Курсовая работа: Розвиток сучасного музичного мистецтва та основних його напрямків

Зараз спостерігається значне посилення ударної складової в музичних творах. І якщо музику, наприклад, складав композитор, який діставав від наркотиків задоволення, то це несвідомо через ударні звуки передається слухачам, а якщо в композитора (виконавця) є схильність до агресії, це може призвести до розвитку агресивності, тероризму у слухачів. Повторимо, що виділення (демодуляція інфразвуків) органами людини здійснюється тільки при високих рівнях потужності ударних звуків. Такий ефект на слухача справляє музика, коли він, наприклад, в навушниках.

Всім відомо, що люди, які з дитинства починали приймати наркотики чи алкоголь, значно раніше стають алкоголіками, наркоманами. І в даному випадку ми спостерігаємо той самий ефект: чим раніше дитина починає слухати потужну ударну музику, яку складали композитори з певними психофізичними відхиленнями, тим вище ймовірність, що вона буде наркоманом, чи в неї розвиватимуться хвороби, до яких існувала схильність. Це може впливати на дитину, коли вона ще знаходиться в утробі матері, яка перебуває під впливом цих звуків. [13, с. 2].

У науково-експериментальних працях вітчизняних учених доведено статистично-достовірні порушення ряду психічних функцій під дією року (об'єми короткочасної пам'яті. Зниження рівня зрозумілого спілкування, виникнення почуття роздратованості і туги, зниження писемної продуктивності, виникнення почуття тяжкості) з паралельним порушенням ЕЕГ характеристик мозку. [11, с. 6].

Необхідно відмітити, що сила звуку рок музики на рок-концертах надзвичайно велика досягає 120 дБ, а загальновідомо, що смертельним для слуху людини є 160 дБ. В ідеології рок-культури покладений фанатизм, який на думку Г. Товстоногова, є добровільним рабством, що робить людину замкнутою. Психофізіологічними факторами дій року являються і збудження підкоркових структур головного мозку з необумовленими біологічними реакціями; різке зростання збудженості ЦНС тощо. Перші результати дій року проявляються в слуховому апараті людини. За даними професора B. C. Гуковича приблизно 40% любителів року 13-15 р. страждають слуховими шумами, а приблизно 60% 19-20 річних студентів виявляють ознаки туговухості. В перспективі це означає, що десь через 50 років країна може одержати суспільство глухих людей.

Музикознавець Христофор Рюгер рахує придатною для психотерапії тільки класичну музику і категорично відхиляє сучасну поп- і рок - музику. Причому найкращий ефект виявлено тільки при дії програм, створених на основі милозвучних класичних і народних мелодій.

А мистецтвознавці дедалі частіше закликають дбайливо ставитися до актуального середовища особистості, викорінювати музичні "шуми", фальш нечистих інтонацій, надлишкове гострі, шокові звукові враження. Адже звук являється більш сильним сенсорним подразником для людини, ніж світло чи колір. Людський слух здатний сприймати різницю у висоті від 16 до 20 тисяч коливань в секунду. Порушення верхнього порогу, здатне викликати серйозні зрушення в людському організмі.

В музиці використовуються головним чином звуки в межах від 16 до 4000 коливань в секунду. Такий діапазон пов'язаний з історично складеною практикою людської мови і співу. Прикрим є те, що сучасні технічні засоби репродуктування музики, які володіють великою звуковою потужністю, не передбачають контрольних меж для рівня гучності. Якщо в побуті гучна розмова людини сприймається як ознака недостатньої культури, то в молодіжному середовищі сьогодні загальноприйнята абсолютна безкультурна позиція сприйняття музики, яка звучить, перевищуючи усяку художню міру гучності звуку. Особливо таке становище характерне для танцювальних дискотек, де коливаючі рухи мембран апаратури здатні викликати хворобу органів, слуху. ". . на дискотеці сила звуку доведена до тієї степені, коли вона ще не вбиває, але починає діяти на нижні шари мозку, на його підвали, на підкірну основу, на підсвідомість, на глибинні шари психіки, що можна порівняти з дію наркотичних речовин". Причому це не мелодична музика, не Чайковський і не Шопен, але музика ритмічна, поп-музика, рок-музика, і коли удари музичного ритму починають співпадати з ударами вашого серця, створюється враження, що в середині вас розхитується тяжке ядро від великого дзвону, яке гупає по всіх ребрах, по всіх клітинах організму. Сила і характер звуку, підбір інструментів, ритміка, світлоефекти і т. п. часто мають такий вплив на центри головного мозку і весь організм, який спеціалісти порівнюють з руйнівною дією великих доз алкоголю, наркотиків, шкідливих вип ромінювань. [6, c. 4-5].

