Реферат: Зміни у співвідношені сил найбільш развитих держав на рубежі 19-20 ст

Існував широкий місткий внутрішній ринок. Високою була конкурентоспроможність американських товарів на зовнішньому ринку. США будували своє господарство під захистом митних бар'єрів. Середній рівень мита на імпортні товари протягом 1890 — 1897 рр. збільшився з 38 до 75 %.

Пришвидшували розвиток економіки концентрація виробництва і капіталу, акціонування і утворення корпорацій. Економічне піднесення спиралося на інвестиції, що постійно зростали. Якщо в 1859 р. капітал, вкладеній у промисловість, становив 1010 млн дол., то в 1899 р. — 8975, в 1914 р. — 22 791 млн дол. Велике значення мали європейські капітали. В 1873 р. їх сума досягала 1500 млн дол., в 1899 р. — 3300 млн дол., в 1914 р. — близько 5 млрд дол., з них англійських — 755 млн дол.

США розвивали своє господарство, використовуючи робочу силу всього світу. За останні ЗО років XIX ст. імігрувало майже 14 млн, а за перші 14 років XX ст. — 146 млн осіб. За 1860 — 1900 рр. населення країни зросло з 31,4 до 76 млн осіб. У 1910 р. воно становило 92 млн осіб.

США пізно включилися до територіального поділу світу. В 1867 р. у Росії за 6,7 млн дол. була куплена Аляска, кожен гектар землі якої обійшовся лише в 5 центів. У 1898 р. Конгрес США узаконив анексію Гаванських островів. Колоніальними володіннями стали Куба, Гуам, Пуерто-Рико, Філіппіни, частина островів Самоа. Загальна площа колоній США в 1914 р. дорівнювала 0,3 млн км2 з населенням 9,7 млн осіб. Одночасно США стали на шлях економічної експансії, основною зоною якої була Латинська Америка, і збільшували інвестиції за кордоном та експорт товарів, будували філіали своїх підприємств, використовуючи дешеві робочу силу та сировину.

Промислове піднесення США у кінці XIX — на початку XX ст. найяскравіше виявилося у будівництві залізниць. Їх протяжність за 1870 — 1913 рр. збільшилася у 8 разів. Вони зв'язали всі штати, а чотири трансконтинентальні лінії поєднали Атлантичне та Тихоокеанське узбережжя. Розмах будівництва залізниць стимулював розвиток важкої промисловості, зміцнив економічну єдність країни, розширив географію промисловості на Південь і Захід.

Про динаміку промислової продукції США свідчать такі дані:

Отже, в галузевій структурі промисловості США значно збільшилася частка важкої промисловості. В науковій літературі вона оцінюється приблизно в 63 %. Однак з розвитком сільського господарства зберегли своє значення галузі переробки сільськогосподарської продукції, особливо борошномельна, консервна.

Змінилася географія розміщення промисловості. Східні штати (Пенсільванія, Нью-Йорк, Массачусетс, Нью-Джерсі) зберігали своє індустріальне значення, особливо в обробній промисловості. Однак її центри з'явилися на Заході, Півдні. Темпи індустріалізації південних районів випереджали середні показники по країні в 2 рази.

Швидко збільшувалася чисельність робітників. У 1870 р. їх налічувалося 2 млн, у 1900 р. — 3 млн, в 1909 р. — 6,6 млн осіб.

У процесі індустріалізації протягом останньої третини XIX — початку XX ст. Німеччина за обсягом і темпами промислового виробництва зайняла друге місце в світі та перше в Європі. Передумови такого економічного зростання склалися на початку' 70-х років XIX ст. Завершилося об'єднання, Німеччини під владою Прусії. Утворилася так звана друга імперія. Це привело до ліквідації внутрішніх митних кордонів, створило державну систему фінансів, грошового обігу, мір і ваги, залізничного і поштового права. Зросли інвестиції в промисловість. Нагромадження капіталів сприяло акціонуванню. Активну роль у будівництві залізниць брав уряд. Перемога у франко-пруській війні 1870 — 1871 рр. дала контрибуцію в 5 млрд фр. Існували переваги нового будівництва. Для розвитку важкої промисловості були значні запаси вугілля, залізної руди, калієвої солі. Економічні позиції Німеччини зміцнило приєднання Ельзасу і Лотарингії, багатих на залізну руду високої якості, з розвиненою бавовняною промисловістю. Переваги німецької промисловості забезпечували висока продуктивність праці (за 1850 — 1914 рр. зросла в 3 рази) і відносно низька заробітна плата. Машинна індустрія витіснила ремісників і забезпечила себе кваліфікованими робітниками. Аграрні реформи знищили залишки феодальних відносин на селі.

