Реферат: Агротуризм

Реферат: Агротуризм

ро сільський туризм, , екотуризм і зелений туризм

На науковій і практичній ниві ще досі тривають дискусії про зміст і направленість таких понять і явищ, як "сільський туризм" і "агротуризм". Звернемось з цим питанням до поважного словника з подорожей, туризму та гостинності британця С.Медліка (1993). Згідно з цим словником, сільський туризм (rural tourism) – відпочинковий вид туризму, сконцентрований на сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами. Поняття "сільський туризм" часто ототожнюють з "агротуризмом", але "сільський туризм" значно ширше. Агротуризм (farm tourism) – відпочинковий туризм, що передбачає використання сільського (фермерського) господарства. Агротуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання. Розрізняють дві базові форми агротуризму: винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до дворогосподарства, наприклад в кемпінгах та наметах. Агротуризм таким чином виступає однією з форм сільського туризму. У агротуризмі дворогосподарство (фермерське господарство) становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для туриста.

Екотуризм – це форма подорожі, сприятлива для навколишнього середовища. Вона відбувається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною свідомістю. Синонімом поняття "екотуризм" є зелений туризм (green tourism), природничий туризм (nature tourism). Виділяються такі форми екотуризму – активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Сільський туризм і його різновидність агротуризм мають багато спільного з екотуризмом і часто відповідають багатьом його пріоритетам, зокрема: збереження природничого та культурного середовища, підтримка добробуту місцевої громади, постачання туристам харчів з місцевих продуктів. Деякі власники агротуристичних господарств, розташованих поблизу природоохоронних територій, підтримують серед туристів проекологічні вимоги. У сільських місцевостях організовують відвідувачам багато додаткових послуг, що включають екотуристичні програми: кінні та велосипедні прогулянки, маршрути по знакованих стежках у національних і ландшафтних парках, природничі подорожі, збирання ягід та грибів. Але сільський туризм (агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Їхня головна різниця полягає у базових мотивах подорожування. Сільський туризм – це форма проведення вільного часу у вигляді стаціонарного відпочинку, тоді як базовою метою екотуризму виступає активне відкриття дикої природи, традицій і культури, їх глибоке пізнання й сприйняття. Сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів. У спеціальній літературі з'явилось нове поняття екоагротуризм, що передбачає відпочинок у селян, які вирощують сільськогосподарську продукцію із застосуванням екологічних методів. Тут агротуризм поєднується з екологічним сільським господарством.

Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом і екотуризмом, знайшли своє використання для визначення форм туристичного руху в Україні. Зокрема, відпочинок в українських селах було визначено як "сільський зелений туризм". Він охопив широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що розташовані у селищах і малих містах, до відпочинку у сільських дворогосподарствах (агротуризм). Визначення сільського руху як "зелений" підкреслює його проекологічну орієнтацію.

Актуальним сьогодні для правової підтримки сільського туризму є формування організаційно-господарського механізму його функціонування та державної підтримки у вирішенні таких питань:
1) прийняття нормативних документів, які регулюватимуть діяльність різних форм сільського туризму;
2) здійснення заходів щодо підтримки та просування сільського туризму на внутрішньому та міжнародному туристичному ринку;
3) забезпечення організаційної й матеріальної підтримки з боку держави нового виду послуг на селі – сільського туризму та агротуризму.

2. Сільський туризм як вид підсобної діяльності

В сучасній літературі ми зустрічаємось з досить широкою класифікацією різновидів туризму: активний і пасивний; історичний, культурно-етнічний, пізнавальний, екологічний, розважальний, екстремальний і т.д. Але рідко хто зможе відрізнити аграрний туризм від сільського зеленого, а сільський зелений від екологічного. Можливо, для більш чіткого розуміння різниці між ними необхідно звернути увагу на професійний рівень власників об'єктів розміщення. Ми вводимо нову класифікацію за кадровим складом. В основу цієї класифікації покладено професійний рівень осіб, які надають туристичні послуги. До виникнення поняття "сільський зелений туризм" туризмом в загальноприйнятому розумінні займались особи, що мали відповідну освіту та стаж роботи в туристичних фірмах. Основна відмінність сільського зеленого туризму від туризму, так би мовити, звичайного – це те, що туристичні послуги надають особи, які мають інший фах (сільськогосподарські робітники, працівники сфери обслуговування, вчителі) та надають ці послуги в сільський місцевості.

Селянин-фермер в межах сільського туризму може організувати:

• активний туризм (збудувати на своїй території спортивний майданчик, підйомник, розробити маршрути для велотуристів, кінні прогулянки);
• екотуризм (відпочинок в екологічно чистій місцевості, вживання чистих продуктів);
  мисливський туризм;
• культурно-етнічний (екскурсії, розповіді про історію краю, національні обряди, побут) і т.д.

