Дипломная работа: Особливості взаємовідносин у молодого подружжя: психологічний аспект

Дипломная работа: Особливості взаємовідносин у молодого подружжя: психологічний аспект

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ МОЛОДОЇ СІМ’Ї

1.1  Основні підходи у вивченні психології родинних стосунків

1.2  Молода сім’я : поняття, сутність, типи сімей

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ

2.1 Психологічні особливості готовності молоді до подружніх стосунків

2.2 Особливості вибору шлюбного партнера

2.3 Психологічна сумісність та її рівні

2.4 Динаміка стосунків між чоловіком і дружиною

2.5 Формування стилю взаємодії членів родини під впливом психологічних розбіжностей

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН МОЛОДОГО ПОДРУЖЖЯ

3.1 Динаміка подружніх стосунків у молодій сім’ї

3.2 Психологічні причини сімейних конфліктів

3.3 Специфіка психологічної допомоги молодим сім’ям

3.3.1 Просвітницька робота психолога з членами молодого подружжя

3.3.2 Особливості психологічної діагностики проблем молодого подружжя

3.3.3 Специфіка сімейного консультування в контексті покращення взаємостосунків молодого подружжя

3.4 Дослідження особливостей взаємовідносин молодих сімей

3.4.1 Організаційні аспекти дослідження

3.4.2 Результати дослідження та їх аналіз

3.5 Рекомендації психолога членам молодого подружжя щодо оптимізації стосунків

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сучасна сім’я та її проблеми є об’єктом дослідження ряду наук – психології, педагогіки, соціології, демографії, економіки. Вчені вивчають динаміку емоційних відношень в шлюбі, причини самотності в сім’ї та її розпад, особливості сімейного виховання дітей. Домінуючими в дослідженнях є подружні стосунки, які ґрунтуються на вільному виборі, саме вони є центральними у сім’ї.

В наш час нестабільна соціально-економічна ситуація загострила проблеми суспільства, в тому числі і проблеми молодих сімей. Низький матеріальний рівень, відсутність ринку праці, житла, прямо чи опосередковано впливають на народжуваність дітей, стабільність, психологічний клімат сім’ї. Єдність сім’ї досягається далеко не завжди і будь-який, навіть випадковий аспект внутрішньої, глибинної несумісності неминуче проявляється на поверхні у вигляді непорозумінь, що можуть призвести до конфліктних ситуацій.

За даними статистики можна виділити наступні загальні риси, які властиві сім’ям у сучасному суспільстві: зниження народжуваності, ускладнення міжособистісних відносин, зростання розлучень, як наслідок, ріст числа неповних сімей з нерідними батьками, збільшення кількості позашлюбних народжень.

У нашій країні нагальними є соціальні проблеми сім’ї: зниження її матеріального рівня, погіршення фізичного та психічного стану здоров’я дітей та батьків, збільшення чисельності поодиноких чоловіків та жінок похилого віку.

Дослідження показують, що різні молоді сім’ї по-різному протистоять життєвим труднощам. Для одних наслідком небажаних зовнішніх впливів буде підвищення кількості сімейних проблем: зростання конфліктності, зниження задоволеності сімейним життям, хвороби, розлучення тощо. Інші, навпаки, під дією стресу підвищують свою згуртованість та докладають більше для подолання кризи та збереження сім’ї. При цьому тип молодої сім’ї, а не наявність чи відсутність зовнішніх чи внутрішніх патогенних факторів визначає її здатність діяти конструктивно та справлятися з життєвими проблемами.

Вивчення та діагностика порушень взаємостосунків в молодій сім’ї є складними. В основі них лежать обставини, які залежать не лише від особистісних характеристик молодого подружжя, але й від їх загальної освіченості з приводу даного питання, володіння теоретичними основами, які б могли стати базою для покращення їх сімейного життя. Психологу доводиться не лише діагностувати та коректувати подружжя, а ще й займатися просвітницькою роботою, з метою профілактики подальших ускладнень. Це й обумовило актуальність нашого дослідження.

Об’єктом дослідження є стосунки молодого подружжя.

Предметом дослідження є психологічні труднощі у стосунках молодої сім’ї.

Гіпотезою дослідження є те , що детермінантами психологічних розладів у стосунках молодого подружжя є психологічна неготовність до майбутньої взаємодії, не вміння конструктивно взаємодія та вирішувати конфліктні ситуації, неусвідомлюваність майбутньої відповідальності.

