Курсовая работа: Загальна характеристика митних режимів України

Курсовая работа: Загальна характеристика митних режимів України

План

Вступ

1.  Загальна характеристика митних режимів України

1.1 Визначення поняття, система, зміст митного режиму

1.2 Класифікація митних режимів

1.3 Митні режими в механізмі державного регулювання зовнішньоторгової діяльності (історичні аспекти розвитку на прикладі Франції)

2.  Проблеми застосування та шляхи вдосконалення окремих митних режимів

2.1 Спеціальна митна зона

2.2 Переробка поза/на митній території України

2.3 Реімпорт та реекспорт

2.4 Тимчасове ввезення (вивезення)

Висновок

Список використаних джерел та літератури

митний режим реімпорт реекспорт

Вступ

Докорінна зміна основного закону, що регулює митну справу, обумовила нормативний вакуум підзаконних актів. Найбільше це позначилося на процедурі митного оформлення вантажів та транспортних засобів відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України.

Актуальність дослідження проблем правової природи та змісту категорії «митний режим», класифікації митних режимів зумовлена тим, що ця категорія у вітчизняній літературі та законодавстві не є чітко визначеною. З набранням чинності якісно нового Митного кодексу України від 2002 р. виявилася відсутність ефективної системи нормативних актів щодо порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України із застосуванням конкретних митних режимів, більше того ці нормативні акти містять дуже велику кількість колізій, що зумовлює проблеми в застосуванні митних режимів.

Метою моєї роботи є визначити поняття митного режиму, як одного із видів адміністративно-правового режиму, який в свою чергу є видом правового режиму, систему та зміст митних режимів в Україні, розглянути класифікацію митних режимів, дослідити історичні аспекти розвитку митних режимів на прикладі Франції в механізмі державного регулювання зовнішньоторгової діяльності, дослідити проблеми застосування та шляхи вдосконалення окремих, на мій погляд найбільш не досконалих митних режимів.

Митний кодекс України визначає митний режим як сукупність норм, встановлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.

Митний режим — основна категорія українського митного законодавства. Процес митного оформлення залежно від обраного митного режиму обумовлюється (а) вимогами законодавства до зовнішньоекономічної угоди, тобто мети переміщення товару і (б) здійсненням деякого обсягу митних процедур — операцій, що пов'язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також зі сплаченням передбачених законом податків і зборів (п.19 ст. 1 МК України).

Обраний митний режим впливає на можливість переміщення деяких категорій товарів, порядок митного оформлення та митного контролю, обкладення митними платежами, а також визначає обсяг митних процедур, що мають трансформуватися у процесі митного оформлення товарів та транспортних засобів у конкретний митний режим.

За допомогою митного режиму визначають:

- порядок переміщення товару через митний кордон України залежно від його призначення (мети переміщення);

- умови знаходження товарів та можливе використання його на (поза)митній території;

- права й обов'язки користувача (беніфіціара) митного режиму;

- обсяг повноважень митних органів.

1. Загальна характеристика митних режимів України

1.1 Визначення поняття, система, зміст митного режиму

На сучасному етапі поняття «режим» усе більше утверджується в юридичній науці як одна з найважливіших її категорій. Взагалі, поняття «режим», «правовий режим» і «адміністративно-правовий режим» є тісно взаємопов'язаними як «загальне», «особливе» та «часткове», що дає можливість з'ясувати сутність поняття «митний режим», застосувавши метод діалектики, основою якого є розкриття часткового через загальне.

Французьке слово «режим» - управління, може вживатися в значеннях: державний устрій; точно встановлений розпорядок життя; умови існування чого-небудь; система правил, заходів, запроваджуваних для досягнення певної мети.

Визначення ознак, що характеризують поняття «режим», утруднено тим, що в юридичній літературі, залежно від авторського підходу, вкладається різний зміст у це поняття, воно трактується у вузькому і в широкому розумінні. А.Е. Наташев та Н.С. Стручков висловили думку, що "режим" у вузькому значенні — це сукупність правил поведінки, а в широкому - вся система заходів, що використовується для досягнення поставленої мети[23, с. 100].

Слід зазначити, що широке тлумачення є більш прийнятним для визначення поняття «правовий режим», оскільки охоплює як правовий статус суб'єктів відносин, так і встановлені державою методи забезпечення передбачених законом правовідносин. Б.В. Ісаков визначає правовий режим як соціальний режим певного об'єкта, закріплений правовими нормами й забезпечений сукупністю правових заходів[2, с. 258].

