Дипломная работа: Особливості взаємовідносин у молодого подружжя: психологічний аспект

4. Розуміння себе є обов'язковою умовою розуміння інших. Власні помилки та омани переносяться на інших людей і часто стають психологічним бар'єром.

5. Відстopоненість. Хворі і самотні люди мають більше можливостей розмірковувати про складність людської природи. Вони здатні не звертати увагу на зайві деталі, які сковують почуття; подивитися на речі й події очима стороннього, об'єктивно підійти до нової людини.

6. Складність. Люди не можуть зрозуміти тих, хто складніший і «тонший» за них. 3а Г. Олпортом прямолінійний розум не має співчуття до хвилювань розуму культурного і різнобічно розвиненого ... Дві душі жили в душі Фауста, і лише одна у його помічника Вагнера, але саме Фауст був здатний зрозуміти значення людського життя.

7. Естетичні схильності. Людина з естетичними схильностями і подібним складом мислення шукає гармонію в усьому, і це сприяє майстерності її оцінок.

8. Соціальний інтелект. Особливо важливо володіти цим даром тим, хто безпосередньо взаємодіє з людьми. Той, хто більше спирається на власну уяву (письменник, художник), може його не мати.

Г. Олпорт зауважує, що соціальний інтелект пов'язаний зі здатністю висловлювати швидкі, майже автоматичні судження про людей. Водночас соціальний інтелект належить швидше до поведінки, ніж до оперування поняттями: його продуктом є соціальне пристосування, а не глибина розуміння.

Таким чином, прониклива людина повинна володіти, принаймні, вісьмома якостями, які будуть відрізняти її від пересічної.[17]

Спілкуючись, слід пам'ятати про важливість дотримання «меж і території» або «особистого простору» співрозмовників. Кожна територія складається із зон.

Інтимна зона (від 15 до 46 см) – охороняється як власність, і перебувати там дозволяється лише близьким. Інакше людина почувається некомфортно, прагне «захиститися» від «Чужинця» (відступає назад, схрещує руки перед грудьми тощо).

Особистісна зона (від 16 см до 1,2 м) - це відстань, якої дотримуються під час офіційних прийомів, на вечірках, спілкуючись з друзями.

Соціальна зона (1,2 - 3,6 м) - доцільна в спілкуванні з малознайомими людьми і тими, хто не подобається,

І, нарешті, суспільна зона (більше, ніж 3,6 м) не створює дискомфорту завдяки своїй протяжності. Саме її характеризує вислів «тримати дистанцію». Дотримуючись правил у зонах спілкування, ми забезпечуємо собі та співрозмовнику максимальний комфорт.

У подружньому спілкуванні переважає інтимна зона. Тому воно має максимально відвертий, близький, духовний характер, що зайвий раз свідчить про потребу унікального (саме для нас) партнера, цінність якого як особистості не викликає жодних сумнівів. Маючи такий статус, людина не боїться показати свої недоліки та слабкості, а, отже, вона відверта.

Психолог Гофман пропонує розглядати подружнє спілкування з трьох позицій: як авансцену, закулісне життя та кімнату відпочинку.

На авансцені чоловік і дружина поводяться відповідно до прийнятих соціальних норм і правил. Це може стати грою, яка схвалюється оточенням, але зовсім не віддзеркалює дійсних стосунків. Вам, мабуть, доводилося бачити подружні пари, які публічно поводяться природно, а, залишившись наодинці, змінюють поведінку на протилежну.

Закулісне життя існує для розв'язання сімейних проблем, з'ясування стосунків, розв'язання конфліктів.[17] Це справа лише двох, ніхто не має права втручатися в неї без дозволу. Чим швидше подружня пара навчиться самостійно розв'язувати свої проблеми, тим кращими будуть перспективи її спільного життя.

Кімнату відпочинку має незначна кількість сімей. Головна їх ознака - інтимне, спокутне спілкування, яке дозволяє хоча б іноді зняти із себе маску соціальної ролі, не боятися бути собою (можливо, не таким сильним, суворим, дорослим) і мати впевненість, що інший ніколи цим не скористається в корисливих цілях. Такі сім'ї набагато стабільніші порівняно з тими, які не мають такої «кімнати». Побудувати відверті стосунки можуть ті подружні пари, в яких визнається цінність партнера. Вони здатні до продуктивної духовної адаптації, партнерських стосунків, взаєморозуміння, готові виправляти помилки одне одного.

