Реферат: Система національних розрахунків

Усі розпорядження щодо зміни умов відкличного акредитива за­явник може дати бенефіціару тільки через банк-емітент, котрий по­відомляє банк-виконавець, а останній — бенефіціара.

Банк-виконавець не має права виконувати безпосередні розпоря­дження заявника акредитива.

Банк-виконавець зобов'язаний оплатити документи, які відпові­дають умовам акредитива і були виставлені бенефіціаром та при­йняті банком-виконавцем до отримання останнім повідомлення про зміни або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив — акредитив, який може бути зміне­ний або анульований тільки за згоди бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акре­дитива, якщо таке передбачено його умовами. Зі своїми пропозиці­ями щодо зміни умов акредитива бенефіціар має звернутися до за­явника акредитива, а заявник, у разі згоди, вносить зміни до акре­дитива через банк-емітент, який надсилає потрібне повідомлення банкові-виконавцю.

Акредитиви в іншому банку (виконавцю) з доручення банку-емі­тента можуть виконуватися:

а) депоновані — списанням коштів із рахунка № 720 «Акре­дитиви», відкритого у банку-виконавцю;

б) гарантовані — наданням банкові-виконавцю права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого за встановлення кореспондентських відносин між банками.

Відносини між банком-емітентом і банком-виконавцем регулюю­ться кореспондентськими договорами (угодами), що в них обумовлю­ється розмір комісійних за авізування та інші витрати, пов'язані з від­криттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Для відкриття акредитива підприємство подає банкові-емітенту заяву за встановленою формою, де має вказати:

— назву заявника й бенефіціара та їхні ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України;

— назву банку-емітента та банку, що виконуватиме акредитив;

— вид акредитива;

— строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитива у банку-виконавцю);

— суму акредитива;

— дату і номер договору (угоди), яким передбачається відкриття акредитива;

— умови акредитива (види товарів, які оплачуються, розра­хункові документи, порядок оплати цих документів — з акцептом уповноваженого платника, без акцепту та ін.).

Зазначені реквізити є обов'язковими і за браком хоч би одного з них акредитив не відкривають.

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС.

ЙОГО ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СТРУКТУРА

Платіжний баланс — це макроекономічна модель, яка характери­зує зовнішньоекономічне становище держави та відображує еконо­мічні стосунки національної економіки з економіками держав світу. Таку модель складають з метою розробки та запровадження обгрун­тованої зовнішньоекономічної та валютної політики країни, аналізу­вання та прогнозування тенденцій розвитку товарного та фінансо­вого ринків, одержання різноманітних порівняльних даних, оціню­вання умов торгівлі. На підставі фактичних даних про стан платіж­ного балансу міжнародні фінансові установи, зокрема Міжнарод­ний валютний фонд, приймають рішення про надання країні фі­нансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подо­лання його дефіциту.

Платіжний баланс — це співвідношення між платежами, які здій­снені економічними суб'єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період (квартал, рік). Якщо надходження з-поза кордону перевищують пла­тежі, то баланс буде активним, а за перевищення платежів над над­ходженнями — пасивним. За активного сальдо платіжного балансу збільшуються надходження іноземної валюти в країну, зростають валютні резерви держави. Пасивне сальдо призводить до відтоку іноземної валюти з країни і зменшення валютних резервів.

Стан платіжного балансу країни визначається її економічним по­тенціалом, особливостями структури економіки, участю економіч­них агентів країни в міжнародній кооперації, зв'язками зі світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання еко­номіки й зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс, точно відображуючи економічний стан країни, широко використо­вується для прогнозування й макроекономічного регулювання.

Складання платіжного балансу, розробка методологічної та ме­тодичної бази для його аналізу та прогнозування, а також опрацю­вання економічних способів впливу держави на стан платіжного ба­лансу покладено на Національний банк України.

За формою платіжний баланс є зведеним статистичним звітом за певний період, в якому відображено всі реальні економічні стосунки між резидентами й нерезидентами держави. Він свідчить про ре­зультати експортно-імпортних операцій з товарами, послугами і ка­піталом; трансфертних операцій; про стан валютних коштів; про фа­кти зміни прав власності; про різні вимоги й зобов'язання; нако­пичення або витрату валютних резервів тощо.

Для складання платіжного балансу використовується широке ко­ло інформаційних джерел та експертних оцінок на базі застосування сучасної електронної обчислювальної техніки і нових інформацій­них технологій за такими основними напрямками:

— розробка інтегрованої інформаційної системи статистичної інформації з платіжного балансу;

— застосування системи контролю за вірогідністю даних стосов­но зовнішньоекономічної діяльності держав, а також коректного ві­дображення у звітності курсових співвідношень основних валют у розрахунках;

— визначення методичних питань щодо належного відображення зовнішнього боргу, удосконалення інформаційних потоків про між­народні кредитні угоди;

— методичне обгрунтування й відповідне використання експерт­них оцінок і розрахунків, даних спеціальних обстежень для характе­ристики окремих позицій платіжного балансу;

— методологічне опрацювання питань проведення систематич­ного аналізу і прогнозування платіжного балансу відповідно до стан­дартів Міжнародного валютного фонду, адаптація вихідних даних та запровадження аналітичних розробок.

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис— на кредит за однією статтею та на дебет за іншою. Це правило ще раз підтверджує те, що більшість економічних операцій за своєю суттю є обміном економіч­ними цінностями. У разі, коли має місце безоплатне передавання еко­номічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів), для відо­браження цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття «трансферти» — спеціально для обліку операцій, проведених на безоплатній основі.

