Реферат: Іноземне інвестування

— "Про промислово-торговельну палату України". Мета пала­ти — забезпечити представництво і захист інтересів підприємців У відносинах з державою міжнародними та неурядовими органі­заціями. Ця палата повинна затверджувати сертифікати товарів, підтверджувати форс-мажорні обставини, вести недержавний ре­єстр українських підприємств з надійним фінансовим станом;

"Про націоналізацію майна в Україні", де повинна перед­бачатись повна компенсація вартості втраченого майна та упу­щеної інвесторами вигоди;

— законодавство з валютного регулювання повинно передба­чити реєстраційний характер одержання кредитів резидентами та звільнення від податків Грантів, що надходять з-за кордону;

— "Про оцінку майна, майнових прав і про професійну оці­ночну діяльність в Україні". Цей законопроект повинен визнача­ти вимоги до оцінювачів майна, затверджувати прогресивну ме­тодику його оцінки та порядок державної реєстрації фірм-оціню­вачів;

— "Про управління державним майном", де повинна бути створена система регулювання казенних підприємств, тобто зі 100 % державною власністю, і корпоратизованих підприємств, передбачатись створення окремого органу, який буде управляти державними активами;

— "Про електронний обіг цінних паперів і систему депози­тарію України", де повинен бути передбачений загальний облік всіх акцій, що унеможливить створення "пірамід" у фінансових структурах.

Для покращення інвестиційного клімату в Україні конче не­обхідно прийняти цілу низку законодавчих актів:

— закони "Про Державний банк реконструкції та розвитку", "Про іпотеку та іпотечні банки", "Про інвестиційні банки";

— закони про страхування цінних паперів, депозитів юридич­них осіб, внесків фізичних осіб, інвестиційних житлових креди­тів тощо.

Важливе значення мають також заходи щодо державної під­тримки та стимулювання інвестиційної діяльності, що передба­чаються урядом.

Важливу роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату в Україні відіграють фондовий ринок, фінансово-кредит­на система, залучення іноземного капіталу, інвестиційна актив­ність населення, структурно-інноваційна перебудова економіки та інші чинники, що будуть розглянуті в наступних підрозділах.

Залучення іноземного капіталу.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для ін­вестування економіки країни. Найважливіші з них:

— прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в тому числі спільних підприємств;

— портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним рези­дентам і нерезидентам цінних паперів;

— кредити, позики та Гранти міжнародних фінансових інсти­туцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експорт­них агентств, банків тощо.

Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і ре­гулюється Верховною Радою України. Неабияку роль в цьому процесі відіграє Адміністрація Президента. Указами Президента України створена певна кількість державних інституцій, що без­посередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Ук­раїну:

Ø Українська державна кредитно-інвестиційна компанія;

Ø Національне агентство України по реконструкції і розвитку;

Ø Державний інвестиційно-кліринговий комітет;

Ø Палата незалежних експертів з питань інвестицій;

Ø Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Ук­раїну;

Ø Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів;

Ø Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового спів­робітництва.

В липні 1996 р. Указом Президента було створено Національне агентство України по реконструкції і роз­витку, завданням якого є участь в формуванні державної політи­ки при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями і закладами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гумані­тарної і технічної допомоги, іноземних інвестицій. Згідно з По­ложенням про Агентство, воно має статус міністерства і повинно здійснювати контроль за ефективністю використання коштів, що надходять з-за кордону.

Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координа­ційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання, пов'язані з залученням фінансових і інвес­тиційних ресурсів в рамках інвестиційно-клірингових відносин.

Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій функціонує згідно з Положенням і є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України, метою яко­го є запобігання конфліктів між іноземними інвесторами і орга­нами виконавчої влади.

Консультативна рада з питань іноземних інвестицій створена при Президентові для розробки і реалізації державної політики по залученню і використанню іноземних інвестицій.

Рішення про надання державних гарантій при залученні іно­земних кредитів приймає валютно-кредитна Рада Кабінету Міні­стрів України.

Перші спільні підприємства в Україні почали створюватись в 1991 р. Цей процес регулюється нормативними актами різної юридичної сили в яких обумовлюється порядок реєстрації іно­земних інвестицій, надання або відміна пільг спільним підпри­ємствам, умови розподілу та реінвестування прибутків, їх опо­даткування тощо. Загальна сума прямих іноземних інвестицій, Що надійшли в Україну станом на 1.01.1998 р., складає близько 2,1 млрд. дол. США. При цьому неможливо визначити, скільки коштів надійшло безпосередньо у виробничі фонди, а скільки — на обладнання офісів та на інші потреби підприємств та їх ке­рівників.