Отже, музичне мистецтво безпосередньо впливає на формування емоційних переживань, що в свою чергу є джерелом духовного світу особистості. Оскільки людина - істота емоційна, то емоційні переживання та почуття невід'ємні від духовного світу особистості. І саме твори мистецтва формують нашу емоційну культуру, культуру естетичних почуттів і смаків, духовну культуру нашого життя.

Розділ 2. Напрямки сучасної музики

2.1 Стан розвитку сучасного музичного мистецтва та його основних напрямків

Музиканти другої половини 20-го століття відчули тісний звязок із слухачами. Для композиторів і виконавців стало важливим ідеї і світобачення свого покоління, етнічного і суспільного середовища, інколи конкретних політичних і релігійних рухів.

Сучасна класична музика, джаз і рок – три основні вітки музичної культури другої половини 20-го ст. Важливою сферою музичного життя цього періоду стала і поп-музика – складний комплекс популярних музичних напрямків і індустрії розваг. Класика, джаз і рок мають спільний корінь – традиції фольклору. Народна музика незмінно і часом непомітно підживлювала творчі пошуки професійних музикантів, хоча навіть самі вони не завжди це усвідомлювали. Композитори 19-го століття працювали в основному заміським фольклором, що часто зазнавав професійної обробки. 20-й вік відкрив сільську народну музику, її драматизм і гостроту звучання, яка одночасно і лякала, і заворожувала. Система мислення, виявлена в старовинному фольклорі, виявилась співзвучною до трагічного духовного досвіду сучасної людини.

Пошуки в цьому напрямку серйозно вплинули на виникнення в 50-х рр. Рок-музики – явища, що в за короткий термін перевернуло музичний світ. Дати визначення рок-культурі дуже складно. Це особливий спосіб життя в музиці, в якому об’єднались композиторська творчість та імпровізація, музика і сценічне дійство, живий звук голосу чи інструменту і складні ефекти електронної музики. Виникнувши під впливом фольклору, ця культура ніколи не була зв’язаною з конкретними національними традиціями: мова року інтернаціональна і спрямована на об’єднання людей різного походження і світогляду. Провідна роль у рок-музиці належить психічному і емоційному впливу, що походить інколи навіть від одного слова чи звуку. Залежно від напрямку рок-музики та цілей, які ставлять перед собою її виконавці, композиція може надихнути на глибокі роздуми, або, навпаки, викликати стан апатії чи агресії. В рок-музиці, як в дзеркалі, відобразились стреси, через які пройшли післявоєнні покоління молоді, -- стихійні соціальні виступи і «сексуальна революція», рухи хіпі та панків, трагедія наркоманії – і духовні пошуки.

Якщо рок-музика говорить від імені інтернаціональної аудиторії, то джазова культура протягом довгого часу була голосом конкретного етнічного середовища – афро-американського населення США. Вплив національних традицій відчувається в ній ще сильніше, ніж в році. Джаз це також образ життя. Його основа – імпровізація, яка є для музиканта формою досягнення світу через звуки. Саме від джазу рок успадкував свої характерні риси – потяг до імпровізації та колективних форм творчості. Однак, на відміну від року, джазова імпровізація розрахована на камерне, довірливе спілкування із слухачем (навіть в умовах величезної концертної зали) . Від публіки джазовий музикант очікує не фанатичного обожнювання (на що нерідко очікує рок-музикант) , а дозрілого розуміння, не вибуху емоцій, а занурення в душевний світ виконавця. Джазові музиканти виступають, як правило, в невеликих залах і клубах, бажаючи сформувати свою публіку та орієнтуючись на професійних слухачів. Виникнувши більше століття назад, в 20-ому ст. джаз переступив початкові етнічні границі. На сьогодні це інтернаціональний вид мистецтва з великою різноманітністю регіональних і стильових різновидів.

Що ж стосується класичної музичної культури, то вона й надалі залишається спрямованою на вічні духовні цінності. Як і раніше, її фундамент – строга, відшліфована часом система жанрів:опера, симфонія, ораторія, жанри вокальної та інструментальної камерної музики. Розуміння класичної музики залежить від загального рівня культури слухача, ступеня його внутрішньої незалежності від впливу моди, реклами та думки оточуючих. Поряд з мільйонами любителів рок- і поп-музики прихильників класики завжди буде менше. Через це деякі композитори другої половини 20-го століття намагались зробити класичну культуру об’єктом сенсаційного інтересу і вносили в неї найоригінальніші засоби художньої мови фольклору, джазу та року. Подібні спроби нерідко ставали причиною появи нових течій. Так, застосовуючи технологію року з використанням електронної апаратури, класичні музиканти створили "електронну" музику. В свою чергу, увага рок-музикантів до класичних музичних жанрів, форм та інструментів спричинило виникнення арт-року і рок-опери. Це ще раз підтверджує внутрішню єдність всіх областей музики в контексті сучасної культури [13, с. 9-10].