Основою сільського туризму є власне сам селянин та його побут. Селянин запрошує до своєї оселі:

• людину з міста подивитись на сільськогосподарське виробництво (як робиться цей особливий сир, масло, ковбаса тощо, як вирощуються ці свині, корови, коні);
• 
  людину творчої, розумової праці подивитись на майстерність ремісника (як робиться дерев'яний посуд, як плететься ліжник)
• іноземців подивитись на особливості національних традицій, культури.

Щоб визначити критерії, за допомогою яких можна б було відрізнити сільський туризм від усіх інших, необхідно законодавчо закріпити ряд вимог до житла та до власника житла, який надає послуги з сільського зеленого туризму.

Треба ввести до законодавства поняття "агрооселя". Агрооселя – це житлове приміщення, яке знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат, пристосованих для проживання туристів і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села.

Для чого потрібно це визначення? В законодавстві повинно бути передбачено пільги для власників осель, що дозволять прискорити розвиток сільського зеленого туризму. Щоб розрізнити, які саме приміщення підпадають під дію пільг, необхідно чітко визначити поняття "агрооселя". Наприклад, в Польщі чинним законодавством встановлені пільги щодо оподаткування агротуризму і виникли проблеми з розрізненням сільських осель та приватних міні-готелів, які оподатковуються на загальних підставах.
Що означає житлове приміщення? Це означає, що відповідно до довідки з інвентиризаційного бюро це приміщення визначене як житлове. Тобто поняття "агрооселя" не охоплює колиб, перебудованих для прийому туристів господарських приміщень і т.д.
Що означає займатися сільським туризмом як підсобною діяльністю? Власником агрооселі може бути фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній ділянці, селянин, який працює на сільськогосподарських підприємствах, а також мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та соціальній сфері: працівники сільради, пошти, вчителі, продавці і т. д.

Необхідно законодавчо закріпити звільнення агроосель від сплати готельного збору та обов'язкової державної стандартизації. Для агроосель можливе запровадження добровільної категорізації представниками Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму та представниками органів місцевого самоврядування (треба затвердити категорії та умови проведення категорізації: оплатна чи безоплатна і т.д.).

В майбутньому самі власники агроосель будуть зацікавлені в проведенні стандартизації для підвищення рівня своєї діяльності та наближення до міжнародних стандартів. Система стандартизації буде використовуватись організаціями, які займаються рекламою агроосель і передбачає відповідність якості та ціни продукту (послуги). Стандартизація оселі забезпечує:

• Прозорість пропозиції для клієнта;
• Контроль якості продукту;
• Різноманітність пропозиції та різницю в ціні.

В Польщі стандартизація проводиться інспекторами Польської Федерації сільського туризму "Гостинні господарства" кожні два роки. У польському законодавстві закріплено, що оселі для гостей не підлягають стандартизації, але ці приміщення можуть використовуватись для нічлігу лише в тому випадку, якщо вони відповідають певним вимогам, затвердженим розпорядженням голови Ради Міністрів.

Необхідно внести доповнення в податкове законодавство стосовно пільгового оподаткування доходів, отриманих громадянами за договорами оренди житла в сільській місцевості.

Згідно з чинним законодавством, цивільно-правові угоди між фізичними особами оподатковуються за ставкою 20%. Доцільним буде зменшити ставку податку до 2-4% від ціни договору.

Розглянемо на прикладі один з можливих варіантів виникнення та розвитку сільського туризму як виду підсобної діяльності.

Марія Петрівна працює поштаркою в селі. Звичайно, як і всі мешканці села, вона має присадибну ділянку, сад, корову, свиню і т.д. Будинок в Марії Петрівни двоповерховий, просторий, з вікон – гарні краєвиди. Неподалік річка та ліс. Якось випадково до Марії Петрівни подзвонили знайомі з міста та спитали дозволу за невелику плату на тиждень винайняти другий поверх будинку. Після тривалих роздумів, обговорень на сімейній раді, переборовши невпевненість та хвилювання, Марія Петрівна погодилась. Знайомі (а це була родина з двома дітьми-підлітками) не створили багато проблем, хоча в перші дні було трохи ніяково: ніби гості, а ніби й "клієнти", бо ж платять гроші. Але Марія Петрівна людина приємна, усміхнена: отак з усмішкою й вирішували всі труднощі.

