Курсовая работа: Правове регулювання праці українських прокурорів

Курсовая работа: Правове регулювання праці українських прокурорів

Зміст

Вступ

1. Загальні засади правового регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників

2. Правове регулювання проходження служби прокурорсько-слідчими працівниками

2.1. Правове регулювання процедур прийняття на службу та проходження служби в органах прокуратури

2.2. Правове регулювання підвищення кваліфікації та атестації прокурорсько-слідчих працівників

2.3. Правове регулювання переведення та припинення служби прокурорсько-слідчих працівників

3. Дисциплінарна відповідальність та заохочення прокурорсько-слідчих працівників

Висновки

Список використаної літератури

правовий прокурорський слідчий служба

Праця прокурорсько-слідчих працівників, в силу особливостей їх правового становища, повноважень та місця в системі державних органів, відзначається особливим характером. Службова діяльність прокурорсько-слідчих працівників спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань соціально-економічних, політичних прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави, гарантованих Конституцією, законами України та міжнародно-правовими актами.

Але не зважаючи на специфіку проходження служби в органах прокуратури, особливості її регламентації містяться не в законах, а в підзаконних актах. Тому, на думку сучасних дослідників, назріла потреба належного законодавчого врегулювання даної сфери правових відносин [17].

Виконання завдань, покладених на прокурорсько-слідчих працівників, можливо лише за умови належного виконання ними службових обов’язків. Випадки порушення службової дисципліни завдають шкоди авторитету прокуратури ставлять під сумнів, а іноді й унеможливлюють виконання прокуратурою своєї соціальної ролі – гаранта законності, захисника законних прав і свобод людини та інтереси держави. У цьому зв’язку підвищення та підтримання авторитету прокурорсько-слідчих працівників найтіснішим чином пов’язано із забезпеченням дисципліни засобами трудового права.

Актуальність дослідження даної тематики підкреслюється не лише специфікою служби в органах прокуратури, але й тим, що в рамках правової реформи, що провадиться в державі, трансформації та приведенню у відповідність до демократичних принципів підлягає як трудове право взагалі, так і окремі його інститути, одним з яких виступає інститут трудових відносин прокурорсько-слідчих працівників.

Ступінь наукової розробки проблеми. Дослідженню даного правового інституту при святили свою увагу такі українські вчені, як В.В.Су хонос, І.Є.Марочкін, В.В.Богуцький, А.В.Пшонка, В.П.Рябцев, Г.П.Середа, В.В. Устименко, А. Юшко, М.К. Якимчук та інші. В своїх дослідженнях вони встановили, що специфіка праці прокурорсько-слідчих працівників зумовлена в першу чергу особливостями призначення, проходження служби прокурорсько-слідчими працівниками в прокуратурі, а також особливістю системи правових джерел, що дану службу врегульовують.

Отже, об’єктом дослідження є прокурорсько-слідчі працівники, до числа яких належать прокурори й слідчі прокуратури України. Об’єкт дослідження не охоплює слідчих органів внутрішніх справ, податкової міліції і Служби безпеки.

Предметом дослідження в цій курсовій роботі є праця прокурорсько-слідчих працівників як об’єкт правового регулювання у трудовому праві.

Мета курсової роботи. Метою цієї роботи є розкриття сутності правового регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників. Для досягнення цієї мети при написанні курсової роботи поставлено такі завдання:

- схарактеризувати загальні засади правового регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників;

- розкрити особливості правового регулювання комплектування та професійного навчання прокурорсько-слідчих працівників;

- визначити правові засоби дисциплінарної відповідальності та заохочення прокурорсько-слідчих працівників.

Особливий характер діяльності прокурорів і слідчих прокуратури зумовили необхідність визначення низки суттєвих професійних і морально-етичних вимог щодо осіб, яких призначають на ці посади.

Прокурорами та слідчими можуть призначати громадян України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові й моральні якості. Працівники прокуратури повинні мати високі людські якості, бути принциповими й непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків із громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержуватися вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм і правил суспільного життя.

