Курсовая работа: Олівер Кромвель – полководець та політичний діяч

Курсовая работа: Олівер Кромвель – полководець та політичний діяч

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ,ОСВІТИ, МОЛОДІ та СПОРТУ УКРАЇНИ КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Кафедра всесвітньої історії

Курсова робота

на тему: «Олівер Кромвель – полководець і політичний діяч»

Виконала: студентка 31 групи Цуркан Я.Р.

Науковий керівник : Даценко Л.М.

Кіровоград 2011

План

кромвель революція полководець

Вступ

1. Історіографія проблеми та джерельна база

2. Політична та військова діяльність Олівера Кромвеля в Англійській буржуазній революції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Олівер Кромвель (25 квітня 1599, Гантінгдон - 3 вересня 1658, Лондон), англійський державний діяч і полководець, вождь Англійської революції, керівник індепендентів, в 1653-1658 лорд-протектор Англії.

У 1640 році Олівер Кромвель був обраний до Довгий парламент. Один з головних організаторів парламентської армії, що отримала перемоги над королівською армією під час громадянських воєн (1642-1646, 1648) громадянських війнах. Спираючись на армію, вигнав з парламенту пресвітеріан (1648), сприяв страти короля і проголошення республіки (1649), влада в якій була зосереджена в руках прихильників Кромвеля. З 1650 лорд-генерал (головнокомандуючий всіма збройними силами). Кромвель придушив рухи левеллерів і дігерів, визвольні рухи в Ірландії і Шотландії. У 1653 встановив режим одноосібної військової диктатури - протекторат.

Актуальність роботи обумовлена тим, що, з однієї сторони, постать Олівера Кромвеля як полководця та політичного діяча досліджена не досить повно. Це пояснюється неясністю та суперечливістю численних історичних відомостей про його особу. Другим аспектом актуальності вивчення обраної нами теми полягає в надзвичайні цікавості дослідження історичної постаті Олівера Кромвеля, оскільки, будучи політиком і полководцем світового масштабу, він зумів розпізнати тенденції розвитку англійського суспільства та спрямувати їх в русло розвитку та формування такої моделі демократії, яка і нині існує в Великобританії та якою захоплюється решта світу. Фактично, геній Олівера Кромвеля полягав у тому, що він передбачив розвиток демократії у Англії і заклав її міцний фундамент.

Об'єктом даного дослідження є історична постать Олівера Кромвеля як полководця та політичного діяча.

Предметом дослідження є політична і військова діяльність Олівера Кромвеля.

Метою даної роботи є розгляд та аналіз історичної постаті Олівера Кромвеля як полководця та політичного діяча.

У рамках досягнення поставленої мети нами були поставлені для вирішення наступні завдання:

1.  розглянути історіографію та джерельну базу проблеми;

2.  розглянути політичну діяльність Олівера Кромвеля, зокрема на посту лорда-протектора;

3.  розглянути військову діяльність Олівера Кромвеля як головнокомандувача військових сил;

4.  проаналізувати та узагальнити отримані в ході роботи дані.

Хронологічні межі даного дослідження охоплюють 1642 – 1659 рр., що пов’язано з фактом вступу Олівера Кромвеля у громадянську війну на боці індепендентів, виявленням його військових талантів і, особливо, його піднесення після битви при Марстон-Муре 1644 р., та фактом його смерті 3 вересня 1658.

Історіографія. Книга Барга М. А. «Кромвель и его время» розповідає нам про те, які причини зумовили англійську буржуазну революцію, а також про те, що на той час Англія потребувала «народження» сильної духом, гострої розумом і фанатичної завзяттям людини, яка б очолила революцію і надала їй спрямованості. Такою людиною став Олівер Кромвель, який народився у 1599 році, і завдяки своєму вихованню, пронизаному пуританськими ідеями, став на чолі революції. Барг розповідає як поступово сільський сквайр переростає у політика, а згодом у чудового полководця. Це історія життя людини, яка завдяки своїм здібностям спромоглася стати на чолі держави. Особливо цінними є частина друга та третя, які безпосередньо уже розповідають нам про події в Англії від моменту народження Олівера Кромвеля до його смерті, хоча молодість протектора має ще багато білих плям і покрита численними легендами, але все ж таки ця праця допомагає нам пролити світло на молоді літа Кромвеля. Ця монографія містить цікаво викладений та структурований матеріал, який легко сприймається, він може бути використаний як працівниками освіти, так і студентами.