Відпочиваючі готували собі самі, купуючи продукти в Марії Петрівни та в сільському магазині.
В день приїзду Марія Петрівна та її знайома уклали договір про оренду двох кімнат на другому поверсі протягом тижня по 10 гривень з особи. Тобто:
4 особи х 7 діб х 10 грн. = 280 грн.
Загальна сума договору становила 280 гривень.

Забігаючи наперед, слід зазначити, що в договорі бажано передбачити відповідальність відпочиваючих за завдану шкоду та відповідальність господаря за якість наданих послуг. Коли гість потрапляє до Вашої оселі, він сам приймає рішення: чи безпечно йому та його сім'ї тут проживати. Якшо ж клієнт вважає незадовільним стан безпеки, чистоти і т.д. Вашої оселі, він з Вами розпрощається і підшукає собі нове приміщення.

Підписання договору має певні наслідки: по-перше, після отримання грошей згідно з чинним законодавством Ви повинні заповнити довідку Форми № 2 та у 20-ти денний термін після закінчення місяця, у якому зроблено виплату, надіслати її до податкової адміністрації за місцем прописки особи, якій зроблено виплату. Довідка надсилається у двох примірниках разом з квитанцією про сплату належної суми. Податок у розмірі 20 відсотків від суми договору сплачується у день отримання виплати. Документи бажано відсилати заказним листом.

А по-друге, якщо у Вас виникнуть проблеми (після танців вивалилась стіна і т.д.), то письмовий договір буде найкращим підтвердженням Ваших стосунків з відпочиваючими (особливо, якщо Ви передбачили в договорі матеріальну відповідальність за вивалену стіну).
Марія Петрівна, отримавши гроші та провівши задоволених і вдячних клієнтів, заповнила довідку Форми № 2 та сплатила 20% (з 280 грн.) = 56 грн. в ощадному банку на рахунок податкової інспекції.

Звичайно, ця подія в селі не залишилась не поміченою. Але Марія Петрівна поставилась до цього спокійно. Через деякий час до Марії Петрівни зателефонували знайомі знайомих. Вона погодилась. Після першої спроби вона почувала себе впевненіше. Цього разу відпочиваючі хотіли б харчуватись в господині. Марія Петрівна любила свою роботу на пошті і не могла відлучатись додому серед дня.

Дочка Марії Петрівни Леся, яка вже втратила надію знайти роботу в районному центрі або селі, погодилась допомогти матері. Звичайно, обслуговування відрізнялось від ресторанного чи готельного. Проте відпочиваючі, зважаючи на щирість, привітність та старанність молодої господині, були задоволені, і це надавало Лесі впевненості. Така робота наштовхнула жінку на думку, що набагато вигідніше продавати власну сільськогосподарську продукцію вдома, ніж везти до міста. Але як забезпечити регулярне завантаження туристами вільних кімнат на другому поверсі? Як розповсюдити інформацію про свої послуги?

По-перше, зробити фотографії. Хоча і з труднощами, але Лесі вдалося зробити декілька знімків: загальний вигляд будинку, спальню для гостей, річку, ліс, ще й себе в українському строї.
Що ж далі? Довелося ознайомитись з основами рекламної справи.

3. Дещо про рекламу сільського туризму

Рекламне звернення – засіб подання інформації рекламодавця (власника сільської оселі) споживачу.
У великому потоці рекламної інформації звернення, яке є простим переліком переваг тієї чи іншої послуги (туристичного продукту), навряд чи може бути поміченим потенційним клієнтом. Воно матиме невеликий шанс на перегляд (прослуховування) споживачем до кінця.
Цілком зрозуміло, що змусити кого-небудь прочитати оголошення є просто неможливо. Тому у самому зверненні повинно бути дещо таке, щоб спонукало споживача прочитати, послухати.
Рекламне звернення повинно мати свою мотивацію та адресата. Реклама, спрямована на відпочиваючого (туриста), повинна відрізнятися від тієї, цільовою аудиторією якої є спеціалісти відпочинково-туристичного бізнесу.

Тема та девіз реклами

Процес розробки рекламного звернення включає в себе:
– визначення рекламної ідеї;
– побудову концепції;
– формування теми.

Тема реклами повинна відповідати цілям рекламної кампанії. Основою розробки теми служать результати попередньо проведеного мотиваційного аналізу, який дозволить оцінити переваги Вашої відпочинкової пропозиції та мотиви відпочиваючих (клієнтів) з точки зору вимог ринку. Необхідно, щоб споживач запам'ятав хоча б назву послуги та адресу господаря, який надає послуги, зв'язав їх з найбільш важливою якістю (перевагою) і з основним мотивом вибору.

