Курсовая работа: Правове регулювання праці українських прокурорів

Програма семінарів складається з урахуванням актуальних питань, які потребують дискусійного обговорення, аналізу позитивної та негативної практики, оперативної імплементації успішного досвіду. Доцільним є застосування інтерактивних способів проведення занять для набуття практичних навичок з підготовки документів прокурорського реагування, процесуальних документів, огляду помилок і недоліків, що допускаються при організації та здійсненні прокурорського нагляду, розслідуванні кримінальних справ тощо.

Науково-практичні конференції проводяться з метою колективної дискусії щодо актуальних науково-практичних проблем, а також діяльності прокуратури, розробки нових законопроектів та практики їх застосування. На конференціях обговорюються наукові дослідження правових проблем, методичні рекомендації, періодичні юридичні видання та інше.

Підвищення професійної майстерності працівників, зарахованих до резерву, проводиться за індивідуальним планом, що складається на календарний рік.

Безперечно, формування повноцінного кадрового резерву практично неможливе без опанування резервістами періодичного навчання в Національній академії прокуратури України. Необхідне втілення нових інтерактивних сучасних європейських методів підготовки осіб, що перебувають в резерві на керівні посади. Окрім навчання в Національній академії прокуратури України план резервіста повинен включати стажування в структурних підрозділах прокуратур; участь у семінарах і конференціях; тимчасове виконання обов’язків за вищими посадами; залучення до проведення комплексних та галузевих перевірок.

Слід зупинитися на підвищенні кваліфікації в Інституті підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України. Існує думка, що такий метод є найбільш ефективною формою безперервного навчання, а також важливим чинником поліпшення якості кадрового складу органів прокуратури. В Національній академії прокуратури України проводиться навчання прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових прокурорів регіонів і Військово-Морських Сил України та їх заступників, прокурорів міст, районів та прирівняних до них прокуратур, керівників структурних підрозділів та їх заступників, старших прокурорів і прокурорів, старших слідчих з особливо важливих справ та старших слідчих, прокурорів-криміналістів Генеральної прокуратури України й прокуратур обласного рівня.

Професійна підготовка прокурорсько-слідчих працівників здійснюється з метою одержання останніми нових знань, умінь і навичок. Як правило, це навчання ґрунтується на особливостях окремих напрямів їх діяльності, а саме: підтримання державного обвинувачення; представництво інтересів громадянин та держави в суді; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів; нагляд за додержанням законів щодо прав і свобод людини; організація роботи та управління в органах прокуратури.

Для більш чіткого усвідомлення змісту поняття "підвищення кваліфікації" необхідно взяти до уваги наступне. При його організації виходять із того, що працівник вже опанував основи професійної діяльності в тій чи іншій трудовій сфері і йому необхідно засвоїти тільки специфіку нової діяльності. Вказане дає підстави для висновку: підвищення кваліфікації є такою формою професійного навчання прокурорсько-слідчих працівників, що передбачає поновлення та набуття нових знань тими працівниками, виконання функціональних обов’язків якими потребує нових спеціальних знань, умінь та навичок.

Під час службової діяльності кожен працівник органів прокуратури зобов’язаний постійно удосконалювати свої знання, підвищувати свою професійну майстерність, що як у науковій літературі, так і в нормативних актах називається підвищенням кваліфікації. Підвищення кваліфікації – це безперервний процес формування знань, вмінь та навичок. Він залежить від часу, умов праці та характеризується відповідними якісними змінами.

З метою ефективності роботи щодо підвищення кваліфікації працівників прокуратури її потрібно організувати відповідно до певних принципів, до числа яких належать: постійне (безперервне) навчання, тому що специфіка роботи прокурора і слідчого потребує постійного поповнення знань та практичних навичок; послідовність і регулярність навчання, що означає: всі прокурорсько-слідчі працівники, у тому числі молоді фахівці, повинні проходити навчання за індивідуальними планами, брати участь у семінарських заняттях, а також підвищувати кваліфікацію не рідше як раз на п’ять років; єдність основних підходів до висвітлення питань прокурорського нагляду і досудового слідства; диференціація навчальних програм залежно від контингенту тих, кого навчають, а також потреб практики; активне використання в навчанні технічних засобів, комп’ютерної техніки, проведення ділових ігор, семінарів з обміну досвідом роботи.