Інтенсивно розвивалося будівництво залізниць. У 1870 — 1875 рр. щорічно вводилося в дію 1500 — 2000 км шляхів. У галузевій структурі зросло значення важкої промисловості. Темпи її розвитку за 1870 — 1913 рр. випередили легку (800 і 350 %). Третина капіталів функціонувала в добувній промисловості. В металургії, що поступалася лише американській, виплавлення сталі зросло в 100 разів, чавуну — в 13 разів. Значна роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Розвивалися нові галузі: хімічна, електротехнічна, виробництво електроенергії. Промисловість забезпечувала потреби країни й експортувала електродвигуни, трансформатори, турбіни, анілінові фарби, соду, добрива, сірчану кислоту. Німеччина залишалася на першому місці за обсягом воєнної промисловості.

Продовжувала розвиватися легка промисловість. Так, потужність бавовняних заводів збільшилася на 40 %. Проте, на відміну від США, обмеженість власної сировини та необхідність імпорту її збільшували вартість продукції.

Швидкий розвиток промисловості змінив склад населення. В 1895 р. чисельність робітників становила 67 %.

Розвиток німецької промисловості характеризують такі дані:

Причини втрати Великобританією промислової монополії були різними. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість втратила іноземні ринки за рядом товарів. Одночасно німецькі, американські товари, що були якіснішими та дешевшими, потрапляли на внутрішній ринок країни. Спостерігався застій у техніці. Фабрична індустрія працювала на морально застарілому обладнанні. Модернізація техніки відбувалася повільно, оскільки була справою складною та дорогою. Гальмуючу роль відігравала монополія на експлуатацію колоній, що забезпечувала високі прибутки при застарілій техніці. Продукція нових галузей становила лише 6,5 % всієї промислової продукції країни. Так,- у -світовому електротехнічному виробництві частка Великобританії становила 13, а Німеччини — 32 %. У 1913 р. англійські заводи виготовляли лише 34 тис. автомобілів. Розвиток нових і технічне переобладнання старих галузей потребували великих інвестицій. Проте капітали не вкладались в розвиток національної промисловості, а експортувалися. Досягнувши у 1913 р. 4 млрд ф. ст., вони давали 5% річних. Щорічний прибуток англійських рантьє (8 млн осіб) становив 200 млн ф. ст. Загострилася проблема постачання сировини для нових галузей промисловості. Негативну роль відігравала політика протекціонізму з боку США, Німеччини, Франції. На 10 — 15 років пізніше почалося акціонування промисловості та утворення корпорацій. Однак у структурі англійської промисловості відбувалися якісні зміни так само, як і у США, Німеччині. Проте за кількісними показниками індустріалізація у Великобританії відбувалася повільно, непослідовно. Знизилися темпи економічного розвитку. З 1815 р. до 70-х років XIX ст. щорічний приріст промислової продукції становив 3,7 %, за 1870 — 1913 рр. — 1,7 %. Порівняно високі темпи характеризували важку промисловість, особливо нові галузі: сталеварну, електротехнічну, хімічну. В 7 разів збільшився обсяг залізничних перевезень (1200 млн т). Зросла роль машинобудування. З традиційних галузей модернізувалося суднобудування. За 1870 — 1913 рр. тоннаж суден подвоївся, чистий доход судноплавства досяг 94 млн ф. ст.. 3/5 нових кораблів світу будувалося у Великобританії. Протягом 1870 — 1913 рр. порівняно з американськими та німецькими незначними були темпи видобутку вугілля (в 2.6 раза). виплавлення чавуну (в 1.7 раза). споживання бавовни (в 1,8 раза). На початку XX ст. за вартістю продукції легка промисловість продовжувала переважати важку в 1,7 раза.

Абсолютні цифри розвитку промисловості Великобританії в той період характеризують такі дані:

Франція відставала від США, Німеччини, Великобританії не лише за темпами розвитку, а й за структурною перебудовою промисловості. Так. за 1884 — 1909 рр. загальна продукція промисловості зросла на 75 %, а за 1909 — 1914 рр. — лише на 25 %. Це можна пояснити втратами в франко-пруській війні, переважаючим розвитком легкої промисловості, низьким технічним рівнем виробництва. Негативно впливали на економічний розвиток парцелярний характер землеробства, його низький технічний рівень, зменшення сільськогосподарського виробництва внаслідок завезення дешевого хліба з-за океану. Послабленню економіки Франції сприяв експорт капіталів, що становив ЗО % світових інвестицій. За даними 1908 р., у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд фр., в облігації та закордонні цінності — 104,4 млрд фр. Франція вивозила капітал у формі позикового, що привело до зростання чисельності рантьє. На початку XX ст. їх налічувалося 2 млн при населенні 40 млн. Для експорту товарів і капіталів Франція створила колоніальну імперію, територія якої в 21 раз була більшою. Метрополія вивозила в свої колонії 10 % експортного капіталу, 13 % товарів.