Нерідко до класичного жанру тягнуться віруючі люди. Зустріч з симфонією, камерною сонатою чи довгою джазовою імпровізацією створює оптимальні умови для так званого заглиблення в себе. Момент насолоди музикою наступає тоді, коли слухач знаходить в глибині свого "я" відгук на духовний та емоційний стан, який він відчуває сприймаючи музичний твір. Такий слухач нерідко консервативних поглядів і до "винаходів авангарду відноситься" як до примітивного "хуліганства".

Музична мова рок-композиції чи естрадної пісні може бути не менш складним, ніж у симфонії. У цієї музики принципово інший адресат – людина енергійна, активна, що живе передусім зовнішніми імпульсами, які черпає в спілкуванні з людьми, інтересі до політики, з різноманітних подій, що відбуваються довкола нього. Головним центром притягання для музикантів є молодь з її підвищеним інтересом до проблем емоційного та сексуального спілкування. Від музики такі люди очікують сильних відчуттів. Часто вони стають фанатичними прихильниками окремих виконавців і пристрасно слідкують не тільки за творчістю, але й за особистим життям своїх кумирів.

Специфіка розвитку музики як масової "культури" призвела до того, що вона фактично стала частиною індустрії, в якій музикант відіграє роль ефектного сценічного персонажа, а музика не більш ніж засіб одержання прибутку.

Картина існування музики в сучасному суспільстві була б не повною без розповіді про шляхи відновлення музичної мови. Проблема ця була поставлена післявоєнним поколінням, яке пережило трагедію європейської культури, що виявилась безсильною перед силами зла. І в цій ситуації майстри класичної музики, джазу та року, котрий тільки зароджувався віднайшли точки дотику крізь глибоке переосмислення фольклорних традицій. Ще в 10-20-х рр. музичний світ вразили відкриття композиторів-неофольклористів, котрі вивчали глибинні пласти народної музики і зібрали матеріал, що не мав нічого спільного зі загальновідомими "сувенірними мелодіями". Виявилось, що фольклорна традиція кожного народу несе в собі разючу гостроту звучання і нерідко заснована на трагічному сприйнятті світу. Починаючи з 50-60-х рр. професійна музика намагається не стільки використовувати готовий матеріал, скільки вивчити характер мислення народу. Об’єктом уваги стає не закінчена мелодія, а психологічний вплив короткої фрази-поспівки, інтонації чи звуку, тобто елементів народжених підсвідомістю. За кожним із них стоїть стихійний спалах емоцій, а подекуди й фізіологічна реакція на оточуючий світ.

2.2 Афро-американська музика

В сучасній музиці представлені різні традиції, перш за все європейська і африканська, що зустрілись на землях Північної Америки. Витоки багатьох музичних напрямків, які виникнули в 20-ому ст., можна віднайти у фольклорі афроамериканців – нащадків рабів, привезених Африки.

Музика займає важливе місце в житті народів Чорної Африки : вона супроводжує їх під час релігійних обрядів, ритуалів, свят і повсякденних справ. Африканська музика – це передусім спів, в якому чергуються сольні та хорові партії. Соліст виконує фразу а хор йому відповідає. Спів, як правило, супроводжується танцем.

Звукоряди африканської музики не відповідають європейському і не укладається в мажорний і мінорний лад. Крім того, в ній не має значення точна висота звуків.

Ритм африканської музики дуже складний. Можливо, найкращий спосіб одержати уявлення про нього – це спробувати рівномірно відстукати ногою два удари, а руками за той же час зробити три сплески.

Ранній афро-американський музичний фольклор можна поділити на дві групи – світські і духовні пісні. До світських відносились ті трудові пісні (work songs) . Вони звучали під час праці, яку виконували невільники. Духовні пісні з’являються тоді, коли чорні раби навернулись до християнства. Так поступово, починаючи з 17-го ст., виник жанр афро-американських релігійних наспівів – спірічуел (spiritual – духовний) . Багатоголосся, гармонія та мелодії із європейської музичної традиції взаємодіють в спірічуелі з виразними засобами африканської музики.

Очевидно, в результаті об’єднання трудових пісень і спірічуела виник ще один жанр афро-американської музики – блюз (blues, від blue devils – меланхолія, ниття або від to feel blue – сумувати) . Вважають, що блюз сформувався в 70-х рр. 19-го ст., але документального підтвердження цьому немає.