На думку Г. Середи, найближчим часом необхідне кардинальне реформування прокурорської системи підвищення кваліфікації, у тому числі диференціації термінів його проходження різними категоріями працівників, перехід до популярної в Європі системи тренінгових моделей [13, c. 5-9].

У період проходження служби всі проку рорсько-слідчі працівники підлягають атес тації. Висновок атестаційної комісії є основою для прийняття рішення про підви щення прокурора чи слідчого в посаді чи класному чині. Порядок атестації передбачений Положенням про атесту вання прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України [5, с. 179], яким визначено, що атестування прокурорсько-слідчих кадрів здійснюється Вищою атестаційною комісією Генеральної прокуратури України та атестаційними комісіями, що створюються при обласних і прирівняних до них прокуратурах і при прокуратурах міст з районним поділом. Атестування проводиться один раз на 5 років. При вирішенні питання про висунення на вищу посаду чи пониження в посаді, а також за наявності серйозних недоліків у роботі або поведінці прокурорів і слідчих атестування за пропозицією керівника відповідної прокуратури або її структурного під розділу проводиться достроково. Молоді спеціалісти підлягають атестуванню по закінченні ста жування, а повторно — за 2 роки. Особи, які мають досвід робо ти в правоохоронних органах, але вперше призначені на прокурорсько-слідчі по сади, підлягають атестуванню не раніше, ніж через 6 місяців роботи на цих посадах [5, с. 179].

Задля приведення законодавства про прокуратуру у відповідність до стандартів захисту дитинства і материнства М.К. Якимчук пропонує передбачити у положенні про атестування прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України, що жінки, які перебувають у відпустці по вагітності, пологах і догляду за дитиною, проходять атестацію не раніше ніж через рік після виходу на роботу; вагітні жінки можуть проходити атестацію за власним бажанням [17]. Варто також передбачити, що по закінченні строку повноважень прокурорів, які призначаються строком на п’ять років, повинна проводитися перевірка роботи очолюваної ними прокуратури, за наслідками якої повинна проводитися атестація. Не пізніше ніж за місяць до закінчення п’ятирічного строку повноважень, з урахуванням результатів атестації, повинно вирішуватися питання про подальше призначення вказаних працівників [17].

Підсумовуючи викладене, варто підкреслити важливість підвищення кваліфікації, стажування та атестації прокурорсько-слідчих працівників, а отже правового регулювання цих процесів, що є особливо актуальним під час реформ в Україні і, зокрема, становлення нової, демократичної системи державних та правоохоронних органів.

2.3 Правове регулювання переведення та припинення служби прокурорсько-слідчих працівників

Служба в органах прокуратури відзначається традиційним переведенням кваліфікованих працівників з метою підвищення ними кваліфікації та підвищення їх неупередженості – їх ротацією. Отже, переведення прокурорів, слідчих або науково-педагогічних працівників відбувається:

1) з ініціативи працівника, в порядку ви значеному законодавством про працю;

2) у по рядку ротації – в межах органів прокуратури без підвищення або пониження урівні посади без згоди працівника з обов’язковим мотивуванням підстав такого переведення;

3) у порядку пониження у посаді – переведення з пониженням у посаді прокурора або слідчого, до якого було застосоване за висновком атестаційної комісії дисциплінарне стягнення у вигляді пониження в посаді.

Досвідчені кадри — основа ефективного виконання завдань органів прокуратури. Одночасно стабільність породжує застій у кадрах. Тому надзвичайно важливо стабільність кадрового складу сполучати з його ротацією. Під ротацією розуміється зміна кадрового складу, при чому не тільки по горизонталі, а й по вертикалі. Але при ротації або назва посади залишається колишньою, а місце роботи змінюється, або змінюється і посада, але її рівень залишається таким же. Прокурорський працівник з огляду на єдність прокурорського нагляду не може бути вузьким фахівцем, він зобов’язаний добре орієнтуватися на будь-якій ділянці прокурорської діяльності, тому дуже важливо періодично переміщати прокурорського працівника по горизонталі, змінюючи ділянки роботи. В органах прокуратури ця робота має особливий характер. Періодична ротація кадрів передбачена серед заходів проти зловживань державних службовців у ряді нормативних актів, що регулюють боротьбу з корупцією. Із їх змісту випливає, що ротація – особливий вид пере ведення на іншу роботу, який не потребує згоди працівника [16, с. 74]. Ротація здійснюється в інтересах держави і сприяє підвищенню кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів, не дозволяючи їм довго затримуватись на одній посаді або в одному підрозділі.

