3.4. Способи порятунку від міфологічних персонажів, що визивають безсоння у дітей. 26
3.5. Духи, що вселяються в людину. 28
3.6. Персонажі, що вступають в сексуальні стосунки з людиною. 32
3.7. Контакти людини з духами-віщунами. 33
Висновки.. 37
Список використаної літератури.. 40
Вступ
Темою даного дослідження є українська народна демонологія та її персонажі. Коло демонологічних уявлень складає найважливіший змістовний стрижень всієї традиційної культури, оскільки в демонологічних текстах (і відповідних ментальних стереотипах) зберігаються найбільш значимі з міфологічної точки зору і надзвичайно стійкі елементи архаїчної етнокультурної інформації. Український фольклор, як і весь слов`янський фольклор загалом, не зберіг реально зафіксованих (ні в усній, ні в писемній традиції) дохристиянських міфів про верховних божеств або героїв-першопредків, тому єдиним (насправді масовим і надійним) джерелом для реконструкції персонажів міфологічної системи, в якій немовби відобразились сліди давнього світогляду слов`ян, залишається тільки так звана нижча міфологія, тобто комплекс уявлень про демонів, духів, про нечисту силу та людей, наділених надприродними властивостями.
Дивлячись на результати поглибленого вивчення різних сфер народної культури можна зробити висновок, що демонологічні повір`я пронизують майже всі сторони життя традиційного суспільства і активно проявляють себе в багатьох фольклорних, ритуально-комунікативних і мовних жанрах. Вони є невід`ємною частиною сімейних, календарних і господарчо-побутових обрядів; тісно пов’язані з уявленнями про час і простір, про явища природи, про тваринний та рослинний світ, про причини виникнення хвороб та епідемій; знаходять своє відображення в уявленнях про долю людини, її вдачу та психічне здоров`я. Окремі групи демонологічних персонажів є закріпленими за сферою виробництва (за ткацтвом, скотарством, бджільництвом, землеробством); особливі духи, як вважалось, були здатні шкодити чи допомагати породіллям і немовлятам, насилати на людину (особливо на дітей) різноманітні хвороби, стани гніву, туги або навпаки кохання; від волі духів могли залежати найпростіші господарчо-побутові події тощо. Таким чином вивчення народної демонології складає для дослідників народної культури велику цінність, оскільки висвітлює певні базові смислові зони, які сприяють реконструкції загальної міфологічної картини світу слов`ян. На сучасному етапі вивчення цього фрагмента культури важливим є не тільки виявлення всього кола міфологічних персонажів, їх системний опис та класифікація, але й постановка питань про те, які саме міфологеми (ідеологічні концепти, культурні символи) стоять за образами народної демонології, якою є прагматика активно побутуючих в традиційній культурі демонологічних текстів, які ціннісні орієнтири та нормативні приписи виявляються кращими в відносинах між людиною та міфологічними персонажами.
Але українська демонологія, з урахуванням перелічених вище аспектів, складає надзвичайно великий масив, тому доцільним було визначити окреме питання, докладному аналізу якого власне присвячено це дослідження. Отже, метою даної роботи є дослідження питання про взаємини людей традиційного суспільства з міфологічними персонажами в рамках української народної демонології. Це питання є надзвичайно важливим, тому що воно фактично є фундаментальним – демонологічні персонажі існують в уяві людини традиційного суспільства тільки тоді, коли, на її думку, вони мають з нею певну взаємодію, зв`язок, певним чином впливають на розвиток подій тощо. Отже, ми визначили об’єкт нашого дослідження як українську демонологію, а предметом в даному контексті можна вважати конкретних демонологічних персонажів та окремі мотиви, пов’язані з ними, зокрема мотиви взаємин з людиною.
Актуальність даної роботи зумовлена як відсутністю ґрунтовних систематизованих досліджень саме з цього аспекту народної демонології, так і бажанням розкрити взаємин демонологічних персонажів з людиною в української демонології.