Статтею 92 Конституції України [1] закріплено, що засади регулювання праці й зайнятості, організація та діяльність органів виконавчої влади, державної служби визначаються виключно законами. Правове регулювання праці категорій працівників, подібних до найманих — державних службовців, прокурорсько-слідчих працівників, суддів — регулюється спеціальними законами, а в частині, не врегульованій таким чином — законодавством про працю. Разом з тим спостерігається процес зближення правового статусу цих категорій працівників, зокрема, в питаннях надання гарантій відносно зайнятості, норми робочого часу, часу відпочинку, матеріальної відповідальності, соціальних гарантій, пов'язаних з материнством.

В.С. Венедиктов вважає, що трудові відносини працівників, «подібних найманим», до яких він відносить державних службовців, працівників ОВС, податкової міліції, прокуратури, служби безпеки України, також входять до предмета трудового права, оскільки такі працівники реалізують своє конституційне право на працю шляхом установлення трудових правовідносин з державою, яка виступає як роботодавець в особі відповідного органу [10, 14].

Служба в органах прокуратури – вид державної служби, а прокурорські працівники є державними службовцями державної служби України, що виконують обов’язки за державною посадою. Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок держав них коштів. Виходячи зі статті 1 Закону України «Про державну службу», прокурорсько-слідчі працівники є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження [2].

Правову основу праці прокурорсько-слідчих працівників складають Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», деякі інші закони, накази Генерального прокурора України, якими відповідно до законодавства визначаються порядок прийняття, переміщення та звільнення про курортів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, а також нормативно-правові акти деяких інших державних органів. Правове положення та умови служби про курорсько-слідчих працівників визначаються у відповідності з ч. 2 ст. 9 Закону України “Про державну службу” [2].

Прерогатива правового регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників в органах прокуратури надається спеціальному Закону України “Про прокуратуру”, оскільки “питання функціонування державної служби в державних органах, правове становище яких регламентується спеціальними законами України, вирішується цими законами” [2]; однак, з питань, що ним не визначені регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів про куратури, здійснюється відповідно до Закону України “Про державну службу” [2].

Порядок проходження служби військових прокурорів і слідчих військових прокуратур регулюється законами України “Про прокуратуру” та “Про загальний військовий обов’язок і військову службу.

2.1 Правове регулювання процедур прийняття на службу та проходження служби в органах прокуратури

Праця прокурорсько-слідчих працівників розпочинається з пропозиції конкретному кандидатові обійняти певну посаду в відповідних органах від компетентного керівника, оформлення вступу на службу наказом керівника органу про прийом конкретної особи, а завершується з ініціативи як працівника, так і відповідного органу прокуратури, органу внутрішніх справ, податковій міліції тощо.

Усі працівники прокуратури перебувають у трудових відносинах із її органами. Прокурорсько-слідчі працівники приймаються на державну службу безстроково, а прокурори прокуратур обласного, районного рівня та прирівняних до них прокуратур призначаються на посаду з моменту укладення строкового трудового договору – відбувається зміна посади, обумовленої при укладенні попереднього трудового договору, строку укладення договору і трудової функції державного службовця. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України “Про прокуратуру”, строк повноважень прокурорів становить п’ять років [3]. Однак у даній статті не уточнено, яких саме прокурорів дане положення стосується, сказано лише: підпорядкованих Генеральному прокурору України. Тлумачення поняття “прокурор”, викладене в ст. 56 даного закону, на згадану статтю не поширюється, але у ній сказано, що “під поняттям» прокурор" . слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники...” [3]. Тобто, ви ходячи зі змісту даної статті, під підпорядкова ними прокурорами належить розуміти прокурорів, що очолюють органи прокуратури, а саме: прокурорів областей, прокурора міста Києва, міських, районних, міжрайонних і прирівняних до них прокурорів, лише вони призначаються на строк п’ять років.

У прокуратурі не застосовуються трудові контракти, Законами України “Про державну службу” та “Про прокуратуру” не передбачена можливість прийняття на посаду прокурора або слідчого за контрактом. Контрактна форма допустима лише при прийнятті до апарату органів прокуратури працівників при потребі виконання разових робіт (підготовка проектів нормативних актів, консультування, проведення експертизи тощо), однак, дія Закону України “Про державну службу” на даних осіб не поширюватиметься [9, с. 105].

