база механізму правового забезпечення екологічної політики,Засіб досягнення мети і завдань екологічної політики, Правова форма реалізації екологічної політики, Гарантія забезпечення екологічної безпеки, Нормативно-правові акти  в галузі екології (Закони Підзаконні акти, Локально-правове регу­лювання).

11.Поняття і склад економіко-правового механізму в галузі екології

Економіко-правовий механізм в галузі екології — система економіко-правових засобів, які застосовуються в регу­люванні еколого-економічних правовідносин, спрямова­них на досягнення мети і завдань екологічної політики держави

Основні вимоги запровадження економіко-правового механізму в галузі екології

1. Застосування економіч­них важелів при здійсненні будь-якої діяльності, пов'я­заної з використанням природних ресурсів чи спроможної впливати на стан навколишнього при­родного середовища і здо­ров'я людей

2. Встановлення норма­тивів плати і розмірів пла­тежів на основі лімітів ви­користання природних ре-" сурсів, викидів і скидів за­бруднюючих речовин у на­вколишнє природне сере­довище, розміщення відхо­дів та інших шкідливих впливів

3. Визначення джерел фі­нансування системи еколо­гічних заходів

4. Надання пільг фізичним  і юридичним особам при запровадженні та здійснен­ні системи екологічних за­ходів

5. Визначення економічної оцінки шкоди, заподіяної по­рушенням екологічного законодавства та її відшкодуван­ня винними особами

Страницы: 1, 2, 3, 4