Рекламна тема знаходить своє відображення у яскравому заголовку – девізі. Девіз – короткий лозунг, який відображає якість послуг, обслуговування, напрямок діяльності відпочинкової оселі (готелю, турфірми) іноді у прямій, а частіше в інакомовній (алегоричній) чи абстрактній формі. Підраховано, що девіз у порівнянні з рекламою читають у п'ять разів більше людей. Тому у ньому споживач повинен бачити усе, що його цікавить, а головне – вигоду даної рекламної пропозиції для себе особисто.

Кольорові буклети на гарному папері – це залишалось у мріях. Але Леся спромоглася за допомогою друзів, які працювали на комп'ютері, зробити невеличкі запрошення з чорно-білими світлинами. Небагато, але вже хоч щось. Інформацію цю Леся розповсюджувала серед знайомих в місті. Це було найважче. Леся соромилася, червоніла, сама не знати чого, але продовжувала свою справу. Випадково господиня познайомилась з працівницею туристичної фірми. Лесі запропонували укласти угоду.

4. Формування цін на відпочинкові послуги у селі

І. Ціна: загальне поняття

Ціноутворення та цінова конкуренція визнається деякими експертами як найважливіша проблема, що стоїть перед господарями, організаторами відпочинку на селі.
При організації відпочинку у сільській місцевості ціноутворення є найменш зрозумілим, та навіть в умовах неврегульованого ринку ціноутворення піддається контролю.
Зміна цін на відпочинкові послуги часто проводиться власниками осель без належного аналізу. Найбільш типові помилки у ціноутворенні пов'язані з надзвичайно великою орієнтацією на витрати, а також з тим, що ціни не переглядаються з метою їх коригування відповідно до ринкових змін. Поганими є також ті ціни, які не враховують інших складових (окрім витрат), а також ті ціни, які недостатньо змінюються, для того, щоб диференціювати різні види послуг та сегментів ринку.
Встановлення помилково заниженої ціни за надані послуги може призвести до невдачі в усьому бізнесі, навіть тоді, коли усі інші його елементи при організації відпочинку у сільській місцевості функціонують нормально.

Розуміння ціни є дуже важливим для власників осель – організаторів відпочинку у сільській місцевості. Той, хто просить дуже багато – втрачає потенційних клієнтів. Той, хто бере мало, може залишити своє підприємство (свій бізнес) без достатнього доходу, аби належним чином здійснити свою діяльність, і в кінцевому рахунку, буде змушений закрити свою справу. Чому? Будівлі старіють, килими витираються, забруднюються, а пофарбовані поверхні необхідно знову фарбувати. Власник оселі, який не отримує достатнього доходу, щоб належним чином здійснювати свою діяльність, в кінцевому рахунку буде змушений залишити свій бізнес. Так само, як і перший, який, залишившись без відпочиваючих, збанкрутує.

ІІ. Стратегії цінового регулювання

1) Знижки
Господарям осель необхідно мати спеціальні ціни для залучення тих відпочиваючих, які можуть купити велику кількість ліжкомісць. У цих випадках власники осель можуть пропонувати спеціальні ціни або забезпечувати безоплатне надання ночівель чи інші види послуг для організаторів такого відпочинку.
Сезонні знижки – зниження ціни для тих відпочиваючих, які прибули до Вас не у сезон. Такі знижки дозволяють утримувати відносно стійкий попит протягом цілого року.
2) Дискримінаційне ціноутворення
Ця стратегія базується на характеристиках цінової еластичності попиту. Наприклад, власники сільських осель можуть надавати знижені ціни пенсіонерам, дітям дошкільного віку, або на послуги з урахуванням місцерозташування продажу.
3) Психологічне ціноутворення
Психологічне ціноутворення зачіпає не лише економічну суть цін (співвідношення ціни та якості), але й психологію цін. Престижний імідж може бути створений завдяки продажу послуг за високими цінами.
Інший аспект психологічного ціноутворення – "рекомендаційні ціни". Це такий рівень цін, який склався у підсвідомості покупця. Відпочиваючий порівнює ціну, яка йому запам'яталася, з тією, яку Ви пропонуєте.
При формуванні ціни на окремі види відпочинкових послуг необхідно також пам'ятати, що споживачі мають звичку заокруглювати ціни.