Метою роботи є дослідити особливості взаємин в молодій сім’ї, психологічні проблеми та причини їх виникнення.

Досягнення мети та доведення гіпотези нашого дослідження обумовлює виконання наступних завдань:

1.  проаналізувати науково-психологічну літературу щодо проблеми дослідження;

2.  розглянути особливості сучасної молодої сім’ї;

3.  виявити основні психологічні труднощі у взаємодії молодого подружжя;

4.  розглянути основні напрямки роботи психолога з молодою сім’єю;

5.  дослідити особливості взаємин молодого подружжя.

Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези були використані наступні методи дослідження:

·  теоретичні: аналіз, синтез, систематизація, узагальнення тощо;

·  а також методи емпіричного дослідження: спостереження, бесіда, стандартизовані тестові методики.

Теоретична значущість роботи полягає у висвітленні та систематизації проаналізованої літератури з питань розвитку стосунків подружжя в молодих сім’ях, визначенні основних підходів у вивченні психології родинних стосунків, розкритті динаміки відносин між чоловіком та дружиною, розширенні теоретичних знання з питань взаємодії членів сім’ї в сфері сімейно-побутових відносин, питань конфліктності подружжя, а також засобів оптимізації подружніх взаємин.

Результати дослідження дозволяють психологам практикам оптимізувати процес консультування молодого подружжя, і досягти зростання його ефективності.

Мета і завдання обумовили структуру роботи, яка включає: вступ, три розділи, висновки, список використаних наукових джерел та додатки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ МОЛОДОЇ СІМ’Ї

1.1 Основні підходи у вивченні психології родинних стосунків

Сім’я - сама давня і стійка соціальна спільність. Виникнувши на зорі людства, вона пройшла через багатовікову історію, являючи собою унікальну опору суспільства.

Сім'я - це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім'ї об'єднані емоційними зв'язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є офіційними за формою та неофіційними за змістом. Психологія сім'ї вивчає закономірності виникнення, становлення й руйнування родини як специфічної малої соціальної групи, умови та механізми її функціонування. Психологічному аналізові підлягають різні аспекти сімейного життя: витоки утворення сім’ї; формування готовності до шлюбу й подружніх стосунків; загальні тенденції розвитку сім’ї, особливості шлюбно-сімейних міжособистісних взаємин та інші соціально-психологічні проблеми. Психологія вивчає особистісні та соціально-психологічні чинники, що зміцнюють або дестабілізують шлюб.

До теперішнього часу можна виділити наступні направлення у вивченні психології родинних стосунків: еволюціонізм, функціоналізм, біологізм, емпіризм і сцієнтизм. [8,15]

Еволюційний підхід. Найбільший вклад в історичну реконструкцію родинних стосунків належить швейцарському історикові І.Я.Баховену, що випустив в світло в 1861 р. книгу «Материнське право. Дослідження гінекократії старого часу і її релігійної і правової природи», а також шотландському юристові Дж. Ф. Мак-Ленану, що опублікував в 1865 р. дослідження «Первісний шлюб». Обидва автори підкреслюють ідею мінливості форм шлюбу. Вже в античні часи були уявлення, як про «патріархальність» родинного устрою, так і про наявність безладного статевого зв'язку. [14,20]

Батьком «патріархальної теорії» називають Платона. Його ідеї патріархальності, що відповідають природі людини і слугують вихідною точкою держави, послідовно розвивав Аристотель. Всередині епохи Просвітництва патріархальна теорія царювала неподільно.

Дослідники прийшли до думки, що першою формою роду виявляється материнський рід, заснований на колективному господарстві і екзогамно-ендогамних шлюбних стосунках при парних союзах, що спостерігалися.

Як основна причина мінливості родинних відносин, пов'язаною з переходом від материнського роду до батьківського і виникненням моногамної сім'ї, за Л. Г. Морганом і Ф. Енгельсом вважаються розкладання колективної власності, отримання господарської самостійності і поява приватної власності і спадкоємства.

Таким чином, еволюціонізм пробивав собі дорогу в науку, борючись з ідеєю початкової даності патріархальної сім’ї.