 Двохтомна праця «Английская буржуазная революция XVII в.» за редакцією Коминського Е.А. дає нам детальну інформацію про революцію її передумови, початок, розпал та закінчення. Не мало важливим є людський фактор, наголошують автори, завдяки якому і була здійснена революція. Зокрема ми дізнаємось про визначних діячів революції : Олівера Кромвеля, Томаса Ферфакса та ін. Ця праця містить цікаві відомості про Олівера Кромвеля, насамперед як політика, описуються його вдалі дипломатичні кроки та політика, яку він провадив загалом.

В книзі Т.Карлайла «Листи і промови Олівера Кромвеля» (1845 – 1846 рр.) автор вперше створив блискучу апологію Кромвелю, який став під пером історика, обдарованого до того ж літературним талантом, «тріумфатором», головним обличчям «великого англійського пуританства», засновником морської і колоніальної могутності Англії. Звеличивши «героїчний пуританський вік», Карлайл тим самим реабілітував в очах панівного класу революційне минуле Англії.

Джерельна база даної теми представлена переважно свідченнями сучасників О. Кромвеля про його діяльність та участь у буржуазній революції, а також окремими офіційними документами. Всі джерела є доступними для вивчення і містяться в хрестоматіях з Нової історії країн Європи та Америки. (Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы и Америки: В 2 кн. Кн.1. Внутриполитическое развитие / сост. Д.В. Кузнецов. – Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2010. – Ч. 1: XVII-XVIII вв. – 432 с.; Сборник документаов по истории нового времени Буржуазной революции 17-18 века.; Практикум по новой истории (1640-1870) / ред.. Юровский Е.).

Зокрема, в записах «Із дебатів на Путнійській конференції» 1647 р. О.Кромвель, як один із учасників дебатів, чітко окреслює своє ставлення щодо деяких питань «Народної згоди» – це, зокрема, питання майнового цензу, як основи виборчих (і політичних) прав, питання про принцип розподілу голосів між графствами, питання про основи організації верховної влади Англії тощо. Документ «Форма правления государством Англии, Шотландии и Ирландии и владениями, им принадлежащими («Орудие управления»), 16 декабря 1653 г.» був спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем, Державною радою і парламентом.Це була нова конституція. Також ціла низка документів допомагає нам зрозуміти суть політики Кромвеля, причини його вчинків і дій. Це різноманітні акти, інструкції, положення та ін.

Методи дослідження. Під час дослідження даної теми було використано такі основні методи: історичні – хронологічний, порівняльно-історичний, загальнонаукові – логічний, діалектичний.

Практична значимість роботи полягає у тому, що вона може бути використана в навчальному процесі на уроках з історії Нового часу у 8 класі загальноосвітньої школи та при підготовці до семінарських та гурткових занять.

1. Історіографія проблеми та джерельна база

 З кінця XVII-XVIII ст. в історіографії виокремились дві традиційні концепції, що проливали світло на події XVII ст в Англії. Ці концепції з тими чи іншими модифікаціями прослідковуються і до нашого часу. Обидві вони, за словами Е.А.Космінського, намагались більше затемнити ніж розкрити смисл Англійської революції.

 Консервативна(торійська) концепція, що намагалась захистити і возвеличити режим Стюартів, розглядала революцію як «великий мятеж». Цією назвою консервативні історики намагалися підкреслити неочікуваність революційного вибуху, його неприродність в нормальній течії англійської історії. Революція прзвела до рокових результатів – «сокрушению монархии и казни благословенного божьей милостью короля». Автори цього напряму зображали в «уничтожающем виде виновников мятежа» - лідерів опозиції і особливо Олівера Кромвеля. В такому кристалізованому вигляді консервативна концепція постає перед нами у праці сучасника революції рояліста графа Кларендона «Подлинное историческое повествование о мятеже и гражданських войнах в Англии», видане в 1702-1704 рр. після його смерті.