Розмірковуючи про цінність спілкування, В. Куніцина вважає, що рівень його сформованості залежить від певних особистісних та комунікативних якостей. Так, спілкування сором'язливих, невротизованих, жорстко авторитарних людей хоча і може мати зовнішні ознаки довірливості та відкритості, насправді ж рідко досягає повного психологічного контакту через їх фрустраційність (внутрішню напруженість) і низьку самоповагу. Спокійні, дружелюбні, малоагресивні і неконфліктні люди, незважаючи на комунікабельність, можуть почуватися самотніми, непотрібними, переживати глибоку невдоволеність стосунками з партнером. Як наслідок, вони можуть стати менш успішними в довірливому спілкуванні, ніж ті, хто таких почуттів не має. Важливе місце в довірливому спілкування посідає психологічна близькість. Справжня психологічна близькість невідома людям, які звикли маніпулювати іншими, або занадто занурені у власні переживання, зосереджені на своїх інтересах, егоцентричні. [17]

Досить часто в подружньому спілкуванні виникають маніпуляції. Серед них є такі, які не спрямовані на зиск, а лише привертають увагу, підтримують інтерес між партнерами. Наприклад, дружина бачить, що чоловік звик до неї: не виявляє уваги, не помічає нову зачіску, перестає бачити в ній жінку. Доречно, якщо на деякий час вона штучно обмежить інтенсивність спілкування, імітуватиме байдужість, що сприятиме свіжості їх стосунків та позбавить буденності.

Протилежні маніпуляції є психологічним впливом на партнepa і спрямовані на пошук одностороннього зиску, що ілюструється словами «обдурити», «прибрати до рук», «підкорити». Маніпулятор залишає в партнера ілюзію самостійного прийняття рішення .

Стиль сімейного спілкування залежить від типів темпераментів подружжя. Наприклад, холерики невгамовні, нетерплячі, мають величезні запаси нервової та психічної енергії, працездатні, рухливі, активні. Вони швидко висловлюються, мають багату міміку, жестикуляцію. Водночас імпульсивні: спочатку скажуть, а потім думають; емоційні, пристрасні, афективні, слабко керують своїми почуттями, довго пам'ятають образи. Як наслідок, частіше спричиняють конфліктні ситуації.

Сангвініки комунікативні, урівноважені, швидкі, здебільшого мають сприятливий рівний настрій. Швидко забувають образи, легко орієнтуються в нових ситуаціях і так само знайомляться з людьми.

Флегматики врівноважені, спокійні, замкнуті, миролюбні та неемоційні. Часто стають миротворцями, у спілкуванні надійні, вибіркові та неініціативні.

Меланхоліки чутливі, уразливі, швидко втомлюються та подразнюються, вирізняються делікатністю. Близько все приймають «до серця» бояться когось образити. Розмовляють тихо, малослівні, недостатньо використовують жести та міміку, нерішучі. Схильні до самоаналізу та самозвинувачень.

Приймаючи рішення, холерики квапляться, сангвініки гнучкі, флегматики їх обґрунтовують, а меланхоліки обережні. Холерики найчастіше загострюють конфлікти, звинувачуючи оточення, але не себе. Сангвініки поступливі, шукають спільні позиції та згоду. Флегматики прагнуть розглянути ситуацію всебічно. Для меланхоліків конфлікти значущі та складні: частіше уникають прийняття рішення, пасивні; схильні до компромісу, прагнуть перекласти відповідальність на інших.