Інтенсивно розвивалося транспортне машинобудування, зокрема виробництво автомобілів, суднобудування. За темпами будівництва залізниць Франція поступалася лише США. Їх протяжність в 1911 р. досягла 50,2 тис. км. У легкій промисловості зберігалося значення виробництва предметів розкоші, текстилю, галантереї.

Перед першою світовою війною відставання французької промисловості від американської, німецької, англійської досягло відповідно: в металургії — 6, 3 і 2 рази; за видобутком вугілля — 12,4; 6 і 7 разів; за виробництвом чавуну — 6,6; 3,9 і 1,6 раза; за виробництвом сталі — 6,3; 7 і 1,9 раза.

Основними показниками економічного розвитку' Франції були такі:

З 70-х років XIX ст. відносно швидкими темпами почало розвиватися господарство Японії. Буржуазна революція 1868 р. і реформи "Мейдзі" (освіченого правління) сприяли становленню індустріального суспільства. Було ліквідовано політичну роздробленість країни, декларовано уніфікацію законів, рівність всіх підданих. свободу вибору професій і діяльності, торгівлі, іміграції населення. запроваджено єдині грошову та податкову системи, відмінено цехи та гільдії. Дозволялися іноземні інвестиції, впроваджувалися досягнення науки та техніки. Аграрна реформа санкціонувала приватну власність на землю, її купівлю-продаж.

Особливістю економічного розвитку Японії був збіг у часі процесів промислового перевороту і індустріалізації. Активну участь у створенні фабричної промисловості брав уряд. Було конфісковано підприємства. що належали сегуну (правителю) і князям. Інвестиції вкладалися в будівництво залізниць, підприємств воєнної промисловості. Практикувалися надання субсидій приватним підприємцям, звільнення їх від податків. У 1880 р. державний сектор включав 3 верфі, 5 воєнних підприємств, 10 родовищ, 52 фабрики, 51 торгове судно, залізниці, телеграф. Приватні капітали вкладали переважно в сферу обігу та кредиту. В 1883 р. вони оцінювалися в 75 млн єн, в торгівлі — 36, у промисловості— 15.

З 80-х років XIX ст. почався якісно новий етап в розвитку господарства Японії. Державні підприємства продавали товари приватним особам за цінами в 2 — 4 рази меншими від їх вартості. Частка банківського капіталу з 1884 по 1892 р. зменшилася з 78 до 24 %, а промислового — зросла з 5 до ЗО %.

Індустріальний розвиток в Японії визначався тими самими закономірностями, що й в Європі. Перші фабрики виникли в бавовняній промисловості, що працювали в основному на індійській сировині. В 1893 р. їх було 40, в 1896 р. — 97 з 971 тис. механічних веретен. Кількість останніх в 1913 р. становила 2,4 млн. Ткацьке виробництво механізувалося повільніше. В 1900 р. працювало 32 тис. механічних верстатів і 700 тис. ручних. У фабричній формі виникла сукняна промисловість. Ремесло зберігалося у шовківництві. Будувалися заводи з переробки сільськогосподарської сировини. У 70 — 80-х роках почали використовувати пару.

У важкій промисловості швидше розвивалися ті галузі, що мали сировинну базу в країні. За 1880 — 1913 рр. видобуток вугілля зріс у 20 разів, міді — 13 разів. Потреби у залізній руді на 70 % покривалися за рахунок імпорту. Розвиток металургії прискорився після прийняття в 1895 р. 10-річної програми розвитку господарства з метою реорганізації та зміцнення збройних сил. 90 % контрибуції, отриманої після війни з Китаєм, спрямовувалося у важку промисловість. У 1913 р. виробництво чавуну і сталі забезпечувало потреби країни на 48 і 34 %. Інтенсивно зростало будівництво залізниць. За 1882 — 1890 рр. їх протяжність зросла в 10 разів. До 1906 р. було побудовано 2/3 колій, що існують до цього часу. Повільно розвивалося машинобудування. В 1913 р. в цій галузі працювало 60 тис. осіб. Прискорені темпи характеризували суднобудування, воєнну промисловість.

У цілому на початок першої світової війни механізація промисловості не завершилась. Чисельність фабричних робітників у 1913 р. становила 948 тис., у ремеслі, на мануфактурах — близько 2 млн осіб. Була поширена праця жінок і дітей.