Еволюціоністський підхід виходить з теорії початкового безладного статевого зв’язку екзогамним материнським родом, що змінявся. Пізніше теорія екзогамного роду доповнюється ідеєю про дуально-родову організацію, що виникає в ході з'єднання двох матрилінійних екзогамних племен або фратрій. Вважалось, що рід складався з двох половин, фратрій, в кожній з яких чоловіки і жінки не могли одружуватися один з одним, знаходили собі чоловіків та дружин серед чоловіків і жінок іншої половини роду.[14,21]

П. А. Сорокін вказує головні положення еволюціоністського підходу:

1) майже у всіх досліджених народів рахунок спорідненості по матері передував рахунку спорідненості по батькові;

2) на первинному рівні статевих стосунків, поряд з тимчасовими моногамічними стосунками, панує широка свобода шлюбних стосунків;

3) еволюція шлюбу полягала в поступовому обмеженні цієї свободи статевого життя;

4)еволюція шлюбу полягала в переході від групового шлюбу до індивідуального.

Згідно з еволюціонізмом родинні стосунки розвиваються в прогресивному напрямі: від нижчих форм до вищих, при цьому підкреслюється їх соціальна обумовленість, історична зумовленість і репрезентованість в родинній життєдіяльності і системі спорідненості. У зв'язку з цим вітчизняний соціолог А.І.Антонов іменує даний підхід концепцією інваріантності сім'ї, оскільки суть його зводиться до того, що люди завжди одружуватимуться, облаштовуватимуться дітьми і тим самим будуть брати участь в родинно-родинних стосунках. Швейцарський психолог А. Гуггенбюль-Крейг розглядає шлюб як вираження архетипічного начала, фундаментальнішого, ніж можна було б передбачати, судячи по соціальним і особистим проблемам, властивим шлюбу.

В рамках еволюціоністського підходу відома і інша точка зору, пов'язана з трактуванням родинних стосунків через призму «занепаду» культури і суспільства. Її прибічники підкреслюють негативні тенденції в розвитку родинних стосунків: ослаблення союзу батьків і дітей, подружжя і розпад родинного господарства.[14, 22]

А. І. Антонов вважає, що факт існування двох наукових парадигм - «ліберально-прогресивної», що затверджує виникнення на обламаннях старої, традиціоналістської сім'ї нових альтернативних родинних структур, і «консервативно-кризисної», застережливої про можливість зникнення родинного способу життя і необхідності, у зв'язку з цим, укріплення родинних основ буття, в рамках обговорення еволюції сім'ї є неусувним.

Функціональний підхід. Згідно з функціональним підходом родинні стосунки є похідними від способу життя сім'ї і родинного устрою, обумовлені соціокультурними функціями сім'ї і будуються на системі соціокультурних ролей, пов'язаних з шлюбами, спорідненістю і батьківством. Родоначальник структурно-функціонального напряму вивчення сім'ї Е.Дюркгейм сконцентрував зусилля наукових пошуків у механізмах згуртованості сім'ї, ролі кожного члена сім'ї в родинному житті, та взаємозв'язку розлучень і самогубств. Він звернув увагу на те, що ряд родинних функцій змінюється і навіть втрачається під впливом урбанізації.

Функціоналізм визнає шлюбні стосунки лише при появі вагітності і народженні дітей. Виділяється вплив добровільності шлюбу (замість шлюбу по договору батьків) на його нестабільність, а зменшення кількості сучасної сім'ї на родинну солідарність (3.Дюркгейм). Функціоналістам належить розробка проблем материнства і батьківства (Б.Маліновський).

У функціональному підході велика увага приділяється аналізу історичного переходу родинних функцій до інших соціальних інститутів. З ім'ям У. Огборна вперше пов’язують встановлення феномену переходу від сім'ї, заснованої на дотриманні соціокультурним розпорядженням, до сім'ї, в основі якої лежать міжособові переваги. У термінології Е. Берджесса це виражено як перехід від «сім'ї-інституту» до «сім'ї-товариства» (або шлюбу-партнерству). Вітчизняний соціолог А. І. Антонов обговорює цю термінологію як перебудову провідних мотивів висновку і збереження шлюбу.

У функціональному підході на відміну від еволюціоністського ключовим моментом виступає проблема відповідальності, що розуміється вузько - у внутрісімейних стосунках, і широко - в контексті суспільних стосунків. Міра відповідальності здатна задавати динаміку родинних стосунків. [14, 22]

Етологічний підхід. Витоки цього напряму слід віднести до появи книги Ч. Дарвіна «Походження людини і статевий відбір», вперше переведеною в Росії в 1873 р. Представники цього підходу оперують головним чином методами порівняльної етології, знаючись на прихованих, часто рудиментарних інстинктивних основах поведінки людини. Прибічники етологічного підходу відкидають проміскуїтет як початкову форму шлюбних стосунків, оскільки він протистоїть інстинктивній потребі дітей мати батьків і материнському (батьківському) інстинкту дорослих .