На частку США і Німеччини припадає більше третини пря­мих інвестицій в Україну, приблизно 10 % сукупного товарообі­гу України припадає на ці держави.

Іноземні інвестиції вкладені в 5263 підприємств України, 4117 з яких — спільні. СП володіють двома третинами загальної суми інвестицій. Основна форма ін­вестицій це — рухоме і нерухоме майно (65 %),— близько 20 % — безпосередньо — грошові внески.

Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюєть­ся близько 70 нормативними актами різного рівня, якими іно­земному інвестору досить важко керуватися в зв'язку з неодно­значністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства пос­тійно вносяться зміни і доповнення, які часто значно погіршу­ють існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесто­рів. З метою усунення цих недолік доцільно було б, з одного бо­ку, прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку — усунення протиріч та неодно­значних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.

Найсприятливішим для іноземних інвесторів був Закон про іноземні інвестиції, прийнятий ще в 1992 році.

В Законі передбачались такі положення:

— іноземним інвесторам надавались гарантії не погіршення їх фінансового стану від змін законодавства протягом 10 років;

— підприємства з іноземними інвестиціями звільнялись від сплати податку на доходи в виробничій сфері протягом 5 років, в торгівлі — протягом 3 років, в посередницькій діяльності — протягом 2 років;

— іноземні інвестиції в Україні не підлягали націоналізації;

    — в разі припинення інвестиційної діяльності іноземний ін­вестор мав право репатріації свого майна та доходів протягом 6 місяців;

— з іноземними інвесторами могли укладатися концесійні договори на розробку корисних копалин строком на 99 років.

Діяльність іноземних інвесторів на території України трива­лий час регулювалась Декретом КМУ "Про режим іноземного інвестування та Законом України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну"  В цих законо­давчих актах закріплювались майнові права іноземних інвесто­рів, додатково передбачені Законом "Про іноземні інвестиції", але відмінялась більшість пільг.

Більшість державних гарантій збереглася в діючому Законо­давстві, зокрема, державні гарантії відносно:

— примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб;

— компенсації втрат та відшкодування збитків іноземним ін­весторам;

— повернення своїх інвестицій в разі припинення інвести­ційної діяльності;

— переказу частки прибутку за кордон після сплати податків;

Ці гарантії закріплені в статті 8 Закону України "Про режим іноземного інвестування", вони захищають права власності іноземного інвестора на протязі 10 років з моменту змін в Зако­нодавстві.

Новою редакцією статті 7 Закону "Про оподаткування при­бутку підприємств" встановлюється податок на прибуток під­приємств з іноземними інвестиціями на загальних засадах.

Закон «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"» визначає постійне представництво нерезидента в Україні та порядок оподаткування його прибутку. Згідно із статтею 13  цього Закону, всі доходи нерезидентів джерелом походження з України: від головної діяльності, портфельних інвестицій в цінні папери, в тому числі від корпоративних прав оподатковуються за ставкою ЗО %.

Доходи від головної (господарської) діяльності в разі репат­ріації додатково підлягають оподаткуванню в розмірі 15 %.

Суми доходів нерезидентів, отриманих у ви­гляді страхових внесків, страхових платежів або страхових пре­мій від перестрахування ризиків, а також ризиків резидентів за межами України, оподатковуються за ставкою 15 % у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.

Не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезиден­тами у вигляді відсотків або доходу (дисконту) на державні цін­ні папери, продані (розміщені) нерезидентами за межами тери­торії України через уповноважених агентів-нерезидентів, або відсотків, сплачених нерезидентам за отримані Україною позики (кредити або державні зовнішні запозичення), які відображають­ся у державному бюджеті України чи кошторисі Національного банку України.

Що стосується надання пільг іноземним інвесторам та ін­шим суб'єктам господарювання, то, згідно з чинним законодав­ством — це прерогатива Верховної Ради. КМУ має повноваження на встановлення номенклатури товарів критичного імпорту, вве­зення яких на митну територію України звільняється від ПДВ.

З 1 липня 1997 р. Верховна Рада України внесенням змін до Законів "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про ре­жим іноземного інвестування" скасувала пільговий режим опо­даткування діяльності підприємств з іноземними інвестиціями.

Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" передба­чалося звільнення від податку на прибуток підприємств, які заре­єстровані до 1 січня 1995 р., і мають іноземну інвестицію на тери­торії України не менше 100 тис. дол. США. Таких підприємств в Україні приблизно 30 % (11 тис.) і скасування пільг щодо них має принести бюджетові України в 1997 році 615 млн. грн.

