Курсовая работа: Митний перевізник

Курсовая работа: Митний перевізник

Державна Митна Служба України

Академія Митної Служби України

Кафедра митного та адміністративного права

Курсова робота

з дисципліни: митне право України

на тему: «Митний перевізник»

Дніпропетровськ

2008

Зміст

митний перевізник ліцензування

Вступ

Розділ 1. Митний перевізник: загальна характеристика

1.1  Поняття та правовий статус митного перевізника

1.2  Особливості митно-правового інституту митного перевізника

Розділ 2. Порядок ліцензування та умови провадження посередницької діяльності митного перевізника

2.1 Порядок ліцензування та вимоги до митного перевізника

2.2 Ліцензійні умови провадження посередницької діяльності митного перевізника

Розділ 3. Взаємовідносини митного перевізника з митними органами та з особою довірителем

3.1 Взаємовідносини митного перевізника з митними органами України щодо організації та здійснення митних процедур

3.2 Взаємовідносини митного перевізника з особою довірителем

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

За час, який пройшов після набрання чинності Митного кодексу України 1991 року, в міжнародному зовнішньоекономічному житті України відбулися відчутні зміни - збільшилися об'єми експортно-імпортних перевезень товарів та потік громадян, які переміщують товари через кордон України, значно зросла кількість вантажних перевезень як через митний кордон України, так і по території нашої держави. При цьому значна частина такого вантажу знаходиться під митним контролем, що в свою чергу потребує врахування деяких особливостей його переміщення. Все це зумовило ухвалення численних нормативно-правових актів, які регулюють порядок переміщення зазначених товарів і предметів та впровадження у Митному кодексі України (2002 року) нового, раніше невідомого для вітчизняних митних відносин інституту – митних перевізників.

Актуальність теми дослідження.

В умовах подальшого формування ринкової економіки держави відповідно продовжує розвиватися і посередницька діяльність. Але ефективність її здійснення досить часто залежить не тільки від здібностей та фінансових можливостей підприємців, а й від ефективної діяльності органів законодавчої та виконавчої влади всіх рівнів, від належного законодавчого та нормативно-правового забезпечення діяльності посередницьких підприємств, до яких належать митні перевізники.

Чітка та системна регламентація діяльності митного перевізника дасть можливість уникнути суперечок та непорозумінь між митними органіами, та суб’єктами підприємницької діяльності щодо правомірностей митних правовідносин.

Питання, що відносяться до діяльності митного перевізника вивчали: І.В. Безкоровайна, І.І. Світлак, В.Б. Авер’янов, І.О. Бондаренко, А.С. Васильєв, Б.М. Габричидзе, Є.В. Додін, С.В. Ківалов та інші. Однак нині залишається ще багато дискусійних та практично невирішених питань, щодо діяльності митних перевізників, їх правового регулювання.

Розділ 1. Митний перевізник: загальна характеристика

1.1 Поняття та статус митного перевізника

У зв’язку з вигідним геополітичним положенням України на сьогоднішній день інститут митного перевізника як елемент митної інфраструктури стає більш необхідним на ринку митних послуг [12;208]. З переходом до ринкової економіки в Україні намітились тенденції до розширення сфери діяльності осіб, які займаються професійним наданням послуг митного перевізника. Перебуваючи у постійних економіко-правових відносинах з органами державної влади підприємець фактично виступає перед державою в ролі виразника загальносуспільних інтересів. Адже коли виникають або поглиблюються розбіжності між інтересами суспільства й держави, це відразу ж, іноді фатально, позначається на успіху його справи. Держава також відіграє важливу роль у попередженні негативних наслідків діяльності монопольних організацій, захисті найважливіших сфер життя, внутрішнього ринку та національних інтересів. Вирішуючи зазначені проблеми, держава не протистоїть розвитку ринкових відносин, а навпаки, за допомогою наявних можливостей стимулює їх ефективне функціонування. Практика останніх років доказала, що втрата належного управління суспільством, а також надмірне втручання держави в зазначені процеси тягнуть за собою негативні, інколи незворотні наслідки [13].

