Курсовая работа: Режим робочого часу та житлове забезпечення в системі соціального захисту працівників митної служби України

Курсовая работа: Режим робочого часу та житлове забезпечення в системі соціального захисту працівників митної служби України

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра митного та адміністративного права.

Курсова робота з дисципліни

Митне право України на тему:

«Режим робочого часу та житлове забезпечення в системі соціального захисту працівників митної служби України»

м. Дніпропетровськ 2008 рік

План

Вступ

Розділ І. Режим робочого часу як соціальна гарантія працівників митної служби України

1.1 Поняття режиму робочого часу та його різновиди

1.2 Режим робочого часу в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях

1.3 Основні проблеми правового регулювання робочого часу в митних органах та шляхи їх вирішення

Розділ ІІ. Житлове забезпечення посадових осіб митної служби України в системі соціального захисту

2.1 Правове регулювання житлового забезпечення посадових осіб митної служби України

2.2 Проблеми житлового забезпечення посадових осіб митної служби України та шляхи їх вирішення

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Соціальний захист посадових осіб митних органів є сукупністю нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права та забезпечують механізм реалізації та захисту цих пільг і прав. Соціальному захисту посадових осіб митної служби України присвячено главу 67 МК. Відповідно до ч.1 ст.427 МК держава гарантує посадовим особам митної служби України соціальний захист і матеріально-побутове забезпечення.[2] До соціального захисту можна віднести режим робочого часу, до матеріально-побутового забезпечення – оплату праці, та житлове забезпечення. Виходячи, з того, що ні режим робочого часу, ні житлове забезпечення не находять свого нормативного закріплення в митному законодавстві, пропонуємо розглянути ці елементи соціального захисту.

Житлове забезпечення посадових осіб митних органів займає важливе місце у системі їх матеріального забезпечення, так як саме цей вид забезпечення разом із грошовим є тими стимулами, які заохочують даних осіб до високоефективної службово-трудової діяльності, надають змогу відчути турботу та захист держави їх соціальних інтересів. Важливість цього виду матеріального забезпечення полягає також у тому, що на працівників ДМСУ розповсюджуються певні обмеження та заборони, наприклад займатися підприємницькою діяльності у різних її проявах, які визначені у ст.ст.1 і 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”. Отже у сфері житлового забезпечення працівники митної служби можуть розраховувати лише на державу. Звідси, право на житлове забезпечення працівників митних органів кореспондується з обов’язком держави щодо його реалізації. Крім того, піклуючись про матеріальне забезпечення працівників ДМСУ, держава тим самим піклується про забезпечення правопорядку й законності у своїх сферах життєдіяльності.

Проте сьогодні відсутнє комплексне дослідження цієї проблематики, що у свою чергу обумовлює актуальність обраного напрямку наукового пошуку. Метою роботи є удосконалення теоретичних та практичних аспектів житлового забезпечення працівників ДМСУ. Для її досягнення необхідно розглянути систему нормативно-правових актів, які регулюють житлове забезпечення працівників ДМСУ, проаналізувати проблемні питання у цій сфері, окреслити перспективні напрямки удосконалення житлового забезпечення посадових осіб митних органів, зокрема і шляхом внесення відповідних змін та доповнень до нормативно-правових актів із зазначених питань.

Виконуючи роботу, слід перш за все визначити поняття робочого часу, так як воно не передбачено на законодавчому рівні. Для цього слід звернутися до теорії трудового права, в якій можна визначити різні думки щодо цього питання. Існує певна кількість науковців, до чиїх думок слід за необхідне звернутися під час написання роботи. Це перш за все І.Я. Кисельов, Александрова С.П., Іванов С.А., Болотіна Н.Б. та Щербина В.І..

В даній роботі досліджується не лише теоретичне поняття режиму робочого часу та його різновиди, а також його вплив на діяльність митних органів. Проблеми режиму робочого часу в митних органах є досить вагомими і невирішеними на сьогоднішній день.

Дані питання є актуальними і важливими сьогодні, адже робота митників впливає на діяльність усієї митної служби. Багато уваги слід надати новітнім режимам робочого часу, які склалися в країнах Заходу. Такі режими є досить перспективними на сьогоднішній день, а тому в роботі розглядається ряд пропозицій щодо запровадження нових режимів робочого часу в митних органах. Засоби для стимулювання працівника практично не відповідають тим зусиллям, які він так часто покладає на користь держави.