Законом "Про режим іноземного інвестування" підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від обкладання ввізним митом на майно, що ввозилося як внесок у статутний фонд. В 1996 році сума коштів внаслідок дії цієї пільги склала 1 млрд. 190 млн. грн.

На мою думку, скасування пільг щодо іноземних інвесторів погіршить інвестиційний клімат в Україні, тим паче що для біль­шості спільних підприємств пільгове оподаткування закінчуєть­ся в поточному (1997) році. У виробничій сфері пільги по подат­ках на прибуток повинні бути збережені. Прибуток СП повинен оподатковуватись, але за дещо меншими податковими ставками.

Всі необхідні позитивні зміни для іноземних інвесторів по­винні знайти відображення у проекті Закону «Про внесення змін до Закону України "Про режим іноземного інвестування"», що розглядається Верховною Радою в 1998 р.

Законодавча база портфельного інвестування шляхом прода­жу іноземним інвесторам державних та корпоративних цінних паперів більш-менш відрегульована.

Фінансові (портфельні) інвестиції можуть надходити в Ук­раїну шляхом: придбання іноземним інвестором державних (му­ніципальних) цінних паперів; акцій, облігацій, деривативів акціонерних товариств та підприємств; часток (паїв) підприємств, що приватизуються, за міжнародним конкурсом або шляхом реа­лізації на аукціоні застави.

Продаж пакетів акцій здійснюється згідно з Положенням про порядок проведення на позабіржовій торговельній системі аук­ціонів з продажу за грошові кошти пакетів акцій, що належать державі, відкритих акціонерних товариств.

Продаж пакетів акцій здійснюється під час торгових сесій асо­ціації "Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС)", що згідно з Законом "Про підприємства в Україні" є об'єднанням юри­дичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю в галу­зі торгівлі цінними паперами. Іноземний інвестор згідно з діючим законодавством має право на придбання пакетів таких акцій.

Таким чином, іноземний інвестор формує свій інвестиційний портфель шляхом залучення боргових фінансових інструментів і інструментів власності (капіталу): чим більший доход ці інстру­менти будуть приносити інвесторові, тим довше він буде трима­ти їх у своєму портфелі.

Закордонний досвід свідчить, що інвестиційний портфель приносить його власнику приблизно 10 % доходу. Наприклад, середній номінальний доход Міжнародної фінансової корпорації від інвестиційного портфеля, терміном від шести місяців до од­ного року склав 9,5 % .

Іноземні інституційні інвестори представлені на українсько­му ринку міжнародними фінансово-кредитними інституціями, фон­дами, агенціями та банками.

Особливості надходження від цих інвестицій — це обумовлення обов'язковими для української сторони вимогами. Як пра­вило, інвестиції надаються лише як частка до потрібних для ін­вестиційного проекту.

Найвпливовіший міжнародний інституційний інвестор — це Світовий банк, створений в 1944 році з метою сприяння соціаль­но-економічного розвитку різних країн світу (членами СБ є близько 160 країн).

Проектний портфель України у Світовому банку налічує близь­ко 30 проектів на загальну суму понад 3,5 млрд. дол. США, що по­винні бути реалізованими в 1996-1998 рр. В 1997 р. реалізуєть­ся сім кредитних угод, найважливіші з яких:

-   проект розвитку підприємств 300 млн. дол. США;

-   проект реструктуризації вугільної промисловості 300 млн. дол. США;

-   проект реструктуризації сільського господарства 300 млн. дол. США;

-   експериментальний проект вугледобувної галузі — 15,8 млн. дол. США;

Крім того, в 1997 р. Світовий банк спільно з Укрексімбанком започаткував проект розвитку експорту приватними підпри­ємствами України. Розмір кредитів за рахунок цієї кредитної лі­нії може бути від 100 тис. дол. США до 5 млн. дол. США з тер­міном до 5 років та з забезпеченням застави не менше ніж 130 %.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), ство­рений в 1990 р., об'єднує 59 країн-акціонерів. Мета банку — сприяння розвитку держав Центральної та Східної Європи, про­ведення в них ринкових реформ.