Правовий режим можна визначити як систему норм права, що регулює суспільні відносини за допомогою засобів правового регулювання (дозволів, заборон, позитивних зобов'язань). При цьому критерієм поділу на галузеві види є найхарактерніший для певного режиму засіб правового регулювання.

Оскільки в правовому режимі діє особливий юридичний порядок, характерний для кожної галузі права, можна стверджувати, що правовий режим галузі права являє собою сукупність юридичних засобів регулювання, опосередкованих галузевим методом правового впливу й характерними для галузі принципами.

Адміністративному праву притаманні галузеві режими, засновані на заборонах, приписах і позитивних зобов'язаннях[23, с. 101].

В.В. Ласточкін кваліфікує адміністративно-правовий режим як сукупність правових засад і необхідних організаційних управлінських заходів, що забезпечують порядок реалізації окремими громадянами своїх прав та обов'язків, а також такий порядок діяльності державних органів, який найадекватніше відповідає інтересам безпеки й охорони громадського порядку на суворо обмеженій ділянці державного управління[12, с. 55-56].

Адміністративно-правовий режим впливає на діяльність державних органів у їхній взаємодії з громадянами та організаціями щодо реалізації кожним своїх функціональних обов'язків у регулюванні різних соціальних об'єктів і процесів. Він може бути схарактеризований як загальний режим діяльності державних органів, розрахований на повсякденну адміністративну роботу, типові управлінські ситуації. Коли ж вимагаються особливі заходи виконавчої діяльності, де застосовуються щодо певного об'єкта на чітко визначеній території, тоді встановлюються спеціальні адміністративно-правові режими[1, с. 412].

Говорити про спеціальні адміністративно-правові режими можна лише тоді, коли вони отримали своє законодавче закріплення. Як правило, в законі визначаються вид режиму та його носій, умови запровадження, суб'єкт, що здійснює режимне управління, режимні заходи[9, с. 42-43].

Найважливішим критерієм для здійснення класифікації наявних адміністративно-правових режимів є об'єкт спрямування дії «режимних норм», їх спеціальна спрямованість на дотримання національної безпеки. Різновидом спеціальних адміністративно-правових режимів, спрямованих, зокрема, на безпеку економічну, є митний режим з усіма притаманними йому функціями[23, с. 102].

Притаманною тільки митному режиму ознакою є специфіка його об'єкта - правовідносини щодо встановлення порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон. Митний режим розглядається більшістю правознавців як один із видів адміністративно-правового режиму, який знаходить своє відбиття в наукових працях Д.М. Бахраха, О.П. Альохіна, Ю.М. Козлова, К.К. Сандровського, Ю.О. Тихомирова, С.В. Ківалова, О.М. Козиріна, М.І. Матузова, О.В. Малька та інших учених. У юридичній літературі, присвяченій митним режимам, розглядаються, як правило, тільки деякі його особливості, властиві митним режимам. Наприклад, О.М. Козирін стверджує, що за допомогою митного режиму визначаються: порядок переміщення товару через митний кордон; умови його знаходження на митній території чи поза нею; права й обов'язки користувача (бенефіціара) митного режиму; додаткові вимоги до товару й до статуту особи, яка переміщує товар, та ін. [10, с. 7]. Ю.О. Тихомиров до елементів загального митного режиму відносить: заходи економічної політики, тобто адміністративний вплив на ввезення й вивезення товарів шляхом встановлення заборони й обмежень, що передбачає ліцензування, квотування й застосування інших адміністративних важелів регулювання економічних процесів; митне оформлення; митні платежі; митний контроль; правила використання й розпорядження митними товарами і транспортними засобами [26, с. 411]. С.В. Ківалов зробив висновок про те, що сукупність правил, що встановлюють митний режим, визначається нормами міжнародних угод, правовими нормами національного законодавства й нормами з технічним змістом, які регулюють права й обов'язки осіб у зв'язку з переміщенням товарів та інших предметів через митний кордон [8, с. 20].

Визначення поняття «митний режим», його видів, порядку їх застосування є однією з найважливіших новел нового МКУ. В Митному кодексі України 1991 р. не роз'яснювалося поняття «митний режим», не наводився їх перелік (лише в розділі IV вказувався загальний порядок стосовно пропуску через митний кордон України товарів та інших предметів)[13].