Але Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” роз’яснив, що не можуть застосовуватись як такі, що суперечать ч. З ст. 43 Конституції України положення, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, в порядку виробничої необхідності або простою, а також можливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим договором [7, с. 222-228].

Закони ж України “Про державну службу” та “Про прокуратуру” взагалі не передбачають порядку здійснення ротації. Не передбачено й порядок і підстави проведення ротації у відомчих нормативних актах. Та оскільки ротація пов’язана з переміщенням на іншу роботу, то підстави, порядок проведення та її правові наслідки повинні встановлюватись нормами трудового права.

Переведення відбувається і в порядку переведення на іншу роботу працівника, який ви знаний атестаційною комісією таким, що не від повідає займаній посаді. Він переводиться протягом місяця після ознайомлення з рішенням за його згодою. За відсутності такої згоди з ним може бути розірвано трудовий договір відповідно до законодавства про працю.

Наступний вид переведення – призначення, працівника на посаду керівника органу прокуратури на п’ятирічний строк. В органах прокуратури створюється кадровий резерв для зайняття посад, а також для просування по службі. Для зарахування до резерву на заміщення керівних посад має бути згода працівника [6]. Наказом Генерального прокурора України при призначення на вищестоящу посаду визначається строк повноважень підпорядкованого прокурора, що означає зміну умови попередньо укладеного з ним трудового договору: укладення трудового до говору на певний строк. Статус прокурора як працівника при цьому погіршується: по-перше, розірвати строковий трудовий договір з власної ініціативи працівник має право тільки за наявності обставин, передбачених у ст. 39 Кодексу законів про працю, а, по-друге, по закінченні вказаного строку договір з ним може бути припинено [5].

На практиці по закінченні строку здійснення ними повноважень, проводиться атестація, за результатами якої вирішується питання про подальше призначення працівника. Та при цьому, на нашу думку, не достатньо захищеного трудові права. Керівний працівник, який визнаний атестаційною комісією таким, що не відповідає займаній посаді, протягом місяця після ознайомлення з рішенням може бути переведений за його згодою на іншу роботу, а за відсутності такої згоди з ним може бути розірвано тру довий договір відповідно до законодавства про працю. Однак немає ніякої гарантії, що при позитивних результатах перевірки діяльності очолюваної ним прокуратури та його атестації він буде призначений на наступний строк або хоча б займе посаду, рівнозначну тій, яку займав до останнього призначення.

Аналізуючи правові засади переведення в органах прокуратури, М.К.Якимчук доходить висновку, що на законодавчому рівні слід встановити доповнення до ст. 46 Закону України “Про прокуратуру» такого змісту: (ч. 4) “Працівники прокуратури по закінченні п’ятирічного строку призначення їх на посаду, після отримання позитивного висновку, наданого атестаційною комісією, мають право призначення та наступний строк або призначення на попередню посаду або з їх згоди на посаду, рівноцінну тій, яку займали до останнього призначення. Працівники, визнані у встановленому порядку незаконно звільненими, незаконно переведеними на інші посади або позбавленими класного чину, підлягають поновленню в попередній посаді та класному чині або з їх згоди призначенню на рівнозначну посаду” [17].

Припинення служби в органах прокуратури відбувається в результаті дострокового звільнення прокурорсько-слідчих кадрів або їх ви ходу у відставку, однак чинне законодавство не дає їх правового визначення, закріплено лише випадки дострокового припинення повноважень Генерального прокурора України [3].

На думку вже згаданого М.К.Якимчука, в законі необхідно чітко визначити випадки дострокового припинення повноважень прокурорсько-слідчих працівників та встановити, що “відставкою є припинення служби в органах прокуратури України прокурором або слідчим органів прокуратури, за його письмовою заявою” [17], та встановити підстави для такої відставки, зокрема:

а) вихід на пенсію, передбачений ст. 54 цього за кону;

б) принципова незгода з рішенням органу чи посадової особи прокуратури, а також етичні перешкоди для перебування на службі в прокуратурі;

в) стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).

Законодавство України містить положення щодо особливостей звільнення окремих груп прокурорсько-слідчих кадрів прокуратури, зокрема, звільни ти молодих спеціалістів протягом перших трьох років роботи можна тільки з відома управління кадрів Генеральної прокуратури України. Звільнення з військової служби осіб офіцерського складу військових прокуратур здійснюється відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов’язок і військову службу" за поданням Головного військового прокурора.