 Друга із традиційних концепцій – ліберальна (вігська), яка також негативно відноситься до революції. Як і автори першого напрямку, ліберальні дослідники вважають її нехарактерною для англійської історії. Відмінність концепцій полягає в тому , що ліберальна дозволяє собі ставити під сумнів непогрішність «благочестивих монархов». Історики-ліберали ставлять питання про відповідність політики Стюартів конституції і традиціям країни, намагаються по своєму зрозуміти причини і пояснити суть революції.

 Проголошена Дж.Локком в кін. XVII ст.. вігська трактовка рельєфно представлена в працях крупних істориків ХІХ ст.. Г.Галлам в «Конституционной истории Англии» (1827) з осудом відноситься до абсолютизму Стюартів, признає законність повстання парламенту проти Карла І. Одначе від оправдовує виступ лише в 1640-1641 роках. Прийнявши «Велику ремострацію» в 1641 році, парламент, на думку історика, добився конституційних гарантій, і на цьому повинен був би зупинитись. Події, що розвивалися далі Галлам засуджує.

 В історіографії розвивались також напрями що поєднували дві концепції, такою була праця філософа і історика Д.Юма, який написав у 50-70-х роках ХVІІІ ст. десять томів «Історії Англії». Юм намагається у своїй роботі осмислити причини громадянської війни. Будучи філософом – раціоналістом, він вбачав їх в релігійному дурмані, що оволоділа ворогувавшими сторонами. Проблеми пуританізму приваблювали також і Т.Карлайла, одначе в протилежному Юмові розумінні. Т.Карлайл був прихильником «культу героїв», опублікував в 1845-1846 роках «Письма и речи Оливера Кромвеля». В цій та інших своїх працях Карлайл вперше в історіографії створив блискучу апологію Кромвелю, який постає перед нами «тріумфатором», головною особою «великого англійського пуританства», засновником морської і колоніальної величі Англії.

 Своє вираження концепція «пуританської революції» знайшла в працях С.Гардинера - знаного ліберального історика, який присвятив дослідженню Англійської революції близько 20 томів – «Перші два Стюарти і пуританська революція», «Історія великої громадянської війни», «Історія республіки і протектората» та інші опубліковані в 1876-1901 роках. Маючи на мені, на основі великого фактичного матеріалу, відновити об’єктивну картину боротьби, Гардинер в дійсності створив ідеалістичну модель. Детально відображена картина дій відображає лише історію релігійних суперечностей. В інтерпретації історика не класові інтереси, а високі ідейно-релігійні принципи складали основу цих подій. Слідом за Карлайлом Гардинер возвеличив пуритан і Кромвеля як національного героя і освітив ці події в приємлимому для англійської буржуазії дусі.

 В 30-40-ві роки почала оформлятись марксистська історіографія . Вона включала праці дослідників-марксистів А.Мортона («Народна історія Англії»), М.Доба(«Стадії в розвитку капіталізма»). Для розкриття народного характеру революції не моло важливу роль відіграють дослідження прогресивних істориків Г. Брейлсфорда «Левелери і Англійська революція» (1961р.), Б.Меннінга «Англійський народ і Англійська революція 1640-1649 років» (1976р.) , історика-марксиста А.Мортона «Світ рентерів» (1970 р.).

 Відомий дослідник аграрної історії Англії ХVІ – ХVІІ ст. Савін написав працю з історії революції , що була видана посмертно в 1924 році («Лекції по історії англійської революції»). «Лекції» висвітлюють переважно релігійно-політичну історію революції, однак Савін висуває важливі питання , постановка яких свідчить про глибоку проникність історика в тему. Незадоволений станом її розробки в зарубіжній історіографії, Савін головними задачами дослідника бачить вивчення соціально-економічного розвитку, положення і ролі народних мас в революції. Правда самому Савіну реалізувати ці задачі не довелось.

