Налоговая система

оприходування в касі платника податку);

- відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного

надання результатів робіт (послуг) платником податку.

За товарообмінних (бартерних) операцій датою збільшення валового

доходу вважають дату:

- відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дату фактичного

надання послуг платником податку;

- оприходування товарів, а для робіт (послуг) – дату оформлення

документа, що засвідчує факт отримання результатів робіт (послуг)

платником податку.

Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення має

розрахунок валових витрат виробництва та обігу.

До складу валових витрат виробництва та обігу слід включати:

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного

періоду і пов’язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва,

реалізацією продукції (робіт, послуг) та охороною праці. Таким чином, у

валові витрати будуть включені матеріальні витрати і витрати на оплату

праці. Слід звернути увагу, що включення у валові витрати вартості

матеріальних ресурсів пов’язане з їх придбанням, а не списанням на

виробництво і реалізацію продукції.

Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію,

технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, в сумі, що

не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на

початок звітного року.

Суми плати за землю, податку з власників транспортних засобів,

внесених загальнодержавних зборів, а також місцевих податків і зборів.

Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованого

(переданого) в Державний бюджет України, територіальних громад чи

переданого організаціям (не більше 4 % оподаткованого прибутку попереднього

звітного періоду).

Суми коштів, унесених у страхові резерви (в порядку, передбаченому

Законом “Про оподаткування прибутку підприємств”).

Суми резервів, не включених до складу валових витрат минулих звітних

податкових періодів у зв’язки з втратою або псуванням документів, чи

допущенням помилок у розрахунках податкового зобов’язання, виявлених у

звітному періоді.

Суми безнадійної заборгованості в разі, коли відповідні дії щодо

стягнення таких боргів не дали позитивного результату, а також суми

заборгованості, щодо яких минув термін позовної давності.

До складу валових витрат дозволяється включати також такі витрати

платників податку на прибуток (витрати подвійного призначення):

- на гарантійний ремонт (обслуговування) реалізованих товарів;

- на винахідництво та раціоналізацію господарських процесів;

- на придбання науково – технічної літератури, передплату

спеціалізованих періодичних видань, оплату участі в наукових

семінарах з основної діяльності;

- на проведення перепродажних і рекламних заходів стосовно товарів

(робіт, послуг), що їх продає платник податку;

- на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення;

- на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції,

кредитних і комерційних ризиків; майна платника податку,

страхування громадянської відповідальності, зв’язаної з

експлуатацією транспортних засобів, що входять до складу основних

фондів, можливих екологічних і ядерних ризиків;

- на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видають

державні органи на відповідні види діяльності;

- на забезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям

тощо;

- на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах

із платником податку;

- на експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури, що знаходяться

на балансі підприємства та утримувалися за рахунок платника податку

до прийняття Закону “Про оподаткування прибутку підприємства”

(окрім капітальних витрат, що підлягають амортизації).

Вивчення валових витрат виробництва й обігу, особливостей їх

формування дає змогу зробити висновки, що за складом і обсягом вони

перевищують витрати, які підприємство включає в собівартість, що зменшує

суму оподаткованого прибутку.

Зменшення оподаткованого прибутку також досягається внаслідок

збільшення суми амортизаційних відрахувань, які виключаються із

скоригованого валового доходу.

Ставки оподаткування прибутку. Основну ставку податку встановлено в

розмірі 30% до об’єкта оподаткування. Крім того, передбачені й інші ставки

оподаткування. Так, за оподаткування страхової діяльності застосовуються

такі ставки:

- 3% валового доходу (крім доходу від страхування й перестрахування

життя);

- 6% валового доходу за дострокового розторгнення договору про

страхування життя;

- 15% валового доходу нерезидентів від перестрахування ризиків на

території України.

У розмірі 50% від основної ставки оподатковується прибуток від

реалізації інноваційного продукту, заявленного в інноваційних центрах.

Прибутки нерезидентів, що не здійснюють підприємницької діяльності в

Україні, але отримані з джерел на території України, оподатковується за

ставкою 15%.