Головна характерна риса блюзу – блюзові ноти. Вони не належать ні до мінору ні до мажору, а розміщуються між ними. Саме тому неможливо добитись звучання нот на інструменті з стійкою висотою звуків (наприклад, на фортепіано вони не співпадають зі звучанням клавіш) , але це можливо зробити на гітарі, зачіпивши струну.

Блюзи – це пісні бродячих і чорно робочих, ув’язнених і повій, людей, які вибились із нормального току життя, відірваних від дому, сім’ї, друзів та релігійних спільнот. Ранній різновид такої музики – сільський блюз. Його виконували під акомпанемент губної гармошки, гітари або банджо. Найбільш відомі представники сільського блюзу – співаки і гітаристи Лідбеллі (Leadbelly, 1888--1949) і Блайнд Лемон Джеферсон (Blind Lemon Jefferson? 1897--1929) . До початку 20-го ст. блюз встановився як жанр професійної музики, з’явився класичний , або міський, блюз, в якому вокал зазвучав в супроводі інструментального ансамблю. Ще один жанр, який виник під впливом афро-американської музики – регтайм (ragtime від ragged time - "розірваний ритм"; буквально "розірваний час") – стиль фортепіанної гри. Розрив ритмічної рисунку, зміщення акцентів та інші зміни в ритмі мелодії на фоні чіткого акомпанементу є головною рисою регтайму, який був одним із попередників джазу.

Так, з часом одні жанри афро-американської музики стали історією музичної культури, інші продовжували розвиватись і зберегли своє значення до сьогодні. Так блюз і джаз, подолавши етнічні та географічні рамки, завоювали визнання слухачів і здобули послідовників у всьому світі. [13, c. 14-17].

2.3 Джаз

В 20-му ст. в США появляється новий вид музичного мистецтва – джаз (jazz) . Він виник в результаті з’єднання традицій європейської та афро-американської музики. В основі джазу лежить імпровізація. Джазовий імпровізатор – це не композитор і виконавець водному обличчі, а особливий тип художника, який творить у тісній співпраці із ансамблем. Імпровізація -- мистецтво діалогу, багатостороннього спілкування мовою звуків. Другою особливою рисою джазу є складний ритм, або біт. Біт визначають ритмічні акценти – виділення одних звуків на фоні інших. Разом вони повинні створити драйв. Наявність драйву створює враження наростаючого темпу, в той час як останній залишається незмінним. Відмінну рису джазового ритму називають свінгом (коливання) : акценти дещо зміщені відносно основного ритму, що надають музиці потужності, пластичності та особливої виразності.

В американському джазі, особливо коли грають чорні музиканти, виразно звучать блюзові ноти (риса афро-американської музики) . Виражальні засоби, які використовують музиканти, в сукупності творять той чи інший стиль джазу.

Видатними майстрами цього напрямку були – трубачі Кінг Олівер (1885–1938) і Луї Армстронг, сопрано-саксофоніст Сідней Беше (1897-1959) , піаніст Джеллі Ролл Мортон (1885-1941) . Розрізняли ново орлеанський, чикагський та нью-йоркський види такої музики, яку в сукупності називали традиційним джазом. Коли зявились білі виконавці, їхні ансамблі почали називати диксилендами. Сьогодні під диксилендом часто розуміють весь традиційний джаз. (Диксиленд (країна Діксі) - символічна назва південних штатів США) .

В 30-х рр. Наступив розквіт великих джазових оркестрів – біг-бендів (big-band) , що могли складатись із двадцяти виконавців. Джазовий стиль цих музичних колективів отримав назву свінг.

В 50-60-х рр. Виникли й інші джазові стилі. В ладовому (модальному) джазі імпровізація будувалась на принципах азіатської музики. Головними представниками цього стилю були трубач Майлз Дейвіс і саксофоніст Джон Колтрейн (1926-1967) . В кінці 60-х рр. Майлз Дейвіс перший із джазових музикантів звернувся до ритмів рок-музики і почав використовувати електрогітари та електронні клавішні інструменти. До нього приєднались американські рок-групи "Чикаго" і "Блад, СуетЕ нд Тіарз". Поряд з електромузичними інструментами (звичними для рок-музики) вони застосовували духові, на яких грали музиканти імпровізатори. Так виник новий напрямок – джаз-рок.

Пік популярності джаз-року припадає на 70-ті рр., коли його представники звернулись до музичних традицій тих народів, які до цього у встановленні джазу участі не брали.

В останні десятиліття джазові музиканти все частіше використовують фольклор, маловідомий або й взагалі невідомий для публіки. Виник напрямок етно-джаз, в якому джазова музика остаточно перетворилась на міжнародну, світову.