В науковій літературі категорія «митний режим» вживається в значенні загального та спеціального митних режимів. Загальний митний режим розуміється як постійний загальнодержавний режим, який встановлює засади порядку переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів.

У юридичній науці триває полеміка стосовно розмежування категорій «митний режим» і «митно-правовий режим». Зокрема, В.С. Нерсесянц підкреслює, що зміст митного режиму становлять не тільки положення, які знайшли своє вираження в нормах права й, відповідно, є загальнообов'язковими, формально визначеними, охоронюваними державою, а й технічні норми (під час функціонування митного режиму посадова особа митного органу здійснює митний огляд із застосуванням технічних пристроїв) та інші норми (наприклад корпоративні) [21, с.246].

Під митно-правовим режимом розуміють сукупність правових норм, які, залежно від заявленої мети переміщення товарів та інших предметів, визначають порядок такого переміщення; умови перебування товарів та інших предметів на митній території держави; встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, що при цьому виникають; обсяг і зміст митних процедур, які здійснюються митними органами[22, с.6].

Слід зазначити, що «загальний митний режим» є лише науковою категорією, оскільки чинне законодавство України не містить такого поняття [23, с.103].

Використовуючи як критерій класифікації обсяг процедур митного контролю, що змінюється залежно від об'єктів та суб'єктів - користувачів митного режиму, О. Нападистий поділяє загальний митний режим на звичайний (передбачає загальні правила переміщення товарів через митний кордон України й поширюється на всю митну територію України); особливий (пільговий), яким передбачається можливість звільнення від окремих форм митного контролю (ввезені дипломатичними представництвами інших держав на митну територію України товари для службового користування, звільняються від митного огляду), і посилений митний режим (використовується для захисту національного культурного надбання відповідно до Закону України «Про ввезення (вивезення) та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р.)[19, с. 70].

Звичайний митний режим передбачає встановлені законодавством України загальні правила переміщення товарів і транспортних засобів через митну територію України (діють на всій митній території України), до яких можна застосувати всі засоби митного контролю.

Порядок розміщення товарів у конкретному митному режимі свідчить про те, що кожний митний режим має свою внутрішню структуру, яка є складною, що й обумовлює різні характеристики, підходи при його дослідженні. Таким чином, вирішення цього завдання ще потребує свого вираження.

До прийняття нового МК України не знаходила відбиття в українському законодавстві й Міжнародна конвенція про спрощення й гармонізацію митних процедур (1974 р.) - так звана Кіотська конвенція. У 1999 р. Радою Всесвітньої митної організації вона була змінена з метою модернізації митних процедур для їх ефективного використання у ХХІ ст. Ця Конвенція не використовувалась, хоча й проте була врахована в новому МК, орієнтованому на міжнародні норми і стандарти. Ось чому прийняття нового МК України - це важливий крок на шляху приєднання України до зміненої Кіотської конвенції. Він відповідає сучасному розвитку митного законодавства, орієнтованому на міжнародні норми і стандарти, які саме й забезпечують ділову стабільність і дієвість світової торгівлі[28, с. 60].

О. Нападистий, зазначив, що при визначенні поняття "митний режим" насамперед необхідно відобразити найважливіші положення, які становлять зміст цього поняття. На його думку, це а) сукупність правил, що застосовуються митними органами (залежать від заявленої мети переміщення товарів фізичними чи юридичними особами через митний кордон), і б) сукупність правил, що регулюють безпосередньо сам порядок переміщення товарів і застосування до них митних процедур. Він запропонував при правовому забезпеченні митного режиму виходити з того, що спочатку необхідно на законодавчому рівні закріпити визначення загального митного режиму, а вже потім на його підставі вирізняти інші види митних режимів залежно від об'єкта митного контролю у сфері торговельного, неторговельного обороту й цілей переміщення цього об'єкта через митний кордон [19, с. 71]. Є також роботи, в яких елементи митного режиму розглядаються в контексті теорії митного контролю, митного оформлення та ін.

