Социология - наука про общество

Социология - наука про общество

СОЦІОЛОГІЯ

1. Соціологія як наука про суспільство. Соціологія – наука, що вивчає

суспільство. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується

зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання

людина стає індивідом, а взаємодія індивідів – це соціум. В широкому

розумінні соціум є суспільство “тут і тепер”, і чим більше соціумів, тим

складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована,

виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних

наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед

інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під

особливим кутом зору – крізь призму соціальних процесів та відносин, які

становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство – дуже

складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає

соціальну сферу життя суспільства – область соціальних відносин як

відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що

є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя – взаємодія людей, а

індивід і група – сукупність соціальних зв*язків, що породжують складні

соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура,

держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття

“соціальний” має кілька значень:від позначення самої сутності

суспільного життя до розуміння сутності соціального зв*язку. Соціальний

зв*язок – те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо.

Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

2. Об*єкт та предмет соціології. Вони є взаємопов*язаними, але не тотожні.

В кожній з суспільних наук людина є об*єктом, але кожна наука має свій

предмет. Об*єктом соціології є певна соціальна реальність. Соціологія –

наука про становлення, розвиток та функціонування соціальних спільнот,

процесів та відносин, а також про шляхи, форма та методи реалізації їх

усіх. Навіть зараз багато вчених розуміють то широко. Фундатор соціології

О. Конт вважав, що соціологія – то позитивна наука про суспільство.

Дюркгейм називав предметом соціології соціальний факт, але категорія

“соціальний” у нього визначалась як “колективна”. Макс Вебер вважав

соціологію наукою про соціальну поведінку, яку вона прагне зрозуміти та

тлумачити. Основна категорія соціології – це спільнота. Позаяк в

спільності наявні усі відносини, властиві і індивіду, і суспільству.

Соціальна спільнота – це не проста сума індивідів і не будь-яка група

людей, а більш чи менш усталене соціальне утворення, суб*єкти якого

об*єднані спільним інтересом і знаходяться у взаємодії між собою.

3. Структура соціологічного знання. Соціологія – наука комплексна. Має

трьохрівневу структуру:1 рівень – теоретична соціологія; 2 – спеціальні

соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 – емпірічні

соціологічні дослідження. Теоретична соціологія – це багатоманітні

концепції, що розробляються з метою роз*яснення та інтерпретації

загальгних аспектів соціального розвитку суспільства. Протягом

історичного розвитку суспільства було вироблено багато різноманітних

концепцій, що пояснювали специфіку закономірності розвитку людського

суспільства. Ці концепції відбивали, з одного боку, вже досягнений рівень

соціальних наук, з іншого боку – специфіку підходу тих чи інших вчених до

пояснення тих чи інших явищ. Спеціальні соціологічні теорії – області

соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно

самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія,

соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності

(соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути

(соціологія громадської думки, соціологія сім*ї, освіти тощо), процеси

(соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання.

Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології

збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних

фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних

для вивчення соціальних явищ та процесів.

4. Функції соціології. 1)Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що

соціологія накопичує та систематизує знання, прагне скласти якомога

повнішу картину соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві.

Сюди відноситься отримання об*єктивного знання про основні соціальні

проблеми розвитку нашого суспільства. Призначена прикладна соціологія для

забезпечення надійної соціальної інформації про різні соціальні процеси.

2)Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є першим

етапом, бо вона не може зразу перетворитися на прогнози, рішення тощо.

Задача соціології полягає в тому, щоби знайти шляхи подальшого розвитку

суспільства, участь у розробці довготермінової соціальної політики

держави, в обгрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх

рівнях: країна, регіон тощо. Тут є прикладная соціологія – вона

забезпечує розробку прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших

соціальних проблем, аж до рівня трудового колективу. 3)Інформаційна

функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають змогу

отримання найрізноманітнішої соціальної інформації відносно всіх сфер

діяльності суспільства. 4)Критична функція. 5)Описова функція.

6)Прогностична функція, тобто видавання соціальних прогнозів.

7)Перетворювальна – висновки, рекомендації соціологів служать для

вироблення певних соціальних рішень. 8)Світоглядна функція.

5. Теоретичні передумови виникнення соціології як самостійної науки.

Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об*єкта

дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли

проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою

наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення: 1)Погляд на

суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за

своїми специфічними законами. 2)Установка на вивчення суспільних

відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання

ідеального суспільства. 3)Спирання на емпірічні методи дослідження.

Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії,

філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень,

в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого

впливу природознавства. Соціально-політичні передумови виникнення

соціології: 1)Діяльність просвітників стимулювала процес революційного

руйнування старого суспільного ладу в Європі. 2)Ранні буржуазні революції

вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої

половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької

революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття “революція”,

“демократія” тощо.

6. Соціологічна концепція О. Конта. Огюст Конт (1798-1857) вперше

застосував поняття соціології, яку вивів зі штучної класифікації наук

(від математики до соціології за двома критеріями:

абстрактність/конкретність – абстрактні розглядають закони певних груп

явищ, а конкретні застосовують закони до певних явищ, та розподіл наук

на 6 абстрактних теоретичних дисциплін – лінійна система

класифікації:математика, астрономія, фізика, хімія, біологія,

соціологія). Використовував термін “соціальна фізика”, але потім, коли це

ім*я почали застосовувати до демографії, видумав соціологію.

Відокремлення наук від метафізики та теології – головна ідея позитивізму

Конта. Термін “позитивний” Конт вживає у п*ятьох значеннях: 1)реальний –

протилежність химерному; 2)корисний – протилежність непотрібу;

3)визначений – протилежність амбівалентному; 4)точний – протилежність

неточному; 5)”+” в противагу “-“. Позитивізм за Контом мусить відмовитися

від питань, що не мають відповіді – про суть та сутність явищ, а особливо

про причину. Наука пізнає не суть, а лише феномен. Суспільствознавство

повинне вивчати ті явища, які можна спостерігати. Орієнтація на

природничі науки з їхнєю конкретністю об*єкта і точністю методів. Предмет

соціології – первинна реальність – суспільство в своїх цілісності та

взаємозв*язку, таке, яким воно сприймається почуттями та спостереженнями.

Методи соціології, за Контом – по-перше, спостереження (основний метод:

а)пряме; б)непряме (опосередковане)), по-друге, експеремент:

а)безпочередній – спостереження за розвитком явищ під впливом спеціально

створених для того умов; б)опосередкований – вивчення патологічних

відхилень, дивіацій в суспільстві, по-третє – порівняння, співставлення

різних типів суспільства, різних соціальних класів, людства та тваринних

спільнот з метою виявлення спільних законів, по-четверте – історичне

порівняння різних послідовних станів.

7. Соціологічна концепція Г. Спенсера. Герберт Спенсер – продовжувач справи

Конта. Центральним поняттям висуває поняття еволюції. Еволюція –

інтеграція матеріх, переводить матерію з невизначеної незв*язаної

однорідності у визначену зв*язану. Проходить скрізь однаково, але має три

етапи: 1)неорганічний; 2)органічний; 3)надорганічний. Це цикл. Два типи

еволюції – проста і складна. Проста – кількісна інтеграція елементів, а

за складної відбуваються певні перетворення. Порівнює суспільство з

організмом. Одна з основних робіт його називається “Суспільство є

організмом”. Аналогії та відмінності: 1)Як і біологічний організм,

суспільство росте, збільшується в об*ємі, з маленьких держав виростають

великі імперії; 2)По мірі росту суспільства його структура ускладнюється,

таксамо й структура організму; 3)по мірі росту суспільства відбувається

диференціація його структур та функцій. Відмінності між Контом та

Спенсером у розумінні соціології та питання: що було перше – індивід чи

соціум?У Конта першим був соціум, а вторинним – індивід, у Спенсера ж

навпаки, з індивідів утворюється ціле.

8. Загальна характеристика натуралістичного напряму в соціології ХІХ-

початку ХХ століття. Основна концепція – Дюркгейма (1858-1917).

Спирається на соціальні факти і вивчає їх статистично. Соціальні факти –

колективні звички, традиції, звичаї, правила поведінки. Головне в

людському суспільстві, що цементує та збирає його докупи, є соціальна

солідарність, а сила, що створює суспільне ціле – розподіл праці.

Солідарність походить з колективної свідомості – сукупності спільних

вірувань та почуттів, що розділяють члени однієї групи чи суспільства.

Колективна свідомість відображає характер та традиції народу. Чим більшим

є розподіл праці, тим сильніше в людей прагнення до єдності та обміну.

Символом обміну виступає угода, коли два індивіда беруть на себе взаємні

зобов*язання, і з цього виходить співпраця та кооперація. Механічна та

органічна солідарність.

9. Загальна характеристика психологічного напряму в соціології. Основна

концепція – Вебера (1864-1920). Понад усе ставиться індивід, а причина

розвитку суспільства – культурні цінності, віра в інтелігенцію. Тільки

індивід посідає мотиви, цілі, інтереси та свідомість. Соціальна

статистика та пошук мотивів – взаємодоповнюючі частини соціологічного

дослідження. Теорія соціальної дії. Ідеї Вебера – підвалини сучасної

соціології.