Щодо ступеню розробленості теми, то інтерес до народної демонології з`явився і зберігався ще з перших кроків розвитку фольклористики як науки, продовжувався в другій половині ХІХ століття і широко розвинувся і в наш час. На перших етапах розвитку неможливо відокремити дослідження саме української демонології від досліджень загальнослов`янських. Зацікавлення народною демонологією проявлялось як в сфері збиральницької діяльності та публікації експедиційних матеріалів, так і в перших спробах включення цих даних в міфологічні дослідження та в наукові розвідки про слов`янські старожитності (А.А. Потебня, В.І. Даль, С.В. Максимов, А.Н. Афанасьєв та інші). Вивчення демонології в народних віруваннях протягом ХІХ століття можна поділити на декілька етапів, в 30-40 роки спостерігався власне науковий етап вивчення української та взагалі слов’янської демонології, сюди можна віднести дослідження І.І. Срезневського, К.М. Семеновського, М.І. Костомарова, П.П. Чубинського. В 60-70х роках під впливом народництва відбувалась певна романтизація та ідеалізація народних вірувань, яку можна приписати таким авторам як П.С. Іваненко, І.В. Лужицький, Я. Головацький, І. Вагилевич та М.Маркевич. Нового, більш наукового ґатунку були дослідження Ф. Буслаєва, О. Потебні, О. Метлинського, М. Драгоманова, Є. Богдановича, І. Огієнка та інших. Протягом ХХ століття було накопичено велику кількість фактів, які відображали загальноетнічні або вузько-локальні дані про персонажів «нижчої» міфології. Разом з тим, науково-теоретична розробка цієї невичерпної теми довгий час не встигала за нагромадженням все нових і нових свідчень. Дослідження в цій області були суттєво просунуті вперед після появлення праць видатного етнографа Д.К. Зеленіна, якому вдалось не тільки всебічно та глибоко проаналізувати образ східнослов`янської русалки, але й показати його генетичні зв'язки з категорією так званих «заложних» покійників, тобто людей, які померли неприродною та передчасною смертю. Праці Д.К. Зеленіна широко використовувались при написанні даної роботи [13, 14].
Широкий розмах отримало видання праць з демонології в останнє двадцятиріччя, коли почали активно публікуватись: збірки билиць, вірувань; узагальнюючі праці і дослідження, присвячені конкретних аспектам демонологічної традиції (О.А. Порицької [24], Н.В. Хобзей, Р. Гузій [10] та інших); словники міфологічних персонажів (Власова М.Н. [7], Агапкіна Т.А. [1], Виноградова Л.Н. [3, 4, 5, 6]); етнолінгвістичні праці, в яких аналізують особливості демонологічної лексики (Е.Е. Левкієвська [17], Н.А. Архипенко).
Результатом залучених у роботі досліджень можна визнати той факт, що на цей час стан вивчення «нижчої» міфології характеризується вже достатньо показовою базою зібраного фактичного матеріалу, достатнім рівнем його обробки. Саме ці успіхи у вивчення демонологічної системи підготували базу для дослідження її конкретних аспектів. Таким чином, метою нашої роботи, як було сказано вище, є дослідження конкретного аспекту народної демонології, а саме взаємин демонологічних персонажів з людьми, аналіз основних форм цієї взаємодії та власне значення демонологічних вірувань в свідомості людини традиційного суспільства. Для досягнення даної мети автор користувався такою методологічною базою: поєднально-історичним, аналітичним методами, а також методом структурного аналізу.
За основу даної роботи взяті праці видатних етнографів та дослідників таких як Л.Н. Виноградова, Д.К. Зеленін. Також в даній роботі були використані роботи не тільки українських дослідників, а й російських: Власової М.Н., Померанцевої Е.В. [23], Гури А.В. [8, 9], Левкієвської Е.Е., Терновської О.А. [27], Седакової О.А. [26] та інших, а також польського дослідника К. Мошинського [20, 21]. В аналізі саме української демонології для написання нашої роботи була дуже корисною збірка «Українці: народні вірування, повір'я, демонологія» за редакцією П.Пономарьова [28], де містяться праці різноманітних дослідників українських демонологічних уявлень: А.П. Пономарьова, Х.П. Ястуржинського, В.П. Милорадовича, В.М. Гнатюка, І. Франка та інших. Також в нашому дослідженні знайшли своє відображення окремі праці українських дослідників та письменників, таких як О. Поріцька [24], В.Милорадович [18, 19], І. Нечуй-Левицький [22], Л. Українка та М. Гоголь (які широко використовувала демонологічні мотиви в своїй творчості), В.М. Гнатюк [28], Г. Булашев [2].
Дана робота складається зі вступу, трьох основних частин та висновків. У першій частині «Демонологія та її специфіка» автор робить характеристику народної демонології взагалі, окреслює її основні елементи та її місце в контексті міфології взагалі. В наступній другій частині автор наголошує на специфічних рисах саме української демонології, окреслює коло основних персонажів. В третій частині автор висвітлює основну тему дослідження – взаємодію демонологічних персонажів з людьми, форми цієї взаємодії, розглядає в цьому контексті конкретних демонологічних персонажів, зокрема духів-віщунів, персонажів, що уособлюють душі предків тощо.