Термін сплати податку на прибуток. Платники податку не пізніше 25

числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову декларацію

про оподаткований прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим

підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується в бюджет

не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

За підсумками першого і другого місяця кварталу всі платники податку,

крім нерезидентів і виробників сільськогосподарської продукції, сплачують

авансові платежі. Розрахунок авансових платежів платники здійснюють

самостійно без подання податкових декларацій.

Підприємства – виробники сільськогосподарської продукції подають

податкову декларацію про прибутки, розрахунок податку на прибуток і

сплачують податок одночасно з поданням річного бухгалтерського звіту.

Нерезиденти обчислюють і сплачують податок на прибуток щоквартально.

Подання бухгалтерської звітності платниками податку на прибуток

передбачене за результатами їхньої діяльності за рік.

Якщо податкова адміністрація виявить приховування або невиправдане

зменшення сум податку на прибуток, платник сплачує: суму донарахованого

податку, штраф у розмірі 30% від донарахованої суми податку, пеню,

обчислену виходячи зі 120% облікової ставки Національного банку України, що

діяла на час сплати, на повну суму недоїмки за весь термін.

Оподаткування дивідендів.

Законом “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено

оподаткування дивідендів. На рис.2. зображено схему оподаткування

дивідендів. Її аналіз і аналіз відповідних положень Закону дають змогу

дійти таких висновків:

1) платником податку на дивіденди є акціонерне підприємство (емітент

корпоративних прав);

2) джерелом сплати податку на дивіденди є частина прибутку, яка

спрямовується на їх виплату. Отже, на суму вказаного податку

зменшується сума дивідендів, які отримають власники корпоративних

прав (юридичні та фізичні особи);

3) виплата дивідендів у вигляді акцій звільняє емітента корпоративних

прав від сплати податку на дивіденди;

4) підприємству – емітенту відшкодовується сума сплаченого податку на

дивіденди через відповідне зменшення нарахованого податку на

прибуток.

В) Платежі (податки) за ресурси.

Виробничо - господарська діяльність суб’єктів господарювання пов’язана

з залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання

справляє безпосередній вплив на результати фінансово-господарської

діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресурсів

заінтересоване й суспільство в цілому. З метою ефективного використання

ресурсів, що знаходяться в розпорядженні або у власності суб’єктів

господарювання, держава може встановлювати відповідні податкові платежі.

До платежів за ресурси, передбачених податковим законодавством України

для суб’єктів господарювання, можна віднести: плату (податок) за землю;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і

механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне

використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за

корисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності

підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості.

Зменшення суми вказаних платежів збільшує обсяг чистого прибутку або

скорочує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку

також збільшує обсяг прибутку.

Плата (податок) за землю.

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

- заходів щодо раціонального використання й охорони землі, підвищення

родючості грунтів;

- відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які

пов’язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

- розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Структурно –

логічну схему податку на землю зображено на рис. 3.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної

плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі

сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду,

стягується орендна плата.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності

або користуванні (в тому числі й на умовах оренди). Платниками є власники

землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі

сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів.

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного

податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у

відсотках від їхньої грошової оцінки.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку

встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки. Якщо грошової оцінки

земельної ділянки не проведено, то використовуються середні ставки

земельного податку. Ці ставки диференційовано залежно від кількості

населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його

кількості.

Передбачено також застосування підвищення коефіцієнтів до встановлених

ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірських

і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно

обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1

лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок

нараховується з дня виникнення права власності або права користування.

Щодо знов уведених земельних ділянок розрахунки податку здійснюються

протягом місяця з дня виникнення права власності або користування ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває у

спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується

кожному з них, пропорційно до його частки власності на будівлю.

Розмір, умови і термін внесення орендної плати за землю встановлюється

за згодою учасників договору оренди – орендодавця (власника) та орендоря.

Суб’єкти господарської діяльності сплачують земельний податок за

рахунок їхного прибутку. Одночасно земельний податок включається до складу

валових витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, а відтак, і

податку на прибуток. Крім того, для підприємств, основною діяльністю яких є

виробництво сільськогосподарської продукції, сума нарахованого податку на

прибуток зменшується на суму податку на землю, що використовується в

сільськогосподарському обороті.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується штраф в розмірі

0,3% суми заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за

несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однак

вона не повинна перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку на

землю.