Законом України "Про прокуратуру" встановлено порядок заохочень, передбачено заходи матеріального та соціального забезпечення, правового й соціального захисту працівників органів прокуратури. Передбачено матеріальне та соціальне забезпечення прокурорських працівників з урахуванням надбавок за вислугу років і класні чини.

Стаття 50 Закону України "Про прокуратуру" [3] регламентує пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих, яке суттєво відрізняється від загальних підходів з урахуванням інтенсивності, особливих умов праці співробітників прокуратури. Так, прокурори й слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсію призначають у розмірі 80% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включають усі види оплати праці, на які нараховують страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожний повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Працівникам, які не мають вислуги 20 років, але стаж служби в органах прокуратури становить не менше 10 років, після досягнення чоловіками 55 років при загальному стажі роботи 25 років і більше, а жінками - 50 років при загальному стажі роботи 20 років і більше, пенсію призначають у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах із розрахунку 80% місячного заробітку за 20 років вислуги. За кожний рік загального стажу понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія збільшується на один відсоток місячного заробітку, з якого її обчислюють.

До пенсії за вислугу років, призначеної згідно з цією статтею, встановлюють надбавки на утримання непрацездатних членів сім'ї та на догляд за одиноким пенсіонером у розмірах і за умов, передбачених ст. 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють у органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорсько-слідчих посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників і в зв'язку з обранням їх на виборні посади органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Ст. 222 Кодексу законів про працю України передбачає, що «особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством» [5].

До набрання у вересні 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства (КАС) України права державних службовців, зокрема працівників прокуратури, були певною мірою обмежені стосовно реалізації їх права на працю та захисту цього права в суді. У прокурорсько-слідчих працівників з’явилась реальна можливість захисту своїх прав на працю на підставі п.2 ч.2 ст. 17 КАС, відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби [4].

Отже, прокурорсько-слідчі працівники мають право захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та в судовому порядку, а рішення про припинення державної служби вони можуть оскаржити безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України [4], такі трудові спори вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами. Склалась відповідна судова практика, коли за відсутності у спеціальних законах або підзаконних нормативних актах посилання на певний строк звернення до суду, суди виходять з положень ч.1 ст.233 КЗпП України [5], тобто особа може звернутись з позовом у тримісячний строк із дня, коли дізналась або повинна дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби — у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. При цьому слід мати на увазі, що, відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову лише за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (суд не наділений правом ініціювати це питання).

Під дисциплінарною відповідальністю відповідно до діючого законодавства України треба розуміти винне порушення трудової дисципліни й службових обов'язків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і в бездіяльності, допускатися як свідомо, так і по необережності. Деякі категорії державних службовців у зв'язку з виконанням своїх повноважень несуть відповідальність у дисциплінарному порядку й за провини, які ганьблять їх як державних службовців або дискредитують органи, у яких вони працюють (керівники, державні службовці - співробітники правоохоронних органів, військовослужбовці й ін.).

Законодавством закріплені такі види дисциплінарної відповідальності державних службовців:

1) у порядку, установленому законами України;

2) у порядку, установленому Кодексом законів про працю України;

3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців;

4) на підставі дисциплінарних уставів і спеціальних положень, що діють у ряді галузей керування й деяких сфер державної діяльності.

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарна провина, сутність якого складається в невиконанні або неналежному виконанні прокурорсько-слідчим працівником покладених на нього службових обов'язків.

Дисциплінарна відповідальність характеризується такими загальними ознаками:

1) її підставою є дисциплінарна провина;

2) за таку провину передбачене накладення дисциплінарного стягнення;

3) стягнення накладає уповноваженим на те органом (посадовою особою) у порядку підпорядкованості;

4) рамки "дисциплінарної" влади цього органа (посадової особи) чітко встановлюються правовими нормами;

5) службовець, на який накладене дисциплінарні санкції, може оскаржити його у вищий орган (вищестоящій посадовій особі) або в суд;

6) за одна дисциплінарна провина може бути накладено тільки одне дисциплінарні санкції.

Законом України "Про державну службу" установлені особливості дисциплінарної відповідальності службовців державних органів, органів виконавчої влади і їхнього апарата. Їхня сутність полягає в тому, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, а також за провину, що ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.

