Курсовая работа: Загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського

Курсовая работа: Загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ

ФАКУЛЬТЕТ МОРСЬКОГО ПРАВА

Курсова робота

Загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського

курсанта 1 курсу

Іванової І.І.

Науковий керівник,

професор ОНМА

Сидоров С.С.

Одесса - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІОЛОГІЇ ПРАВА

ГЛАВА 2. СУТНІСТЬ ПРАВА ТА ДЕРЖАВИ У ПРАЦЯХ С.ДНІСТРЯНСЬКОГО

2.1 «Погляд на теорії права та держави» С. Дністрянського

2.2 Тарас Шевченко і «Нова держава» С.Дністрянського

ГЛАВА 3. ПОГЛЯДИ С. ДНІСТРЯНСЬКОГО-КОНСТИТУЦІОНАЛИСТА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

держава право дністрянський

Історія українського народу складна і неоднозначна. Найбільшим лихом для нього стала імперська політика царизму і радянського тоталітаризму, спрямована на те, щоб витравити в українському народові національну свідомість, позбавити його історичної пам'яті, мови, культури, традицій, звичаїв і перетворити його на частину єдиної і неподільної імперії. Тисячі імен видатних діячів науки, культури і мистецтва були вилучені з нашої історії лише за те, що вони були патріотами своєї Батьківщини. Однак в сучасних умовах духовного і національного відродження України, з'явилося чимало праць, в яких заново переосмислюються сторінки нашої колись сфальсифікованої історії, відновлюється правда, віддається належне багатьом видатним діячам нашої історії, науки, культури, що були відданими борцями за національну справу.

Так після десятків років забуття повертається в Україну постать вченого-цивіліста, громадського і політичного діяча Галичини Станіслава Севериновича Дністрянського (1870-1935). Вся різнопланова наукова спадщина вченого-правника, діяча прогресивних поглядів переконливо свідчить про його великий внесок у наукову скарбницю інших народів і країн та про його велику любов до України. Наукова і громадська діяльність ученого підтверджує відомий вислів про те, що не може любити інші країни та народи той, хто не любить своєї Батьківщини. Ґрунтовно проаналізувавши ідеї відомих європейських теоретиків права та українських мислителів, С.Дністрянський одним із перших у юриспруденції запропонував соціологічно-правовий підхід до розуміння понять „право”, „держава”, „народ”.

Аналіз джерел та літератури:

Вчені Т.Андрусяк, В.Бабкін, В.Возьний, В.Зігалов, М.Костицький, З.Кузеля, К.Левицький, М.Мельник, М.Мушинка, О.Надрага, М.Неврилий, В.Потульницький, П.Рабінович, Ю.Сиволоб, В.Старосольський, П.Стецюк, І.Усенко високо оцінили наукову діяльність вченого. Зокрема П.Стецюк у монографії „Станіслав Дністрянський як конституціоналіст” (1999) ґрунтовно проаналізував його конституційні проекти — „Статут для Галичини” (1919) та „Проект Конституції З.У.Н.Р.” (1920).[1]

У 1995 році В.Возьний захистив дисертацію „Державно-правові погляди академіка С.С.Дністрянського”, у якій значна увага зосереджена на громадському, політичному та науковому житті ученого.[2]

Загальнотеоретичні погляди українського вченого викладені у праці „Загальна наука права і політики” (1923), всебічно оцінено у вступній статті В.Бабкіна та І.Усенка до першого тому „Антології української юридичної думки” (2002).

Актуальність теми дослідження. Наукова цінність та глибина аналізу різних аспектів поглядів С.Дністрянського у працях сучасних дослідників — безсумнівна. Але сьогодні існує потреба системного вивчення загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського на право та державу. Цим і зумовлена актуальність теми нашої курсової роботи.