Податок із власників транспортних засобів.

Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються на

фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних

шляхів загального користування; проведення природоохоронних заходів на

водоймищах. Податок зараховується в бюджети місцевого самоврядування.

Структурно – логічну схему податку на транспортні засоби зображено на рис.

4.

Порядок обчислення і сплати податку на транспортні засоби регулюється

Законом України “Про податок із власників транспортних засобів та інших

самохідних машин і механізмів”.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні

особи) – власникі транспортних засобів та інших самохідних машин та

механізмів.

Згідно із законодавством об’єктами оподаткування є автомобілі

(легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли,

яхти, судно парусні, човни моторні і катери. Не є об’єктами оподаткування:

трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських

робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; транспортні засоби (підйомні

і самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах для

перевезення вантажів на короткі відстані).

Ставки податку визначені в розрахунку на рік; зі 100см.куб. потужності

двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, з 1см довжини транспортного засобу.

Усі ставки податку встановлені в ЕКЮ за видами транспортних засобів і

диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу,

його призначення і використання.

Обчислення податку здійснюється виходячи з даних про кількість

транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року. Якщо транспортні

засоби отримані у другому півріччі, то податок сплачується в половинному

розмірі.

Податок сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним

оглядом транспортних засобів за період до наступного технічного огляду.

Сплата податку здійснюється в валюті України, розраховується за

валютним курсом Національного банку на перший день кварталу, в якому

сплачується податок, і залишається незмінною до кінця кварталу.

Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту

загального користування (стосовно транспортних засобів, зайнятих

перевезенням пасажирів, у тому разі, коли законодавчо встановлено тарифи на

оплату проїзду). Сільськогосподарські підприємства – товаровиробники

сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для

перевезення людей ( з кількістю місць менше десяти) у розмірі 50%.

У разі заниження податку стягується вся сума заниження і штраф у

двократному розмірі від тієї ж суми. Сплата штрафів здійснюється за рахунок

прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових

витрат платника, а отже, зменшує оподаткований прибуток і суму податку на

нього. Джерелом сплати податку на транспортні засоби є балансовий прибуток

підприємства, що впливає на розмір чистого прибутку підприємства.

Аналіз механізму стягнення податку на транспортні засоби дозволяє

зробити висновок, що поряд із фіскальною функцією вказаний податок виконує

регулювальну функцію. Він спрямований на підвищення інтенсивності

використання транспортних засобів.

Податок на нерухоме майно (нерухомість).

У законі України “Про систему оподаткування” передбачений податок на

нерухоме майно суб’єктів господарювання. Законодавчих актів щодо вказаного

податку поки що не прийнято.

Мета введення названого податку – забезпечити підвищення ефективності

використання нерухомості суб’єктами господарювання.

Будівлі і споруди оподатковуються за ставкою, що встановлюється

Законом “Про Державний бюджет” на черговий рік у розмірах не нижче одного

відсотка, але не вище трьох відсотків від бази оподаткування протягом

одного бюджетного року.

База оподаткування щодо будівель обчислюється множенням одиниці їх

виміру на середню поточну їхню вартість, визначену на 1 січня податкового

року. База оподаткування розраховується для кожної будівлі, що має окремий

реєстраційний номер у податковій адміністрації.

Базою оподаткування споруд, що перебувають у власності платника

податку, є їх сукупна балансова вартість. Балансова вартість споруд включає

суму відображених в обліку витрат платника податку на їх придбання або

будівництво з урахуванням індексації вартості основних фондів.

Стягнення податку на будівлі передбачається два рази на рік (до 31

травня і до 31 жовтня податкового року). Сплата податку на споруди повинна

здійснюватися в терміни, передбачені для сплати податку на прибуток.

Джерелом сплати податку на нерухомість визначений балансовий прибуток

підприємства.

4.2. Непряме оподаткування підприємств.

Практика оподаткування виконує кілька видів непрямих податків –

універсальні та специфічні акцизи, а також мито. Специфічні акцизи

встановлюються на обмежений перелік товарів. При цьому застосовуються

диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.

Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздрібної

торгівлі. Об’єктом оподаткування є реалізація товарів на заключному етапі.

При цьому оподаткування здійснюється один раз.