До службовців цих органів, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або в призначенні на більше високу посаду.

Певні особливості існують щодо порядку застосування й видів дисциплінарних стягнень, які передбачені дисциплінарними уставами або спеціальними положеннями про дисципліну в окремих сферах (галузях) діяльності. Вони пов'язані з характером тих функцій і завдань, які вирішуються відповідними органами, їхніми службовцями. У деяких випадках дисциплінарна відповідальність регулюється кодексами (наприклад, Повітряний кодекс, Митний кодекс і ін.). Так, відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення на прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури накладають за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків або за провину, що ганьбить їх як працівників прокуратури.

Крім загальних підходів до дисциплінарної відповідальності, для співробітників прокуратури з метою забезпечення бездоганних моральних якостей Дисциплінарним статутом прокуратури України встановлено, що в разі вчинення працівником діяння, несумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільняють незалежно від часу вчинення проступку.

Дисциплінарними стягненнями є: догана, зниження в класному чині, зниження в посади, позбавлення нагрудного знака "Почесний працівник прокуратури України", звільнення, звільнення з позбавленням класного чина.

Генеральний прокурор України має право накладати дисциплінарні стягнення, зазначені в названому уставі, у повному обсязі, за винятком позбавлення або зниження в класному чині державного радника юстиції 1,2,3 класів, які виробляються Президентом України по поданню Генерального прокурора.

Прокурори АРК, областей, міста Києва й прирівняні до них прокурори мають право накладати такі дисциплінарні стягнення: догана, зниження в посади, звільнення, крім зниження в посади й звільнення працівників, призначуваних Генеральним прокурором України. При необхідності застосування міри дисциплінарного стягнення, що перевищує повноваження зазначених прокурорів, вони вносять подання Генеральному прокуророві України. Особи, нагороджені знайомий "Почесний працівник прокуратури України", можуть бути звільнені з роботи лише з попередньої згоди Генерального прокурора України.

Дисциплінарні санкції повинне відповідати ступеню провини й ваги провини. Прокурор, що вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини провини й одержати письмове пояснення від його особи, що зробила. Якщо буде потреба може бути призначена службова перевірка.

Дисциплінарні санкції застосовується протягом одного місяця від дня виявлення провини, не вважаючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника й знаходження його у відпустці, але не пізніше одного року від дня здійснення провини. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців.

За ту саму провину може бути накладене тільки одне стягнення.

У випадку здійснення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення виробляється незалежно від часу здійснення провини.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, що оголошується з під розписку.

Наказ про залучення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржений працівником Генеральному прокуророві України в місячний строк від дня ознайомлення з наказом.

Генеральний прокурор ухвалює рішення щодо скарги в десятиденний строк, а у випадку проведення перевірки - не пізніше одного місяця від дня надходження скарги. Про ухвалене рішення повідомляється працівникові, що звернувся зі скаргою.

Оскарження наказу не припиняє приведення дисциплінарного стягнення у виконання.

Рішення Президента України й Генерального прокурора України про застосування одного з дисциплінарних стягнень або відмова в поновленні на роботі прокурорсько-слідчих працівників, звільнених прокурорами АРК, областей, міста Києва й прирівняними до них прокурорами, можуть бути оскаржені у Верховний Суд України в місячний строк.

Працівник уважається не має дисциплінарного стягнення, якщо протягом року від дня його накладення він не піддавався новому дисциплінарному стягненню.

Дисциплінарні санкції може бути знято прокурором, що видав наказ, або вищестоящим прокурором раніше року, якщо працівник виявив дисциплінованість і сумлінність при виконанні службових обов'язків. У таких випадках стягнення знімається наказом з оголошенням його всім, кому був оголошений наказ про накладення стягнення.

Поряд з дисциплінарними стягненнями в разі невиконання чи неналежне виконання прокурорсько-слідчими працівниками службових обов'язків або за проступок, який порочить таку особу як працівника прокуратури Дисциплінарний статут прокуратури встановлює також заохочення за сумлінне і зразкове виконання службових обов'язків, ініціативу та оперативність у роботі.

Заходами заохочення є:

1) подяка;

2) грошова премія;

3) подарунок;

4) цінний подарунок;

5) дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині;

6) нагородження нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України".

За особливі заслуги в роботі працівники прокуратури можуть бути представлені до нагородження державними нагородами і присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України".