Митне законодавство України, зокрема Митний кодекс України, розглядає митного перевізника у двох аспектах: у митно-правовому, адже це один із заходів гарантування доставки товарів, що перебувають під митним контролем, у митниці призначення; і в цивільно-правовому, оскільки це різновид підприємницької діяльності в галузі митної справи, що здійснюється на договірних засадах [14;91].

Тому вважаю за необхідне розтлумачити поняття «підприємницька діяльність», адже, як зазначає Світлак І.І., виникають проблеми у практичній діяльності через неоднозначність тлумачення цього поняття.

Для того щоб дати правове визначення, тлумачення цьому поняття звернемося до статті 3 Господарського кодексу України, у частині 1 цієї статті говориться: «Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність»; частина 2 статті 3: «Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями» [4].

Також пропоную звернутися до статті 1 Закону України “Про підприємництво” (втратив чинність з 1 січня 2004 року), де вказано: «Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством» [6].

Беручи до уваги надані вище визначення пропоную таке визначення поняття: Підприємницька діяльність – це безпосередня, самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

На розвиток та динаміку діяльності підприємців суттєво впливає державна реєстрація суб'єктів господарської діяльності, оскільки від спрощення процесу входження майбутніх підприємців у бізнес залежать темпи їх розвитку. Вітчизняна система реєстрації підприємців була започаткована у 1991 році із прийняттям Закону України “Про підприємництво” і до 1996 року формувалась хаотично. Уряд України тричі своїми постановами протягом майже 13 років впорядковував систему реєстрації. В державі точилися тривалі дискусії стосовно того, хто повинен бути головним методологом у справі реєстрації суб’єктів підприємництва. Цю роботу намагалися взяти на себе Державна податкова адміністрація України та Міністерство юстиції України. Але, як показує проведене дослідження, в Європі немає жодної країни, де б реєстрацією займався податковий орган, поліція або орган юстиції, цим займається окремий державний орган [13]. На сьогоднішній день процес реєстрації підприємців регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Зараз державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця [7].

На мою суб’єктивну думку законодавство у сфері підприємництва не є досконалим, але воно і не є на даний момент нестабільним, як зазначає у своїх працях Світлак І.І. Процес реєстрації є досить спрощеним, але це стосується процедури отримання свідоцтва на здійснення діяльності, що не потребуює ліцензування. Процедура отримання ліцензії на здійснення деяких видів діяльності може викликати труднощі у зв’язку з завищеними вимогами до ліцензіата, та іншими факторами.

Тому систематизація законодавства у сфері підприємництва може бути одним із засобів підвищення ефективності правового регулювання підприємницьких посередницьких відносин, що виникають між суб'єктами підприємницької діяльності, між ними та державою, між підприємницькими структурами та іншими суб'єктами [13].

Діяльність митного перевізника ми відносимо до підприємницької діяльності у галузі митної справи. Якщо подивитися з іншої сторони, то діяльність митного перевізника відноситься до посередницької діяльності. Аналіз правових документів та наукової літератури дозволяє віднести до посередницької діяльності в митній сфері діяльність митних брокерів, митних ліцензійних складів та магазинів безмитної торгівлі, митних перевізників, склади тимчасового зберігання товарів, вантажні митні комплекси, автопорти, термінали. Світлак І.І. стверджує, що крім цих видів опосередковане відношення до підприємницької діяльності в галузі митної справи також мають експедиційна діяльність або діяльність експедиторів та митні аукціони. Однак по суті в діяльності експедиторів відсутній елемент посередництва між клієнтом та митницею. Такими посередниками виступають саме митні брокери та митні перевізники. Тому з метою надання своїм клієнтам послуг у повному обсязі, або, як кажуть, „під ключ” чи „від дверей до дверей”, експедитори часто поєднують декілька видів діяльності, отримуючи ліцензію митного брокера та митного перевізника [13].