Податок з обороту. Стягується з валового обороту на всіх стадіях руху

товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий

оборот включаються податку, що були сплачені раніше.

Податок на додану вартість. Сплачується на всіх етапах руху товарів,

робіт, послуг.

Об’єктом оподаткування є не валовий оборот, а додана вартість. При

цьому застосовуються уніфіковані ставки. Обчислення і стягнення податку на

додану вартість потребує чіткого визначення об’єкта оподаткування – доданої

вартості. Можливі два способи її визначення: заробітна плата + прибуток;

виручка від реалізації – матеріальні витрати.

В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір

(специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз),

ввізне (імпортне) мито.

Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються; робіт, що

виконуються; послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим

елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.

Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується у твердих ставках

в ЕКЮ, або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника

продукції, включаючи акцизний збір.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, розраховується

виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного

збору, включеного в ціну.

Ввізне мито встановлюється у твердих ставках в ЕКЮ з одиниці товарів,

що імпортуються, або у відсотках до обороту з придбанням імпортних товарів.

Сума акцизного збору, що включається в ціну, визначається у твердих

ставках в ЕКЮ з одиниці товарів, що імпортується, або за ставками у

відсотках до обороту, що включає: митну вартість придбаних товарів, оплату

митних послуг, ввізне мито, акцизний збір.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, визначається у

відсотках до обороту, що включає митну вартість придбаних товарів, ввізне

мито, акцизний збір.

Непрямі податки мають, в основному, фіскальне спрямування. Однак було

б неправильно заперечувати регулювальну функцію непрямих податків.

Платниками непрямих податків є покупці товарів, робіт, послуг. Ними

можуть бути: фізичні особи (населення); юридичні особи; фізичні особи –

суб’єкти господарської діяльності; організації, установи, що не є

суб’єктами господарювання.

А) Мито.

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів і транспортних

засобів, які переміщуються через митний кордон країни. Цей податок виконує

фіскальну і регулювальну функції.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку

здійснюється під час перетину митного кордону. У кінцевому підсумку

реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі товарів, що

імпортуються. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб’єкт

господарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що впливає на його

фінансовий стан.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товару, що переміщується через

митний кордон.

Користуються двома видами ставок для обчислення суми мита:

- у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через

митний кордон;

- у грошовому вимірі на одиницю товару.

На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита.

Для більшості видів підакцизних товарів ставку ввізного мита встановлено в

ЕКЮ з одиниці товарів, що імпортуються.

При стягненні мита діє розгалужена система пільг – від встановлення

мінімальних пільгових ставок залежно від країн-постачальника (на імпортні

товари), залежно від країн-покупця (на експортні товари) аж до повного

звільнення від мита окремих товарів.

Контроль за стягненням мита здійснюють митні органи. За виконання ними

своїх обов’язків і наданням платникам відповідних послуг стягуються митні

збори.

В) Акцизний збір.

Акцизний збір – це непрямий податок, що встановлюється на

високорентабельні й монопольні товари та включається в їх ціну.

Платниками податку в бюджет є суб’єкти підприємницької діяльності –

виробники або імпортери підакцизних товарів.

Об’єктом оподаткування являються:

1)обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів. При

цьому оборотом з реалізації є продаж, обмін на інші товари, безкоштовна

передача. В оподаткований оборот включається реалізація товарів для

власного споживання, промислової переробки, а також для власних

працівників;

2)митна вартість імпортних товарів, придбаних за іноземну валюту, в

порядку товарообмінних операцій, отриманих без оплати;

3)обороти з реалізації конфіскованого і безхозного чи заставленого

майна.

Платниками акцизного збору в бюджет є кілька видів суб’єктів

підприємницької діяльності.

1)Підприємства, організації, установи як юридичні особи, що

знаходяться на території України та мають рахунки в банках.

2)Міжнародні об’єднання, включаючи міжнародні неурядові організації,

іноземні юридичні особи і громадяни, які мають розрахункові рахунки в

банках України.

3)Громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без створення

юридичної особи.

Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох

варіантах:

- у твердих ставках (сумах) з одиниці реалізованих, завезених,

переданих товарів;

- у відсотках до обороту з реалізації (передачі) товарів.