Мета і задача роботи. Метою курсової роботи є поглиблення історико-правових знань про загальнотеоретичні погляди С.Дністрянського на право та державу. Досягнення поставленої мети курсової роботи вимагало вирішення наступних основних завдань: охарактеризувати поняття держави в творчості С.Дністрянського, визначити роль і місце наукової спадщини С.Дністрянського в українській юридичній науці.

Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського.

Предметом дослідження є історико-правові закономірності становлення та розвитку загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського на право та державу.

Методи дослідження. З метою забезпечення всебічного, повного та об’єктивного аналізу загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського автор застосовував філософські, загальнонаукові та спеціально-правові методи. Діалектичний метод дозволив встановити особливості не лише становлення, але й розвитку правової концепції С.Дністрянського. Формально-логічні методи дослідження, зокрема метод синтезу, аналізу, індукції, дедукції, допомогли авторові цієї курсової роботи провести аналіз поняття „держава”. Використання системно-структурного методу дало можливість розглянути державно-правову концепцію С.Дністрянського як цілісну систему ідей. Історико-правовий метод застосовувався при з’ясуванні факторів та умов, у яких формувалися загальнотеоретичні погляди вченого. Проблемно-концептуальний метод сприяв осмисленню та аналізу методологічних засад загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського.

Джерела дослідження. При написанні курсової роботи автор використовував опубліковані праці С.Дністрянського та його дослідників, які збережені у Державної науковій бібліотеці імені М.Горького, Науковій бібліотеці імені М.Грушевського, Одеській центральної міській бібліотеці імені І.Франка.

Обґрунтовування структури роботи: У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету та завдання, об’єкт та предмет. У першому розділі дана загальна характеристика соціології права.

Другий розділ «Сутність права та держави у працях С.С.Дністрянського» присвячений висвітленню методологічних засад правового світогляду С.Дністрянського. У підрозділі 2.1. була розглянута робота «Погляд на теорії права та держави» С.Дністрянського.

У підрозділі 2.2. «Тарас Шевченко і «Нова держава» С.Дністрянського, проаналізовано погляди вченого на творчість українського письменника.

У третьому розділі досліджено погляди С.С.Дністрянського конституціоналіста. Це питання й обумовило цей розділ курсової роботи.

ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІОЛОГІЇ ПРАВА

Право в соціології розглядається не як застигла сукупність норм, а як діяльність фізичних і юридичних осіб – громадян, державних і суспільних організацій, які дотримуються, застосовують і виконують правові приписи, є предметом соціологічного вивчення, яке набуло широкого поширення в останні десятиліття. На цій основі виникло і праворозуміння, орієнтоване на право в дії. Соціологічний підхід до розуміння права можна виразити у формулі Г.В.Мальцева “Право – це насамперед саме суспільне життя”.[3]

Правові норми держави, на думку прихильників соціологічного напряму в теорії права, - це лише частина права. Поряд з ними існує “живе право”, яке є не що інше, як фактичні відносини, що склались в суспільстві. Головне, стверджують вони, - вивчення реального порядку, тобто не тих приписів, які зафіксовані в правовій нормі, а самого процесу дії права в суспільстві, конкретних дій учасників правовідносин. В зв’язку з цим обґрунтовується ідея “гнучкості права”, іншими словами, можливість зміни правової норми в процесі її застосування. Звідси – відмова від “незаперечності” закону, вимога свободи суддівського “розсуду”. Ця теорія веде фактичного розширення “правотворчих” функцій судді і приниження ролі закону, оскільки суддя не зв’язаний юридичними нормами і може на свій розсуд вирішити ту чи іншу справу, покладаючись на власну інтуїцію. Акцентуючи увагу на вивченні соціальних коренів права і його дієвої сторони, представники “соціологічного” підходу (його можна назвати також “функціональним”) намагаються осягнути право як дієвий момент реального суспільного життя. Л.С.Явич, стверджує, що “правові норми мертві, нежиттєві, не складають дієвого права, якщо за певних умов не можуть бути здійсненими у фактичній поведінці людей”.[4]