Генеральному прокурору України належить право застосування всіх цих заходів заохочення.

Прокурори Кримської АРСР, областей, міста Києва, інші прирівняні до них прокурори мають право заохотити працівника подякою, грошовою премією та подарунком. Про застосування інших видів заохочення прокурори вносять подання Генеральному прокурору України.

Подання про нагородження державними нагородами та присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України" вносить Генеральний прокурор України.

Заохочення оголошується наказом, про що вноситься запис до трудової книжки. Наказ оголошується особі, якій винесено заохочення, всім працівникам даної прокуратури і додається до особової справи.

Праця прокурорсько-слідчих працівників регулюється спеціальними законами, а в частині, не врегульованій таким чином — законодавством про працю. Правову основу праці прокурорсько-слідчих працівників складають Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», деякі інші закони, накази Генерального прокурора України, якими відповідно до законодавства визначаються порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, а також нормативно-правові акти деяких інших державних органів. Правове положення та умови служби про курорсько-слідчих працівників визначаються у відповідності з ч. 2 ст. 9 Закону України “Про державну службу”.

Прокурорсько-слідчі працівники перебувають у трудових відносинах із органами прокуратури. Вони приймаються на державну службу безстроково, а прокурори прокуратур обласного, районного рівня та прирівняних до них прокуратур призначаються на посаду з моменту укладення строкового трудового договору – відбувається зміна посади, обумовленої при укладенні попереднього трудового договору, строку укладення договору і трудової функції державного службовця. У прокуратурі не застосовуються трудові контракти.

Прокурорам і слідчим органів прокуратури, науково-педагогічним працівникам прокуратури з урахуванням посади, яку він обіймає, стажу, знань та досвіду, а також за конкретними результатами його роботи присвоюються класні чини.

Служба в органах прокуратури відзначається традиційним переведенням кваліфікованих працівників з метою підвищення ними кваліфікації та підвищення їх неупередженості – їх ротацією, тобто зміною кадрового складу, при чому не тільки по горизонталі, а й по вертикалі.

Переведення відбувається і в порядку переведення на іншу роботу працівника, який ви знаний атестаційною комісією таким, що не від повідає займаній посаді. Він переводиться протягом місяця після ознайомлення з рішенням за його згодою. За відсутності такої згоди з ним може бути розірвано трудовий договір відповідно до законодавства про працю.

Переведення здійснюється прокурорсько-слідчого працівника також шляхом призначення, працівника на посаду керівника органу прокуратури на п’ятирічний строк. В органах прокуратури створюється кадровий резерв для зайняття посад, а також для просування по службі.

Припинення служби прокурорсько-слідчих кадрів відбувається в результаті їх дострокового звільнення або ви ходу у відставку.

Відповідно до Дисциплінарного уставу прокуратури України на прокурорсько-слідчих працівників за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків або за провину, що ганьбить їх як працівників прокуратури накладаються дисциплінарні стягнення. Дисциплінарними стягненнями є: догана, зниження в класному чині, зниження в посади, позбавлення нагрудного знака "Почесний працівник прокуратури України", звільнення, звільнення з позбавленням класного чина.

Дисциплінарний статут прокуратури встановлює також заохочення за сумлінне і зразкове виконання службових обов'язків, ініціативу та оперативність у роботі. Заходами заохочення є подяка; грошова премія; подарунок; цінний подарунок; дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині; нагородження нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України".

Правове регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників має нині певні недоліки. Генеральний прокурор України, відповідно до законів України, видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції, в яких відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом України “Про прокуратуру” [3]. Але, відповідно до ст. 92 Конституції України [1] Верховна Рада України винятково законами України визначає “основи державної служби” (п. 12) та “організацію та діяльність прокуратури” (п. 14) [1]. Отже й проходження держав ної служби в органах прокуратури повинне отри мати свою правову регламентацію насамперед на законодавчому рівні.

