Реферат: Бюджетный дефицит

По-третє, існує проблема співвідношення розміру державного сектора і приватного. Внаслідок збільшених витрат держави росте державний сектор, а внаслідок ефекту витиснення скорочується приватний сектор. Якщо ж підвищені державні витрати, крім того, не сполучені з підвищеними державними інвестиціями, то через скорочення інвестицій постраждають майбутні покоління.

Найбільше тяжким для майбутніх поколінь є зовнішній борг, тому що його виплата не буде лише перерозподілом прибутків між громадянами держави. З іншого боку, зовнішнє фінансування дозволяє країні розширити державний сектор без скорочення приватного сектора.

3.  ВЗАЄМОДІЇ БЮДЖЕТНОЇ ТА МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

За роки незалежності Україна пройшла щонайменше два основних етапи свого макроекономічного розвитку. На першому етапі (упродовж 1992—1995 років) уряд упроваджував м'яку фіскальну політику, що підтримувалася м'я­кою монетарною. Значні обсяги бюджетного дефіциту покривалися тільки за рахунок кредитних емісій Національного банку. Зовнішнє фінансування йшло переважно на поточні видатки — усе це зумовлювало розкручування інфляції до гіперінфляції, вибувалося значне зниження реального валового внутріш­нього продукту (табл.1).

Таблиця 1

* Без вирахування списаної заборгованості перед НБУ (7747,98 мли. грн.).

Другий етап (із 1995 року) був пов'язаний з уведенням національної гро­шової одиниці — гривні й характеризувався переходом до жорсткої монетар­ної політики. Завдяки цьому вдалося стримати інфляцію, стабілізувати грошо­ву одиницю і довіру до неї. Поряд із цим м'яка фіскальна політика, при про­веденні якої існував і існує значний бюджетний дефіцит, призводить до зрос­тання державного боргу, в тому числі зовнішнього, одночасно зростають обся­ги виплат за боргом, що потребує значних валютних коштів для його обслуго­вування. Стрімке зростання державного боргу на фоні продовження економіч­ного спаду знижує довіру до України як держави, спроможної платити за своїми боргами. Крім того, щорічні недонадходження грошових платежів до бюджету з одночасною необхідністю спрямування значних обсягів коштів на розрахунки за боргами призвели до накопичення боргу із заробітної плати і соціальних виплат, недофінансування майже всіх державних програм. Тобто існував як наявний, так і прихований дефіцит (табл.2).

 Таблиця 2

* 3 урахуванням списаної перед НБУ заборгованості (7747,98 мли. гри.).

** Планове залучення коштів на фінансування дефіциту бюджету від НБУ.

Проведення м'якої бюджетної політики протягом семи років незалеж­ності разом із м'якою і жорсткою монетарною політикою призвело до хроніч­ного економічного спаду, створення тромбів у фінансовій системі, низької по­даткової дисципліни, зростання недоїмки за платежами у бюджет та накопи­чення небезпечного рівня державного боргу (табл. 3).

Таблиця З

Для створення умов тривалого економічного зростання виникла нагальна потреба у переході до жорсткої бюджетної політики й одночасного обережно­го пом'якшення монетарної. Обов'язковою передумовою пожвавлення еконо­мічного зростання повинен бути профіцит бюджету, який дасть змогу обме­жити частку держави у перерозподілі кредитних ресурсів і спрямувати їх на ринкових засадах через банківську систему у реальну економіку. Розвиток реального сектора економіки завжди передбачає створення нових робочих місць, існування конкурентного середовища, які, у свою чергу, сприяють роз­ширенню податкової бази, збільшенню кількості прибуткових підприємств і галузей, поліпшенню добробуту населення (табл.4).