Тверді ставки акцизного збору встановлені в ЕКЮ з одиниці товарів, що

реалізовані.

Строки сплати акцизного збору в бюджет. Залежить від виду підакцизних

товарів, суми податку, виду діяльності суб’єкта господарювання.

Негативний вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств

податку “акцизний збір” матиме місце тоді, коли встановлення непрямих

податків тягне за собою підвищення цін, обмежує обсяг виробництва і

реалізації товарів, призводить до нагромадження нереалізованих товарів.

С) Податок на додану вартість.

Податок на додану вартість (ПДВ) домінує серед непрямих податків, що

надходять до бюджету. Цей податок виконує фіскальну функцію. Особливість

ПДВ полягає в тім, що саме він справляє значний вплив на фінансово-

господарську діяльність суб’єктів господарювання та на їхній фінансовий

стан.

Платники податку. Платниками податку в бюджет є суб’єкти господарської

діяльності і громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність на

території України.

Об’єкт оподаткування. Об’єктом оподаткування є такі операції,

здійснювані платниками податку, суб’єктами господарювання:

- продаж товарів на митній території України, в тому числі операції з

оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);

- завезення товарів на митну територію України, виконання робіт

(послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або

споживання цих робіт (послуг) на митній території України;

завезення майна згідно з договорами оренди (лізингу), застави,

іпотеки;

- вивезення товарів за межі митної території України і виконання

робіт, надання послуг для споживання за межами митної території

України.

Отже, об’єктом оподаткування є операції, зв’язані з продажем товарів

усередині держави, за їхнього імпорту чи експорту.

Не вважаються об’єктами оподаткування такі операції, здійснювані

суб’єктами господарювання:

- випуск, розміщення і продаж цінних паперів, емітованих суб’єктами

підприємницької діяльності, а також деривативів;

- обмін цінних паперів на інші цінні папери, депозитарна,

реєстраторська та клірингова діяльність щодо цінних паперів;

- передача майна в оренду і його повернення після закінчення терміну

договору оренди, сплата орендних платежів відповідно до договорів

фінансової оренди;

- надання послуг зі страхування і перестрахування, із соціального і

пенсійного страхування;

- обіг валютних цінностей;

- надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування,

за кредитними і депозитними договорами;

- виплата заробітної плати, інших грошових виплат, дивідендів;

- надання брокерських, ділерських послуг з укладанням контрактів на

торгівлю цінними паперами і деривативами на фондових і товарних

біржах;

- передача основних фондів у формі внесків у статутні фонди юридичних

осіб в обмін на їхні корпоративні права;

- оплата вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і

дослідно-конструкторських робіт, що здійснюються за рахунок

державного бюджету.

Час виникнення податкових зобов’язань. Здійснення розрахунків з

бюджетом щодо ПДВ, можливість отримання бюджетного відшкодування

податкового кредиту, яке впливає на фінансовий стан підприємства, залежить

від часу виникнення податкових зобов’язань. Між формуванням вхідного ПДВ та

його відшкодуванням минає час. Цей період є періодом іммобілізації

оборотних коштів на сплату вхідного ПДВ. Чим він триваліший, тим більш

тривалою є іммобілізація оборотних коштів, тобто негативний вплив на

фінансовий стан підприємств.

Час іммобілізації оборотних коштів підприємства – платника податку на

сплату вхідного ПДВ залежить від часу списання коштів з його банківського

рахунку за куплені товари і часу надходження ПДВ від продажу продукції,

тобто зарахування коштів від покупця, замовника на банківський рахунок

платника податку, а також від часу отримання відшкодування з державного

бюджету.

Час перерахування коштів для сплати вхідного ПДВ і час надходження ПДВ

від продажу продукції залежить від форм розрахунків, що застосовуються,

умов купівлі товарів, напрямків продажу продукції, платоспроможність

покупця.

4.3. Збори і цільові відрахування.

А) Збори на формування цільових державних фондів.

Законом України “Про систему оподаткування” встановлює участь

суб’єктів господарювання у формуванні централізованих державних цільових

фондів. Ця участь здійснюється у вигляді обов’язкових зборів, внесків,

порядок обчислення яких визначений окремими нормативними документами.