На початку 1998 р. банк має високий кредитний рейтинг, спроможний залучати кредитні ресурси на міжнародних ринках капіталів на вигідних умовах, в тому числі і для українських по­стачальників. ЄБРР в Україні реалізує проекти як для держав­них підприємств, так і з приватним сектором економіки; зокрема реалізує кредитну лінію для розвитку малого та середнього біз­несу обсягом близько 150 млн. дол. США. Умови кредитування малого та середнього бізнесу такі:

— розмір кредиту від 50 тис. до 2,5 млн. дол. США з термі­ном дії до 5 років;

— забезпечення кредиту заставою не менше 125 %;

— загальна вартість проекту повинна складати від 75 тис. до 4 млн. дол. США, при цьому власний внесок позичальника пе­редбачається не менше ЗО % вартості проекту, а чисельність пра­цюючих повинна не перевищувати 500 осіб.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) заснований в Люк­сембурзі в 1959 році десятьма країнами — членами Європейської спільності. Банк видає пільгові кредити на строк 30—40 років в основному на розвиток транспорту, енергетики, зв'язку, телекомунікацій.

В окремих країнах банк фінансує будівництво, реконструк­цію і модернізацію підприємств. ЄІБ є одним із головних співзасновників Європейського банку реконструкції та розвитку.

Сьогодні в Україні діють декілька міжнародних фондів, які здійснюють інвестиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні. Основні з них:

Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних дер­жавах створений в 1994 році уря­дом США з початковим капіталом 150 млн. дол. США. Фонд, в основному інвестує малий та середній бізнес шляхом створення спільних підприємств або купівлі акцій господарюючих това­риств. Фонд реалізував в Україні 12 проектів переважно в галузі агро бізнесу, промисловості будівельних матеріалів та виробниц­тві металів. Фонд також надає кредити підприємцям від 10 до 100 тис. дол. США, терміном від 2 місяців до 2-х років.

Фонд "Україна" заснований в 1992 році в м. Бостоні (США) з статутним капіталом 22,5 млн. дол. США. До початку 1998 р. Фонд реалізував 26 інвестиційних проектів на суму 8 млн. дол. США на засадах партнерства.

Німецько-український фонд створений в 1996 р. урядом Ні­меччини з статутним фондом 10 млн. марок для сприяння розвит­ку малого підприємництва в межах програми трансформ. Фонд може надавати кредити трьох видів: мікрокредити до 15 тис. євро терміном до 1 року; для малого бізнесу — від 15 до 50 тис. євро терміном до 2-х років; кредити для спільних підприємств розмі­ром до 500 тис. євро і терміном також до 2-х років.

Фонд "Відродження" створено в 1990 р. за підтримкою відо­мого фінансиста Джорджа Сороса. Фонд започаткував з 1.01.1998 р. Програму мікрокредитування та підтримки розвитку кредитних спілок в Україні. Взагалі фонд "Відродження" фінансує інтелек­туальні інвестиції і до цього часу вже запровадив в Україні мікрокредитів та грантів на суму близько 5,5 млн дол. США.

Ще однією організаційною формою залучення іноземних ін­вестицій можна вважати міжнародні агенції експортного креди­ту. В Україні діє кілька таких агенцій. Як приклад можна навес­ти: Агентство США з міжнародного розвитку, яке має за мету створити можливості для зростання малого бізнесу в Україні за рахунок створення мережі "бізнес-інкубаторів", тобто освітньо-тренінгових закладів. Агентство також надає кредитну підтрим­ку інвестиційним проектам на конкурентній основі для високо­технічних виробництв до 60 тис. дол. США, а також мікрокре­дити до 5 тис. дол. США.

Агентства експортного кредиту функціонують в рамках Угоди 1971—1978 рр., яку підписало 20 країн, щодо обмеження конку­ренції на кредитних ринках. Угодою встановлюються мінімальні процентні ставки за кредитами на строк понад двох років. Всі країни-позичальники поділені на три категорії: перша — найбагатші; третя — найбідніші. Цікаво, що в 1982 р. Радянський Со­юз був віднесений до першої категорії, а нещодавно Україна — до третьої. Для більшості країн строки повернення кредитів складають 8,5 років, а для країн третьої категорії — 10 років.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні іноземні банки кредитують в основному імпортні операції клієн­тів і виробничу діяльність деяких підприємств з іноземними ін­вестиціями.

Разом з тим інвестиційна діяльність іноземних банків наба­гато ширша.

Умовно ці послуги і операції можна поділити на кілька груп: 1) операції на ринку торговельних зобов'язань; 2) операції з цін­ними паперами власності та їх похідними, участь в приватиза­ційному процесі; 3) проектне фінансування та операції з малоліквідними інвестиціями; 4) інвестиційні консалтингові послуги.