Таблиця 4

Попередні роки характеризувалися завищеними обсягами дохідної частини бюджету, яких економіка не бажала сплачувати. Нерівноправність умов для платників податків, одні з яких мали як галузеві, так і штучні пільги, а інші по­винні були сплачувати податки за двох, сприяла поширенню бартеризації і взаємозаліків, кризі неплатежів, низькій податковій дисципліні, зростанню не­доїмки, що, у свою чергу, викликало необхідність збільшувати бюджетні ресур­си через запозичення (тобто бюджетний дефіцит), що призвело до зростання об­сягу бюджетних коштів, спрямованих на обслуговування та погашення держав­них боргів. Тут є прорахунки як уряду, так і Верховної Ради України (табл. 5).

Таблиця 5

 Природною реакцією на зовнішні й внутрішні шокові економічні явища 1997—1998 років у розвинутих країнах було зменшення державного споживан­ня, збільшення безробіття. Однак Україна пішла іншим шляхом, поставивши за головну мету захист вітчизняного виробника через надання податкових пільг і звільнень, уведення багатьох вільних економічних зон, реструктуриза­цію і списання податкової заборгованості, що тільки руйнувало новостворене слабке конкурентне середовище.

Такі заходи не привели до позитивного результату: реальний ВВП і далі знижується, обсяги виробництва падають, зростає кількість збиткових під­приємств, взаємні неплатежі та бартерний обмін між підприємствами, поши­рюються очікування податкової амністії і нових звільнень, тому зростає і не­доїмка за належними до бюджету платежами. Стан виконання бюджету погір­шується: залишається небезпечним рівень бюджетної заборгованості із заро­бітної плати й соціальних виплат, критичним є стан розрахунків бюджетних організацій за спожиту енергію, товари і послуги. Борги бюджетних установ створюють перешкоди у виконанні вітчизняними підприємствами зовнішніх зобов'язань перед постачальниками газу, нафти й іншої імпортної продукції, що також не поліпшує іміджу держави (табл. 6).

Таблиця 6

Якщо ми ставимо за мету економічне зростання, перелом довгострокових негативних тенденцій економічного розвитку, це потребує впровадження жор­сткої непопулярної бюджетної політики. Передусім бюджет повинен базувати­ся на реально існуючих ресурсах: обсяг видатків, які може собі дозволити дер­жава, залежить від можливого рівня реальних доходів і можливостей фінансу­вання дефіциту бюджету. Завищені показники ресурсів однозначно ведуть до зростання державного боргу у будь-яких його проявах. Як результат такої по­літики — процентні платежі за боргом витісняють усі інші бюджетні платежі, в тому числі виплати заробітної плати і соціальні трансферти.

Позичати дешеві кредитні кошти практично неможливо — внутрішній кредитний ринок зруйновано вимушеною конверсією, крім того, жорстка мо­нетарна політика обмежує пропозицію грошей, відповідно і можливості кре­дитування як бюджету, так і реального сектора економіки. Зовнішні ринки капіталу для країн із перехідною економікою майже закриті (великі процент­ні ставки за ризик інвестування), за винятком "підтримуючого" фінансування від міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світовий банк. Європейський Союз тощо).

Якщо бюджет 2000 року складати в умовах, які існували в поточному ро­ці, то розрив між можливим обсягом доходів і видатками (розрахованими за принципами, що покладені в основу лімітів) становитиме 5,5 млрд. грн., що потребуватиме глобального перегляду структури бюджетних видатків, тобто всіх програм, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів. (табл. 7).

Таблиця 7

За таких умов найдоцільнішим для уряду є підвищення рівня доходів і можливостей фінансування бюджетних витрат за рахунок валютної приватиза­ції, яке дає змогу утримуватися від залучення додаткових боргових коштів, не скорочуючи значно фінансування з бюджету державних програм, і зберегти рівень валових валютних резервів НБУ. Поряд із цим необхідно здійснити все можливе для скорочення податкових пільг і впровадження жорстких вимог до боржників за платежами до бюджету, що допоможе розрахуватися з бюджетними боргами.

Страницы: 1, 2, 3