Поняття митного перевізника дається в ст. 182 Митного кодексу України. Митний перевізник - це підприємство, яке здійснює перевезення між митними органами товарів, що перебувають під митним контролем, без застосування при цьому заходів гарантування доставки товарів до митного органу призначення, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 161 цього Кодексу, і має ліцензію на право здійснення діяльності митного перевізника, видану спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи [2]. У визначенні, яке дає нам Митний кодекс відразу ж зазначається, що митний перевізник – це підприємство. Тобто при буквальному трактуванні цього визначення можна сказати, що митним перевізником може бути лише підприємство. У той же час при системному дослідженні нормативно-правових актів, а саме, пункту 29 статті 1 Митного кодексу, яке визначає підприємство, як будь яку юридичну особу та як громадянина, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, абзаців 4, 13 пункту 1 статті 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», яка визначає ліцензіата як суб'єкта господарювання, який отримав ліцензію, а суб'єкта господарювання як юридичну особу (крім органів державної влади та місцевого самоврядування), яке здійснює господарську діяльність, і як фізичну особу – суб’єкта підприємницької діяльності, стає ясно, що митним перевізником може бути і фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності.

Крапку у питанні про те, чи може фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності отримати ліцензію митного перевізника, ставлять затверджені спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва та Митної служби України № 34/212 від 25 березня 2004 року Ліцензійні умови здійснення посередницької діяльності митного перевізника (Ліцензійні умови), що прямо вказують на це у абзаці 1 пункту 1.5. Але спираючись на відомості зазначені автором статті, до 2006 року ні одна фізична особа не отримала ліцензію митного перевізника [16].

У Проекті змін до Митного кодексу України запропоноване дещо інше визначення поняття. Митний перевізник – це підприємство, яке здійснює перевезення між митними органами товарів, що перебувають під митним контролем, без застосування при цьому заходів, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 182 та главою 55 цього Кодексу (крім випадків перевезення підакцизних товарів та товарів, перевезення яких відповідно до законодавства потребує обов’язкового надання гарантій митним органам) [15].

Якщо зробити порівняльний аналіз визначення, що дано у чинній редакції Митного кодексу та у Проекті змін до Митного кодексу, то ми побачимо, що нова, запропонована редакція доповнена певним обмеження випадків не надання гарантій митним органам. Тобто за чинним Митним кодексом особа, що користається послуга митного перевізника не повинна надавати гарантії доставки товарів, що перебувають під митним контролем. Перевезення товарів митним перевізником і являє собою захід гарантування доставки товарів до митного органу призначення. Згідно нової, запропонованої редакції митний перевізник перестає бути захід гарантування доставки товарів, якщо мова йтиме про підакцизні товари. І логічно передбачити, що повинні бути законодавчо визначені товари, перевезення яких відповідно потребує обов’язкового надання гарантій митним органам, крім підакцизних товарів.

Також із визначення прибрано ту частину, де говориться, що митний перевізник повинен мати ліцензію на право здійснення діяльності митного перевізника, видану спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. На думку Світлак І.І., це спричинено тим, що в обговорюваному законопроекті передбачається: митний перевізник діятиме на підставі свідоцтва (сьогодні – ліцензії), виданого ДМСУ. Чи є доцільним заміна свідоцтвом? Очевидна мета таких змін полягає у такому. Порядок видачі ліцензій, зокрема на здійснення діяльності митного перевізника, встановлено Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Заміна слова «ліцензія» словом «свідоцтво» (слушно нагадати, що такі саме зміни відбулися у митному законодавстві РФ), фактично припиняє дію закону в частині видачі ліцензування на діяльність митних перевізників. Це у свою чергу, дозволить ДМСУ розробити свій порядок (положення) видачі свідоцтв, відмінний від того, який діє нині. На думку Світлак І.І., порядок видачі ліцензії на здійснення посередницької діяльності митного перевізника має визначатися відповідними ліцензійними умовами, які затверджує ДМСУ за погодженням із Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва України, що позитивно вплине на діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності [15]. Але я все ж таки вважаю, що з заміною термінів не повинен фактично втратити чинність Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» у частині видачі ліцензування на діяльність митних перевізників. У Законі сказано: відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: … 61) посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника. Тобто ми бачимо, що простою заміною термінів не припинити дію цього Закону у цій частині, без внесення до нього змін. Але все ж таки, якщо проаналізувати Проект змін до Митного кодексу України, можна зробити висновок, що законодавець не збирається залишати ситуацію навколо ліцензування так як вона є. Про це свідчить той факт, що у Проекті всі ті частини де йшлося про ліцензування діяльності митного перевізника виключено, саме у такій формуліровці. Можна лише припустити, що такі зміни спричинені намірами законодавця внести суттєві зміни до порядку формування, затвердження та контролю за виконанням ліцензійних умов.