Розділ I. Демонологія та її специфіка
Демонологія – це нижча міфологія, система міфологічних персонажів – демонів, духів, людей з демонічними властивостями. Народна демонологія торкається всіх сфер традиційної культури, вона може пояснювати майже всі події та явища впливом демонів: атмосферні та природні явища, посмертне існування людей на «тому світі», господарче та сімейне життя, долю людини, причини хвороб та смерті. Після прийняття християнства, коли язичницькі божества були проголошені демонами, народна демонологія поповнилась рядом персонажів вищої міфології, але перехід нижчих демонів в систему богів ніколи не був відмічений.
Основним елементом народної демонології є міфологічний персонаж, який розуміється як сукупність релевантних, стійко повторюваних в традиції ознак та функцій, скріплених іменем. Міфологічні персонажі мають різні ступені «міфологізації» - одні з них сприймаються виключно як демони, інші – як люди, наділені демонічними рисами. В розряд міфологічних персонажів включаються також персоніфікації станів людини і процесів, які з ним відбуваються, днів тижня та місяців тощо. Об’єктами демонології є також міфологічні локуси (наприклад, ірій), а також природні явища, що сприймаються як результат діяльності міфологічних персонажів (наприклад, вихор, град, дощ). Особливістю народної демонології є численність назв одного й того самого персонажу, що пов’язано зі страхом вимови імені демону, тому що вважається, що це одночасно є його викликанням. Цим обумовлено табуювання імені – заміна «справжнього» імені на «безпечні» імена. Табуйовані імена будуються або на перекрученні первинного фонетичного звучання слова, перестановці складів, або на називанні демонів «задобрювальними» іменами, власними іменами, а також на означеннях, що підкреслюють небезпечність демона та його приналежність до «іншого» світу, на лексемах, запозичених з інших мов. Наприклад, в українській демонології на позначення чорта використовують такі лексеми - дідько, він, той, осинавець, пек му, щезник, біс, диявол, люципер, сатана, сатанаiл, лихий, злий, нечистий, куций, рябий, лукавий, ірод, змій, дябел, чорний, проклятий, курний, той що за спиною.
В народній демонології існує комплекс характерних ознак, які маркують зовнішній вигляд та іпостась міфологічних персонажів. Для одних з них характерний антропоморфний вигляд, для інших – зооморфний, треті представляються невидимими або мають вигляд неясних атмосферних явищ. Деяким персонажам приписувався вигляд людини з зооморфними рисами – рогами, копитами, хвостом, крилами, курячими ногами тощо. Характерною рисою міфологічних персонажів також є здатність змінювати свій вигляд, обертатись твариною, людиною або предметом, тому більшість демонів має декілька личин, які змінюються в залежності від ситуації. Народна демонологія також приписує демонам статеві відмінності, вікові характеристики, національні та соціальні ознаки.
Демонологія виділяє ряд важливих особливостей у вигляді персонажу, які вказують на його приналежність до «іншого» світу: тілесні аномалії (кривизна, сліпота, кульгавість, горбатість, відсутність спинного хребта, два ряди зубів, волохатість, завеликий чи замалий зріст тощо), особливості одягу (його відсутність, вінок, покривало, брудний одяг тощо), кольорова характеристика (найбільш значущими кольорами є червоний, білий, чорний, рідше – зелений, синій та інші). Розпізнавальною ознакою приналежності персонажа до потойбічного світу також є строкатість одягу або шкіри (якщо це, наприклад, змія). Також образ демону часто доповнюється атрибутами, з якими він звичайно з’являється: коса, серп, батіг, веретено, гребінець, музичний інструмент і т.п.
Також в демонології виділяється ряд локусів, які пов’язані з постійним або тимчасовим перебуванням міфологічних персонажів. Звичайно це місця, пограничні з іншим світом або ті, що осмислюються як потойбічні і пов’язані з перебуванням там душ померлих. В будинку такими локусами є поріг, піч, запічок, пічний димар, підпілля, горище, кутки. З господарчих споруд найбільш маркованими є хлів і лазня, а також периферійні місця садиби. Серед природного простору виділяють ліс та окремі дерева (криві, поодинокі, сухі), особливо дуб, вербу, калину, тополю, бузину тощо. Місцями перебування демонів вважаються також поле, водойми, гори, хмари, а також різноманітні види границь – межі, дороги, перехрестя, мости і т.п. Характерною також є сезонна зміна локусів, що пов'язано з уявленням про повернення на землю душ померлих в певний календарний період часу [6]. Найбільш поширеними шляхами проникнення міфологічних істот з потойбічного світу на землю і назад є рослини, водяні простори, в тому числі і криниця, вир тощо, а в будинку – вікно, поріг, димар.