Розділ І. Режим робочого часу як соціальна гарантія працівників митної служби України

1.1 Поняття режиму робочого часу та його різновиди

Основним зі складових соціального захисту працівників митної служби України є режим робочого часу. Те, що даний аспект є елементом соціального захисту вище зазначених працівників є безспірним, адже режим робочого часу визначає період, протягом якого особа виконує свою трудову функцію. Відповідно до цього більш уточнюється час для відпочинку. Тобто, посадова особа митної служби чітко знає свій обов’язок працювати на робочому місці протягом визначеного часу, і відповідно – право на відпочинок. В ч.1 ст.3 КУ проголошується, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.[1] Як зазначено в ч.4ст..43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці…[1]. Якщо режим робочого часу не встановлено, то можна дійти висновку, що людина може працювати стільки, скільки цього бажатиме керівництво, а така праця може привести до знесилення працівника, зменшення його трудової активності, погіршення здоров’я. А як зазначено вище здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю, отже режим робочого часу є елементом соціального захисту митників. Режим робочого часу повинен бути збалансованим, щоб працівник мав можливість достатньо попрацювати і відпочити.

Також значення даної категорії полягає в тому, що працівник у вільний від роботи час має право на використання останнього на свій розсуд. Так ч.1 ст.32 КУ говорить, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Тому, посадова особа митної служби повинна чітко виконувати свою трудову функцію під час свого графіку роботи, але після його закінчення – ніхто не має права втручатися в її життєдіяльність.[1]

Визначення поняття робочого часу представляє як теоретичний так і практичний інтерес. З’ясування цього питання важливе для того, щоб можна було ті чи інші періоди роботи вважати виконанням трудової функції.

Для того, щоб визначити поняття робочого часу необхідно перш за все зазначити, що родовою ознакою робочого часу є те, що це – частина доби, виражена в годинах. Видовими ознаками виступають:

-  обмеження часу конкретними рамками, які визнаються державою або сторонами колективного договору робочим часом;

-  обов’язок власника надати в межах робочого часу працівникові роботу, обумовлену трудовим договором.

Легального визначення поняття робочого часу в КЗпП не міститься, тому слід звернутися до визначень, які сформульовані вченими.

Так, В. І. Щербина наводить визначення, відповідно до якого робочий час – це час встановлений законом або колективним чи трудовим договором на основі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, зобов’язаний виконувати свою трудову функцію. Стичинський Б.С., Зуб І.В., вважають, що робочий час – час, протягом якого працівник зобов’язаний трудитися згідно з трудовим договором і законодавством.[21]. Ми схиляємося до першого визначення, бо друге є досить вузьким і чітко не пояснює того, що робочий час повинен бути чітко визначений законом, тут лише пояснюється те, що працівник повинен трудитися згідно з трудовим договором або законом, а це не дає достатнього уявлення про робочий час.

Тривалість робочого часу повинна бути чітко визначна, тобто повинна існувати норма його тривалості. Така норма являє собою норматив робочого часу. Тому, норматив робочого часу являє собою встановлений законом або на його основі норму постійної тривалості робочого часу, яку необхідно виконати протягом певного календарного періоду.

Найбільш поширеним стандартом для економічно розвинених країн є 40-годинний робочий тиждень, за законодавством, та 35-40-годинна неділя за колективними договорами. У розвинених країнах нормальна продовжуваніть робочої неділі вище і досягає в деяких країнах 48 годин.[17].

Відповідно ст.50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.[3].

Надурочні роботи як, правило, компенсуються підвищеною заробітною платою (у відсотках до основної тарифної ставки), але є країни (Франція, Італія, Данія, Швейцарія), де законом чи колективним договором встановлено, що при визначених умовах надурочні роботи можуть компенсуватися відгулом.

З розвитком економічних та технологічних відносин стала поширеною робота зі змінами. Найбільш поширеною є робота у дві зміни, але на деяких підприємствах робота проводиться у три зміни і більше. Багатозмінна робота забезпечує більшу ефективність і рентабельність роботи за рахунок збільшення коефіцієнта використання обладнання.

Змінна робота, особливо у вечірній і нічний часи, пов’язана з великими незручностями, додатковим нервовим напруженням і, як показали дослідження, негативно відображається на здоров’ї працівників, їх сімейному житті, вихованні дітей. Це вимусило посилення стимулювання таких робіт, здатного компенсувати негативні сторони багато змінності і визвати у людей погодження на такий режим праці. Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

При введенні безперервної багатозмінної роботи багато колективів встановлюють скорочену продовжуваність робочої неділі (35-30 годин), обов’язковий медичний огляд осіб, зайнятих на багатозмінній роботі. Багатозмінний режим праці нерідко викликає активний або пасивний протест робітників, які сприймають його як замах на якість життя, як фактор, підсилюючий напруженість праці, передчасне пониження продуктивності робочої сили. Подальше розширення застосування такого режиму можливе тільки за умови скорочення тривалості робочого часу до 30-20 годин у тиждень. Якщо здійсняться прогнози футурологів про те, що саме такою буде продовжуваність робочого тижня в деяких країнах в ХХІ ст., багатозмінна робота, супроводжувана перебудовою режимів праці і відпочинку, стилю і способу життя, набуде, певно, більш широкого поширення.[22].