Джаз здійснив великий вплив на музичну культуру. Під його дією виникли ритм-енд-блюз та ряд інших напрямків рок-музики. Інтонації і прийоми джазу використовувало багато композиторів всього світу. Але найголовніше – джаз відродив важливе призначення музичного мистецтва: живого спілкування людей.

2.3 Рок-н-рол

В музичній культурі США 50-х рр. Попри музику, яка виходила із класичної європейської традиції, були представлені блюз, джаз, кантрі та ін. Ритм-енд-блюз залишався привілеєм тільки чорних слухачів. На музичній сцені, призначеній для білих, панували великі оркестри, за складом схожі з джазовими. Але виконували вони зовсім іншу музику, котра не дозволяла імпровізації. Але на початку50-х рр. Значно зріс інтерес білої молоді до ритм-енд-блюзу. Першим, хто це зауважив був диск-жокей радіостанції в місті Клівленді Алан Фрід (1922-1965) . Він розумів, що назва "ритм-енд-блюз " (музика чорних) може викликати незадоволення білих слухачів, тому запропонував іншу – рок-н-ролл (rock'n'roll – коливатись та повертатись) . Здійснивши таку заміну він зробив цю музику загальнодоступною привернула увагу білих музикантів, що внесли в неї власні традиції. До середини 50-х рр. Рок-н-рол оформився як самостійний , відмінний від ритм-енд-блюзу, музичний напрямок. Виникнувши пізніше поняття "рок-музика" безпосередньо походить від" рок-н-роллу".

Рок-н-рол передусім танцювальна музика. Він представляє собою возз’єднання спрощеного і швидкого ритм-енд-блюзу та музики кантрі. (Кантрі (country – сільський) – пісенна та інструментальна) музика білого населення сільської місцевості США, що виникла до початку 20-го ст. Вона вбирала в себе музичний фольклор багатьох європейських народів, представники яких переселились в Америкокельтську і англосаксонську народну музику, французький шансон, німецький йодль ( наспіви альпійських горян Австрії, Швейцарії та Південної Баварії) ) . Від ритм-енд-блюзу рок-н-рол перебрав і склад інструментів. Провідне місце зайняла електрогітара, що часто виконувала сольні партії. Вокал набрав енергійного характеру, а поведінка виконавців на сцені стала розкованою, невимушеною. Все це, разом із гучним звучанням електромузичних інструментів, викликало небачене захоплення молоді рок-н-роллом і категоричне засудження його старшим поколінням.

Першою зіркою рок-н-ролу став співак і гітарист Білл Хейлі (1925-1981). Однак Білл Хейлі не був втіленим ідеалом для прихильників рок-н-ролу. Літтл Ричард та Чак Беррі володіли всіма даними для цієї ролі, окрім єдиного недоліку – вони були чорними. Та знайшлася біла людина з душею і голосом негра. Це – Елвіс Преслі. Він виконував дуже різну музику: ритм-енд-блюз, кантрі, ліричні балади, але перш за все – рок-н-рол. Творчість Елвіса Преслі здійснила великий вплив на рок-музику, перевидання його альбомів і збірників кращих пісень продовжується і до сьогодні.

2.4 Рок-музика

В першій половині 60-х рр. Розпочалось "британське вторгнення" в музичну культуру Сполучених Штатів. Деякий час американські музиканти знаходились під сильним впливом британських виконавців. До середини 60-х рр. Криза була подолана, і в США почали розвиватись нові напрямки рок-музики. Серед них – кантрі і фолк-рок, що звертались до місцевих традицій музичного фольклору білого населення. В основі кантрі-року лежить вокальна та інструментальна музика сільських жителів, а фолк-року – традиції міської пісні.

Історія кантрі-року розпочинається із появою групи "Креденс Кліру отер Рівайвал" (Creedence Clearwater Revival – Відродження віри чистої води) , що була створена в 1959р., але популярність прийшла лише в другій половині 60-х рр. (альбом "Космічна фабрика") . До кантрі-року можна віднести також і творчість груп "Кросбі, Стіллз, Неш Енд Янг" та "Іглу (орли) ", що з’явились відповідно у 1968 і 1971рр. Характерними рисами їхньої музики є мелодії, котрі легко запам’ятовувалися, та використання акустичної гітари в якості сольного інструменту. "Іглз" належить відомий хіт "Готель Каліфорнія" із однойменного альбому 1976 р.