Найбільш важливим елементом міфологічного персонажу, що звичайно формує його образ, звичайно вважається ланка функцій та дій, які приписуються тому чи іншому персонажеві. Серед них виділяються дії, спрямовані на людину і його світ, як шкідливі так і патронажні, а також дії, які характеризують поведінку і звички самого персонажу. В списку дій, спрямованих на завдання шкоди людині найбільш розповсюдженими є: умертвіння людини, нанесення шкоди її здоров’ю – на це спрямована в більшості своїй діяльність демонів; завдання шкоди родинному життю і господарству, глум над людиною, негативний вплив на природу та стихії. До позитивних дій відносять такі: вплив на життя людини (забезпечення «правильного» укладу життя, наділення долею, здоров’ям, дітьми, пророкування майбутнього тощо), вплив на господарство, захист людини та її світу (від інших демонів, хвороб, звірів, природних явищ).
В групі дій міфологічних персонажів, які характеризують їх самих, найбільш суттєвими є: мовна та звукова поведінка демонів (глосолалія, співи, ридання, регіт, виття, стогін, стукіт, ляскання в долоні), знаки і та сліди їх присутності (світло, вітер, вологість, неприємний запах), типові заняття та спосіб життя (сімейне життя, стосунки з іншими демонами, схильність до певної їжі, певна господарча діяльність, ігри, танці тощо), способи переміщення в просторі (біг, політ, верхи на людині).
Ще одним важливим пунктом є способи комунікації людини з міфологічними персонажами, які регулюють його стосунки з потойбічним світом: різноманітні форми задобрювання (пошанування, шанобливе звертання, годування, жертвопринесення), обереги і способи нейтралізації (дотримання правил та приписів при контакті з демонами, використання спеціальних примовлянь та інших текстів, предметів та рослин і т.п.), ініціація контакту з міфологічним персонажем (викликання, договір, вирощення і зберігання при собі в якості помічника).
Об’єктом дії міфологічних персонажів передусім є людина та її оточення (родина, господарство, врожай), однак демонологія виділяє ряд об’єктів, які є найбільш вразливими для демонів. Передусім це люди, які перебувають в «перехідному» стані (вагітні, породіллі, новонароджені, молодята, вмираючі та душі померлих), порушники ритуальних заборон та приписів, а також представники певних професій, що мають «пограничний» статус, який наближує їх до потойбічного світу (музиканти, пастухи, мірошники, ковалі тощо). Під вплив демонів потрапляють також тварини та рослини в період плодоношення, а також життєво важливі для людини види господарчих робіт (оранка, збір врожаю, ткацтво). Окрім цього, в сферу впливу демонів входять також атмосферні та космічні явища, стихії: демони можуть вважатись причиною дощу, вихору, граду, посухи, епідемій тощо.
Важливою рисою демонів є і їх ґенеза: походження від духів предків, з душ грішників, самогубців, померлих до шлюбу, під час пологів, нехрещений дітей, викиднів, людей, похованих з порушенням ритуалу та інших видів «заложних» покійників (термін, висунутий Д.К. Зеленіним [14], буквально – мерці, що були не поховані звичайним способом, а «заложені», подальше пояснення див. далі): людей, проклятих батьками, принесених в будівельну жертву, людей, батьки яких порушили правила поведінки (зачали дитину в період заборони на статеві стосунки, неправильно поводились в церкві, під час вагітності їли заборонену їжу), людей, що народились з аномаліями; що народились від співжиття демонів з земними жінками тощо. Також сюди можна віднести ще декілька шляхів народження міфологічних персонажів, як то спеціальні дії спрямовані на вирощення персонажу, а також застосування чар для отримання нового демону [25; 51-55].
Розділ II. Характерні риси української демонології
Українська демонологія як сукупність переказів про живу і неживу природу та людину розвивалась на базі давньої загальнослов’янської міфології і має з нею багато спільних рис. Але, не дивлячись на це, українська демонологія є своєрідним явищем, має низку специфічних персонажів, які не можуть бути зведені повністю до персонажів інших слов`янських демонологій. Етнографи вважають, що вірування народу в злих духів пов`язувались з їх уявленнями про навколишній світ, із необхідністю «обжити» навколишній простір, пояснити різноманітні явища, з якими повсякденно стикалась людина традиційного суспільства.