Викладене вище доводить, що у регулюванні законами України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про загальний військовий обов’язок” і Кодексом законів про працю питань проходження служби в органах прокуратури існує ряд прогалин (питання ротації, поняття працівника прокуратури, випадків їх звільнення тощо) та колізій (регулювання питань пониження в класному чині тощо). Закон України “Про прокуратуру» врегульовує вказане питання недостатньо, зокрема, в ньому:

1) не визначено “діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них кадрів прокуратури, які відповідно до Конституції України [1] визначаються виключно законами, в статті ж 48 вказаного закону сказано, що дане питання врегульовується Дисциплінарним статутом (підзаконним актом Верховної Ради України);

2) не визначено гарантій додержання трудових прав прокурорів, строк перебування яких на посаді завершується;

3) не врегульовано специфіку проходження служби та правовий статус працівників прокуратури, що не відносяться до прокурорських кадрів;

4) не встановлено вимоги до кандидата на посаду Генерального прокурора України та вимоги щодо прийняття ним присяги;

5) недостатньо регламентовані специфічні для прокуратури питання по рядку прийому на роботу і звільнення, організації практичного здійснення працівниками прокуратури своїх завдань і функцій, зміцнення службової дисципліни, відповідальності тощо;

6) не врегульовано питання тимчасового відсторонення кадрів прокуратури від виконання повноважень на період проведення внутрішнього службового розслідування щодо них;

7) не врегульовано питання поновлення в посаді, класному чині прокурорсько-слідчих працівників.

Оптимальним шляхом усунення згаданих прогалин було б прийняття Закону України “Про проходження служби в органах та установах прокуратури”, який має регламенту вати основний комплекс правовідносин в органах прокуратури та створить необхідні нормативні передумови для удосконалення праці прокурорсько-слідчих працівників.

Крім того, законодавче регулювання інституту дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників характеризується наявністю недоліків, зокрема, неврегульованістю низки процедурних моментів (неповнота правового регулювання); недостатньою чіткістю у викладі існуючих законодавчих приписів. Це в свою чергу призводить до помилок та зловживань у правозастосуванні.

Норми, які регулюють підстави та порядок дисциплінарного провадження відносно прокурорів та слідчих (взагалі інститут дисциплінарної відповідальності), необхідно розмістити в одному нормативному акті – Законі Україні «Про прокуратуру» передбачивши розділ «Дисциплінарна відповідальність». Це відповідає вимогам законодавчої техніки та повністю узгоджується із положенням п.14, п.22 ч.1 ст. 92; ст. 123 Конституції України, згідно з якими виключно законами, по-перше, визначаються організація і діяльність прокуратури, по-друге – діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

1.Конституція України // nau.kiev.ua

2.Закон України «Про державну службу» // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3723-12

3.Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. // nau.kiev.ua

4.Кодекс адміністративного судочинства України // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2747-15

5.Кодекс законів про працю України // nau.kiev.ua

6.Наказ Генерального прокурора Укра їни “Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України” від 28 жовтня 2002 р. // nau.kiev.ua.

7.Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 // Бюлетень законодавства і юриди чної практики України. – 1996. – № 1. – С. 222-228.

8.Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України: наказ Генерального прокурора України від 20 січня 2006 р. № 2 гн.

9.Роз’яснення Головного управління дер жавної служби при Кабінеті Міністрів Укра їни “Про прийняття на державну службу: огляд нормативних документів” від 1.03.1998 р. № 10/2631 // Державна служба в Україні. – К.: Юрі нком Інтер, 2002. – С. 105.

10.Венедиктов В.С. Трудовое право Украины: учебн. пособие [для высш.учеб.завед.] / В.С. Венедіктов. — Х. : Консум, 2006. — 304 с.

11.Пшонка А.В. Дисциплінарна відповідальність прокурорів. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Харків, 2006. – 21 с.

12.Рябцев В.П. О теоретических основах организации повышения квалификации в органах прокуратуры // Проблемы кадровой работы в органах прокуратуры. Сб. научных трудов НИИ проблем укрепления законности и правопорядка. – М.: 1994.

13.Середа Г.П. Підготовка кадрів для органів прокуратури: сьогодення та перспективи розвитку / Г.П. Середа // Вісник академії прокуратури України. – 2007. – № 3. – С. 5–9.

14.Сухонос В.В., Марочкин И.Е., Богуц кий В.В. Орга низационно-правовые проблемы кадрового обес печения прокуратуры – Сумы: Слобожанщина, 2000. – 220 с.

15.Устименко В.В. Правові форми підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників // www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlduvs

16.Юшко А. Правові аспекти ротації кад рів як один із шляхів за по бігання корупції // Право України. –1999. – № 7. – С. 74-76.

17.Якимчук М.К. Проблеми управління в органах прокуратури України: Монографія. – К.: Iнститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2001.