Для соціологічної теорії характерні структурно-функціональний підхід до права; виділення правовідносин в якості основних, найбільш суттєвих елементів права. Право не зводиться закону. Право в дії дає уявлення про смисл правового регулювання, його кінцеві цілі. Державна воля, втілена в правових нормах, на цій ступені матеріалізується в суспільних відносинах, надаючи їм правову форму. Право в дії є його реалізація, що проявляється в правових відносинах, правопорядку, правовій поведінці. Урегульованість, законність, правопорядок, що забезпечуються в суспільстві, — необхідні елементи праворозуміння. Саме на основі вивчення дії права виникли ідеї про розширення предмета праворозуміння, про те, що потрібно брати до уваги не одні лише правові норми, а весь механізм правового регулювання, всю правову систему.

Насправді, дія права здійснюється шляхом виконання (дотримання, використання і застосування) правових норм. При цьому у вказану діяльність залучаються правозастосовчі органи, утворюються правовідносини, на неї впливає правосвідомість людей. Іншими словами, функціонує складний механізм правової системи, який не зводиться лише до юридичних норм. А це, в свою чергу, означає, що говорячи про право і його розуміння, ми не можемо ігнорувати тих складових частин механізму, які не є нормами права, але без яких норми діяти не можуть.

Позитивним моментом соціологічного підходу до розуміння права є прагнення пізнати право в дії, в процесі функціонування. При цьому дослідження правових явищ і інститутів переслідує мету перетворення соціальної дійсності, а саме право розглядається як інструмент соціального перетворення, засіб досягнення згоди між інтересами різних соціальних груп. Це зближує соціологічну теорію права з солідаристською (соціальною) концепцією права.

В основі солідаристського напрямку або соціальної концепції права (Л.Дюгі) лежить ідея солідарності, тобто співробітництва у здійсненні влади різних соціальних прошарків і груп, які приймають участь у політичному житті. Згідно з цією теорією, кожний член суспільства повинен усвідомити соціальну функцію, встановлену правом, проникнутися ідеєю необхідності скоєння певних вчинків, що забезпечують солідарність всіх членів суспільства. Право виступає як виразник цієї солідарності, інструмент, що охороняє “спільні інтереси” всіх груп.

Таким чином, соціальна концепція, розглядаючи сутність права, представляє його як засіб досягнення гармонії. Вона направлена на пошук правових засобів, які допомагають усунути можливі соціальні конфлікти, забезпечити порядок в суспільстві. Це передбачає розгляд права не відокремлено, а поряд з іншими елементами соціальної дійсності – економікою, політикою, мораллю – в їх функціональній взаємообумовленості і взаємозалежності. Звідси – акцент на соціальні функції права в суспільстві, наприклад, як засобу усунення можливих соціальних конфліктів, вирішення інших соціальних проблем.

В соціальній концепції права обгрунтовується необхідність дослідження права в його взаємозв’язку з іншими елементами соціальної системи. Принципово іншу трактовку права, його сутності дають основоположники марксизму. «Розглядаючи суспільство як органічно цілісне утворення, що діє і розвивається за об’єктивними, незалежними від волі людей законами, К.Маркс і Ф.Енгельс досить чітко і послідовно розрізняли право і закон».[5]

Право вони розуміли як міру свободи членів суспільства. Кожний клас в силу його особливого становища в системі економічних відносин суспільства має свою міру свободи, своє право. Міра свободи членів класового суспільства не є рівною, а визначається їх належністю до певного класу. Відношенням класів до засобів виробництва визначається міра їх свободи, їх класове право. Зміст цього права складають претензії класу на певну долю матеріальних і духовних благ, які виробляються суспільством, на участь у політичному житті суспільства, в управлінні справами держави і на вільне вираження свого ставлення до соціального ладу, а також самовираження в літературі і інших сферах мистецтва.