Можна погодитися з думкою О.М. Козиріна про зміст митного режиму, до якого він відносить:

а)умови митного режиму — обставини, які обумовлюють можливість розміщення під нього товарів та транспортних засобів;

б)вимоги — дії, під час виконання яких є можливість завершити митний режим;

в)обмеження — прямі або непрямі заборони здійснення з ними деяких дій [10, с. 15]

Отже, більшість вчених вважають, що митний режим є видом адміністративно правового режиму, а тому має свої особливості. Новий Митний кодекс значно розширив коло дозволених до використання режимів, хоча й не ліквідував наявності численних прогалин і не дозволив повною мірою застосовувати окремі митні режими. Прийняті на розвиток Кодексу підзаконні акти (постанови Кабінету Міністрів, відомчі акти митної служби та ін.) не створили комплексного правового регулювання для кожного режиму визначеного в МК України

Крім того, застосування кожного з визначених на законодавчому рівні митних режимів необхідно детально й докладно регламентувати. Регулюванню підлягають усі аспекти відносин поміж користувачем митного режиму й митним органом. Розкриття змісту кожного режиму повинно забезпечуватись окресленням його умов використання, встановленими обмеженнями в застосуванні й вимогами, які супроводжують його реалізацію. Під умовами митного режиму розуміються обставини, які зумовлюють можливість розміщення відповідно до нього товарів і транспортних засобів, під обмеженнями - безпосередні або опосередковані заборони на здійснення щодо них відповідних дій, а під вимогами — дії, зі здійсненням яких пов'язана можливість завершення митного режиму. При цьому в рамках одного митного режиму можуть установлюватись вимоги, умови, обмеження і не тільки загального характеру, а й ті, що належать до окремих видів товарів. Відсутність систематизованого законодавства щодо застосування митних режимів заважає закріпленню режиму законності в митній сфері.

1.2 Класифікація митних режимів

Для глибшого розуміння змісту категорії «митний режим» необхідно звернутися до наявної в літературі класифікації митних режимів.

В.Г. Драганов поділяє митні режими, залежно від їхньої ролі в процесі господарської діяльності, на дві групи. Дія першої є характерним загальний, без будь-яких винятків та обмежень, порядок застосування митних засобів і методів регулювання. З економічного погляду митні режими цієї групи є відносно самостійними й завершеними комерційними операціями (випуск для вільного обігу, реімпорт, експорт, реекспорт).

Другу групу складають так звані «економічні» митні режими, які вирізняються гнучкішим використанням митно-правових інструментів регулювання і є результатом їх адаптації до різних потреб учасників зовнішньоекономічної діяльності. Пропонуючи своїм користувачам певні економічні вигоди (наприклад звільнення від сплати мита), митні режими цієї групи допускають використання товарів лише з чітко визначеною метою[5, с. 656].

М.М. Салогор поділяє митні режими за такими критеріями:

1) жорсткість впливу на економічні відносини (звичайний, який передбачає загальні правила переміщення товарів, транспортних засобів та інших предметів через митний кордон України; пільговий, що передбачає звільнення від окремих форм митного контролю - особистому оглядові не підлягають народні депутати України при переміщенні через митний кордон України; посилений, який використовується для захисту, наприклад культурного надбання України); 2) за ознакою об'єкта (наприклад, режими транспортних засобів, режими валют і валютних цінностей, товарів тощо)[24, с. 60-64];

Класифікацію за ознакою об'єкта можна деталізувати й виокремити, наприклад, особливі режими переміщення через митний кордон України нафти, нафтопродуктів тощо.

3) обсяг прав та обов'язків іноземних суб'єктів господарської діяльності порівняно з суб'єктами господарської діяльності України та територія застосування.

Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України ст. 185 МКУ запроваджуються такі види митного режиму: 1) імпорт; 2) реімпорт; 3) експорт; 4) реекспорт; 5) транзит; 6) тимчасове ввезення (вивезення); 7) митний склад; 8) спеціальна митна зона; 9) магазин безмитної торгівлі; 10) переробка на митній території України; 11) переробка за межами митної території України; 12) знищення або руйнування; 13) відмова па користь держави.

Незважаючи на суттєві відмінності, у митних режимів є багато спільного, їх можна поділити на три основні групи.

До першої групи належать митні режими: «імпорт» «експорт», «реімпорт», «реекспорт», «спеціальна митна зона», що передбачають перехід права власності на товари в процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій і мають завершений характер.

До другої групи можна віднести митні режими, що застосовуються в межах надання певних послуг у процесі зовнішньоекономічної діяльності й допускають використання товарів тільки за визначеною метою й дотриманням обмежень, установлених законодавством України («митний склад» - зберігання товарів під митним контролем; «магазин безмитної торгівлі» - зберігання товарів і торгівля ними у пунктах пропуску через митний кордон; «транзит» - перевезення товарів під митним контролем територією України: «тимчасове ввезення» - переміщення товарів для проведення виставок).