 Революцію як глибокий соціальний переворот гарно була подана на сторінках праці «Англійська буржуазна революція ХVІІ століття» в двох томах під редакцією Е.А.Космінського і Я.А.Левицького (1954 р.). Робота вчених досить докладно висвітлює дуже важливі моменти, як от, страту Карла І – настрої народу, її противників та прихильників; дії та вчинки самого очільника революції Кромвеля та його сподвижників. Вслід за ними з’являється книга М.А.Барга «Кромвель и его время», в якій ми можемо прослідкувати причини революції і зрозуміти, що на той час Англія потребувала – сильної духом, гострої розумом, і палкої завзяттям людини, яка б стала на чолі невдоволених – нею і став майбутній Лорд-протектор Олівер Кромвель. Він зміг згуртувати навколо себе відданих йому людей, завдяки своїм військовим талантам його підтримувала армія, завдяки мудрим крокам як політика-стратега Кромвель заключав союзи на міждержавному рівні, і взагалі він був людиною свого часу, що «зуміла пристосуватися до умов, знайти орієнтири і бути завжди на плаву».

 У праці Морлея «Новое жизнеописание Оливера Кромвеля», яка була видана у 1900 році, у простій і доступній формі розкриваються деякі «білі плями» із біографії Протектора. Автор показує нам цю визначну постать не лише як політика, але й як вдалого полководця, який завдяки своїй військовій майстерності здобуває авторитет в армії. Автор наводить приклади блискучих битв під проводом Кромвеля,де він отримав перемогу.

 Щодо джерельної бази теми, то вона досить різноманітна і включає в себе акти,петиції, речі та ін. документи того періоду. Серед них можна назвати «Постановление палаты общин об объявлении себя верховной властью английского государства, 4 января 1649 г.», даною постановою визначалося, що народ є джерелом законної влади, а також те, що общини Англії що засідають в парламенті будучи обраними і представляючи народ є найвищою владою в країні, те що постановлено общинами Англії, що засідають в парламенті має силу закона для всіх громадян навіть всупереч волі перів та короля. «Приговор высшей судебной палаты над королем, 27 января 1649 г.» це документ яким Карла І Стюарта прирікли на відсічення голови – «он виновен в государственной измене, убийствах, грабежах, пожарах, насилиях, опустошениях, во вреде и несчастьях нации, совершенных, предпринятых и причиненных в названную войну.

За все эти измены и преступления настоящий суд решил, что он, упомянутый Карл Стюарт, как тиран, изменник, убийца и как враг добрых людей этой нации, должен быть предан смерти через отсечение головы от тела.». Окремо слід виділити «Приказ о казни Карла I, 29 января 1649 г.» в якому постановляється про те, що суд з розгляду справи Карла І Стюарта, короля Англії, який звинувачений і осуджений в державній зраді, а також у інших злочинах у минулу суботу виніс вирок. Даним актом предписується превести вирок в дію «на открытой улице перед Уайтхоллом завтра, 30 января, между 10 часами утра и 5 часами пополудни того же дня».

 Документом іншого типу є «Акт об отмене королевского звания, 17 марта 1649 г.», « Акт об отмене палаты лордов, 19 марта 1649 г.», «Акт об объявлении Англии свободным государством, 19 мая 1649 г.» це документ в якому обявляється і постановляється нині існуючим парламентом і його владою обявляється що Англія буде республікою, без короля і палати лордів. Важливим дипломатичним кроком було видання «Акт об увеличении торгового флота и поощрении мореплавания английской нации (Навигационный акт), 9 октября 1651 г.» за яким не дозволялося ввозити товари з Азії, Африки і Америки судам, які не належали чесним і законодотримуючим громадянам Англії.