Отже, в суспільстві, розділеному на класи з їх суперечливими

інтересами, не існує єдиної міри свободи, єдиного права. Кожний клас має власне право, яке не тільки відрізняється від права інших класів, але й антагоністичне по відношенню до нього. Колізія прав вирішується тим, що економічно пануючий клас – власник засобів виробництва – бере в свої руки державну владу і проводить своє право у формі законів, надає йому всезагального характеру і вимагає обов’язкового виконання встановлених ним законів від всіх членів суспільства під страхом державного примусу.

Ідея багатоаспектного, багатостороннього підходу до права зараз, мабуть, найбільш точно відображає спільні зусилля вчених по його вивченню.

Яких би поглядів на право вони не притримувались, всі проти однобічності. І життя це підтвердило, показавши, що розгляд правових проблем, наприклад, з позицій конкретної соціології, з інформаційної сторони чи в психологічному аспекті дозволяє підійти до розкриття нових рис права, збагачуючи відповідно його поняття. Саме шляхом розкриття нових відносин, сторін, рис і відбувається процес поглиблення поняття права.

Не одна якась сторона права – нормативна, його генезис чи право в дії – дає поняття права. Кожна з них – лише абстрактне його бачення. Поняття права складається як сума, синтез знань всіх правових дисциплін, які вивчають право у всіх його реальних проявах, сторонах, рисах, відносинах, перспективах.

ГЛАВА 2. СУТНІСТЬ ПРАВА ТА ДЕРЖАВИ У ПРАЦЯХ

С.ДНІСТРЯНСЬКОГО

2.1 "Погляд на теорії права та держави" С. Дністрянського

Станіслав Дністрянський - визначний правознавець європейського рівня, академік Вільної Української Академії Наук. Більшість науковців справедливо вважають його одним із засновників нової української правової науки. Основними напрямками його дослідження були: форми державного устрою і права людини, проблеми консолідації української нації, національно-державне будівництво в Україні, проблема української мови і забезпечення її державного статусу, цивільне право в Україні, регулювання шлюбно-сімейних відносин, історія української культури. Значимість наукових розробок С. Дністрянського полягає в тому, що вони не втратили актуальності і сьогодні.

Велику і цінну спадщину становлять його численні праці українською, німецькою, чеською мовами. Найважливіші із них: «Заручини в австрійськім праві», «Границі науки права», «Австрійське право облігаційне», «Звичаєве право та соціальні зв'язки», «Цивільне право», «Загальна наука права і політика», «Погляд на теорії права та держави» та інші.

Проаналізуємо основні концепції і зміст праці академіка С. Дністрянського "Погляд на теорії права і держави" опубліковану 1925 року у Львові.[6]

Ідея написання праці з проблем відношення права і держави виношувалась вченим протягом 22 років. В основу своєї розвідки автор поклав наукові розробки з питань держави і права, вироблені вченими у період з кінця XVIII до початку XX століття. Досліджуючи широкий спектр різних теорій походження права та держави, які базувались на різних формах аргументації, він прийшов до висновку, що на ці теорії мали суттєвий вплив ідеї свободи, суверенності народу, суспільності (громадянського суспільства). Різноманіття і багатогранність поглядів, викладених у науковій літературі, спонукали С. Дністрянського спочатку провести аналіз філософських ідей походження права та держави, а пізніше правових. Це стало фундаментом вироблення новітніх концепцій із цієї проблематики, що відповідали духові часу. Такий підхід і визначив структуру цієї праці, зміст якої викладений у трьох розділах.

Мислитель стверджує, що з'ясування сутності та системне і детальні обговорення теоретичних питань, викладених у працях попередників, потребує окремих монографічних розробок. Тому у своїй праці він обмежився тільки висвітленням загальних найважливіших ідей стосовно виникнення держави і права.