На Східному та Західному побережжі США деякі риси "британського вторгнення" возз’єднались з традиціями американської фолк-музики – пісень авторів-виконавців, що компонували собі на губних гармошках, гітарах та інших акустичних інструментах. З кінця 50-х рр. Фолк став невід’ємною частиною суспільного та політичного життя міст. Широкою популярністю користувались пісні Вуді Гартрі, Піта Сігера, Леонарда Коена, Філа Окса, Джона Баез та інш. Ключову роль у формуванні фолк-року відіграв співак, гітарист і композитор Боб Ділан.

Фолк-рок зумів обєднати серйозну і суспільно значиму поезію із рок-музикою. Успіх музикантів другої половини 60-х рр. дозволив розширити творчість авторів-виконавців до масштабів масової культури.

В середині 60-хрр. В США виник ще один напрямок цього стилю – психодилічний рок або просто психодилія. Термін " психодилічні (psychedelic, від грецького "психе" – "душа" і "делоо" – "зробити явним") був запропонований американським психіатром Хемфрі Озмондом дло означення хімічних сполук, що викликали зміни стану свідомості. [15, с. 50-56].

Психодилічний рок, що виник у Каліфорнії, та зароджений на хвилі захоплення галюциногенами, був безпосередньо пов’язаний із вживанням цих речовин як самими музикантами, так і слухачами. Досвід "змінених" станів свідомості знаходив своє відображення в музиці, текстах пісень та атмосфері, яка панувала на концертах рок-музикантів.

Однак пристрасть до наркотиків привела до загибелі багатьох музикантів – як в психодилічній епосі, так і пізніше. Ось декілька імен:Брайан Джонс, Джиммі Хендрікс, Дженіс Джоплін, Томмі Боулін ("Діп пьопл") , Сід Вішес ("Секс Пістолз") , Курт Кобейн ("Нірвана") , Джеррі Гарсія.

Наступний напрямок року – Хард-рок (hard – " жорсткий", "важкий") виник в кінці 60-х рр. Британські групи "Роллінг Стоунз", "Кінкс" та "Ху" показали, що рок-музика може бути агресивною. Їх співвітчизники, групи "Ярдбьордз" і "Крім", продемонстрували "важкий блюз" з довготривалими гітарними імпровізаціями. Стиль пізніх "Крым" вплоть приблизився до раннього хард-року. Найбільш видатними представниками цього стилю вважаються три британські групи – "Лед Зеппелін", "Діп Пьопл" і "Блек Себбет".

В хард-році зросло значення ритм-секції. В роки становлення рок-музики вона відігравала допоміжну роль – служила тільки ритмічним та гармонічним фоном для вокаліста і "сольних" інструментів. У хард-році ритм-секція вийшла на перший план. Новий розподіл ролей вимагав від бас-гітариста і ударника віртуозного володіння інструментами, а головне – взаємодія між ними. Зріст долі ритм-секції у звучанні групи створило суб’єктивне враження "важкості" музики. Таке відчуття досягається і за рахунок того, що гітара, коли не має сольного звучання, підтримує ритм-секцію:грає або окремі ноти в унісон з бас-гітарою, або акорді, або періодично повторювані короткі партії, так звані рифи.

Якраз в процесі становлення хард-року виділився як самостійний напрямок арт-рок. Слід відмітити, що багато музичних критиків та поклонників воліють не розділяти ці напрямки і використовують термін прогресів-рок (передовий, прогресивний рок) , що об’єднує неординарних виконавців хард-року і весь арт-рок.

Розділ 3. Вплив сучасної музики на формування музичної культури учнів

Музика в сучасному світі як ніколи має великий вплив на формування музичної культури учнів. При цьому основною функцією музики, її соціальним значенням – є естетично виховувати, навчати учнів, залучати їх до високої культури. За великим рахунком, саме ці завдання мають вирішувати уроки музики в загальноосвітній школі і мережа дитячих музичних шкіл. На жаль, музичні школи, навіть більше ніж загальноосвітні, сьогодні продовжують відштовхувати від себе дітей, і в силу цього виявляються нездатними виконувати своє основне завдання. Ми, як завжди, піклуємося про зовнішню, фасадну частину дитячої музичної освіти, не стараючись ліквідовувати реально існуючі протиріччя у цій сфері.

Завданням дитячої музичної освіти є прищепити учневі любов до прекрасного, виховати естетичні почуття, навчити грі на музичному інструменті. І досягнути цього можна лише виховуючи дітей на кращих художніх зразках світової музичної культури. Ніхто сьогодні не сперечається, що цивілізованому суспільству потрібна різноманітна музика – і класична, і естрадно-танцювальна, і обрядова, і військово-патріотична, – але перш за все потрібна музика, яка просвічувала б побут, облагороджувала його, формувала естетичні смаки і високі художні запити. Однак, на сучасного українського школяра впливає могутній потік „масової культури”, який калічить, розбещує художню свідомість молоді вже з раннього шкільного віку. Цей факт добре відомий і не потребує доказів. Відомо й те, що запит запит породжує пропозицію: чим простіші і примітивніші музичні запити слухацької аудиторії, тим більший простір належить „поп-арту”, тим ширший потік низькопробної музичної продукції. [12, с. 189-192].