Оптимальним шлюбним партнером за типом темпераменту є флегматик, характеристики якого дозволяють знайти спільну мову з будь-яким представником іншого типу. Потрібно обережно ставитися до шлюбів з особами протилежних типів (холерик - меланхолік), оскільки їх динамічна несхожість може спричинити суб'єктивні непорозуміння та невиправдані міжособистісні проблеми. [10, 25]

2.5 Формування стилю взаємодії членів родини під впливом психологічних розбіжностей

Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов'язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини. Це саме простежується нерідко і в сім'ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків. У пізніших фазах подружнього життя та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дистанція. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім'я має притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сім'ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків. [12,27]

Виділяють кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини :

Кризова родина. Протистояння інтересів і потреб подружжя носить гострий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Подружжя займає непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню одне до одного, не погоджуючись ні на які компроміси. До кризових шлюбних союзів можна віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться на грані розпаду.

Конфліктна родина. Між подружжям існують постійні сфери, де їхні інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також компромісним рішенням конфліктів.

Проблемна родина. Для неї характерно тривале існування труднощів, здатних завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність засобів на утримання родини, осуд на тривалий термін за злочин і ряд інших проблем. У таких родинах ймовірне загострення взаємин, поява психічних розладів в одного чи обох партнерів.

Невротична родина. Тут основну роль грають не спадкові порушення в психіці партнерів, а нагромадження впливу психологічних труднощів, з якими зустрічається родина на своєму життєвому шляху. У партнерів відзначається підвищена тривожність, розлад сну, емоції з будь-якого приводу, підвищена агресивність і так далі. [15,2]

Одним із факторів, що спричиняють сімейні сварки є помилкові егоїстичні поняття про наміри іншого. Чоловіки та жінки сприймають по-різному одну і ту ж саму міміку на обличчі. Жінка вбачає невдоволення та образу там, де чоловік бачить рішучість.

Критикуючи дружину за поспішність та необдуманість вчинків, чоловік не підозрює, що більша половина представниць слабкої статі ведуть себе так само. Проте жінки часто засмучуються і ображаються на чоловічу нерішучість. З точки зору жінки, яка володіє прискореними реакціями на будь-які події, які відбуваються, найменший сумнів чоловіка може означати відмову від спільного вирішення проблеми.

Підкреслений спокійний стан чоловіка під час конфлікту неймовірно дістає жінку, якщо вона сильно схвильована. "Мирна" поведінка чоловіка здається їй зверхньою, сприймається як демонстрація своєї величності. Єдине, до чого прагне жінка в такій ситуації, - отримати у відповідь на свої емоції розуміння та співчуття. В іншому випадку з її сторони може посліпуватим зрив неподобства та різка реакція на його спокійне питання або репліку.

Багато дослідників серед приводів для сварок у жінок називають два основних фактори: неприємності на роботі, непомірний об'єм негативної або несуттєвої інформації. Не витримавши цієї непідсильної ноші, жінка виплескує негативні емоції на свого чоловіка. Який, в свою чергу за невдачі в сімейному житті виплескує свій гнів на співробітників; а серед них знову ж таки є жінки ... так що коло негативних емоцій замикається, і ми стаємо його полоненими. [5,16]

Сварки навіть між дуже люблячими парами виникають через різні причини: накопичена втома, неспівпадання поглядів або смаків, бажання обов'язково довести свою правоту. Темпераментним людям не бажано накопичувати негативні емоції, так як руйнуюча сила наносить велику шкоду організму, якщо не відбувається своєрідної розрядки. Потім розум або інтуїція підкажуть шляхи примирення та дозволять вирізнити миттєвий зрив від затяжного ворогування.

Звичайно, щоб позбутися від небажаних зайвих емоцій, не обов'язково кричати один на одного, доводячи себе до сказу. Адже при цьому не скільки звільняєшсь від негативних емоцій, скільки ще більше попадаєш під їх вплив. Набагато більше полегшення принесуть інші форми розрядки.

Страх і неспокій можуть маскувати спалах люті. Ми нерідко приховуємо від близьких справжні причини своїх вчинків. Цей психологічний феномен отримав спеціальну назву - "Захисні механізми" поведінки людини, або "маски". У кожного свій захист від оточуючих. Але існує і найбільш розповсюджені маски.

"Я - найкращий". Одягаючи цю маску, ми даємо зрозуміти одне одному, що не потребуємо їх допомоги. Відчуваючи себе досконалим, людина в кінці кінців втрачає зацікавленість до інших людей і в результаті залишається самотньою.