У ст. 46 Закону України “Про прокуратуру” [3] встановлено основні вимоги, що висуваються до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих, встановлено також, що не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих. Військовими прокурорами та слідчими призначаються громадяни України - офіцери Збройних Сил України, які проходять військову службу або перебувають у запасі і відповідають вимогам щодо осіб, які призначаються на посади прокурорів. Військовослужбовці військових прокуратур перебувають на військовій службі, на них поширюються військові статути і положення щодо про ходження військової служби в частині, що не суперечать вимогам незалежності прокурора.

Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури" [3]. При прийнятті на роботу до органів прокуратури прокурори та слідчі підписують текст Присяги, який зберігається в особистій справі прокурора або слідчого за місцем роботи. Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Текст присяги має затверджуватися Верховною Радою України, однак такого затвердження він не отримав, хоч Президія Верховної Ради України і постановила передати на розгляд до Верховної ради України текст присяги працівника прокуратури, поданий генеральним прокурором України. Процедура прийняття присяги працівника прокуратури визначається Генеральним прокурором України.

Є необхідність також окремого визначення поняття працівника органу прокуратури. Засади статусу працівників прокуратури, які не визнаються “кадрами прокуратури”, але підпадають під визначення патронатного державного службовця або військовослужбовця, врегульовано законами України “Про державну службу”, “Про загальний військо вий обов’язок і військову службу”, рядом відомчих наказів Генерального прокурора України, однак, не достатньо. Укази ж Президента України та постанови Кабінету Міністрів України врегульовують переважно питання статусу патронатних державних службовців органів виконавчої влади та місцевого само врядування, а накази Голов держслужби є відомчими і не зареєстрованими у Мін’юсті, тому для працівників прокуратури, хоч і не наділених статусом “прокурора”, не є обов’язковими, а лише рекомендативними. Отже, існує в даній галузі правового регулювання явна прогалина. Також необхідно враховувати, що не всі прокурорські працівники патронатної служби можуть бути державними службовцями.

До стажу державної служби зараховується лише служба:

1) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури;

2) на посадах слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання; на посадах визначених переліком посад наукових працівників державних наукових установ, організацій та посад науково-педагогічних працівників Інституту Генеральної прокуратури України підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів і науково-практичних розробок з питань організації роботи на основних напрямках прокурорської діяльності.

Прокурорам і слідчим органів прокуратури, науково-педагогічним працівникам прокуратури присвоюються класні чини – спеціальні персональні звання прокурорського працівника як державного службовця. Класні чини присвоюється з урахуванням посади, яку він обіймає, стажу, знань та досвіду, а також за конкретними результатами його роботи. Порядок присвоєння та позбавлення класних чинів визначено Положенням про класні чини керівників прокуратури України від 6 листопада 1991 року, затвердженим Верховною Радою України.

Працівникам органів прокуратури встановлено 10 класних чинів: державний радник юстиції України, державний радник юстиції 1-го класу, державний радник юстиції 2-го класу, державний радник юстиції 3-го класу, старший радник юстиції, радник юстиції, молодший радник юстиції, юрист 1-го класу, юрист 2-го класу, юрист 3-го класу. Класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2 і 3-го класів присвоює Президент України, інші класні чини - Генеральний прокурор України.

Порядок присвоєння і позбавлення клас них чинів визначається Положенням про класні чини працівників прокуратури України, яке затверджується Верховною Радою України [3]. Діюче положення затверджене Верховною Радою України 6 листопада 1991 р. Працівникам прокуратури встановлюється 10 класних чинів. Класні чини держав ного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів присвоюються Президентом України, інші класні чини при освоюються Генеральним прокурором України [3]. Відповідно до Положення про класні чини працівників органів прокуратури України [11], вперше класний чин (юриста 3 класу) присвоюється працівникам, які працюють в органах прокуратури не менше 6 місяців, а молодим спеціалістам – після закінчення строку стажування і призначення на посаду. У порядку заохочення класні чини можуть присвоюватись достроково, як правило, після закінчення не менше як половини встановленого строку вислуги у попередньому класному чині [5].