1. Операції на ринку боргових зобов'язань — це обслугову­вання кредитних та облігаційних позик та похідних від них ін­струментів (деривативів). Іноземні банки спроможні в Україні здійснювати як власне, так і сіндиційне кредитування корпора­цій, обслуговувати форвардні та ф'ючерсні контракти, варанти.

2. Основним інструментом емісії цінних паперів за кордон на сьогодні є єврооблігації, що випускаються в іноземній для емі­тента валюті і розміщуються серед іноземних інвесторів. Єврооблігація — довгострокове боргове зобов'язання в одній із євровалют, випускається великими банками або емісійними синдика­тами. На відміну від звичайних облігацій, що випускають нере­зиденти, єврооблігації розміщуються, як правило на ринках кіль­кох країн.

Участь в приватизаційному процесі включає аналіз існуючо­го стану підприємства, пропозиції щодо його реструктуризації, підготовку плану приватизації, продаж пакетів акцій підпри­ємств на зовнішньому ринку.

Операції з цінними паперами власності зумовлюють в першу чергу їх андерайтинг, першу емісію на відкритий ринок, приват­не розміщення, їх конвертацію в боргові зобов'язання і, навпаки, конвертацію акцій в позички.

3. Вільні економічні зони як ефективний засіб залучення іноземних інвестицій.

Залучення іноземних інвестицій та створення СЕЗ повинно бути підпорядковано інтересам держави, і здійснюватися згідно загальнодержавних економічних програм (приватизації, структурної перебудови народного господарства, реформи національної грошової системи). Вплив тут взаємний, і від єдності, і оптимальності заходів, закладених в кожній із них, залежить кінцевий результат загальногосподарських перетворень.

Компонентом загальної програми повинна бути детальна розробка й обґрунтування основних каналів, форм і сфер заохочення іноземних інвестицій. Для цього формуються списки галузей народного господарства, пріоритетних з погляду державних інтересів, які вимагають дозволу при вкладенні в них іноземного капіталу, а також заборонених для нього вкладення.

Ідея створення СЕЗ на території України виникла як ініціатива органів місцевого самоврядування і зацікавлених господарських організацій, а не як цілеспрямована стратегія з боку центральних органів влади. Це дає підставу для оптимістичних прогнозів можливого сценарію зонування в країні, так як він базується на інтересах тих структур, які не тільки своєчасно оцінили перспективність механізму спеціальних зон, але й будуть надалі здійснювати все необхідне для їх створення.

Існує ціла система невідповідностей економічного механізму господарства України світовому ринку, яка слугує перешкодою активного використання фактору загальноекономічних зв’язків для перетворення національного господарства і його інтеграції в світове. В якості засобів пом’якшення цих протиріч можуть бути використані СЕЗ – мікроструктури світового ринку, які включені в національну економіку. Пропонуючи використовувати механізм СЕЗ, я маю на увазі можливість подолання проблем юридичного, інституційного, організаційного та інших невідповідностей за рахунок концентрації у порівняно стислі строки – необхідної інфраструктури, фінансових ресурсів, виробничих потужностей.

З погляду формальних критеріїв, в якості регіонів створення СЕЗ, можуть розглядатися: Одеса, Ізмаїл, Херсон, Миколаїв (порти), Волинська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Одеська, Івано-Франківська області, Крим, міста Київ і Харків. Проте, у зв’язку з формуванням концепції зонування з погляду оптимального співвідношення регіональних умов з можливостями держави інвестувати кошти у підготовчий процес створення СЕЗ – список базових територій звузився. Найбільш реальні можливості для зонування, на мій погляд, властиві:

Закарпатській, Одеській, Чернівецькій і Львівській областям, в яких поєднуються фактори сприятливого транспортно-географічного положення, розвинутого господарства, сформованого комплексу загальноекономічних зв’язків, унікальними угодами для туризму і рекреації;

Містам Київ і Харків з кваліфікованими трудовими ресурсами і високим науково-технічним потенціалом;

Львову, Закарпаттю, Криму, Києву з комплексом історико-культурних і архітектурних пам’яток;

Криму з його можливостями розвитку туризму. В додаток до них, слід відзначити перспективні проекти будівництва “сорок п’ятої паралелі” і створення Чорноморської зони економічної співпраці.

   Цей попередній відбір дає основу констатувати про можливості створення таких зон:

Ø комплексних багатонаціональних зон, які зорієнтовані на обслуговування потоку зовнішньоторговельних вантажів – Закарпатська, Львівська, Одеська і Чернівецька області з додатковою їх орієнтацією на туризм і рекреацію, а також розвиток виробничої (електроніка, машинобудування) і агропромислової співпраці;

Страницы: 1, 2, 3