"Я хороший - ти поганий". Використовуючи цю маску, ми не стільки демонструємо свою позитивність, скільки намагаємося довести іншим, які вони тупі, егоїстичні, ліниві.

"Ти хороший - я поганий". Цей засіб захисту часто супроводжується приниженням власної значимості. Такі люди насамперед знімають з себе відповідальність за власні вчинки, шукають виправдання своєму без діянню.

"Я - жертва" (обставин, фатуму, несправедливості). Під цим приховується: "Не просіть мене щось робити, тому що нічого не можна змінити".

"Я ранимий". Часто ця маска проговорює: "Не чіпайте мене, не порушуйте мого спокою".[18,17]

"Я все це знаю". Маска властива людям, які дуже спрощують реальність. Більш за все вони бояться схибити із-за свого незнання або невміння. Демонстративно оголошуючи про своє всезнання, вони хочуть, в першу чергу, обмежити себе від запитань і не надати приводу оточуючим осоромити себе. За цією причиною вони часто люблять повчати когось.

Як відмічає американський психолог Е. Берн, метою використання масок є, по-перше, отримання вигідної позиції для себе у спілкування. По-друге" маски допомагають здійсненню таємних бажань. Але не можна забувати, що надягаючи маску, ви і партнера примушуєте зробити теж саме. [18]

Дослідник Р. Келлі упродовж 20 років спостерігав і регулярно тестував 300 подружніх пар - вони 20 років жили разом. Експеримент Келлі взяли за основу американські вчені Г. Каспі, М. Хербнер і Б. Озер. Вони хотіли встановити, чи люди після тривалого спільного проживання подібні одне до одного й у психологічному плані.

Дослідження показало, що у своєму виборі ми надаємо перевагу партнерові, який не дуже відрізняється від нас - ні фізичною привабливістю, ні здібностями, ні рівнем інтелектуального розвитку і темпераментом. Такий партнер викликає довіру. Він здебільшого походить із того ж соціального середовища, орієнтується, відповідно, на ті ж життєві ідеали і з найважливіших питань думку має, аналогічну з нашою. Він і вона, як правило, мають такий же освітній рівень. У 20-річному експерименті Р. Келлі перше тестування пар проводилося відразу ж після заручин.[18, 16]

Досліджувалося співпадання поглядів у п'ятьох сферах соціальною життя: економічній, естетичній, політичній, релігійній і теоретичній. До останньої ділянки належали питання, що стосувалися шлюбу: подружньої вірності, сексу до шлюбу, загальних інтересів і занять у шлюбі, норм і правил повсякденного життя (в тому числі домашнього господарства і виховання дітей). Результати виявилися позитивними й ніяк не сенсаційними: 36% заручених пар мали подібні погляди на соціальні цінності, а 21 % опитаних сходилися у поглядах на шлюб.

Через двадцять років спільного життя, здавалося б, мали відбутися якісь особливі зміни. Одначе, на диво дослідників, і через двадцять років ці показники були приблизно такі ж. Ніби нічого й не змінилося. Учені дійшли висновку, що найміцніше цементує шлюб спільно набутий життєвий досвід. І навіть не досвід сам собою, а спільне долання малих і великих конфліктів.

Джон Готмен вважав, що існує три типи подружніх пар.

-  Перший - це «шукачі компромісу». Як каже вже сам термін, вони за будь-яких обставин шукають компромісу і до спільного задоволення спокійно обговорюють свої розбіжності у поглядах.

-  Другий тип - «підривники», це пари, які будь-якої миті й без усякого переходу ладні затіяти несосвітенний бешкет, а то й бійку.

-  І, нарешті, «виборці конфліктів», які вважають, що поганий мир кращий від доброї сварки. При цьому вони, правда, ніколи не сядуть «по-домашньому» поговорити одне з одним про свої розбіжності у поглядах.