 Документом «Форма правления государством Англии, Шотландии и Ирландии и владениями, им принадлежащими («Орудие управления»), 16 декабря 1653 г.» оголошувався протекторат в Англії «… верховная законодательная власть свободного государства Англии, Шотландии и Ирландии и владений, им принадлежащих, сосредоточивается и пребывает в одном лице и народе, представленном в парламенте; титул названного выше лица называется «лорд-протектор свободного государства Англии, Шотландии и Ирландии…». Цей документ став новою конституцією Англії , що була спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем, Державною радою і парламентом. Відповідно до конституції в країні засновувався постійно діючий виборний однопалатний парламент, що обирається кожні три роки людьми, що мали не менше 200 фунтів стерлінгів річного доходу. Вперше право делегування своїх представників до парламенту отримали також і виборці Ірландії і Шотландії. Парламент оголошувався носієм верховної законодавчої влади в країні. Законодавча влада належала Лорду-протектору спільно з народними представниками, а виконавча - Лорду-протектору спільно з Державною Радою. Владу Лорда-протектора сильно обмежувала Державна Рада. За конституцією посаду Лорда-протектора була довічною. Розпустивши парламент, Кромвель протягом майже двох років не робив жодних спроб поставити свою владу на конституційні основи. Більш того, він фактично ввів в країні поліцейський режим. Була введена цензура. Країна була розділена на 11 військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами, наділеними всією повнотою поліцейської влади. Головні обов'язоки генерал-майорів визначалися в «Инструкция лорда-протектора генерал-майорам, 22 августа 1655 г.».

 Всі джерела є доступними для вивчення і містяться в хрестоматіях з Нової історії країн Європи та Америки. (Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы и Америки: В 2 кн. Кн.1. Внутриполитическое развитие / сост. Д.В. Кузнецов. – Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2010. – Ч. 1: XVII-XVIII вв. – 432 с.; Сборник документаов по истории нового времени Буржуазной революции 17-18 века.; Практикум по новой истории (1640-1870) / ред.. Юровский Е.)

2. Політична та військова діяльність Олівера Кромвеля в Англійській буржуазній революції

 Олівер Кромвель прийняв титул «Лорда-протектора вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії» 16 грудня 1653 року. Згодом багато політичних діячів, які отримали владу в результаті демократичних революцій, перетворювалися на диктаторів. Багато хто з них, беручи на себе диктаторські повноваження, наділяли це в добре опрацьовані демократичні форми. Мабуть, першим в історії людства демократичним конституційним диктатором став саме Кромвель. [1.1,378]

 У день проголошення Кромвеля лордом-протектором була прийнята і нова конституція Вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії, так зване «Знаряддя управління». Цей документ, написаний під керівництвом Кромвеля групою вищих офіцерів армії на чолі з Джоном Ламбертом, до теперішнього часу залишається прикладом демократичної конституції. Хоча «Знаряддя управління» і носить на собі сліди поспішних обговорень, компромісних поправок. Хоча в ньому чимало навмисних і ненавмисних протиріч і неясностей, але все ж це акт чудовий за силою політичної думки.

 Нова конституція Англії була спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем, Державною радою і парламентом. Відповідно до конституції в країні засновувався постійно діючий виборний однопалатний парламент, що обирається кожні три роки людьми, що мали не менше 200 фунтів стерлінгів річного доходу. Вперше право делегування своїх представників до парламенту отримали також і виборці Ірландії і Шотландії. До парламенту могли бути обрані лише люди богобоязливі і доброго поведінки. До виборів не допускалися католики і учасники ірландського заколоту. Прихильники короля під час громадянської війни позбавлялися участі у чотирьох найближчих виборах. [2.1,35]

 Парламент оголошувався носієм верховної законодавчої влади в країні. Він повинен був скликатися кожні три роки і не міг бути розпущений раніше, ніж через 5 місяців після його засідань. Його єдина палата складалася з 400 членів, причому дві третини місць віддавалася графствам, а одна третина  містах і великим поселенням прямого «парламентського» підпорядкування. Так здійснена була вимога про перерозподіл виборчих округів з метою посилення представництва «середніх верств» населення. [2.1,36]

 Законодавча влада належала Лорду-протектору спільно з народними представниками, а виконавча - Лорду-протектору спільно з Державною Радою. Повноваження Лорда-протектора були величезні, і в чомусь навіть більше, ніж у старих англійських монархів. Йому належало право помилування злочинців, право посвячувати в лицарі і інші права, які раніше були прерогативами короля. Від імені Лорда-протектора писалися всі державні акти. Він був головнокомандуючим армії і флоту Англії, Шотландії та Ірландії і відав збором податків, він контролював поліцію і правосуддя, керував зовнішньою політикою, за згодою Державної ради оголошував війну і укладав мир. Надалі до скликання чергового парламенту він мав право від свого імені видавати ордонанси, що мали силу законів. Лорду-протектору надавалися на затвердження всі парламентські біллі. Його право вето, було свого роду фіктивним, так як акти парламенту могли отримати силу закону і без згоди протектора, правда, лише в тому випадку, якщо Лорд-протектор не наклав на них вето протягом 20 днів з моменту їх прийняття. [2.1,36]