Перехід до ринкових відносин визначив в Україні загальні тенденції розширення сфери діяльності фізичних та юридичних осіб, які займаються професійним посередництвом у даній галузі - митних перевізників, які є професійними учасниками митних відносин щодо перевезення товарів, які перебувають під митним контролем і є найбільш підготовленими для того, щоб надати клієнту кваліфіковану допомогу.

Проаналізуємо правовий статус митного перевізника та взаємозв’язок при виконанні покладених на нього завдань. Досліджуючи дане питання, потрібно зазначити, що організаційно-правові засади провадження посередницької діяльності митних перевізників визначені рядом нормативно-правових актів. Митний перевізник є суто національною категорією, що надає певні переваги при перевезенні товарів, що перебувають під митним контролем, по митній території України. Це транзитні перевезення товарів (внутрішній митний транзит) по митній території України, що не потребують додаткових заходів гарантування доставки товарів, окрім самого права користуватись статусом митного перевізника. При здійсненні транзиту митною територією України не виникатиме потреба додаткових гарантій доставки товарів до митниці призначення. Відповідно до статті 182 Митного кодексу України митний перевізник, для здійснення своєї діяльності, повинен мати відповідну ліцензію, яку видає Державна митна служба України.

Згідно з законодавством України митний перевізник несе відповідальність за дії, упущення, порушення, бездіяльність своїх посадових осіб, агентів, персоналу, які виконують усі процедури щодо перевезення товарів, що перебувають під митним контролем, між митними органами, як за свої власні дії, упущення, порушення, бездіяльність [13].

1.2 Особливості митно-правового інституту митного перевізника

Говорячи про специфіку правового регулювання діяльності митного перевізника, слід зазначити, що правове регулювання даної діяльності з боку держави здійснюється за допомогою системи правових актів, які регламентують положення сторін у відносинах надання послуг і передбачають встановлення відповідних стандартів, критеріїв, вимог, тобто дозвільної системи [12].

Якщо проаналізувати Проект змін до Митного кодексу, ми можемо побачити прагнення законодавця закріпити дозвільну систему у Митному кодексі. У статті 203 сказано, що митні органи видають підприємствам дозволи на здійснення діяльності митного перевізника. Тобто ми бачимо, що законодавець все ж таки намагається закріпити та сконцентрувати повноваження щодо ліцензування діяльності митного перевізника та інших суб’єктів господарювання у галузі митної справи навколо ДМСУ. У статті 204 Проекту змін до Митного кодексу України вказується, що інші дозволи, передбачені статтею 203 цього Кодексу, видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі митної справи або уповноваженими ним митницями [8]. (До цих інших дозволів і належить дозвіл на здійснення діяльності митного перевізника).

Правове регулювання діяльності митного перевізника здійснюється відповідно до статей 161, 182-184 Митного кодексу України та Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [12;208].

У Проекті змін до Митного кодексу України діяльності митного перевізника приділено більше уваги, питання регулюється більш чітко і ширше. Питанню присвячено розділ VII: повноваження митних органів щодо здійснення контролю за господарською діяльністю. Щодо регулювання питання діяльності митного перевізника, то до цього розділу додано цілу главу присвячену дозвільній системі. Главу, присвячену діяльності митного перевізника, значно доповнено. Вже йшлося про змінене поняття митного перевізника, знову ж таки прибрано статтю, де йдеться про ліцензування діяльності митного перевізника. Позитивним вважаю те, що визначаються та чітко окреслюються права, обов’язки та відповідальність митного перевізника.