Система вірувань українців не є однорідною, а складається з цілого ряду регіональних варіантів, що є наслідком зародження її в суперечливих умовах. З одного боку – тісні культурні взаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами, болгарами, греками тощо), з іншого – боротьба з численними зазіхальниками на українські землі. Кожна з держав, котрі претендували на українські території, привносили свій культурний чи релігійний фон, що не могло не вплинути на загальний український світогляд в бік певної синкретизації.Отже, однією з особливостей української демонології є поєднання християнських релігійних уявлень (наприклад, наділення деяких християнських святих демонологічними рисами – св. Іллю, св. Миколая, св. Параскеву П’ятницю тощо) із язичницькими віруваннями, присутність взаємопереплетених елементів анімізму (одухотворені явища природи – грім, блискавка, злива, вихор; також наділення багатьох локусів та явищ людськими властивостями), фетишизму (створення амулетів, захисних талісманів та інших речовинних оберегів тощо) і тотемізму (елементи його залишились в українській обрядовості, наприклад, в обрядах водіння кози, куща, тополі тощо), а також деяка кількість іноетнічних запозичень.
Як вже було зазначено вище, основним елементом будь-якої демонології є демонологічний персонаж. Для української демонологічної традиції найбільш актуальними і основними є такі групи персонажів (класифікація подана за Л.Н. Виноградовою [4]) :
1. Духи-господарі дому та дворових будівель (домовики, домова змія)
2. Духи-господарі природних локусів (лісовик, водяник, польовик тощо)
3. Духи хвороб, епідемій, смерті (лихоманка, чума, гикавка, смерть)
4. Духи-перевертні (вовкулаки)
5. Двоєдушники (упирі, відьми, відьмаки)
6. Духи, що персоніфікують біду, лиха (недоля, злидні, лихо)
7. Дух-збагачувач (персонаж, який служить «обізнаній» людині, збагачуючи його або допомагаючи в господарстві за умовами особливої домовленості)
8. Персонажі-пугала, якими люди лякають дітей (бабай, бука)
9. Персонажі-персоніфікації часу (нічниці, П`ятниця, святочні духи)
10. Дух-коханець, змій, що літає до жінок (перелесник)
11. Персонажі, які шкодять породіллям та новонародженим
12. Духи-охранителі скарбів.
В українській демонології співвідношення між персонажами, а також їх ієрархія виражені досить слабо. Випадки, коли декілька персонажів пов’язані однією сюжетною лінією, є досить нечисленними. Частіше зустрічаються свідчення про родинні зв’язки персонажів, а також така характеристика як одиничність чи множинність появи персонажів (наприклад, карпатське повір’я про жіночих демонів вітряниць, які групами танцюють на полонинах).
Українська демонологія є надзвичайно широким полем для дослідження, вона містить безліч аспектів, які потребують дослідження. Охопити в одній роботі всі ці аспекти не здається можливим, тому ми вирішили, як було зазначено вище, у вступі, присвятити цю роботу саме вивченню ґенези міфологічних персонажів української демонології, особливо того аспекту, який стосується зв'язку цих персонажів з таким класом міфологічних істот як заложні покійники, духи предків та взагалі духи померлих.
Розділ ІІІ. Взаємини людини з міфологічними персонажами
Народна демонологія має особливе значення для етнографів і фольклористів не тільки тому, що дозволяє виявити неповторне для кожної етнічної традиції коло образів та мотивів; зрозуміти, які ментальні стереотипи і культурні символи стоять за цими образами і мотивами в рамках конкретної демонологічної системи; відмітити постійно діючий зв`язок між земним світом та потойбічною сферою; нарешті, не тільки тому, що демонологічні вірування напряму пов`язані з найважливішою категорією народної культури – з категорією надприродного та чудесного [25]. Значно важливіше те, що цей круг міфологічних повір`їв відображає характер взаємин людини з надприродними силами.
Уявлення про вторгнення міфологічних персонажів у світ людини в значній мірі визначають і ритуальну, і повсякденну поведінку людей традиційного суспільства, які живуть з постійною оглядкою на незримо присутніх поруч з людиною всюдисущих демонів та духів. При загальному негативному ставленні до персонажів нечистої сили людина змушена в певних випадках вдаватись до їх послуг, шукати в них допомоги. Більше того, люди визнають за міфологічними персонажами право контролювати їх власну поведінку і карати за порушення встановлених звичаїв. Як це слідує з багатьох демонологічних мотивів, зустріч з міфологічним персонажем або зіткнення з демоном часто відбувається через провину людини, яка не дотримується правил або порушує заборони. Говорячи про прагматичну функцію билинок, вчені характеризують цей жанр забобонних розповідей як один із способів, за допомогою якого здійснюється «експлікація заборон і правил, що кодифікують повсякденне життя людини» або «реалізація відомого педагогічного принципу про переваги засвоєння правил per exempla» [17, с. 133].
Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, сочинения, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.