ІІІ. Основні методи встановлення цін

Коли власник оселі вибирає рівень ціни, йому необхідно визначитися з основними методами її встановлення. Існують такі методи:
а) на основі витрат
б) на основі ставлення клієнта
в) метод наслідування лідера.
а) Ціноутворення на основі витрат
Найпростіший метод встановлення ціни – "витрати плюс прибуток", що означає додавання стандартної надбавки до витрат. Цей метод рідко використовується власниками осель, оскільки не всі власники проводять ретельний облік витрат, пов'язаних з відпочинковою діяльністю.
Ще один метод, який орієнтується на витрати виробництва – ціноутворення за цільовим прибутком. Це метод за допомогою якого власник оселі прагне визначити ціну, при якій буде досягнуто балансу доходів та витрат.
Наприклад, Ви отримали позику у розмірі 2 тис. грн., яку Вам необхідно повернути через рік. Тоді Ви плануєте свою діяльність так, щоб Ви могли отримати дохід і вчасно повернути позику.
б) Ціноутворення на основі ставлення покупця до ціни
Кількість власників осель, які використовують цей метод ціноутворення, постійно зростає. Ціноутворення на сприйнятті покупцем цінностей послуг використовує як ключову основу визначення рівня ціни не на основі витрат власника оселі, а на основі сприйняття ціни покупцем.

IV. Що необхідно враховувати при встановленні цін

На рівень ціни впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори. Внутрішні фактори включають мету власника оселі та його стратегію. Зовнішні фактори включають характер ринку та попиту, ступінь конкуренції, інші умови зовнішнього середовища.

1) ВнутрIшнI фактори

Перед встановленням ціни власник оселі повинен вибрати загальну стратегію для своїх послуг. В такому випадку ціну можна встановити більш точно. Наприклад, якщо Ви встановили для себе, що хочете бути елітним, розкішним господарством, ціни за надані послуги будуть вищими, ніж у Вашого сусіда. Якщо Ви орієнтується на обслуговування відпочиваючих, які схильні до економних витрат, Ваші ціни будуть нижчими. Чим точніше підприємець визначиться з метою, тим простіше йому буде встановити ціну.
а) Виживання
Коли прибутковість бізнесу падає, власники осель прагнуть до виживання. Намагаючись витримати спад відвідувачів, вони знижують ціни на свої послуги.
б) Максимізація короткотермінового прибутку
Багато власників осель хочуть встановити таку ціну, яка максимізує поточний прибуток. Наприклад, якщо відпочинковий бізнес у майбутньому Вас не буде цікавити, Вам потрібні гроші тепер для придбання автомобіля чи навчання Ваших дітей, тоді для досягнення цієї мети Ви можете погодитися навіть на певні незручності для себе.
в) Максимізація ринкової частки
Деякі власники осель, вирішуючи проблеми ціноутворення, хочуть зайняти лідируюче становище на ринку. Вони вважають, що ті власники осель, які мають велику частку на ринку, в кінцевому підсумку будуть мати низькі витрати та високий прибуток у довгостроковій перспективі. Наприклад, Ви хочете бути лідером у наданні відпочинкових послуг у своєму районі, тому при наданні ще однієї кімнати (поверху) відпочиваючим Ви встановлюєте низькі ціни. Така ціна створює Вам імідж. Збільшується попит. Але Вашу орієнтацію на низькі ціни може бути змінено, якщо Ви запропонуєте послуги вищої якості ніж у Ваших конкурентів.
г) Лідерство у справі забезпечення високої якості послуг
За таких умов для власників осель мають місце великі витрати.
Наприклад, Ви вирішили надавати послуги з високим рівнем сервісу. Для цього Вам необхідно провести капітальний ремонт оселі, придбати нові сучасні меблі, відповідно облаштувати ванну кімнату, туалет, подвір'я (місце для відпочинку, влаштування кострищ, мангалів, тенісних столів чи інших спортивних споруд, дитячих майданчиків). Ви витратили кошти на вивчення іноземних мов. Або Ви вирішили надати Вашій оселі типового стилю, характерного для Вашого району. Для цього потрібно віднайти старовинні речі побуту, відреставрувати їх, ознайомитися з традиціями, придбати відповідне до традицій Вашого району вбрання, щоб зустрічати відпочиваючих.
Усе це потребує від Вас високих витрат, а відтак і високих цін, щоб Ви могли відшкодувати Ваші витрати. Але, як правило, відпочиваючі готові платити у такому випадку високу ціну, бо екзотика, незвичайність, нестандартність завжди притягують клієнтів. У такому випадку Ви можете розраховувати на постійну клієнтуру. Відреставровані старовинні замки є надзвичайно цікавим об'єктом для відпочиваючих. Або старі млини, курні хати, хатини в лісі – усе це буде екзотикою для даної місцевості. Звичайно при належному благоустрою, бо навіть живучи в лісі, відпочиваючі не хочуть відмовлятися від сучасного рівня комфорту (телебачення, вода, ванна, душ, туалет в будинку).

Страницы: 1, 2