До цієї ж групи входять митні режими: «переробка на митній території України», «переробка поза митною територією України».

До третьої групи належать митні режими знищення або руйнування, відмови на користь держави і реімпорту (за певних умов), які застосовуються у разі припинення зовнішньоекономічних операцій через неефективність або неможливість здійснення подальших дій з товарами на внутрішньому ринку (наприклад через відсутність необхідних документів, втрату товарами споживчої якості)[23, с. 104].

Залежно від значення та місця митних режимів у загальному процесі господарської діяльності їх поділяють на дві групи. Для першої — характерний загальний, без жодних винятків і обмежень, порядок застосування митних процедур. З економічного погляду митні режими цієї групи є своєрідними регуляторами відносно самостійних та завершених комерційних операцій, що не потребують подальшого митного контролю за використанням товарів після їх митного оформлення (імпорт, реімпорт, експорт, реекспорт).

Другу групу складають так звані економічні режими, які відрізняються більш гнучким використанням митно-правових інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності та потребують подальшого митного контролю після здійснення митного оформлення товарів, а також є результатом їхньої адаптації до різних потреб беніфіціарів митного режиму [5, с. 656].

Економічні митні режими пропонують своїм користувачам деякі економічні вигоди та переваги у вигляді повного або часткового звільнення від сплати мита та інших податків, а також незастосування заходів нетарифного регулювання. Але використовувати товари в цих режимах допускається тільки з визначеною метою.

До цієї групи можна віднести всі інші передбачені Митним кодексом України митні режими.

В аспекті митно-правової проблематики застосування митні режими можна класифікувати за завершеністю митного контролю.

До першої групи відносять режими, під час застосування яких товари після митного оформлення переходять у повне розпорядження власника без подальшого контролю з боку митних органів за їх використанням (ч.5 ст.43 МК України) [14]. Це режими імпорт, реімпорт, експорт, реекспорт.

Митні режими, що відносяться до другої групи, допускають використання товарів відповідно до визначеної мети та із забезпеченням суворого додержання умов, які встановили митні органи: транзит, тимчасове ввезення (вивезення), митний склад, спеціальна митна зона, магазин безмитної торгівлі, переробка на митній території України, переробка за межами митної території України, знищення або руйнування, відмова на користь держави. Згідно з вимогами до застосування вказаних режимів вони потребують подальшого контролю з боку митних органів за їх використанням і після виконання свого завдання вимагають завершення митного контролю шляхом оформлення вантажної митної декларації відповідно до митного режиму що забезпечує зняття товару з контролю в митних органах.

Деякі науковці використовують інші класифікаційні критерії: територія дії (митний склад, спеціальна митна зона, магазин безмитної торгівлі), час дії (триваючі — тимчасове ввезення (вивезення), переробка на митній території України, переробка за межами митної території України), напрям переміщення товару[25, с. 59].

На думку Є.А. Болибока, митні режими, визначені МК України, доцільно класифікувати на п'ять груп.

До першої належать режими, які використовуються при здійсненні основного обсягу зовнішньоторговельних операцій, пов'язаних з продажем українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів в інші країни і з закупівлею товарів для потреб вітчизняного виробника. Це експорт, реекспорт, тимчасове ввезення (вивезення), імпорт; реімпорт, спеціальна митна зона.

До другої слід включити митні режими, за яких переміщення товарів через кордон поєднується з виконанням митними органами конкретних операцій в інтересах відповідних організацій або осіб з наданням для них певних послуг. Це режими митного складу, магазину безмитної торгівлі.

До третьої доцільно віднести режими, у рамках яких товари перемішуються через кордон у зв'язку з їх переробкою в іншій країні. Це переробка на митній території або за межами митної території.

Четверта об'єднує режими, які використовуються при припиненні зовнішньоекономічних операцій у зв'язку з неможливістю дозволу реалізації транзиту або його неефективністю на ринку України. Це такі, як знищення або руйнування, відмова на користь держави.

До п'ятої групи відносять митні режими, при яких товари не купуються і не реалізовуються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, а переміщуються через територію України з метою доставки з однієї іноземної країни в іншу. До цієї групи належить транзит[3, с. 164].

Класифікація за професором Гребельником:

1.  Режим основного обсягу зовнішніх операцій (Імпорт, Експорт, Реімпорт, Реекспорт, Тимчасове ввезення/вивезення)

2.  Режими відповідно до яких можна надавати послуги (МБТ, МС)

Страницы: 1, 2, 3