На жаль, цьому сприяє і тотальна комерціалізація в сфері культури, і неприхована агресія з боку загальновідомого „поп-арту” і помітне послаблення морально-етичних норм українського суспільства. І те, що музичної продукції сьогодні кількісно багато, тільки ускладнює ситуацію, не послаблює гостроти одного з головних протиріч музичного виховання.

Існує ряд причин об’єктивного і суб’єктивного плану, що пояснюють дану ситуацію. На фоні стрімкого прогресу інформаційних технологій в Україну влився із Заходу могутній потік поп-культури, якому, як швидко з’ясувалося, не було чого протиставити.

Масова свідомість молоді в сфері музичної культури (і не тільки музичної) виглядає сьогодні в Україні на кшталт Західної, смаки, захоплення, музичні інтереси значної частини молоді, особливо міської, ніби переймаються ззовні, зі сторони. Ціннісна орієнтація і смакові пристрасті явно направлені в бік розважального псевдомистецтва.

Слухова орієнтація в різноманітних музичних напрямах на даному етапі розвитку музичного мистецтва відбувається хаотично, під "зомбуючим" впливом низькопробних телевізійних програм, російськомовної і західної популярної музики.

Що ж уможливило настільки успішну експансію низькопробної західної музичної ( телевізійної, кінематографічної та ін. ) продукції в нашій країні? Адже відомо, що ніяких інших цілей, окрім розважальної, західноєвропейський і американський поп-арт перед собою не ставить. У цей час можна констатувати, що агресія західного „поп-арту” в Україні навряд чи стала б реальністю, якщо б в країні на певному етапі її розвитку не виявились розмитими, деформованими контури національного духовного ідеалу. У зв'язку з цим наш національний естрадний продукт має низьку популярність, що й уможливлює широкомасштабний наступ на незаповнені національні, духовні, культурні цінності, більш пристосованого до сучасного музичного прогресу, західного поп-арту.

Розраховувати на швидке і повне подолання цього протиріччя не виходить. Але не помічати і не зосереджувати зусиль для зниження його гостроти, виховуючи інші духовні потреби і формуючи з дитинства інший художній смак, значить приректи всі зусилля вітчизняної системи музичної освіти на повне забуття.

Останнім часом, наше сучасне музичне мистецтво намагається, і досить успішно, відвоювати втрачені, культурні позиції. Активно пропагується сучасна українська масова музична культура, правда, дещо адаптована до світових течій.

Це дає нам надію на внесення в скарбницю світового мистецтва суто нам притаманної музичної культури і національного сприйняття сучасних напрямків розвитку музики.

Традиції і досягнення української музичної освіти дають нам всі підстави для продовження успішної роботи як в масовому вихованні, так і в спеціалізованих учбових закладах додаткової освіти, до яких віднесені дитячі музичні школи і школи мистецтв. Однак, гадаємо, що з метою вдосконалення й збагачення системи вітчизняної загальної освіти варто враховувати багатий досвід зарубіжних наукових установ, який стосується спостережень над дією музики на людину, адже вони засвідчують надзвичайну роль музичного мистецтва в інтелектуальному розвитку дітей і молоді. [2, с. 3].

Загалом можна констатувати, що музичне середовище в результаті розвитку сучасних засобів масової комунікації значно розширило свої межі. Саме тому його позитивний чи негативний характер має глибинне значення для емоційно-естетичного світу індивідів, їх світосприйняття, настрою. Водночас у межах самого цього середовища спостерігається тенденція до порушення нормальної ієрархії різновидів, жанрів.

У наш час народна, духовно-класична музика стає все більш елітарною, її аудиторія звужується. Цілісний соціально-психологічний підхід до вивчення впливу мистецтва (музики, літератури, кіно, театру) на масову свідомість і поведінку передбачає врахування не тільки характеристик твору, але й особистісних особливостей митця, який стоїть за ним, а також аудиторії, яка сприймає чи не сприймає твір.

Тут може виникнути проблема, яку називають проблемою особистісної сумісності митця (та його твору) з аудиторією.

Окремі аспекти проблеми сумісності-несумісності певних різновидів мистецтва і реципієнтів досліджувалися деякими психологами, зокрема Г. Айзенком. Йдеться, передусім, про дані стосовно різних типів живопису, яким надають перевагу інтроверти чи екстраверти.