10. Соціологія Е. Дюркгейма. Головна особливість концепції Дюргкейма:

соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний

постулат: “Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза

людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим

соціальним фактвм можна пояснити вчинки людини. Структура суспільства –

сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв*язку. Саме

Дюркгейм вводить поняття “соціологізм”: 1)Метод обгрунтування самої науки

з предметом і поняттями науки; 2)Особливий підхід до соціальної

реальності, розуміння та пояснення цієї реальності. Соціологія у

Дюркгейма – не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція

розподілу праці – та сила, що об*єднує людей у суспільстві. Завдяки

розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від

якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку

суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність,

що об*єднує людей в суспільстві – органічна, грунтована на спеціалізації

та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема

нормального та патологічного. Поняття аномії: аномія – принцип

недійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не

з*явилися або працюють не повністю. Також вивчав самогубства. Типи:

1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться

індивідом); 2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком

поглинають індивіда); 3)аномічний – коли відбувається криза в

суспільстві; 4)фаналістичний – коли відбувається підсилення контролю

групи над індивідом.

11. Соціологічні погляди М. Вебера. Макс Вебер – фундатор “розуміючої”

соціології та теорії соціальної дії. Ввів в соціологію поняття “ідеальний

тип”, який розглядає не як тип пізнання, а засіб, що дозволяє розкрити

спільні правила якихось дій або вчинків. Ідеальний тип за Вебером

дозволяє трактувати історію та соціологію як два напрями наукового

інтересу, а не дві різні дисципліни. Соціологія Вебера вивчає поведінку

людини та вкладає в її дії та вчинки певний сенс. Толму дії людини

набувають характер соціальної дії, і в ній присутні 2 моменти:

об*єктивний – орієнтація на інших,і суб*єктивний. Соціальна дія – дія,

суб*єктивний сенс якої відноситься до поведінки інших людей. Зрозуміти

сенс дії – зрозуміти діючу людину, хоча в діяльності людина не завжди

усвідомлює мету. Чотири типи діяльності : 1)цільораціональна дія через

очікування певної поведнки, критерієм цієї діяльності є успіх; 2)ціннісно-

раціональна, заснована на вірі в цінності самої дії, незалежна від

успіху; 3)афектна – заснована на емоційному стані суб*єкта, що діє;

4)традиційна – заснована на звичках. Лише перші типи є соціальною дією,

бо вони стосуються усвідомленного сенсу.

12. Визначення соціальних інститутів та їх роль у життєдіяльності

суспільства. Інститут – технічне утворення, особливий учбовий заклад, а

ширше – сукупність соціальних норм. Соціальний інститут – це відносно

стабільна інтеграція сукупності символів, вір, цінностей, норм,

політичних статусів, що керують цілими сферами соціального життя:сім*єю,

економікою, освітою, управлінням тощо. Соціальний інститут – усталений

комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, що

регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему.

Соціальний інститут існує через необхідність задовільнити найважливіші

життєві потреби. Для виникнення та розвитку соціального інституту

потрібно: 1)Щоб у суспільстві виникла та розвилася потреба, що стане

головною передумовою даного соціального інституту; 2)Усталена система

функцій, дій, операцій, цілей, що вирішують цю проблему.; 3)Соціальний

інститут повинен мати ресурси (матеріальні, фінанси, праця, організація),

що їх повинне поповнювати суспільство.; 4)Особливе культурне середовище

для існування соціального інституту (субкультура – система знаків, правил

тощо, що відрізняє певних людей).

13. Процес інституціоналізації. У 1899 році Веблен розробив “Теорію класу

нероб”. З неї виходить: “Еволюція суспільства” – процес природнього

добору соціальних інститутів. Заборона інцесту – перша основна норма – є

провісником виникнення всіх соціальних інститутів. Соціальний інститут –

засіб пристосування, що створений для задоволення життєвих потреб та

регулюється оберемком соціальних норм. Веблен та його послідовник

Гамілтон були фундаторами інституціоналізму. Інституціоналізація – це

процес, коли суспільна потреба починає усвідомлюватися як

загальносоціальне, а не як приватне, і для її реалізації в суспільстві

встановлюються особливі норми поведінки, готуються кадри, виділяються

ресурси. Лексії – соціальні потреби, що породжують процес

інституціоналізації: 1)Потреба комунікації; 2)Потреба виробництва

продуктів та послуг; 3)Потреба розподілу благ; 4)Потреба безпеки та

захисту життя громадян; 5)Потреба затримки системи нерівності; 6)Потреба

соціального контролю за членами суспільства.