Прокурорсько-слідчим працівникам відповідно до Закону України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” [3] присвоюються військові звання, до військових звань офіцерського складу прокуратур додаються слова "юстиції". Присвоєння військових звань військовослужбовцям військових прокуратур здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про загальний військовий обов’язок і військову службу" за поданнями відповідно військових прокурорів регіонів та Головного військового прокурора. Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військових прокуратур присвоюються Президентом України за поданням Генерального прокурора України.

Працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини, перебувають у них довічно; позбавлення класного чину може мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за проступки, що порочать його. У разі грубих порушень службового обов’язку працівником прокуратури чи негідної поведінки його може бути понижено в чині.

2.2 Правове регулювання підвищення кваліфікації та атестації прокурорсько-слідчих працівників

Підвищення кваліфікації кадрів як форма післядипломної освіти важливий об’єкт правового регулювання праці в органах прокуратури. В умовах реформування законодавства, яке регулює діяльність органів прокуратури, сучасної практики розвитку, європейських інтеграційних процесів, зміни та омолодження кадрового складу органів прокуратури триває пошук нових форм та методів підвищення професійної майстерності, що актуалізує вказаний напрям організаційної роботи.

Відповідно до вимог наказу Генерального прокурора України від 20 січня 2006 р № 2гн "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" підвищення кваліфікації є службовим обов’язком прокурорів та слідчих [8]. Єдина система підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників поєднує різноманітні форми навчання, метою яких є оновлення та розвиток умінь і знань, необхідних для ефективного вирішення завдань професійної діяльності, вивчення позитивного досвіду [15].

Основними складовими цієї системи є:

- самостійне навчання;

- виконання індивідуальних завдань;

- стажування;

- навчально-методичні семінари;

- науково-практичні конференції;

- навчання за окремими планами резервістів на заміщення керівних посад;

- навчання в Інституті підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України.

Окремі вчені розширюють наведений перелік елементів системи підвищеннякваліфікаціїпрокурорсько-слідчихпрацівниківта пропонують інші форми підвищення кваліфікації. Так, М.К. Якимчук серед інших виділяє наставництво, що має подібні до стажування ознаки, однак по суті являє собою більш самостійну форму [17, с. 359–360]. На думку В.П. Рябцева, значну розповсюдженості набула така форма підвищення кваліфікації, як консультація [12, с. 36-37].

Характеризуючи ознаки кожної із зазначених форм підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників, зазначимо, що самостійне навчання – це систематичне індивідуальне вивчення працівником прокуратури нових законодавчих актів, правових та організаційних аспектів прокурорської діяльності. Воно має сприяти виконанню ними своїх службових обов’язків на високому професійному рівні. Самостійне підвищення кваліфікації поєднується з наданням працівнику організаційної та консультативної допомоги керівниками прокуратур, їх структурних підрозділів, а також науково-педагогічними працівниками Національної академії прокуратури України.

Самоосвіта є ефективною формою професійного навчання слідчо-прокурорських працівників. Самостійне навчання здійснюється з метою безперервного, систематичного поповнення і поглиблення знань, умінь і навичок, набутих слідчими у навчальних закладах і за місцем роботи, під час підвищення кваліфікації, перепідготовки, стажування тощо.

Професійне навчання шляхом самостійного освоєння нормативного та наукового матеріалу охоплює всі категорії прокурорсько-слідчих працівників незалежно від займаних посад та стажу роботи в органах прокуратури. Воно здійснюється за індивідуальними квартальними планами, які складаються працівником прокуратури і затверджуються його безпосереднім керівником. За необхідності у плани вносяться зміни та доповнення. Так, індивідуальними планами навчання передбачається: вивчення законодавчих актів, інших нормативних матеріалів, керівних роз’яснень Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, рішень Конституційного Суду України; вивчення наказів, розпоряджень, вказівок Генерального прокурора України, рішень колегії Генеральної прокуратури України, узагальнень, інформаційних листів та інших організаційно-методичних матеріалів, позитивного досвіду роботи органів прокуратури, наукової юридичної літератури