Легко припустити, що останні два типи пар не можуть довго втриматись у шлюбі. Як висловлені, так і невисловлені, загнані всередину конфлікти здатні зруйнувати будь-які сімейні зв'язки. Як не парадоксально, «підривники» настільки ж щасливі у шлюбі, як і «шукачі компромісів». Дж. Готмен вважає, що в скандальні пари об'єднуються люди дуже подібні між собою, які вважають, що шлюб зміцнює їхні індивідуальні позиції в житті. [18, 16]

«Скандалісти» дужче за всіх довіряють одне одному, тому відкрито висловлюють як свої позитивні, так і негативні емоції. Такі стосунки не можуть партнерові надокучити, бо обидва сповнені пристрасті й напруги, тому, як свідчить статистика, якраз серед, «скандалістів» найменше подружніх зрад. Основне, стверджує Дж. Готмен, щоб у своїх гарячих дискусіях «підривники» не переступали межі, за якою вони перестають поважати почуття іншого. Якщо навіть під час найгучнішого скандалу ці пари не торкаються «больових місць» партнера, вони дуже довго можуть прожити, як це не дивно, «у мирі та злагоді». [18, 17]

У сім'ї часто виникає феномен «буденності» , і запобігти йому може лише повноцінне спілкування. Свого часу законодавець Стародавньої Греції Лікург видав указ, за яким для запобігання охолодження в подружніх стосунках подружжя має зустрічатися потайки, у затишних місцях, подалі від людського ока. Використовуючи ефект «забороненого плоду» він прагнув штучно зберегти свіжість почуттів, запобігти подружній втомі. [9, 23]

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН МОЛОДОГО ПОДРУЖЖЯ

3.1 Динаміка подружніх стосунків у молодій сім’ї

Динаміка сім'ї — це зміна її структури та функцій в залежності від етапів життєдіяльності. Сім'я не статичне утворення, на протязі часу вона розвивається. Розвиток сім'ї відображається в фазах її життєвого циклу (ЖЦС). Зазвичай дослідження ЖЦС починається з вивчення формування сім'ї в період залицяння та шлюбу. Після цього в більшості випадків вона спочатку розширюється за рахунок дітей, що ростуть в ній, а потім скорочується, коли діти покидають будинок, щоб вступити в самостійне життя.

Дослідження, присвячені подружньому вибору, вказують на те, що люди схильні вибирати схожих на себе партнерів. Відзначається позитивне вибіркове зближення (або вибірковий шлюб) у відношенні інтелектуального рівня, цінностей і диспозицій, при цьому термін «вибіркове зближення» означає всього лише, що утворення пар відбувається не випадково. Подібність чоловіка й жінки може відображати як соціальні, так і особистісні фактори. Як правило, люди частіше зустрічаються з схожими на них людьми, що пояснюється впливом родини, освітнім рівнем, економічним статусом, обраною професією. Особисті переконання, цілі, інтеріорізовані норми й переваги можуть підсилювати подібність. Люди шукають схожих на себе людей, а в інших - те, що цінують у собі. Подружжя дійсно згодом стають більше схожими один на одного в плані інтелектуального функціонування й когнітивного стилю [30].

Цілком ймовірно, що якість відносин відбиває й пом'якшує вплив особистісних характеристик партнерів на психосоціальне функціонування. Стресові події, що відбуваються в період шлюбу, і те, як пари справляються із цими важкими обставинами, не менш важливі, ніж стійкі особистісні несприятливі фактори, які чоловік і жінка вносять у шлюб. Позитивність між партнерами не тільки зміцнює подружній союз, але й полегшує перехід до виконання батьківських функцій, а також сприяє встановленню позитивних відносинах між батьками й дітьми.

Виконання батьківських обов'язків викликає багато труднощів. Справа не тільки в тім, що виникають нові відносини - взаємини з дитиною, змінюється весь сімейний устрій. З народженням дітей змінюються відносини між подружжям, взаємодія з родичами. Прийняття подружньої парою рішення про народження дитини - ще одне підтвердження впливу особистого вибору на психосоціальне рішення.