Відрахування в цільові державні фонди сьогодні становлять значні за

обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську

діяльність підприємств. Цей вплив виявляється в такому.

По-перше, через формування валових витрат, які виключаються з суми

скоригованого валового доходу. Таким чином, відрахування в цільові державні

фонди зменшують оподаткований прибуток, а отже, і суму податку на нього.

По-друге, через формування собівартості (витрат). Указані відрахування

збільшують собівартість, що відповідно може зменшити прибуток від

реалізації продукції (робіт, послуг) або збільшити її вартість, а отже,

створити проблеми зі збутом продукції.

По-третє, через використання прибутку. Це має місце тоді, коли

відрахування (збори) здійснюються за рахунок прибутку підприємства.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Платниками такого збору є:

- суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності,

їх об’єднання, бюджетні, громадські установи й організації, фізичні

особи – суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують

працю найманих працівників;

- філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників збору,

зазначених вище, що не мають статусу юридичної особи та розміщені

на іншому терені;

- фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які не

використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні

нотаріуси;

- фізичні особи, що працюють за трудовим договором (контрактом),

виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами.

Суб’єкти підприємницької діяльності – платники збору зобов’язані

зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Збір на державне

обов’язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з отриманням коштів

в установах банків на оплату праці.

Збір на обов’язкове соціальне страхування.

Особливість збору полягає в тім, що він включає і збір на обов’язкове

соціальне страхування на випадок безробіття. Суб’єкти підприємницької

діяльності, що використовують працю найманих працівників, збір на

обов’язкове соціальне страхування, включають до складу валових витрат за

обчислення оподаткованого прибутку, а також відносять на собівартість. Збір

на обов’язкове соціальне страхування перераховується в Державний бюджет

платниками збору.

Внески в державний інноваційний фонд.

Для формування вказаного фонду підприємства, об’єднання, організації

здійснюють спеціальні відрахування у розмірі 1% від обсягу реалізації

продукції (робіт, послуг) за вирахуванням ПДВ і акцизного збору.

Посередницькі, оптові, постачальницько-збутові організації, банки ці

відрахування здійснюють від обсягу валового доходу. Указані відрахування

включаються в собівартість продукції (робіт, послуг).

Перерахування обов’язкових платежів у Державний інноваційний фонд і

галузеві фонди позабюджетних засобів підприємство повинно робити не пізніше

15 числа місяця, наступного за звітним. За несвоєчасне перерахування

внесків у Державний інноваційний фонд стягується пеня у розмірі 0,3% за

кожний день затримки, включаючи день сплати.

В) Відрахування на фінансування дорожнього господарства.

Відрахування коштів підприємств і організацій. Здійснюють промислові,

транспортні, будівельні та інші підприємства, кооперативи й господарські

організації. Для них розмір цих відрахувань встановлено від 0,4% до 1,2%

обсягу виробництва продукції, виконаних робіт (послуг).

Підприємства й господарські організації відрахування (збір) на

фінансування дорожнього господарства включають до складу валових витрат,

обчислюючи оподаткований прибуток, а також у собівартість продукції (робіт,

послуг).

Збір від продажу паливно-мастильних матеріалів. Цей збір встановлений

для підприємств, об’єднань, організацій, а також підприємців незалежно від

форми власності, що реалізують споживачам і населенню бензин, дизельне

пальне, автомобільне дизельне масло, зріджений і стиснений газ для заправки

транспортних засобів. До споживачів паливно-мастильних матеріалів належать

підприємства, організації, підприємці, які використовують їх для власних

потреб.

Продаж дизельного пального і мастила сільськогосподарським

підприємствам, а також сільським господарствам не обкладається збором.

Джерелом сплати збору для підприємств є виручка, отримана від реалізації

паливно-мастильних матеріалів.

Відрахування доходів від експлуатації автомобільного транспорту. Ці

відрахування здійснюють: автотранспортні підприємства та організації

незалежно від форми власності, які перебувають на самостійному балансі і

здійснюють перевезення за вільними, державними регульованими і фіксованими

цінами.

4.4. Місцеві податки і збори.

Порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів визначений

Декретом Кабінету Міністрів “Про місцеві податки і збори”. З прийняттям

Закону України “Про систему оподаткування” встановлено 16 видів платежів:

два місцеві податки (комунальний податок і податок на рекламу); 14 зборів

(за право використання місцевої символіки, за парковку автотранспорту, за

видання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі, за право проведення

конкурсного розпродажу і лотереї, за право проведення кіно- і телезйомок,

за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що прямує за

кордон).

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Податки і

збори, названі вище, сплачують юридичні особи. Особливості їх стягнення і

впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання

полягають у такому.

1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які

виключаються з валового доходу, а отже, зменшують суму

оподаткованого прибутку.

2. Місцеві податки і збори суб’єкти господарювання відносять на

собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування

їхнього прибутку.

Комунальний податок. Платниками податку є всі юридичні особи. Від

сплати податку звільняються сільськогосподарські підприємства, планово-

дотаційні організації, бюджетні установи.

Об’єктом для розрахунку податку є фонд оплати праці. Податок

сплачується щомісяця до 15 числа, виходячи з суми, що оподатковувалася у

попередньому місяці.

Податок з реклами. Платниками податку є суб’єкти підприємницької

діяльності, що рекламують свою діяльність (власну продукцію, послуги).

Податок з реклами стягується зі всіх видів комерційних оголошень і

повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації.

Об’єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення

реклами. Рекламодавці сплачують податок під час сплати послуг. Виробники

реклами сплачують податок щомісяця.

Збір за право використання місцевої символіки. Платниками збору є

юридичні особи, що використовують символіку з комерційною метою. Об’єктом

оподаткування є вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих

послуг.

5.Висновки.

Економічні перетворення в сучасній Україні і реформування відносин

власності суттєво вплинули на реалізацію державою своїх економічних функцій

і закономірно обумовили реформування системи податків. На шляху до ринкової

економіки податки стають найбільш дійовим інструментом регулювання нових

економічних відносин. Так вони призвані обмежувати стихійність ринкових

процесів, впливати на формування виробничої і соціальної інфраструктури,

зменшувати інфляцію.

Однак, як показує досвід розвитку розвинених країн, успіх

національної реформи насамперед залежить від недійсності державних гарантій

незалежності, обгрунтованості і стабільності правовідносин. Відсутність або

неефективність таких гарантій, як правило, створює загрозу економічній

безпеці держави, про реальність якої в умовах української дійсності

свідчить криза неплатежів, падіння об’ємів виробництва, інфляція тощо.

Особливість реформування економіки України така, що податки і

податкова система не зможуть ефективно функціонувати без належного

правового забезпечення.

При цьому мова йде не тільки про захист бюджетних інтересів, а і про

забезпечення конституційних прав і законних інтересів кожного платника

податків.

Список використаної літератури

1. В.М.Федосов, В.Ш.Опарін, В.О. П’ятаченко та ін. “Податкова система

України”. Підручник, К.-1994.

2. Б.Є.Квасюк. “Валовий внутрішній продукт України та його вартісна

структура” // Журнал “Фінанси України” №2, 1996р.

3. С.Терехін “Фискальная политика Украины : под бременем пережитков

плановой экономики» // журнал «Финансовые риски», 1996, №3.

4. В.В.Буряковский, Б.Я.Кармазин, С.В.Каламбед “Налоги”, Пороги

Днепропетровск-1998.

5. В.М.Опарін “Фінансова сістема, теоретичні засади та практичні

аспекти її розбудови в Україні”, журнал “Фінанси України” №9, 1998г.

6. За ред. А.М.Поддєрьогіна “Фінанси підприємств”. Підручник. КНЕУ, Київ

1998г.

ПЛАН.

1. Вступ.

2. Поняття і функції податків.

3. Система оподаткування.

4. Форми оподаткування в Україні.

4.1. Пряме оподаткування підприємств.

А) Оподаткування прибутку.

В) Платежі (податки) за ресурси.

4.2. Непряме оподаткування підприємств.

А) Мито.

В) Акцизний збір.

С) Податок на додану вартість.

4.3. Збори і цільові відрахування.

А) Збори на формування цільових державних фондів.

В) Відрахування на фінансування дорожнього господарства.

4.4. Місцеві податки і збори.

5. Висновки.

Список використаної літератури.

Страницы: 1, 2