Стажування є важливою формою професійного навчання слідчо-прокурорських працівників. Відповідно до ст. 46 Закону України "Про прокуратуру" [3], п. 9 Положення про організацію роботи з молодими спеціалістами в органах прокуратури України,затвердженого Генеральним прокурором України 5 липня 2001 року особи, які закінчили вищі навчальні юридичні заклади і не мають досвіду практичної роботи за фахом, проходять стажування в міських, районних та прирівняних до них прокуратурах строком до одного року.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" від 20 січня 2006 року № 2гн, необхідно забезпечувати належне стажування молодих спеціалістів, надавати їм всебічну допомогу в освоєнні професії, використовуючи при цьому досвід кращих прокурорів та слідчих, ветеранів органів прокуратури. Крім того, мають ґрунтовно вивчатись проблеми молодих спеціалістів, своєчасно вживатись необхідні заходи для створення їм належних умов праці та побуту [6].

Стажування має на меті підвищення практичного досвіду прокурорів і слідчих, усунення недоліків та помилок у їх практичній діяльності, вивчення нових методик і практики організації та здійснення прокурорського нагляду або розслідування кримінальних справ, позитивного досвіду роботи інших прокуратур, а також поглиблене та всебічне вивчення ділових і особистих якостей, організаторських здібностей працівників.

Основним завданням стажування є підготовка молодих спеціалістів до самостійного виконання прокурорсько-слідчої роботи, набуття практичних та організаційних навичок, необхідних для виконання посадових обов’язків слідчого і помічника прокурора. В період стажування вони вивчають специфіку роботи органів прокуратури, поглиблюють одержані у вищих навчальних закладах теоретичні знання, опановують методику прокурорських перевірок, розслідування кримінальних справ, вивчають позитивний досвід прокурорської практики, набувають практичних і організаційних навичок.

До стажування передусім залучають прокурорсько-слідчих працівників; призначених на нові посади; зарахованих до резерву на заміщення керівних посад; молодих спеціалістів; працівників, які допускають суттєві недоліки в роботі. Стажування проводиться за індивідуальним планом, складеним з урахуванням конкретних умов роботи даної прокуратури.

Загальне керівництво стажуванням молодих спеціалістів покладається на управління кадрів Генеральної прокуратури України.

Безпосереднє керівництво стажуванням забезпечують міські, районні, міжрайонні та прирівняні до них прокурори, на яких покладається складання разом із молодими спеціалістами індивідуального плану стажування, контроль за його виконанням, періодичне заслуховування на оперативних нарадах звітів про хід стажування; підготовка після закінчення стажування проекту атестації (характеристики ділових та особистих якостей) з висновком про можливість використання молодого спеціаліста на посаді слідчого або помічника прокурора; додержання молодим спеціалістом термінів стажування на окремих ділянках; створення їм необхідних умов для праці та побуту; подання звіту до прокуратури області про виконання молодими спеціалістами індивідуальних планів стажування. Направлення до обласної прокуратури звітів молодих спеціалістів дає можливість відстежувати процес становлення працівників і за наявності підстав своєчасно на нього впливати.

Таким чином, важливість стажування як однієї з форм безперервного професійного навчання слідчо-прокурорських працівників обумовлюється тим, що саме під час проходження такого навчання вони створюють для себе своєрідний критерій належної професійної діяльності, який буде супроводжувати їх упродовж служби в органах прокуратури України.

Серед інших форм підвищення кваліфікації працівників в органах прокуратури практикується проведення постійно діючих семінарів – галузевих, міжгалузевих та міжвідомчих. Галузевий семінар – це колективна форма занять, які проводяться галузевим структурним підрозділом Генеральної прокуратури України або прокуратури обласного рівня. Міжгалузевий семінар готується кількома структурними підрозділами відповідної прокуратури з метою обговорення взаємопов’язаних актуальних проблем діяльності цих підрозділів. Міжвідомчі семінари проводяться як на загальнодержавному рівні, так і на рівні прокуратур областей та районів. Найбільш прийнятними є міжвідомчі семінари у містах і районах з невеликою кількістю оперативних працівників. Їх метою є обговорення і вироблення спільних підходів до проблем протидії та запобігання злочинності, найбільш актуальних сьогодні як для держави в цілому, так і для певного регіону зокрема.

Страницы: 1, 2