Як зазначено в ч.4ст..43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці…[1]. З цього випливає, що повинні бути створені належні умови праці, для того, щоб кожен зміг працювати. Крім нормування робочого часу існує також режим робочого часу. Режим роботи є істотною умовою праці, що впливає на роботоздатність працівника. Так, наприклад, протягом робочого дня працівник повинен відпочити, пообідати, адже він в першу чергу людина, яка має підтримувати свої життєві сили. Раціональне використання робочого часу набуває великого значення саме тепер, в умовах розвитку ринкових відносин і ускладнення господарських зв’язків при необхідності збільшення масштабів виробництва. Підвищується значення кожної години, кожної хвилини робочого часу, суворого дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку.

Режим роботи на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Як визначає Бабаскін А.Ю. «Режим робочого часу – порядок розподілу норми робочого часу протягом певного календарного періоду.», таке ж визначення наводить П.Д. Пилипенко. В.І. Прокопенко взагалі виходить з того, що режим робочого часу – це початок і закінчення щоденної роботи, визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку.[23]. Кожне з наведених понять не вичерпують зміст режиму робочого часу. Тому, ознайомившись з думками вчених, хочу запропонувати таке визначення даного поняття: режим робочого часу – це порядок розподілу норми робочого часу протягом певного календарного періоду, визначений законодавством або локальним нормативно-правовим актом (правилами внутрішнього трудового розпорядку).Режим робочого часу передбачає структуру робочого тижня (5,6 днів), тривалість щоденної роботи, початок і закінчення робочого дня, час і тривалість перерви для відпочинку і харчування, кількість змін на протязі облікового періоду.

Розрізняють загальні й спеціальні режими робочого часу. До загальних режимів належать п'ятиденний тиждень і шестиденний тиждень. За загальним правилом, встановленим у законодавстві. В Україні установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При цьому тривалість щоденної роботи визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку або графіках змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним профспілковим органом. На тих підприємствах, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем (ст. 52 КЗпП).

До спеціальних режимів робочого часу належать такі:

1) змінна робота;

2) гнучкий графік роботи;

3) роздроблений робочий день;

4) ненормований робочий день;

5) вахтовий метод організації роботи.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно. Найбільш поширена робота у дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами відповідно до ст. 59 КЗпП має становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи час перерви на обід). У тих випадках, коли тривалість зміни більше 8 годин, міжзмінний відпочинок компенсується збільшенням тривалості щотижневого безперервного відпочинку. Не допускається призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Графіки змінності встановлюються роботодавцем за погодженням з виборним органом профспілкової організації і є обов'язковими для сторін трудового договору.

Як зазначає І.Я. Кіселєв на Заході спостерігається тенденція зростання застосування багатозмінних робіт. Найбільш поширена робота у дві зміни, хоча застосовується навіть 5-змінна робота. Багатозмінна робота забезпечує велику ефективність і рентабельність виробництва, але викликає опір з боку працюючих. Тому передбачається значне стимулювання багатозмінного режиму. Перш за все це підвищена оплата у вигляді надбавки в розмірі від 10 до 30 % залежно від виду зміни. Встановлено додаткову відпустку за роботу у вечірню чи нічну зміну, скорочену тривалість нічної зміни, заборону залучення до таких робіт осіб похилого віку. Подальше поширення такого режиму пов'язується з необхідністю скорочення тривалості робочого тижня до 30—20 годин на тиждень.[17].

Гнучкий графік роботи — форма робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу — не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві — не більше 12 годин, включаючи перерви.

Наступного року цей режим роботи було рекомендовано застосовувати й для інших працівників.

Гнучкий графік роботи є ефективним режимом робочого часу, який враховує інтереси як працівника, так і роботодавця, і може бути рекомендований для широкого застосування. Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийнятті на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з виборним органом профспілки, що діє на підприємстві, або іншим представником трудового колективу.[18]. Так, слід звернути увагу на французький Закон від 28 лютого 1986р. про гнучкий робочий час, який дає адміністрації підприємств право протягом усього року залежно від необхідності виробництва змінювати продовжуваність робочого тижня від 37 до 44 годин, тобто, по суті, вводить сумований облік робочого часу на основі одного року. В 1985 р. в ФРН робота «за викликом» була легалізована і отримала певну законодавчу регламентацію. По-перше, встановлено, що згодою сторін повинна бути певна недільна продовжуваність робіт «за викликом». Якщо такий договір відсутній, продовжуваність робочого тижня – 10 годин. По-друге, відомо, що працівник повинен вийти на роботу «за викликом», якщо був попереджений про це за 4 години. При кожному виході на роботу він повинен бути залученим протягом 3 годин підряд. Дана модель режиму є досить перспективною вона враховує як потреби виробництва, так і працівника. Адже, кожен має індивідуальне навантаження (протягом дня, тижня, місяця, кварталу, року, усієї трудової діяльності), залежно від специфіки особистості (біологічних особливостей, генетичного коду, статі, віку, сімейного стану, психіки, життєвого ритму).