 Владу Лорда-протектора сильно обмежувала Державна Рада, що складається, за конституцією з 15 членів (7 офіцерів і 8 цивільних осіб), поіменно зазначених у самому «Знаряддя управління». Лорд-протектор міг призначити ще 6 членів Держради, збільшивши його склад до 21 людини.

Однак подальше заміщення вивільнюваних вакансій повинно було відбуватися за складною демократичною процедурою: парламент обирає на кожне місце 6 кандидатів, Державна Рада з них вибирає 2-х і протектор робить остаточний вибір. [1.4,68]

 За конституцією посаду Лорда-протектора була довічною. Новий Лорд-протектор обирався Державною Радою. Міжнародна політика республіки і всі іноземні зносини повинні були вестися тільки за згодою Держради. Згода ради була потрібна так само для скликання надзвичайних засідань парламенту. [2.3,88]

 Право законодавства в питаннях оподаткування та надзвичайних зборів належало парламенту, але державні витрати на армію і флот були заздалегідь фіксовані конституцією, і парламент не міг їх скоротити, так само як і зменшити чисельність збройних сил. Згідно з «Знаряддя», парламент повинен був забезпечити доходи, достатні для утримання тридцятитисячний армії.

 Лорд-протектор мав право розпускати парламент, але парламент повинен був обов'язково обиратися кожні 3 роки. Не були забуті в «Знаряддя управління» і питання свободи совісті. Пуританізм визнавався державним віросповіданням, але нікого до нього не можна примусити. Віросповідання, що розходяться з державними, але визнають Христа, користувалися заступництвом республіки в організації церков та інших можливостей для відправлення культу. Англікани і католики свободою віросповідання не користуються. Тим не менш, законодавство протекторату в галузі регулювання релігійних і моральних питань був дуже жорстким. Правда, викорінення вад було покладено не на церковні, а на звичайні світські суди. Вже в 1650 році був проведений закон про покарання смертю. Але це дике покарання у дійсності було застосовано лише в трьох випадках. Після того як навіть пуритани-присяжні відмовилися виносити вироки, ця спроба провалилася. За законом, людям, які заперечували троичность бога, покладалися сувора кара. Категорично заборонялося англиканам бути вчителями дітей джентльменів, але уряд цьому не перешкоджав.Але релігійна практика протекторату була м'якше його законодавства. Навіть з католиками в період протекторату обходились м'якше, ніж в інший час. [2.3,92]

Найбільш повчальний приклад віротерпимості уряду Лорда-протектора - це ставлення до євреїв. У жовтні 1655г. до Лондона з'явився рабин і лікар Манасія Бен-Ізраель з Амстердама і зажадав рівноправності для євреїв. Комісія ради за участю лондонських купців поставилася до євреїв не дуже прихильно, але все ж 2 юриста довели, що в діючих законах немає ніяких обмежень для євреїв. Кромвель неофіційно обіцяв їм широку терпимість. Євреї збудували собі в Лондоні синагогу і влаштували своє кладовище.

Незважаючи на свою демократичність, «Знаряддя управління» влаштовувало далеко не всі політичні сили республіки. Тому перша сесія парламенту протекторату, що проходила з 3 вересня 1654 по 22 січня 1655 була стурбована скоріше переглядом «Знаряддя управління», ніж розробкою і прийняттям нових законів. Хоча за умовами виборчого закону новий, правий парламент не був ні народним, ні представницьким органом, це не завадило йому відмовитися від ролі конституційної ширми для панування вищих офіцерських чинів, які керували в той час армією. Правий парламент виявився таким же непіддатливим, як і лівий, і 22 січня 1655 був розпущений Лордом-протектором. [1.14,245]

Страницы: 1, 2