Згідно етологічному підходу історичний період застав людство з чотирма системами шлюбних стосунків груповим шлюбом, полігінією (один чоловік і декілька жінок), поліандрією (одна жінка і декілька чоловіків) і моногамією (один чоловік і одна жінка); остання в двох формах - довічна і допускається розлучення. Етологи констатують природний характер всіх перерахованих форм шлюбно-сімейних стосунків і їх мінливість. З біологічної точки зору різноманіття шлюбно-родинних стосунків - це дивний факт, оскільки шлюбна система - видова ознака і є константою.

В самий розпал біологічної еволюції людина вийшла з-під дії природного відбору тому, що головною умовою успіху стала не генетично передавана інформація, а внегенетично передавані знання, необхідність в соціалізації. [14, 23]

Емпіричний підхід. Згідно з емпіризмом сім'я розглядається як мала соціальна група, що має свою історію виникнення, функціонування і розпаду. Родинні відношення будуються на емоційній близькості членів сім'ї, на їх потребах і потягах.

Родоначальником емпіричного підходу вважають Ф. Ле Пле, розраховуючого спонтанну стійкість сім'ї при зміні поколінь завдяки схильності до солідарності і згуртованості. Як емпіричний метод дослідження Ле Пле широко використовував аналіз бюджету сім'ї як кількісного вираження різноманіття внутрішньосімейного функціонування і мікросередовища сім'ї, організація якої залежить від структурних змін родинних стосунків, пов'язаних з вихованням дітей.

Ле Пле підкреслював нестабільний характер родинних відносин, що виявилися під натиском індустріалізації і урбанізації, що виявляється в розрізненому існуванні батьків і дітей, в ослабленні батьківського авторитету.

Сцієнтистський підхід. Родинні стосунки розглядаються в нім у взаємозв'язку особи і суспільства. До творців і прибічників цього підходу відносять В. Джемса, Ч. Кулі, В. Томаса, Ф. Знанецкого, Же. Піаже, З. Фрейда і інших.

Міжособові стосунки, Я і Інший, значимий характер близьких стосунків, сім'я як «єдність взаємодіючих осіб» - ось ключові моменти теорій сцієнтистської соціально-психологічної спрямованості. [14, 23]

Окрім перерахованих підходів до історії вивчення психології родинних (значимих) стосунків існують немало інших. Великий вклад в аналіз теоретичних схем і концепцій дотримання сім'ї вніс американський соціолог Р. Хілл. Згідно Р. Хіллу, перші 5 підходів до вивчення сім'ї є такі:

1) інституційно-історичний підхід (еволюціонізм);

2) структурно-функціональний підхід;

3) інтеракціоністсько-рольовий аналіз, символічний інтеракціонізм;

4) ситуаційно-психологічний підхід;

5) дивелопменталістський підхід (заснований на розвитку життєвого циклу сім'ї).

Перші два підходи орієнтовано на вивчення сім'ї по меті і функціям, що виконуються в суспільстві, а також динаміки родинних структур і їх соціальних наслідків. Три подальших зводяться до теорії соціальної поведінки особи і груп. [14, 24]

Чільне місце відводиться дослідженню соціально-психологічних процесів, що відбуваються в сім'ї: сімейна комунікація та інтеракція, міжособистісна перцепція, рольова диференціація у взаєминах подружжя. [4,15]

Як соціальна група сім'я розв'язує завдання, котрі стосуються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім'я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу й опікунську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто потребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб в сім'ї задовольняються альтруїстичні потреби.

Сім'я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Сім'я виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації зазнають не тільки діти, які завдяки їй уростають у суспільство, а й саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сімейних ролей - це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківські потреби у вихованні дітей і збагачує новим соціальним досвідом особистість шлюбних партнерів.

Сім'я сприяє збереженню психічного здоров'я суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім'я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім'ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім'я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби - біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні.