Найбільше поширення отримав «слизький» графік роботи, особливо в європейських країнах, і «стиснутий » робочий тиждень, головним чином в США.

При «слизькому» графіку роботи початок і кінець робочого дня для кожного працівника визначається з врахуванням йог бажання за умови, що протягом певного відрізка робочого дня («час обов’язкової присутності») всі працівники повинні знаходитись на роботі. На початку і в кінці робочого дня кожен працівник може кожного дня приходити і уходити у зручний для нього час, при цьому допускається недотримання (у визначених рамках) встановленої продовжуваності щоденної, а іноді щотижневої продовжуваності робочого часу за умови, що тривалість робочого часу за обліковий період (неділя, місяць, квартал, іноді рік) не перевищує нормального числа робочих годин (сумований облік робочого часу). Врахування робочого часу кожного окремого працівника проводиться за допомогою спеціальних автоматичних приладів (лічильників).

При «стислій» робочій неділі тижневий робочий час відпрацьовується протягом чотирьох чи трьох робочих днів, тривалість яких відповідно збільшується, а працівники отримують тривалий період тижневого відпочинку (три або більше днів).

Режим роботи з роздробленим робочим днем передбачає поділ робочого дня на частини, між якими є перерва тривалістю більше 2 годин, або є дві та більше перерв, включаючи й перерву на обід. При цьому загальна тривалість робочого дня не може бути більшою від встановленої законодавством або графіком змінності [16]. Такий режим роботи рекомендується вводити для зручності обслуговування населення, зокрема на підприємствах, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня: підприємствах торгівлі, громадського харчування, комунального та побутового обслуговування населення, підприємствах зв'язку, для водіїв міського транспорту та ін. Роздроблений режим роботи встановлюється роботодавцем за згодою з виборним органом профспілки. За роботу в таких умовах встановлюється доплата до заробітної плати. Умови її надання визначаються у відомчих нормативно-правових актах про особливості оплати праці в окремих галузях або колективному договорі підприємства, установи, організації.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. На підприємствах, в установах, організаціях список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Колективним договором встановлюється конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки з кожного виду робіт, професій та посад. Додаткова відпустка надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Режим з вахтовим методом організації робіт регламентується Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 р. № 794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 р., а також Тимчасовим положенням про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом МНС України 20 травня 1999 р. № 147[23]. Як зазначає Кривой В.І. вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод організовується за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постійного проживання. На роботу вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому, так і їх окремі підрозділи або створюватися комплексні бригади для виконання визначеного обсягу робіт.

Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспілки, — 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин.

Власник зобов'язаний забезпечити працівникам соціально-побутові умови — проживання, транспорт, спецодяг, щоденне гаряче харчування, медичне обслуговування.[19].

Отже, підводячи підсумки, слід зазначити, що легального визначення поняття режиму робочого часу немає в Україні. Враховуючи різні думки, наведені вченими (І.Я. Кисельовим, Александровою С.П., Івановим С.А., Болотіною Н.Б. та Щербиною В.І.), можна зробити висновок про те, що робочий час – це час встановлений законом або колективним чи трудовим договором на основі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, зобов’язаний виконувати свою трудову функцію.

Режим робочого часу є досить різноманітним в Україні, найбільш поширеними є загальні й спеціальні режими робочого часу. В Україні установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. До спеціальних режимів робочого часу належать такі: змінна робота, гнучкий графік роботи, роздроблений робочий день, ненормований робочий день, вахтовий метод організації роботи.

Як зазначає І.Я. Кіселєв на Заході розвивається тенденція до індивідуалізації режиму робочого часу, з’явилися нові режими, а саме: найбільше поширення отримав «слизький» графік роботи, особливо в європейських країнах, і «стиснутий » робочий тиждень, головним чином в США. В наступній главі буде розглянуто перелічені режими робочого часу в контексті належної організації діяльності митних органів.

житлове забезпечення митна соціальна

1.2 Режим робочого часу в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях

Відповідно до ст. 43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Конституція забезпечує реалізацію права на працю як шляхом роботи на підприємствах, в установах, організаціях різних форм власності і господарювання, так і шляхом вступу на державну службу. Частина 2 ст. 38 Конституції гарантує громадянам рівноправний доступ до державної служби.[1]

Страницы: 1, 2, 3