Висновки

Масова культура надає великий спектр і вибір різних взірців поведінки: від альтруїстичних, високоморальних (таких, на жаль, не дуже багато) , чуттєво-естетичних, пасивно-споглядальних аж до брутальних, непристойних і відверто негативних, антисоціальних (пияцтво, вживання наркотиків, насилля, жорстокість, злочинні дії тощо) . А це, у свою чергу, спричиняє переоцінку цінностей у великої маси людей (формуються нові погляди на соціальну реальність) ; формування терпимого ставлення до сучасного кінематографа, рок-музики, нових розважальних жанрів, до різних напрямків образотворчого мистецтва (фотореалізм, поп-арт тощо) ; нехтування нормами етики і моралі, зростання випадків агресії і насилля в реальному житті.

Наш час характеризується широким культивуванням масової культури на естраді, в кіно, музиці, театрі, дизайні. Масова культура, тиражована телебаченням, радіо-, відео-, аудіозаписами, ілюстрованими журналами, розмиває, а часом і змінює критерії художнього смаку. Це реальність, з якою потрібно рахуватися, яка вимагає ґрунтовного наукового осмислення.

Список використаної літератури

1.  Максимов В.Н. Восприятие музыки. - М., 1980, с. 176.

2.  Романчук. Современная музыка в современном мире //Искусство в школе. – 2005. - №2. – С. 7-10.

3.  Клєман Х. Музыка: осторожно – воздух отравлен! // Секретные исследования. 2003. №9. С. 4-5.

4.  Куруленко С. Дати дітям радість. // Сарненські новини. 2003. №3. С. 5.

5.  Социальная психология / Под ред. А.Н. Сухова, А.А. Деркача. – М. : Академия, 2001. – 600 с.

6.  Апраксина О.А. Музыкальное воспитание в Англии и США // Музыкальное воспитание в школе. - Вып. 7. - М., 1975. - С. 20-25.

7.  Енциклопедический словарь юного музиканта. є68/Сост. В. В. Медушевский, О.О. Очаковская. – М. :Педагогика, 1985. – С. 6-8.

8.  Ороновська Л. Феномен цінностей у музично-педагогічному процесі:теоретичний аспект проблеми//Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Сер. Педагогіка. – 2005. – Вип. 5. – С. 189-192.

9.  Кокарев А. Панк-рок: от А до Я. – М. :1992. – С. 12-18.

10.  Володіхін Д. Музика наших днів. Сучасна енциклопедія. – М. :Аванта+, 2002. – 430 с.

11.  Сапожнік О. Популярна естрадна музика в Україні: історичний екскурс // Мистецтво та освіта. – 2004. – №1. –С. 12-18.

12.  Арановский М.Г. О психологических предпосылках предметно-пространственных представлений // Проблемы музыкального мышления. - М., 1974.

13.  Вейс П.Д. О второй музыкально-педагогической конференции в Венгрии // Музыкальное воспитание в школе. - Вып. 8. - М., 1972.

14.  Выготский Л.С. Психология искусства. - М., 1968. - Изд-е 2-е.

15.  Гальперин Э.М. Трансовые состояния и "поле смысла". - М., 1995.

16.  Медушевский В.В. О закономерностях и средствах художественного воздействия музыки. - М., 1980.

17.  Назайкинский Е.В. О психологии музыкального восприятия. - М., 1972.

18.  Росохватський І. У світі протиріч // Науковий світ. - 2003. - № 8. - С. 18-21.

19.  Побережна Г., Комісаров О. Музична терапія у системі освіти в Україні // Музична освіта в Україні. Сучасний стан, проблеми розвитку. Матеріали науково-практичної конференції. - Київ. - 2001. - С. 157-161.

20.  Аронсон Э., Уислсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. – СПб. : Прайм-Еврознак, 2002. – 560 с.

21.  Доннерстейн Э., Берковиц Л. Реакции жертвы в фильмах агрессивно-эротического содержания как фактор, влияющий на насилие над женщинами // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб. : Питер, 2000. – 528 с.

22.  Майерс Д. Социальная психология / Перевод с англ. – СПб. : Питер, 1996. – 684 с.

23.  Перспективы социальной психологии / Перевод с англ. – М. : ЭКСМО-Пресс, 2001. – 688 с.

24.  Dale L. Anderson. Act now! Successful Acting Techniques You can see use everyday to dramatically improve health, wealth and relation ships. - M. D. - Chromined Publishing. - 1998.

25.  Ромащук И. Современная музыка в современном мире // Искусство в школе. – 2005. – №2. – С. 7-10.

26.  Ростовський О. Методика викладання музики в основній школі: Т. - Навчальна книга - Богдан. - 2000. - С. 6-8.