Кожна сім'я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на установлені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя. [1,5,6]

1.2 Молода сім’я : поняття, сутність, типи сімей

Основою для формування сім’ї є шлюб як санкціонована суспільством форма стосунків між особами різної статі. В українській мові шлюбний союз позначається словом “шлюб”, що походить від давньослов’янського “сълюб”, що означає “урочисту обіцянку” (“сълюбитись” – домовлятись). [24]

Шлюб – це визнаний і схвалений суспільством союз між двома дорослими індивідами. Інститут шлюбу втілює певні соціальні норми, визнання певних прав та обов'язків подружжя по відношенню один до одного, до дітей, майна та оточення. Шлюбом є зареєстрований сімейний союз жінки і чоловіка. Релігійний обряд шлюбу, проживання однією сім'єю жінки і чоловіка без реєстрації подружніх відносин не є основою для виникнення у жінки і чоловіка прав і обов'язків подружжя. Шлюбна правоздатність в Україні виникає у чоловіків з 18 років, а у жінок – з 17. В деяких випадках вступати у шлюбні правовідносини дозволяється з 14 років, за умови письмового дозволу батьків та рішення суду.

Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей. За сімейним кодексом України сім’я – це певний союз осіб, що пов’язані відносинами шлюбу, родства чи усиновлення, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки

Складний процес формування внутрішньо-сімейних і позасімейних відносин, зближення звичок, уявлень, цінностей подружжя і інших членів сім'ї протікає вельми інтенсивно і напружено. Сімейна згода – ступінь емоційного зв'язку між членами сім'ї. При максимальному прояві цього зв'язку члени емоційно взаємозалежні. При мінімальному прояві має місце емоційна автономія кожного члена сім'ї.[28]

Сімейна адаптованість – характеристика того, наскільки гнучкі або, навпаки, стабільні відносини в сім'ї, що оптимальним є певний проміжний рівень стабільності. Кожна з цих двох глобальних характеристик сім'ї може мати чотири ступені: дві помірні і дві крайні.

Характеризуючи адаптованість сім'ї, виділяють наступні ступені: ригідна (вкрай стійка), стандартна (помірно стійка), гнучка (помірно нестійка), хаотична (вкрай нестійка). Так чотири ступені виділяються і в характеристиці емоційної залежності

З одного боку, сім'я – досить замкнуте об'єднання людей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, що протистоять зовнішнім впливам. Якщо сім'ю позбавити її внутрішнього світу, зробити все, що відбувається в ній, відкритим для суспільства, вона розпадеться. З другого боку, сім'я – об'єднання людей, відкрите для всього, що відбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство [4].

Якою б замкнутою сім'я не була, вона пов'язана із суспільством. Кожний член сім'ї зберігає певну автономію і завдяки цьому входить у різні інші об'єднання людей, в різні соціальні групи: виробничі, навчальні колективи, дитячі та юнацькі організації, суспільні рухи, політичні партії та об'єднання, вступає у взаємовідносини з державними структурами, місцевою владою, сусідами та іншими спільностями. Відносини у сім'ї складаються не лише за волею її членів, а й під впливом зовнішніх умов, соціального життя суспільства.

Сім'я і шлюб – це форми стосунків, що по суті відносин подружжя, санкціоновані суспільством.

Сім'я – це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин), водночас мала соціальна група, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сім'ю становлять особи, які проживають сумісно, пов'язанні спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки. Подружжя вважається сім'єю й тоді коли дружина або чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням необхідністю догляду за батьками, дітьми та за інших поважних причин не проживають разом [8].

Щодо типів сім'ї, то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім'я (від лат. nucleus – ядро) – така сім'я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. Нуклеарна (або проста) – складається з матері, батька (або когось одного з них) та дітей. Це найбільш поширена у світі сім'я.

При одруженні дітей утворюється інший тип сім'ї – розширена або складна сім'я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Отже, тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків.

Розширена (або складна) сім'я – сімейна група, що складається більше як з двох поколінь родичів, які проживають на спільній території (в одному будинку або дуже близько один від одного).

Повна сім'я – це сім'я, в якій є обидва члени подружжя. Неповна сім'я – сім'я, в якій тільки один із батьків (чоловік або жінка) виховує дітей.

Основою сім’ї є шлюбні відносини, в яких реалізуються як природна, так і соціальна сутність людини, матеріальна (суспільне буття), духовна (суспільна думка) сфера соціального життя.

Основними функціями сім'ї, на думку Гребенікова І. В. є:

1)  репродуктивна (відтворення життя, тобто народження дітей, продовження роду);

2)  економічна (спільний заробіток коштів для життя відновлення витрачених на виробництві сил дорослих членів, ведення домашнього господарства, наявність спільного бюджету організація споживчої діяльності);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8