Можна запропонувати удосконалити митне законодавство через встановлення чіткого порядку діяльності митних перевізників. Проведений аналіз правових засад діяльності митних перевізників дозволяє стверджувати, що конституційний та кодифікований рівні регулювання діяльності митного перевізника представлені загальними нормативними актами, тобто такими, що призначені для всіх суб'єктів підприємницької діяльності і, які визначають його правовий статус без урахування окремих особливостей. Щодо спеціальних нормативних актів, що відображають особливості правового статусу саме митних перевізників, то вони представлені на підзаконному рівні. Таким чином, сьогодні правове регулювання діяльності митних перевізників переважно здійснюється на рівні не закону, а підзаконних актів, якими обростають закони. При цьому сам закон безпосередньо не діє, а відсилає до інших нормативних актів підзаконного характеру, що знижує ефективність правового регулювання. Для вирішення існуючих проблем, як вважає Світлак І.І, необхідно розробити надійний та ефективний механізм фінансових гарантій і страхування відповідальності посередницької діяльності митного перевізника відповідно до ліцензійних умов здійснення ними посередницької діяльності; визначити на законодавчому рівні схеми взаємодії митних перевізників з митними органами України (пряме або опосередковане представництво) [13].

Розділ 2. Порядок ліцензування та умови провадження посередницької діяльності митного перевізника

2.1 Порядок ліцензування та вимоги до митного перевізника

Відповідно до Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» органом ліцензування є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності; у випадках митного перевізника таким органом виступає Державна митна служба України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Щодо митного перевізника Державною митною службою України у 2004 р. був затверджений порядок видачі ліцензій на провадження посередницької діяльності митного перевізника (наказ Держмитслужби від 6 квітня 2004 р. № 243) [12;209].

До того як було прийнято вищезазначений наказ, порядок видачі ліцензій на провадження діяльності митного перевізника регулював наказ Державної митної служби України від 11.12.2003 N 862 "Про затвердження Порядку видачі ліцензій на провадження посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника". Порядок видачі ліцензій митному перевізнику та митному брокеру регулювався одним спільним, комплексним наказом. Але для систематизації, та прив’язання порядку видачі ліцензій до ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника було видано вищезазначений наказ.

Ліцензії на провадження посередницької діяльності митного перевізника видаються Держмитслужбою України зареєстрованим на території України суб'єктам господарської діяльності всіх форм власності незалежно від місця державної реєстрації. У ліцензії зазначається вид господарської діяльності - посередницька діяльність митного перевізника. Ліцензії оформлюються на бланках єдиного зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2000 № 1719 "Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності".

Для одержання ліцензії суб'єкт підприємницької діяльності разом із заявою про видачу ліцензії подає Держмитслужбі України документи, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 № 756 "Про перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності". Це засвідчені в установленому порядку копії установчих документів (для юридичної особи), засвідчена в установленому порядку копія договору страхування власної діяльності на суму, не менш як 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [9]. Суб'єкти господарської діяльності України несуть відповідальність за достовірність даних, зазначених у поданих документах. Документи, потрібні для одержання ліцензії, подаються Держмитслужбі України й приймаються за описом (встановленої форми), копія якого видається заявникові за підписом відповідальної особи Держмитслужби України з проставлянням дати прийняття документів. Під час приймання документів здійснюються перевірка їх комплектності й реєстрація. На документах проставляється відбиток спеціальної номерної печатки "Для реєстрації" із зазначенням дати прийняття документів і номера реєстрації та вноситься відповідний запис до журналу обліку заяв і виданих ліцензій на провадження посередницької діяльності митного перевізника. Цей журнал обліку прошнуровується, аркуші його нумеруються й запис про їх кількість у журналі обліку скріплюється печаткою загального відділу Держмитслужби України [10].

Страницы: 1, 2