Отже, сума кредитових проводок має збігатись із сумою дебето­вих, а загальне сальдо завжди має дорівнювати нулю. Але практич­но досягти такого балансу просто неможливо. Розбіжності між су­мами кредитових та дебетових проводок називаються «чистими помилками та упущеннями» й відображаються у відповідній балан­суючій статті (табл. 1).

У більшості країн платіжні баланси розробляються за схемою, яку рекомендовано Міжнародним валютним фондом. За характе­ром операцій платіжні баланси включають такі розділи: рахунок поточних операцій; рахунок капіталів та фінансових операцій; ре­зервні активи.

У платіжному балансі зі знаком «плюс» відображається експорт товарів та послуг, одержані доходи та трансферти, зменшення фі­нансових активів, збільшення зобов'язань; зі знаком «мінус» — ім­порт товарів і послуг, сплачені доходи та трансферти, збільшення фі­нансових активів, зменшення зобов'язань.

Таблиця 1

ДИНАМІКА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ УКРАЇНИ (млн дол. США)

Поточні операції. Баланс поточних операцій включає такі статті: баланс товарів та послуг (торговельний баланс), чисті доходи, пото­чні трансферти. Рахунок поточних операцій є важливою частиною платіжного балансу, оскільки він забезпечує інформацію про стан попиту на імпорт та експорт, що суттєво може впливати на обмін­ний валютний курс. Крім того, цей розділ балансу забезпечує ін­формацію про те, що станеться з правом країни на іноземне майно у довгостроковому періоді.

Зміст кожної позиції у платіжному балансі потребує спеціаль­ного розгляду. Торговельний баланс розраховується на підставі да­них митної статистики, оскільки вона повніше відображає експорт­но-імпортні потоки, враховуючи і дрібний опт.

Для складання статті «Послуги» використовуються дані бан­ківської звітності, Міністерства статистики, додаткова інформація від окремих міністерств та відомств, довідки з посольств та експер­тні оцінки.

До статті «Доходи» (відповідно до міжнародної практики) вклю­чають не тільки дані про трудові надходження та виплати, дивіден­ди з прямих та портфельних інвестицій, проценти на залучений ка­пітал, а також і проценти, що мають бути сплачені у звітному періоді. Таким чином, ідеться не тільки про фактично сплачені проценти, а й про виконання графіка відповідних платежів. Саме вони дають уявлення щодо реальних прибутків та витрат від нада­ного та залученого капіталу.

Стаття «Трансферти» відображає некомпенсовану передачу Україні матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. У пла­тіжному балансі виокремлюють поточні та капітальні трансферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання то­варів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти відображають на рахунку поточних операцій та складають за даними банківської звітності, інформації з агентства міжнародної технічної допомоги та ОЕСД.

Рахунок капіталів та фінансових операцій. Цей розділ вклю­чає: прямі та портфельні інвестиції, іноземні кредити, капітальні трансферти. Він описує рух капіталу між країнами. Відтік капі­талу спричиняє купівля іноземних активів (стаття платежів), а приплив — купівля іноземцями національних активів (стаття над­ходжень).

Резервні активи. Оскільки валюти більшості країн не викорис­товуються як міжнародні валютні резерви, то ці країни змушені (фі­нансувати дефіцит платіжного балансу, постачаючи іноземним уря­дам та центральним банкам власні валютні резерви. Дефіцит пла­тіжного балансу асоціюється з втратою даною країною валютних резервів; активне сальдо — з приростом цих резервів. Коли ми го­воримо про пасивне чи активне сальдо платіжного балансу, то фактично маємо на увазі надлишок або дефіцит у офіційному ба­лансі резервів для операцій. Цей баланс охоплює статті рахунку на поточних операціях плюс статті рахунку капіталу. Оскільки платіжний баланс має врівноважуватися, то офіційний баланс ре­зервів для операцій дає нам чисту суму валютних резервів, що переміщуватимуться між центральними банками для фінансуван­ня міжнародних операцій. Центральний банк особливо заінтере­сований у виявленні потоків руху валютних резервів, оскільки вони мають значний вплив на монетарну політику і, зокрема, на пропозицію грошей.

Баланс ринку праці

Баланс ринку праці характеризує рух робочої сили і скла­дається з відповідних балансів ринку праці територій. Реформу­вання економіки, зміна форм власності впливатимуть на вивіль­нення працівників з галузей економіки і в послідуючі роки.

Збільшиться частка незайнятого населення, яка перебувати­ме на обліку в державній службі зайнятості. На початок року вона становила 1413 тис. осіб (відповідно у 1997 р. - 392.2 тис., у 1998 р. - 677.9 тис. осіб). В послідуючі роки збільшиться рівень зареєстрованого безробіття з 4.62% працездатного населення у працездатному віці до 6-7%. Рівень прихованого безробіття знач­но перевищуватиме його офіційний рівень.

Кількість зареєстрованих безробітних збільшиться з 1265,8 тис. осіб на кінець 1998 року до 1700 тис. чоловік на кінець 1999 року.

Баланс ринку праці є основою для складання Програми зай­нятості населення.

Таблиця 2

Баланс ринку праці, тис. осіб

Таблиця 3

Баланс грошових доходів і видатків населення України, (млн. грн)

Використана література

1.    Грощі та кредит: Підручник/За ред. Професора Б.С.Івасіва.—К.: КНЕУ, 1999.—404 с.

2.    Пруссова Л.Г. Экономика. Тренинг курс. Учебно-методическое пособие–К.: ТОВ ”УВПК”ЕксОб”, 1999.–632с. 

3.    Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. – Львів: “Українські технології”, 1999. – 640 с.

4.    Дідівська Л., Головко Л. Державне регулювання економіки. – К.: Знання-Прес, 2000. – 209 с.