Порівняно з європейськими країнами Японія за абсолютними показниками випуску продукції відставала. Однак темпи економічного зростання були високими.

Якісно нові зміни відбувалися в організації та управлінні виробництвом у промислово розвинених країнах. Провідна роль належала товариствам на основі акціонерної колективної власності. Посилився процес концентрації виробництва та централізації капіталу, що охопив основні галузі господарства. Акціонерна система підготувала умови для монополізації. Контроль за виробництвом і збутом від локальних ринків і промислових районів охопив цілі галузі промисловості, національний та світові ринки. Монополістичні об'єднання почали виникати та розвиватися в банківській сфері. Банки перетворилися на фінансові центри, що контролювали як грошовий капітал, так і промислове виробництво. Злиття банківського капіталу з промисловим зумовило формування фінансової олігархії.

У США процеси акціонування, концентрації виробництва і капіталу прискорилися після кризи 1873 р. Кількість підприємств збільшувалася повільніше, ніж вартість їхньої продукції. Так, в обробній промисловості за 1900 — 1913 рр. зростання становило відповідно 130 і 210 %. У 1914 р. акціонерні товариства становили 28,3 % всіх підприємств, випускали 83,2 % промислової продукції, на них працювало 80 % робітників. У 1910 р. підприємства за обсягом виробництва поділялися на невеликі (до 20 тис. дол.) — 67,2 %, середні (від 20 до 100 тис.дол.) — 21,3. великі (100 тис. дол. і більше) — 11,5 %. Корпорації, вартість продукції яких була понад 1 млн дол., виробляли міді — 99 %. свинцю — 92. прокату — 91, чавуну — 85,8, автомобілів, сільськогосподарських машин, продукції хімічної, електротехнічної, текстильної галузей — 50, переробляли м'яса - 80 %.

Монополізація розпочалася з виникненням залізничної імперії Вандербільта. Першою формою монополістичних об'єднань були пули (або картелі), які встановлювали ціни, розподіляли замовлення та прибутки. У 1866 р. виник соляний пул у штаті Мічіган, у 1870 р. — Чикагський пул, який контролював залізничні перевезення. Панівною формою монополій спочатку в легкій, потім у важкій промисловості стали трести. Першим з них був нафтовий трест Рокфеллера "Стандарт ойл Компані'', утворений у 1870р.

У 90-х роках провідна роль у монополізації промисловості, транспорту, банків перейшла до холдінг-компаній та концернів. У 1901 р. в США налічувалося 440 трестів з загальним капіталом 20.3 млрд дол.

Одночасно відбувалася монополізація банків. У 1890 р. у Нью-Йорку було 64 банки, що володіли капіталом 302 млн дол., у 1900 р. — 58, капітал яких збільшився до 548 млн дол. Інтенсивно, внаслідок злиття банківського та промислового капіталів, формувався фінансовий капітал.

Найбільшими американськими монополіями були групи Рокфеллера (контролювали 95 % американського видобутку нафти і 90 % її експорту, промислові підприємства, банки, залізниці), Моргана ("Юнайтед Стейтс Стіл'', що монополізував виробництво 2/3 сталі, трести в сільськогосподарському машинобудуванні, торговому пароплавстві, електротехнічна корпорація "Дженерал електрик", підприємства зв'язку, міського транспорту, страхові компанії), Пенсільванська група, група Вандербільта, групи Гульда, Гаррімана, три автомобільні корпорації: "Форд", "Дженерал моторе", "Крейслер" та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргана контролювали 112 банків.

Уряд намагався обмежити економічне панування монополій. -У 1890 р. було прийнято закон Шермана про заборону монопольної змови, який регулював торгівлю за межами окремого штату. В 1914 р. закон Клейтона заборонив встановлювати різні ціни на товари для окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента", обмінюватися директор ськими посадами. Однак антитрестівське законодавство фактично не застосовувалося.

У Німеччині активний розвиток акціонерної власності (грюндерства) почався з будівництва залізниць у 70-х роках XIX ст. У 1870 р. існувало 418 акціонерних товариств, за період 1871 — 1872 рр. з'явилося 978 нових з акціонерним капіталом 2,8 млрд марок. Процес монополізації охопив усі галузі промисловості. На відміну від США, монополії об'єднували більшу кількість підприємств (кілька сотень), існували у формі картелів і синдикатів. У 1879 р. їх кількість становила 14, в 1900 р. — 300, перед першою світовою війною кількість їх зросла в 2 рази. У кінці 90-х років XIX ст. — на початку XX ст. з'явилися перші трести: електротехнічні корпорації АЕГ і товариство "Сіменс".

Страницы: 1, 2, 3, 4