14. Різновиди соціальних інститутів та їхня характеристика. 5 основних

соціальних інститутів: 1)Продовження роду – соціальний інститут сім*і і

шлюбу; 2)Потреба безпеки та соціального порядку – політичні інститути;

3)Потреба добування засобів для існування – економічні інститути;

4)Потреба в передаванні знань, соціалізації нового покоління,

підготування кадрів – інститут освіти (наука, культура).; 5)Потреба

вирішення духовних проблем та СЕНСУ ЖИТТЯ – інститут релігії. До

інституту сім*ї та шлюбу, приміром, належать інститути спорідненості,

батьківства, материнства, побратимства та кровної помсти; до інституту

релігії – целібат, хрещення, сповідь. Висновок:існують як основні, так і

другорядні інститути (принцип матриць).

15. Функціонування соціальних інститутів. Інститут повинен функціонувати –

його нормальне функціонування є благом для суспільства. Під функцією

соціального інституту розуміють користь, яку він приносить – себто то є

сукупність задач, що вирішуються, цілей, що є досягнені, послуг, що

надаються. Соціальний інститут – це гігантська соціальна система, що

охоплює сукупність статусів иа ролей, соціальних норм та санкцій,

соціальних організацій.

16. Явні та латентні функції соціальних інститутів. До функцій соціальних

інститутів відносяться: 1)впорядкування діяльності різних людей шляхом

зведення їх до передбаченої соціальної ролі; 2)соціальні інститути

сприяють соціалізації індивідів; 3)соціальне управління та контроль.

Якщо соціальний інститут, опріч користі, приносить суспільству шкоду, ці

дії називають дисфункцією. Функцій та дисфункції є відносними. Ситуація

дисфункції виникає тоді, коли змінюються соціальні потреби, і ці зміни не

знаходять відображення у структурі і функції соціального інституту. Ці

явища можливі як у формальній сфері, так і в характері змісту діяльності

соціальних інститутів. Зовнішні явища – брак підготованих кадрів.

Внутрішні – неясність мети дії, невизначеність функцій, падіння

соціального престижу та авторитету даного соціального інституту, якщо

інститути втрачають якість і деперсоналізуються, відбувається дисфункція.

Всі вони бувають латентні та явні. Явні – очевидні, всі їх усвідомлюють,

а латентні – не заявлені, приховані від ока. Латентна функція може

приносити користь. Одна і та сама функція може бути явною або латентною

для різних членів суспільства.

17. Визначення та різновиди соціальних спільнот. Соціальна спільнота –

сукупність людей, що виділяються за соціально значущими критеріями.

Існують три основні соціальні спільноти, їх розрізняють за кількістю та

способом скупчення. Функціонально – на досягнення групової мети.

Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно або організовано, мають

формальний або неформальний вигляд. Соціальні спільноти бувають масовими

та груповими. Масові мають статистичний характер, вони не є

структурованими та однорідними. Групові визначають цілісність внутрішньою

структурою. За Мертоном три основних риси груп: 1)Взаємодія між членами

групи; 2)Почуття приналежності до групи; 3)Усвідомлення єдності з групою.

Найбільш скупченою є група з 5 чоловік.

18. Соціальна структура суспільства та її основні елементи. До 60-х років

структура суспільства практично не вивчалася, хоча до того в середині 30-

х років була створена спеціальна офіційна доктрина: більшовицьке

суспільство складається з двох класів – робітники та селяни, та одного

прошарка – інтелігенції. Основні її вади: концепція різко звужувала

критерії диференціяції людей відносно їх приналежності до різних

соціальних груп, було викривлено уявлення по критерії соціальної

мобільності, концепція відображала утопічні уявлення про міжгрупові

відносини. Проявились серйозні суперечки між елементами цієї системи,

двома основними елементами – соціальними інститутами та системою класів,

шарів та функціональних одиниць цих груп. Соціальна структура – це

структура соціальних груп та інститутів, що взаємопов*язуються та

взаємодіють. Характеризується сукупністю соціальних класів (класи,

трудові колективи, групи, шари, сукупність соціальних, демографічних,

професійних, кваліфікаційних, територіальних, етнічних спільнот), що

пов*язані відносно стійкими зв*язками між собою. Соціальна група – це

сукупність людей, що мають спільні соціальні ознаки, виконують суспільно

необхідну функцію у спільній структурі суспільного поділу праці. 1)Групи,

що займають різне місце у системі соціальної нерівності даного

суспільства, а також у диференціації його населення за основними

критеріями; 2)Представники цих груп є суб*єктами різних соціальних

Страницы: 1, 2