С. Дністрянський, характеризуючи державу, писав: "...Поступаючись методом історизму в праві, пропоную образ новітньої держави. В основі концепції державотворення покладено пророчі слова поета: "В своїй хаті своя правда і сила і воля", поєднані з правом народів на самовизначення; справжнє народне законодавство в державі, створене на засаді справедливості та загальній пошані до праці; принципи порядку її організації як провідні основи державної сили та постійне намаганні реалізації "волі народу" в усіх сферах державного та суспільного життя.[7]

Водночас він підкреслював, що межі самовизначення народів можні вирішувати тільки за етнографічним принципом, а не за політичним причому національним меншинам слід надавати повну свободу в їхніх національних правах. Крім того, у боротьбі капіталу і праці, праці виборола провідне місце у суспільстві, а тому тільки праця повинна бути справжнім мірилом рівності та справедливості в новій державі. Справжні сила держави проявляється не в "пануванні" та "суверенітеті", народна влада в сучасному розумінні не може панувати над народом. У новітній державі сам народ правитиме державою, він самостійно повинен визначати та реалізовувати правові засади свого розвитку. Недопустиме будь-яке обмеження участі народу; виконанні функцій і завдань держави.

Характеризуючи державу і право, академік С. Дністрянський виходить із поняття "спільності", яка складається із сукупності "спільнот". На його думку, саме з цього починається вихідна точка правового дослідження. Він стверджує, що суспільні зв'язки, які походять від родини аж до держави, є основами права, справжнім джерелом права.

Вони є специфічним суспільним витвором, що має закономірні форми існування. У кожному суспільному зв'язку існує своєрідна організація для збереження спільних інтересів зв'язку та збереження суспільного порядку в межах існуючої спільності. У додержавний період суспільні зв'язки і правовому житті забезпечувалися фізичним примусом. Після виникненні спільноти найвищого рівня, тобто держави вона переймає вищий нагляд над суспільними зв'язками нижчого типу, а згодом зосереджує в своїх руках увесь апарат примусу, залишаючи при спільнотах нижчого рівня лиш моральний вплив. Така постановка питання дає можливість стверджувати, що право виникло ще раніше від держави. Воно існувало в усіх суспільних зв'язках нижчого типу, але держава шляхом еволюції, залишаючи внутрішню автономію суспільних зв'язків нижчого типу, встановила над ними верховенство у спільних справах і в справах, пов'язаних з існуванням та розвитком держави, підсиливши це державним примусом. Така система, що функціонувала протягом тисячоліть, залишається і сьогодні єдиною основою права і держави. Право і нині розвивається в усіх суспільних зв'язках, які мають свою організацію (структуру, органи управління), тобто свою автономію, що визнана та обмежена державою, виходячи із спільних інтересів найвищого суспільного зв'язку.

У своїй праці "Погляд на теорію права і держави" академік підкреслює, що поняття "автономія" має стародавнє походження і є формою, в якій право виникло і сьогодні розвивається. Автономія починається уже від людини як одиниці. Один чоловік може щось зробити, інший це повинен визнати - ось право першого відносно другого. Отже, можна стверджувати, що перший у визначених межах має автономію, яку інші зобов'язані визнавати. «Право ж власності є виразом особистої автономії людини. Але уже і ця автономія є певним чином обмежена, виходячи із суспільної залежності від інших».[8]

Таку ж залежність можемо прослідкувати в першому суспільному зв'язку - родині. Автономію родини представляють її органи, зокрема батько родини. Але ця автономія на початках родинного життя була обмежена потребою забезпечити добробут членів роду, а пізніше обмежувалась встановленими звичаями у родині. З розвитком суспільних зв'язків - родів, племен, союзів племен тощо, автономію необхідно було п обмежувати в залежності від інтересів вищих суспільних зв'язків. Але найсуттєвіше обмеження автономії в усіх суспільних зв'язках здійснюється я найвищою інстанцією - державою.

Разом з тим, держава також не має найвищої влади в повному а розумінні, як це стверджують теоретики повної суверенності держави.

