«Демографічний та соціальний склад населення Туреччини». Індивідуальна робота .

«Демографічний та соціальний склад населення Туреччини». Індивідуальна робота .

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський Національний Університет

Факультет психології та соціології

Індивідуальна робота з теми

«Демографічний та соціальний склад

населення Туреччини»

Сдал!

Виконав студент гр. ДС-05-1

Красюков Максим Сергійович

Aka Makras

Науковий керівник

доц.. Безуглий В.В

Дніпропетровськ, 2005

Зміст

Вступ

1. Демографічний склад населення

1.1 Коротка історична довідка

1.2 Історія формування населення країни

1.3 Динаміка і сучасна чисельність населення.

1.4 Специфіка народжуваності та смертності.

Тривалість життя.

1.5 Сучасна демографічна політика

1.6 Міграційні напрямки

2 Соціальний склад населення

2.1 Нації як етнос у країні

2.2 Релігійний склад населення

3 Перспективи стосунків з Україною

Висновки

Вступ

В нинішній час демографічні науки відіграють одну з найважливіших ролей у

суспільному житті людства. Вони дозволяють зрозуміти закономірності

розвитку людства, і, аналізуючи закономірності, передбачити певні

соціальні та суспільні зміни.

Загальні демографічні тенденції в світі у наш час:

1. Деякі з промислово менш розвинених країн ще мають відносно високі рівні

смертності і ще вищі рівні народжуваності. Їх темпи приросту чисельності

населення складають 2-3% в рік і можуть ще більш зростати при зниженні

смертності.

2. Країни з середнім рівнем розвитку промисловості звичайно

характеризуються низькою смертністю при все ще високому рівні

народжуваності. Темпи приросту чисельності населення в цих країнах

коливається від середніх до високих ( 1-4 % у рік.)

3. Для більшості країн з високорозвиненою промисловістю характерні низька

смертність, низька народжуваність і невисокі темпи приросту ( менше 1% в

рік). У деяких європейських країнах рівень народжуваності сьогодні нижче

за рівень смертності, так що населення цих країн повільно скорочується.

Туреччина

0x01 graphic

+------------------------------------------------------------------------+

| 0x01 graphic | 0x01 graphic |

|------------------------------------+-----------------------------------|

| 0x01 graphic | 0x01 graphic |

|------------------------------------------------------------------------|

| 0x01 graphic |

+------------------------------------------------------------------------+

* Демографічний склад населення

На липень 2005 року населення Туреччини складає 69 660 559 чоловік

Структура віку:

0-14 років: 26% (чоловічий 9,232,439/жіночий 8,897,135)

15-64 року: 67.3% (чоловічий 23,806,367/ жіночий 23,053,536)

65 років і над: 6.7% (чоловічий 2,140,242/ жіночий 2,530,840)

Серединний вік:

загальний: 27.7 років

чоловічий: 27.52 років

жіночий: 27.89 років

Темп приросту населення:

1.09%

Норма народження:

16.83 народжень/1,000 населення

Смертність:

5.96 смертей/1,000 населення

Мережева норма міграції:

0 мігруючого/1,000 населення

Статеве співвідношення:

у народженні: 1.05 - чоловіків/жінок

до 15 років: 1.04 - чоловіків/жінок

15-64 роки: 1.03 - чоловіків/жінок

65 років і більше: 0.85 - чоловіків/жінок

загальне статеве співвідношення населення: 1.02 - чоловіків/жінок

Дитяча смертність:

підсумок: 41.04 смертей на 1,000 народжень

чоловічий: 44.68 смертей на 1,000 народжень

жіночий: 37.22 смертей на 1,000 народжень

Тривалість життя:

загальна: 72.36 років

чоловіча: 69.94 років

жіноча: 74.91 років

1. Коротка історична довідка

Турецьке панування виникло в Малій Азії наприкінці 13 - початку 14 ст.

Внаслідок завойовних воєн склалася величезна імперія (14-16 ст.) Османа,

яка вступила в першу світову війна на стороні німецького блоку і зазнала

поразки згідно Мудросському перемир\'ю. 30 вересня вона припинила своє

існування.