Те, як сприймаються й виражаються емоції в спілкуванні подружжя й батьків з дітьми, впливає не тільки на подружній союз, але й на розвиток дитини. Виховання дітей - це емоційний досвід, у якому є присутнім більше радості, більше любові, більше гніву, і занепокоєння, ніж у будь-яких інших сферах життя. Якщо позитивні відчуття сприяють близькості й помірному стресу, то негативні емоції провокують конфлікт і підсилюють негативний вплив напруги .

Розрізняють наступні психологічні характеристики подружнього спілкування :

-  довіра один до одного без побоювань взаємного неприйняття й осуду;

-  подібність у стосунках до навколишнього світу, людей;

-  рівень несловесної комунікації, що виражається в правильному розумінні міміки, поз, поглядів, жестів один одного;

-  наявність загальних символів, наприклад, своїх слівець, ласкавих звернень, а також сімейних традицій;

-  часті задушевні розмови;

-  часта демонстрація подібності в розумінні сімейних ролей, рольових очікувань, повсякденних функцій, обов'язків;

-  безоціночне взаємне прийняття один одного;

-  високий рівень співчуття, співпереживання;

-  щиросердечна допомога, підтримка один одного у важких ситуаціях.

У найбільш повній формі, властивій насамперед людям холеричного і сангвінічного темпераменту, емоційне взаємовідношення чоловіка й жінки періодично проходить п’ять стадій, що відрізняються один від одного величиною емоційного порушення, спрямованістю емоцій, характером поведінки чоловіка й жінки, роллю, значенням їхньої безпосередньої близькості, контакту в їх взаєминах.

Перша стадія - період глибокої жагучої закоханості людини, коли вона повністю перебуває під впливом позитивної установки («партнер - герой»): коли партнер повністю поглинає всю увагу людини, не дозволяючи їй адекватно сприймати оточуючу дійсність, викликаючи часом навіть зорові й слухові галюцинації, не покидаючи ні на хвилину думки люблячої «половини».

На другій стадії настає деяке охолодження: образ улюбленої людини все рідше спливає в її відсутність, однак лише її поява викликає сильний наплив позитивних емоцій, любові, ніжності до неї.

Саме цей кризовий період (1-5 років подружнього життя) пов'язаний із зміною образу партнера, з зниженням його психологічного статусу. Якщо на початку сімейного життя він чи вона здавались „самими - самими", то у ході кризи наступає момент, коли на перший план виступають недоліки партнера. Сімейне життя, як маятник, на початку життя відхилився до позитивного полюсу, а потім, як при русі маятника, різко - до негативного.

Реально ж ні перший, надпозитивний образ близької людини, ні другий, наднегативний, не є справжніми. Вони виступають результатом емоційного та упередженого ставлення. Тобто, спочатку більшість людей захоплюють свою близьку людину, а потім переходять до другої крайності - різко та несправедливо критикують свого шлюбного партнера. Конструктивно переживають кризи ті пари, які перестають критикувати один одного, переходячи до середнього, збалансованого стану та спокійно визначають як переваги, так і недоліки один одного. При цьому акцент у своїх стосунках роблять на переваги.

На третій стадії відбувається подальше охолодження емоційних відносин. Тепер вже при відсутності одного партнера, інший переживає своєрідний психологічний дискомфорт, почуває себе погано. При одній тільки його появі ніжність, любов не спалахує. Тепер для цього необхідний стимул: він має зробити щось приємне, що доводить його любов, від нього тепер очікують пестощі, ніжні слова, подарунки, які-небудь послуги тощо. Це - стадія звикання.

Якщо на цій стадії не знизити інтенсивність спілкування, починається період, коли присутність дружини викликає неусвідомлене роздратування, коли ті або інші її особливості - у зовнішності, поведінці, звичках - сприймаються вже як недоліки, і створюються передумови для непорозумінь. Людина починає підпадати під вплив негативної установки. Кожне слово, жест або вчинок партнера сприймається тепер з недоброзичливих, ворожих позицій, безневинна помилка його розглядається як навмисне злодіяння; вона шукає й знаходить злий намір у всій його поведінці, нинішній і минулій. Їй хочеться піти від нього. При ньому її залишають усякі сили, нічого не хочеться робити. Але як тільки він «пішов геть» - рівновага відновлюється.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8