Держава наділена автономією в межах своїх повноважень. У сучасній державі автономію обмежує своїми органами саме суспільство або співдружність світових держав (у разі не визнання якоїсь держави). Отже, автономія по своїй суті обмежена.

Для характеристики держави вчений - правник застосовує крім и поняття "автономія" ще іншу дефініцію - "авторитет" зв'язку. її сутність полягає в тому, що органи видають постанови для зв'язку, а учасники вважають себе зобов'язаними виконувати їх, визнаючи тим авторитет зв'язку над собою. Такий авторитет має і держава. Але вона, крім цього, ще наділена силою, що надає їй можливість реалізовувати свої приписні проти волі окремих членів. Така властивість держави названа "автаркією" Отже, у правовому розумінні характерними рисами держави автор вважає; автономію, авторитет, автаркію. Використовуючи правову методологію, вчений розглядає державу як розвиток суспільного життя у природі. Держава існує тільки тоді, якщо має свою територію, що її суттєво відрізняє від багатьох суспільних зв'язків. Тому держава це в першу чергу - територія; в другу - люди, приналежні до цієї території; а в третю чергу, створена людьми для збереження загального суспільного ладу - державна організація. Такі три елементи державі; виділяє С. Дністрянський у праці "Погляд на теорії права і держави". У цьому дослідженні знайшло висвітлення сучасне розуміння понятті "нація". Складовими елементами "нації" є: люди; територія, на якій народилися люди; народна культура. «Автор підкреслює, що голови суспільну основу нації складає її культура. Кожна нація має свою, властиві їй, культуру, хоч би вона і не мала своєї державної організації».[9]

Завершуючи свою працю, академік С. Дністрянський піддає критиці австрійську школу нормативізму, теорії "правового догматизму" ті "правового досвіду" Кельзена і Сандера. Він стверджує, що суспільний зв'язок має свої специфічні інтереси, які потребують охорони. Збереженій цих інтересів служить організація зв'язку, побудована на соціально етичних нормах, а це є не що інше як право зв'язку. Крім того, він підкреслює, що організація зв'язку, хоч би цей зв'язок був державою в може при виборі норм поводитись самовільно. Є параметри, яких мусять дотримуватись, щоб санкція правових норм зв'язку не обмежувала автономії, котру слід забезпечувати, бо переступивши встановлені межі правотворчої діяльності, держава творить безправ'я. «Таким чинок автор обґрунтовує право і безправ'я або свавілля».[10]

Коротко проаналізувавши "Погляд на теорії права і держави" академіка С. Дністрянського, можна на цій основі зробити відповідні висновок. Насамперед, праця відповідає тогочасним умовам життя, вона є досі оригінальною, у ній закладена національно-державницька концепція вченого-правника. На його думку, "в епіцентрі всього, зокрема теорії права, мають бути генетичні основи соціальних зв'язків".

Виходячи з того, що право виникло раніше від політики, вчений доводить, що державна політика, утворюється на основі вже існуючих державних норм суспільної життя. Отже, органічний суспільний зв'язок, в основі творення якого лежать економічні причини, а також такі інститути, як родина, рід, плем'я, народ і основні суспільні установи - подружжя, договори, спадщина - не є витвором держави.

На думку С. Дністрянського, існуючі зв'язки поділяються на два типи: органічні та організаційні. До органічних суспільних зв'язків належать родина, рід, плем'я, держава, народ. До організаційних - церква, преса, партії, товариства. Кожен з цих суспільних зв'язків має свою організацію, існує для збереження або досягнення їхньої мети. Держави або допомагають, або протидіють суспільним зв'язкам у досягненні власних вищих цілей. Що ж стосується ролі права у цих зв'язках, то межі права або безправність держави стосовно того ж суспільного зв'язку мають залежати від його соціально-етичного змісту, цілей і домагань.

Страницы: 1, 2