До кінця 19 ст. Туреччина була перетворена на напівколонію європейських

держав. Буржуазна революція 1908 р. привела до скидання деспотичного

режиму султана і встановлення конституційної монархії. Після 1-ої світової

війни держави Антанти приступили до розділу територій Туреччини.

У 1919 р. в Анталье Мустафа Кемаль, лідер національного визвольного руху,

енергійно взявся за організацію боротьби проти окупантів, за створення

нової держави, 23 квітня 1920 р. в Анкарі зібрався новий парламент -

Великі національні збори Туреччини (ВНЗТ). Він проголосив себе єдиною

законною владою в Туреччині.

Принизливий характер Північного договору активізував національно

визвольний рух. Спираючись на дружбу і військову потужність СРСР.

Туреччина завдала вирішального удару по військам Антанти. В результаті

Туреччина стала незалежною суверенною державою.

Після закінчення війни за незалежність почалася боротьба за зміцнення

державного ладу. Була створена народна партія кемалистов на чолі з

Кемалем, яка отримала перемогу на виборах у ВНЗТ. Продовжуючи буржуазні

заходи в країні, 29 жовтня 1923 м. Туреччина стала республікою, а першим

президентом був вибраний Мустафа Кемаль Ататюрк (1923-1938). Створена їм

буржуазно-націоналістична народно республіканська партія протрималася у

влади до 1950 р.

У 2-ій світовій війні Туреччина оголосила нейтралітет, але допомагала

фашистській Німеччині. У 1952 р. вступила в НАТО, а 1955 - в СЕНТО.

Однобічна політика привела до зростання невдоволення соціальних шарів

суспільства. У 1960 р. відбувся державний переворот, що привів до

ухвалення нової конституції і активізації політичної діяльності.

1.2 Історія формування населення країни

У момент утворення Турецької республіки чисельність її населення була

визначена в 12532 тис. чол. Всього в країні проведено 12 переписів. З 1927

р. населення Туреччини виросло у 4,4 рази, причому лише з 1950 по 1985 - в

2,5 разу. Різко зросла і щільність населення: з 1,8 до 7,7 чоловік на 1

кв. км. Швидке зростання| населення залишається важливою проблемою країни.

Розподіл мешканців по території Туреччини відбувається надто нерівномірно.

Найгустіше заселені узбережжя Мармурового і Чорного морів, потім райони,

прилеглі до Егейського моря. Саме густонаселене місто - Стамбул і самий

малонаселений - Ханярі.

Основне населення країни - турки (близько 90 %). Відповідно до статті 66

конституції 1982 р., турками вважаються всі “хто зв\'язаний узами

громадянства з турецькою державою”. Діти, що народилися від батька-турка

або матері-туркені, вважаються турками. У країні ще проживають понад 25

національних меншин: курди, араби, греки, черкеси, вірмени, євреї,

грузини, лази і т.д.

По віросповіданню турки-мусульмани суннитского напряму Державна мова -

турецька|.

1.3 Динаміка і сучасна чисельність населення.

На липень 2005 року населення Туреччини складає 69 660 559 чоловік.

Площа Туреччини - 779 тис.452 кв. км., отже середня щільність населення

складає близько 86 чол. на кв. км. Це досить високий показник для Європи,

але цілком звичайний для Азії. З часом (а дехто вважає, що і зараз),

враховуючи темпи розвитку турецького народу, темп приросту населення якого

становить близько 1.09% на рік, можуть виникнути демографічні проблеми

пов\'язані з перенаселенням країни.

Темпи розвитку населення на протязі становлення Турецької держави:

+------------------------------------------------------------------------+

| в 1927р | 13 млн. |

|----------------------------------+-------------------------------------|

| в 1935р | 16 млн. |

|----------------------------------+-------------------------------------|

| в 1950р | 21 млн. |

|----------------------------------+-------------------------------------|

| в 1980р | 42,5 млн. |

|----------------------------------+-------------------------------------|

| в 2005р | майже 70млн. |

+------------------------------------------------------------------------+

Турецьке населення дуже молоде, адже більш ніж чверть складають діти до 14

років. Люди від 15 до 64 років складають 67.3% всього населення. А люди

старше 65 років складають усього 6.7% населення. Саме цим пояснюється

низький соціальний та економічний рівень населення.

1. Специфіка народжуваності та смертності.

Тривалість життя.

Загальний рівень народжуваності в Туреччині в останній час незначно

зменшився, але вкупі зі значним зниженням смертності, стає дуже серйозною

проблемою. Це частково зумовлено соціальними факторами, такими як

бідність, а частково впливом Ісламської релігії на суспільне життя та

відносинами у сім\'ї.

Щорічно у Туреччині народжується близько 1,5 млн. дітей.

Динаміка зниження народжуваності:

з 46,7 на 1000 у 1950-1955 роках;

до 37,2 на 1000 у 1976-1980 роках;

до 35 на 1000 у наш час.

Динаміка зниження смертності:

з 21,1 до 10,8 на 1000 (за останні 30 років)

Загальна тривалість життя становить 72.36 років. Це високий показник в

порівнянні з іншими країнами.

Тривалість життя чоловіків становить 69.94 років, а жінок 74.91 років.

Така велика різниця у тривалості життя пояснюється тим, що згідно з

Ісламською релігією, саме чоловік є найголовнішим працівником у родині.

2. Сучасна демографічна політика

Населення Туреччини дедалі швидше збільшується за рахунок високого темпу

приросту населення. Якщо виходити з історичних фактів, то це вже зараз

становить серйозну загрозу. З іншого боку, всім мусульманським країнам

властива

перенаселеність. Так склалося історично, і так, нажаль, залишається до

нашого часу.

Демографічна політика турецької влади полягає в тому, щоб утримати хиткий

баланс між двома протилежними факторами:

а) не допустити перенаселення країни ,

б) не допустити значної асиміляції турків по країнах світу (особливо це

стосується турецької інтелігенції та висококваліфікованих спеціалістів,

які активно виїжджають за кордон),

Турецька влада намагається будь - якими-небудь засобами зупинити

Обидва небезпечні процеси. Для цього використовуються всі можливі засоби

впливу, починаючи з адміністративних, і закінчуючи пропагандистськими та

економічними

Але поки ми можемо відзначити, що ці заходи, нажаль, ні до чого не привели

3. Міграційні напрямки

Зовнішні міграції:

До 50х років спостерігався приток турок з Балканських країн.

У 60х роках спостерігається інша картина: турецькі безробітні виїжджають

за кордон на заробітки до Західної Європи, а з 70х років і до Лівії,

Саудівської Аравії.

Там їх використовують на самих «чорних» роботах. Майже 3 млн. турків

живуть та працюють за кордоном. 1,5 млн. з них у Німеччині.

Спостерігається виїзд інтелігенції та кваліфікованих спеціалістів за

кордон.

5 тис. лікарів та 7 тис. кваліфікованих представників інших спеціальностей

вже покинули країну.

На початку 80х років власті Західної Європи почали масові звільнення і

депортації

турків, пояснюючи це погіршенням економічної кон`юктури.

Внутрішні міграції:

Внутрішні міграції населення направлені на захід та південь, та з центру

на узбережжя. Також спостерігаються міграції з сіл до міст, частково з

гірських сіл у рівнинні.

Високу міграційну активність проявляють чоловіки, які залишають

густонаселені , малоземельні райони східного Причорномор`я.

* Соціальний склад населення

Туреччина - країна, в якій найбільш розвиненими галузями зайнятості

населення є туризм і сільське господарство (основними

сільськогосподарськими культурами є тютюн, чай, інжир, оливки, горіхи).

В останній час з\'явилась тенденція до переселення сільських мешканців до

великих міст - центрів туризму. Центрами туризму є найбільші міста країни,

розташовані на узбережжі країни (Анталія, Стамбул, тощо). Таке переселення

призводить до крайньої нестабільності у внутрішньому житті.

2.1 Нації як етнос у країні

У Туреччині, як і у інших країнах, де туризм є основним джерелом доходів,

склад населення дуже різноманітний.

Точно встановити чисельність національних меншин дуже важко, адже кожен

хто має родичем турка чи турчанку і проживає на території Турції вважає

себе турком. Тому під час переписів для встановлення «справжньої

національності» запитували про те, яку мову людина вважає рідною і якої

релігії притримується.

На території країни проживають такі народності та

етнічні групи (понад 25 національних меншин):

курди

греки,

черкеси,

араби,

вірмени,

євреї,

грузини,

лази і т.д.

Основне населення країни - турки складають 90% від загальної кількості

населення країни.

2.2 Релігійний склад населення

Релігійний склад населення є таким же, як і у інших мусульманських

країнах: 99% населення становлять мусульмани, близько 80% яких є сунітами,

інші - шиїти. Християнське населення складає близько — 0,2% населення. В

країні проживає незначна кількість іудеїв.

3 Перспективи стосунків з Україною

Розвиток відносин з Туреччиною є одним з головних пріоритетів України в

південному напрямку. Підписаний дуже важливий Договір про дружбу і

співробітництво між обома державами строком на 10 років. Після отримання

Україною незалежності між Києвом і Анкарою не виникало спірних питань. У

вирішенні проблем військової й екологічної безпеки в регіоні Чорного моря,

його демілітаризації складається прямий і безпосередній інтерес обох

країн. Але і в пошуку балансу сил у новій і складній геополітичній

ситуації, що склалася в регіоні за останні роки, інтереси Туреччини й

України багато в чому можуть збігатися. В Україні високо оцінюють

розуміння Туреччиною проблем, пов\'язаних з поверненням з місць депортації

до Криму етнічно спорідненого туркам кримськотатарського народу.

Туреччина є ключовою державою для України, оскільки через неї йдуть

найбільш зручні транспортні шляхи у Середземноморський та Близькосхідний

регіони. Хоча останнім часом Туреччина проробляє шляхи диверсифікації

власного зовнішньополітичного курсу, однак він загалом залишається

проамериканським. Туреччина має тривалий конфлікт з Грецією, і це робить

проблематичним її входження до Європейської спільноти. Її стратегічне

значення як південно-східного флангу НАТО втрачається із зниженням порога

конфронтації між Заходом та РФ. Мотиви для зближення України з Туреччиною

виглядають досить обґрунтованими: необхідність забезпечення

транспортування енергоносіїв в і через Україну, компліментарність

економік, співпраця в межах ЧЕС тощо. Розвиток партнерських стосунків з

Туреччиною, на яку нині припадає близько половини всього обсягу торгівлі

України з близькосхідними країнами, слід вести переважно в рамках

двостороннього економічного співробітництва, або в межах системи ЧЕС,

уникаючи їх перетворення на стратегічний військово - політичний альянс.

Висновки

Туреччина є розвиненою державою, і в соцальному, і в економічному плані.

Країна має певні демографічні проблеми, але її влада активно вирішує їх.

Розвиток відносин з Туреччиною є одним з головних пріоритетів України в

південному напрямку

Туреччина 1-а країна на Близькому Сході, яка в результаті

національно-визвольного руху утворила свою республіку (1923 р.). Вона є

асоційованим членом “Спільного ринку”, де їй відводиться роль

постачальника сільськогосподарської сировини продуктів і промислових

товарів.

Велике значення в країні грає туризм. Сюди приїжджають люди з багатьох

країн світу.

Оцінюючи рівень соціально-культурного розвитку Туреччини в цілому, не

можна не відзначити, що країна багато досягла за останні роки. Це і

значний підйом в економіці. З\'явилися галузі що раніше не існують:

нафтохімічна промисловість, електротехнічна, радіоелектронна,

автоскладальна.

Список використаної літератури:

1Большой энциклопедический словарь. - М. :Большая Российская

энциклопедия, 2000

2 www.avatur.ru

3 www.turkey.ru

4 www.cia.gov

5 www.5ballov.ru

6 www.yandex.ru

7 www.tournew.ru

8 www.corbis.com

9 Р.Г. Гачечиладзе, «Туриця», М.,Мысль, 1983г.

10 Дж.Р.Йогерт и Джефри Ю. под руководством Ханса Хейфера

«Туриця», М., 1997г

2